Русь

історична земля
«Руська земля» у вузькому значенні терміну: 1 – за П.П.Толочком; 2 – за А.М.Насоновим [1]; 3 – за Б.О.Рибаковим

Русь  — назва історичного регіону в Східній Європі з центром у середньому Подніпров'ї. У XI — XIII століттях позначала так звану Руську землю довкола Києва, Чернігова і Переяслава, що була осердям середньовічної держави Київська Русь. З 2-ї половини XIII століття, після розпаду цієї держави, охоплювала усі території, які колись корилися Києву — від Балтійського до Чорного моря. В середньовіччі використовувалася в титулах світських і духовних правителів Руського королівства, Литви, Польщі, Речі Посполитої, Новгородщини, Московії, Угорщини, Австрії тощо. У новому часі вживалася як одна із самоназв козацької держави Війська Запорозького та Російської імперії. З XVIII століття — архаїчно-поетична самоназва України, Білорусі та Росії.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Coat of Arms of Ukraine

Зміст

Значення

Проблему етимології слова «Русь», що дотепер залишається дискусійною, не змішують з питанням прив'язки цього імені до відповідної території[1].

Більшість авторів вважають, що існувало два основних значення поняття Русь, Руська земля: вузьке — середнє Придніпров'я (Київське, Переяславське і Чернігівське князівства) і широке — всі землі, які увійшли в склад Київської Русі[2][1][3][4]. Дискусійними є лише питання про межі Руської землі у вузькому значенні і характер змін цих меж, а також питання про те, яке із цих понять — вузьке і широке — первинне, а яке похідне[4][5]. Рибаковим[6], Тихомировим[7], Насоновим[8], Кучкіним, Федотовим[9], Робінсоном[10], Кузьміним[5], Мавродіним[11], Роговим[12], Шаскольським[13], Моця[14] обґрунтовано первинність вузького значення Руської землі; окремі дослідники вузьке значення вважають привхідним (Ліхачов[15], Ведюшкіна[1])[4].

Вживання терміну «Русь» та його похідних у давньоруських писемних пам'ятках дозволило виділити також інші їх означення: етнічно-територіальне, політичне (династично-територіальне)[16], конфесійне чи етно-конфесійне[17], соціальне[18].

Вузьке (етнічно-територіальне) значення

Аналіз більше семисот згадок «Руської землі» в літописних зводах дозволив уточнити значення цього словосполучення, як прийнято говорити, «у вузькому значенні». «Русь» чи «Руська земля» або «вся Руська земля» позначали Київську землю, країну полян, територію Середнього Подніпров'я[19][20][2][21][22][23][24][25].

За А.М. Насоновим[22], «Русь» або «Руська земля», як політично панівне над деякими слов'янськими племенами територіальне ядро, існувало з першої половини X ст. Її межі визначаються територією Переяславської «області», Чернігівської, за винятком північних і північно-східних її частин, і Київської «області», за винятком Деревської та Дреговичської земель.

За Рибаковим тотожні назви Русь або Руська земля мають два географічних концентри у вузькому значені:
1) Київ та Поросся (ядро чи «Русь всередині Русі») — область, у межах якої могла існувати якась політична єдність, що укладачами літописів ХІІ-ХІІІ ст. сприймалася як далеке минуле;
2) «вся Руська земля», у межах якої було декілька літописних племен і багато феодальних князівств, для яких політична єдність у ХІІ ст. «лише давня історична традиція» — Київ, Поросся, Чернігів, Переяславль, Сіверська земля, Курськ і, можливо, східна частина Волині, тобто лісостепова смуга від Росі до верхів'їв Сейму і Дінця[20].

Загалом, у географічне поняття Руської землі або «всієї Руської землі» включалися такі міста: Київ, Чернігів, Переяслав Руський, Вишгород, Білгород, Василів, Треполь. Міста Поросся: Корсунь, Богуслав, Канів, Дверен, Торцьк. Міста «Чернігівської сторони»: Стародуб, Трубеч, Глухів, Курськ, Новгород-Сіверський, Остерський Городець. «Руської землі волості» (міста Погориння): Бужськ, Шумськ, Тихомель, Вигошев, Гнійниця [20].

