Відкрити головне меню
«Руська земля» у вузькому значенні терміну: 1 — за П. П. Толочком; 2 — за А. М. Насоновим [1]; 3 — за Б. О. Рибаковим

Ру́сь (дв.рус. рѹсь, давньоскан. Garðaríki, ср.-грец. Ῥωσία‎, лат. Russia, Ruthenia), або Ру́ська земля́ (дв.рус. рѹсьскаѧ землѧ) — назва історичного регіону в Східній Європі з центром у середньому Подніпров'ї. У XI — XIII століттях позначала так звану Руську землю довкола Києва, Чернігова і Переяслава. З 2-ї половини XIII століття, після розпаду цієї держави, охоплювала усі території, які колись корилися Києву — від Балтійського до Чорного моря. В середньовіччі використовувалася в титулах світських і духовних правителів Руського королівства, Литви, Польщі, Речі Посполитої, Новгородщини, Московії, Угорщини, Австрії тощо. У новому часі вживалася як одна із самоназв козацької держави Війська Запорозького та Російської імперії. З XVIII століття — архаїчно-поетична самоназва України, Білорусі та Росії.

IX—XIII ст. Київська Русь

Значення

Проблему етимології слова «Русь», що дотепер залишається дискусійною, не змішують з питанням прив'язки цього імені до відповідної території[1].

Більшість авторів вважають, що існувало два основних значення поняття Русь, Руська земля: вузьке — середнє Придніпров'я (Київське, Переяславське і Чернігівське князівства) і широке — всі землі, які увійшли в склад Київської Русі[2][1][3][4]. Дискусійними є лише питання про межі Руської землі у вузькому значенні і характер змін цих меж, а також питання про те, яке із цих понять — вузьке і широке — первинне, а яке похідне[4][5].

Рибаковим[6], Тихомировим[7], Насоновим[8], Кучкіним, Федотовим[9], Робінсоном[10], Кузьміним[5], Мавродіним[11], Роговим[12], Шаскольським[13], Моцєм обґрунтовано первинність вузького значення Руської землі[14]; окремі дослідники вузьке значення вважають привхідним (Ліхачов[15], Ведюшкіна[1])[4].

Вживання терміну «Русь» та його похідних у давньоруських писемних пам'ятках дозволило виділити також інші їх означення: етнічно-територіальне, політичне (династично-територіальне)[16], конфесійне чи етно-конфесійне[17], соціальне[18].

«Руська земля» у вузькому значенні

Аналіз більше семисот згадок «Руської землі» в літописних зводах дозволив уточнити значення цього словосполучення, як прийнято говорити, «у вузькому значенні». «Русь» чи «Руська земля» або «вся Руська земля» позначали Київську землю, країну полян, територію Середнього Подніпров'я[7][19][2][20][21][22][23][12].

За А. М. Насоновим[21], «Русь» або «Руська земля», як політично панівне над деякими слов'янськими племенами територіальне ядро, існувало з першої половини X ст. Її межі визначаються територією Переяславської «області», Чернігівської, за винятком північних і північно-східних її частин, і Київської «області», за винятком Деревської та Дреговичської земель.

За Рибаковим тотожні назви Русь або Руська земля мають два географічних концентри у вузькому значенні:
1) Київ та Поросся (ядро чи «Русь всередині Русі») — область, у межах якої могла існувати якась політична єдність, що укладачами літописів ХІІ-ХІІІ ст. сприймалася як далеке минуле;
2) «вся Руська земля», у межах якої було декілька літописних племен і багато феодальних князівств, для яких політична єдність у ХІІ ст. «лише давня історична традиція» — Київ, Поросся, Чернігів, Переяславль, Сіверська земля, Курськ і, можливо, східна частина Волині, тобто лісостепова смуга від Росі до верхів'їв Сейму і Дінця[19].