На півдні (Іпат. л.), в Новгороді (Новг. 1-й л.), на північному сході (Лавр. л.) «Русь» в географічному аспекті виразно протиставлялася Галичу, Суздалю, Смоленську і Новгороду[2][20][19][22][21].

Області та міста, що не входили в поняття «Русь» у вузькому значенні:

Місто Географічне означення Русі Приклади літописних свідчень у наукових працях
Новгород Великий «Поїздки з Новгорода в Київ, Чернігів, Переяслав завжди розглядалися новгородським літописцем як поїздки в Русь»[26]. Сухопутну дорогу з Новгорода на південь називали «Руський шлях»[27].

«Новгород не називали ні «Руссю», ні «Руською землею» на півдні (Іпат. л., 1141 і 1178 рр..) і в самому Новгороді (Новг. 1 л.)»[22].

«Для новгородця під Руссю розумілася Київська земля… На відміну від жителів південної Русі, яких називали русинами, новгородці називали себе словенами»[19].

Новгородський перший літопис жодного разу не називає населення ані Приладожжя, ані всієї Новгородщини Руссю[28].

З Новгорода у 1136 р. «в то же лето, на зиму, иде в Русь архиепископ Нифонт с лучьшими мужи и заста князе с церниговьци стояще противу собе, и множество вои»[2],[3]

1149 р. — «иде археопископ новгородскыи Нифонтъ въ Русь» [4]

26.XI.1141. А коли Святослав (Ольгович) утікав із Новгорода (і) йшов у Русь до брата…[5]

У 1178 р. новгородці прислали до Мстислава Ростиславича, що володів Білгородом Київським, своїх мужів із запрошенням на князювання у них. Він же «… не хотяще ити из Рускои земли». Проте його вмовили, і на прощання князь заявив: «… не могоу никакого же. Рускои земле забыти» [6].

1179 р. — «Тъгда же новгородьци послашася по брата его по Мьстислава въ Русь, и въниде Мьстиславъ въ Новъгородъ… [7]

1221 р. — "Показаша путь новгородци князю Всеволоду: "не хощемъ тебе; поиди, камо хочеши"; иде къ отцеви в Русь" [8]

Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Суздаль, Рязань «Ростово-Суздальська земля, а рівно і Рязань, протиставляються «Русі» і в південному літописі і в північно-східному»[22][29]. Лавр. л. за 1152 р. «В то же лето поиде Гюрги с сынми своими и с ростовцы с суждальци и с рязанци и со князи рязаньскыми в Русь...»[9]

Березень 1181. «Святослав же, ідучи із землі Суздальської, попалив город Дмитров. А коли вийшов він із Суздальської землі, то одпустив брата свого Всеволода (Святославича), і Олега, сина свого, і Ярополка (Ростиславича) в Русь, а сам (із) сином з Володимиром пішов до Новгорода Великого»[10].

Після смерті Андрія Боголюбського на нараді у Володимирі говорилося: «...князь наш убьен, а детей у него нету, сынок его в Новегороде, а братья его в Руси...»[11]

Смоленськ Смоленськ не вважали ані «Руссю», ані «Руською землею»[22]. В Смоленську «Ізяслав дав дари Ростиславу, котрі (були) од Руської землі і од усіх цесарських земель, а Ростислав дав дари Ізяславу, котрі (були) од верхніх земель і од Варягів»[12]

Смоленський князь Давид Ростиславич «сина свого Костянтина в Русь посла, братові своєму Рюрикови на руце». Рюрик в цей час був князем Київським[13]

Галич Галич був за межами власне Русі[29]. 1152 р., коли об'єднані поволзькі сили рушили відновлювати на Середньому Дніпрі владу Юрія Долгорукого, до них знову вирішив приєднатися й володар Галича Володимирко Володаревич: «Володимиръ же слышавъ оже идеть сватъ его Дюрги в Русь. поиде из Калича Киеву. Изяславъ же поиде противу Володимеру. Володимиръ же возвратися в Галич. Гюргеви же идущю в Русь. пришедъ и ста оу Глухова» [14].

«Руська земля» в широкому значенні

Проблема географічних рамок поняття «Руська земля» в широкому значенні при всій показній ясності її продовжує залишатися невирішеною[1].

Як «найбільш систематичне джерело», яке залучається для визначення меж Руської землі в широкому значенні, визнається «Список руських міст далеких та близьких» (1375-1381 рр..), в який потрапили не тільки власне руські, але також болгарські, волоські, польські та литовські міста[1]. На думку дослідників таке розуміння пов'язано з тим, що під терміном «руські» середньовічний книжник мав на увазі швидше за все етно-конфесійну спільність, близьку до того, що зараз іменується терміном «православний»[30]. Також, на думку М.М. Тихомирова, «в основу визначення того, що вважати руськими містами, був покладений принцип мови» — мови книжково-письмової, яку в сучасній славістиці прийнято називати церковнослов'янською[31].


  • Русь — давня назва Київської землі, країни полян, території Середнього Подніпров'я. Відома з середини 9 століття до приходу Олега (Ольгъ) в Київ (Федотов, 1837[32]; Насонов, 1951[22]; Тихомиров, 1979[19])
  • Русь — назва усіх земель, яка у своєму найбільш давньому та основному значенні є поняттям загальним, зверненим до всіх російських земель і до всього російського народу в цілому (Ліхачов, 1950[33]). Цей погляд заперечував дослідження літописних даних, проведених М.М.Тихомировим та його попередниками[20] і, за Б.О.Рибаковим, «абсолютно позбавлений історичного підходу в питанні утворення народності»[20].

Згадки в літературі

У середньовічному кастилському гербовнику «Книзі знань про всі королівства», написаному анонімним автором близько 1350 року, Русь згадується під назвою великої країни «Роксія» (Roxia)[34]. Землі Русі лежать на захід від Танаїса (Дону). Столицею цієї країни є місто Ксорман (Xorman), що одночасно є столицею окремого королівства Ксорман[35]. Окремо від Русі згадуються Львівське королівство[36], Новгородська держава та Московія[35].

 
Глава про Русь в «Трактаті про дві Сарматії».

Русь раннього нового часу описується в «Трактаті про дві Сарматії» (1517), що був складений краківським каноніком Матвієм із Міхова. Під Руссю (лат. Russia) він розуміє південно-західну складову Європейської Сарматії, терени сучасної України, які також називає Роксоланією (лат. Roxolania)[37]. Згідно з «Трактатом» Русь розташована між татарським Танаїсом (Доном), Сарматськими горами (Карпатами) та Таврійським островом (Кримом). На північ від неї лежить Литва, на заході — Польща, на півдні — Крим та Молдова, а на сході — Московія та Скіфія (Татарія)[37]. По центру Русі протікає її головна річка — Борисфен (Дніпро). Біля Сарматських гір мешкають русини, на чолі яких стоять поляки[37]. Столицею Русі є Львів[37]. Руські землі багаті на хліб, мед, пиво, домашню худобу, хутра, рибу, рослинні барвники[37]. На заході Русі видобувають сіль та крейду. В країні представлені 4 конфесії — католицизм, православ'я, юдаїзм та вірменське християнство[37]. Найбільшою з них є друга конфесія, що також називається руською вірою. Русини слідують грекам у моді й обрядах, мають власне письмо, подібне до грецького, але в церквах на службі читають і співають сербською мовою[37]. На чолі їх стоїть митрополит, що сидить у Києві, колишній столиці Русі. Руські пани і князі підпорядковуються великому князеві литовському. Руська мова побутує як в Русі, так і за її межами — в Литві, Новгородщині, Псковщині та Московії[37].