Загалом, у географічне поняття Руської землі або «всієї Руської землі» включалися такі міста: Київ, Чернігів, Переяслав Руський, Вишгород, Білгород, Василів, Треполь. Міста Поросся: Корсунь, Богуслав, Канів, Дверен, Торцьк. Міста «Чернігівської сторони»: Стародуб, Трубеч, Глухів, Курськ, Новгород-Сіверський, Остерський Городець. «Руської землі волості» (міста Погориння): Бужськ, Шумськ, Тихомель, Вигошев, Гнійниця[19].

На півдні (Іпат. л.), в Новгороді (Новг. 1-й л.), на північному сході (Лавр. л.) «Русь» в географічному аспекті виразно протиставлялася Галичу, Суздалю, Смоленську і Новгороду[2][19][7][21][20].

Області та міста, що не входили в поняття «Русь» у вузькому значенні:

Місто Географічне означення Русі Приклади літописних свідчень у наукових працях
Новгород Великий «Поїздки з Новгорода в Київ, Чернігів, Переяслав завжди розглядалися новгородським літописцем як поїздки в Русь»[19]. Сухопутну дорогу з Новгорода на південь називали «Руський шлях»[24].

«Новгород не називали ні „Руссю“, ні „Руською землею“ на півдні (Іпат. л., 1141 і 1178 рр..) і в самому Новгороді (Новг. 1 л.)»[21].

«Для новгородця під Руссю розумілася Київська земля… На відміну від жителів південної Русі, яких називали русинами, новгородці називали себе словенами»[7].

Новгородський перший літопис жодного разу не називає населення ані Приладожжя, ані всієї Новгородщини Руссю[25].

З Новгорода у 1136 р. «в то же лето, на зиму, иде в Русь архиепископ Нифонт с лучьшими мужи и заста князе с церниговьци стояще противу собе, и множество вои»[2], [3]

1149 р. — «иде археопископ новгородскыи Нифонтъ въ Русь» [4]

26.XI.1141. А коли Святослав (Ольгович) утікав із Новгорода (і) йшов у Русь до брата…[5]

У 1178 р. новгородці прислали до Мстислава Ростиславича, що володів Білгородом Київським, своїх мужів із запрошенням на князювання у них. Він же «… не хотяще ити из Рускои земли». Проте його вмовили, і на прощання князь заявив: «… не могоу никакого же. Рускои земле забыти» [6].

1179 р. — "Тъгда же новгородьци послашася по брата его по Мьстислава въ Русь, и въниде Мьстиславъ въ Новъгородъ… [7]

1221 р. — «Показаша путь новгородци князю Всеволоду: „не хощемъ тебе; поиди, камо хочеши“; иде къ отцеви в Русь» [8]

Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Суздаль, Рязань «Ростово-Суздальська земля, а рівно і Рязань, протиставляються „Русі“ і в південному літописі і в північно-східному»[21][14]. Лавр. л. за 1152 р. «В то же лето поиде Гюрги с сынми своими и с ростовцы с суждальци и с рязанци и со князи рязаньскыми в Русь…»[9]

Березень 1181. «Святослав же, ідучи із землі Суздальської, попалив город Дмитров. А коли вийшов він із Суздальської землі, то одпустив брата свого Всеволода (Святославича), і Олега, сина свого, і Ярополка (Ростиславича) в Русь, а сам (із) сином з Володимиром пішов до Новгорода Великого»[10].

Після смерті Андрія Боголюбського на нараді у Володимирі говорилося: «…князь наш убьен, а детей у него нету, сынок его в Новегороде, а братья его в Руси…»[11]

Смоленськ Смоленськ не вважали ані «Руссю», ані «Руською землею»[21]. В Смоленську «Ізяслав дав дари Ростиславу, котрі (були) од Руської землі і од усіх цесарських земель, а Ростислав дав дари Ізяславу, котрі (були) од верхніх земель і од Варягів»[12]

Смоленський князь Давид Ростиславич «сина свого Костянтина в Русь посла, братові своєму Рюрикови на руце». Рюрик в цей час був князем Київським[13]

Галич Галич був за межами власне Русі[14]. 1152 р., коли об'єднані поволзькі сили рушили відновлювати на Середньому Дніпрі владу Юрія Долгорукого, до них знову вирішив приєднатися й володар Галича Володимирко Володаревич: «Володимиръ же слышавъ оже идеть сватъ его Дюрги в Русь. поиде из Калича Киеву. Изяславъ же поиде противу Володимеру. Володимиръ же возвратися в Галич. Гюргеви же идущю в Русь. пришедъ и ста оу Глухова» [14].