За Гваньїні (1578) Руська земля називалася раніше Роксоланія і поділена була на Русь Білу, біля Києва, Смоленська, Вітебська, землі Сіверської; Русь Чорну в землях північно-західної Білорусі і Червону Русь біля Бескидів (Карпат) і простягається вона від Дністра до Дону, від Криму і до Литовського князівства. Жителів Руської землі називали старі автори роксоланами або слов'янами. Як синонім Русі Червоної вживалося також термін Поділля.

У праці «Книжка» 1600 року православного полеміста Івана Вишенського, Русь згадується не як країна, а як одна із самобутніх православних націй, поряд із греками, албанцями, сербами, болгарами, москвою та іншими[38].

Частина Русі в старих авторів називалася Сарматією Азіатською (Sarmatia asiatica) на відміну від Русі, яка належала до Польського Королівства і називалася Сарматією Європейською. Пізніше цю Сарматію Азіатську називали Чорною Русю і нові автори називали її Московією. Границя проходила до витоків Дніпра (біля Смоленська) та Дону (біля Новомосковська, Тульської об-ті). Власне Польща називалася в ті часи - Вандалія. Біла Русь обмежувалася - Великим Князівством Литовським. І до Червоної Русі, яка власне Королівською називалася, входили: Київщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Холмська, Белзька та Галицька землі, Львівська земля, яка називалася також Малою Русю або Південою Русю (Russia Australis), сюди входило також місто Ярослав. [39]

Річ Посполита

Примітки

  1. а б в г д Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.). Лекция 6. «Руська земля»
  2. а б в Толочко П.П. Где находилась изначальная Русь? // Християнізаційні впливи в Київській Русі за часів князя Оскольда: 1150 років. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Чернігів: Вера и Жизнь; Луцьк: Терен, 2012. – С.4-17.
  3. Котляр М.Ф. Духовний світ літописання. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011.— С.13-14
  4. а б в Русская земля. Энциклопедия «Слова о полку Игореве»
  5. а б Кузьмин А. Г. Ипатьевская летопись и «Слово о полку Игореве»: (По поводу статьи А. А. Зимина) // История СССР. 1968. № 6.,С. 85.
  6. Рыбаков Б.А. 1) Древние Русы // Сов. археология. 1953. Вып. 17. С. 30—39, 72, 103; 2) «Слово» и его современники. С. 157—159;. 3) Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. М., 1982. С. 55—56, 285—286, 483—564
  7. Тихомиров М.Н. 1) Происхождение названий «Русь» и «Русская земля» // Сов. этнография. 1947. № 6—7. С. 60—80 (переизд.: Тихомиров М. Н. Русское летописание. М., 1979. С. 22—48)
  8. Насонов А.Н. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства. М., 1951
  9. Федотов А. О значении слова Русь в наших летописях // Рус. ист. сборник. М., 1837. Т. 1. С. 104—121
  10. Робинсон А. Н. «Русская земля» в «Слове о полку Игореве» // ТОДРЛ. 1976. Т. 31. С. 123—136.
  11. Мавродин В. В. Происхождение русского народа. Л., 1978. С. 148—169
  12. Рогов А. И. О понятии «Русь» и «Русская земля» (по памятникам письменности XI — нач. XII вв.) // Формирование раннефеод. народностей. М., 1981. С. 151—156
  13. Шаскольский И. П. 1) Вопрос о происхождении имени Русь в современной буржуазной науке: Критика новейшей буржуазной историографии. М., 1967; 2) Известия Бертинских анналов в свете данных современной науки // Летописи и хроники: 1980. М., 1981. С. 43—55
  14. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах / О.П. Моця // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7-16.
  15. Лихачев Д. С. Комментарии // Повесть временных лет. М.; Л., 1950. Т. 2. С. 239—240, 252—253
  16. Генсьорський А. І. Термін «Русь» (та похідні) в древній Русі і в період формування східнослов’янських народностей і націй. Дослідження і матеріали з української мови. — Київ, 1962. — Т. V. — С. 16—30.
  17. Котышев Д.М. «Русская земля» в первой половине ХІІ века: из наблюдений над текстом Ипатьевской летописи за 1110-1150 годы. История 2006. № 7.
  18. «Самé слово Русь у давньоруських писемних пам’ятках має чотири основних значення: етнічне – народ, плем’я, рід тощо; соціальне – суспільний прошарок, верства або стан; географічне – територія чи земля; політичне – держава»Котляр М.Ф. Духовний світ літописання. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011.— С.13-14.
  19. а б в г Тихомиров М. Н. Русское летописание. — М., 1979. — с. 22-48.
  20. а б в г д е Б.А.Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. — М., 1982 — с. 55-67, 73, 85-90
  21. а б Моця О.П. Південна «Руська земля». — К., 2007.
  22. а б в г д е ж Насонов А. Н. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства. М., 1951. — с. 41−42.
  23. Кучкін В.А. «Русская земля» по летописным данным ХI – первой трети ХIII в // Древнейшие государства Восточной Европы. 1992-1993. М., 1995. – С. 74-100.
  24. Мавродін В.В. Образование Древнерусского государства. Л.: Изд. Лен. ун-та, 1945. – 432 с.
  25. Рогов А. И. О понятии «Русь» и «Русская земля» (по памятникам письменности XI — нач. XII вв.) // Формирование раннефеод. народностей. М., 1981. С. 151—156
  26. Б.А.Рыбаков. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. — М., 1982 — с. 55-67, 73, 85-90
  27. Янин В. Л. О начале Новгорода // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. – С. 211.
    Місцезнаходження та історія Поозер'я. Історична справка
  28. Залізняк Л. Л. Археологія України. Курс лекцій. — К., 2005.
  29. а б Моця О.П. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7-16.
  30. Дана теза чудово підтверджується рідко цитованим фрагментом Тверського літописного збірника: «Того же лета [6961/1453] взят был Царьград от царя турскаго от салтана, а веры рускыа не преставил, а патриарха не свел, но один в граде звон отнял у Софии Премудрости Божия, и по всем церквам служат литергию божественную, а Русь к церквам ходят, а пениа слушают, а крещение русское есть». Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.). Лекция 6. «Руська земля»
  31. «болгаре, басани, словяне, сербяне, русь во всех сих един язык». Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.). Лекция 6. «Руська земля»
  32. Федотов А. О значении слова Русь в наших летописях // Русский исторический сборник. — М., 1837. — т. I, с. 104–121.
  33. «наиболее древним, основным значением «Русь» и «русьский» является значение общее, обращенное ко всем русским землям и ко всему русскому народу в целом». Д.С.Ліхачов, коментар до Повісті минулих літ. — М.; Л., 1950, — ч. II. — Додатки, с. 241.
  34. Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World / translated by C. Markham. — London, 1912. — p.60.
  35. а б Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World / translated by C. Markham. — London, 1912. — p.61.
  36. Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World / translated by C. Markham. — London, 1912. — p.9.
  37. а б в г д е ж и Liber secundus. Tractatus primus. De descriptione Sarmatiae Europianae superioris. Capitulum primum. De Russia, de districtibus eius, de abundantia et contentis in ea // Mathiae de Mechovia. Tractatus de duabus Sarmatiis Asiana et Europiana et de contentis in eis. — Cracoviae: Ioannis Haller, 1517; Книга вторая. Трактат первый. Об описании верхней Европейской Сарматии. Глава первая. О Руссии, ее округах, изобилии и о находящемся в ней // Меховский Матвей. Трактат о двух Сарматиях / Пер. и комм. С. А. Аннинского. — Москва-Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1936. — C. 94—99.
  38. Іван Вишенський. Книжка // Українська література XIV-XVI ст. — Київ: Наукова думка" 1988.
  39. Theatrum Cosmographico-Historicum .. - 2.,76 S., 1688
  40. Gloger, Zygmunt. Geografia historyczna ziem dawnej Polski. — Kraków, 1903.

Джерела та література