«Руська земля» в широкому значенні

Проблема географічних рамок поняття «Руська земля» в широкому значенні при всій показній ясності її продовжує залишатися невирішеною<[1].

Як «найбільш систематичне джерело», яке залучається для визначення меж Руської землі в широкому значенні, визнається «Список руських міст далеких та близьких» (1375—1381 рр..), в який потрапили не тільки власне руські, але також болгарські, волоські, польські та литовські міста[1]. На думку дослідників таке розуміння пов'язано з тим, що під терміном «руські» середньовічний книжник мав на увазі швидше за все етно-конфесійну спільність, близьку до того, що зараз іменується терміном «православний»[26]. Також, на думку М. М. Тихомирова, «в основу визначення того, що вважати руськими містами, був покладений принцип мови» — мови книжково-письмової, яку в сучасній славістиці прийнято називати церковнослов'янською[27].

  • Русь — давня назва Київської землі, країни полян, території Середнього Подніпров'я. Відома з середини 9 століття до приходу Олега (Ольгъ) в Київ (Федотов, 1837[9]; Насонов, 1951[21]; Тихомиров, 1979[7])
  • Русь — назва усіх земель, яка у своєму найбільш давньому та основному значенні є поняттям загальним, зверненим до всіх російських земель і до всього російського народу в цілому (Ліхачов, 1950[28]). Цей погляд заперечував дослідження літописних даних, проведених М. М. Тихомировим та його попередниками[19] і, за Б. О. Рибаковим, «абсолютно позбавлений історичного підходу в питанні утворення народності»[19].

Після ХІІІ ст.

Згадки в дипломатичних документах

Згадки в літературі

У середньовічному кастильському гербовнику «Книзі знань про всі королівства», написаному анонімним автором близько 1350 року, Русь згадується під назвою великої країни «Роксія» (Roxia)[30]. Землі Русі лежать на захід від Танаїса (Дону). Столицею цієї країни є місто Ксорман (Xorman), що одночасно є столицею окремого королівства Ксорман[31]. Окремо від Русі згадуються Львівське королівство[32], Новгородська держава та Московія[31].

 
Глава про Русь в «Трактаті про дві Сарматії».

Русь раннього нового часу описується в «Трактаті про дві Сарматії» (1517), що був складений краківським каноніком Матвієм із Міхова. Під Руссю (лат. Russia) він розуміє південно-західну складову Європейської Сарматії, терени сучасної України, які також називає Роксоланією (лат. Roxolania)[33]. Згідно з «Трактатом» Русь розташована між татарським Танаїсом (Доном), Сарматськими горами (Карпатами) та Таврійським островом (Кримом). На північ від неї лежить Литва, на заході — Польща, на півдні — Крим та Молдова, а на сході — Московія та Скіфія (Татарія)[33]. По центру Русі протікає її головна річка — Борисфен (Дніпро). Біля Сарматських гір мешкають русини, на чолі яких стоять поляки[33]. Столицею Русі є Львів[33]. Руські землі багаті на хліб, мед, пиво, домашню худобу, хутра, рибу, рослинні барвники[33]. На заході Русі видобувають сіль та крейду. В країні представлені 4 конфесії — католицизм, православ'я, юдаїзм та вірменське християнство[33]. Найбільшою з них є друга конфесія, що також називається руською вірою. Русини слідують грекам у моді й обрядах, мають власне письмо, подібне до грецького, але в церквах на службі читають і співають сербською мовою[33]. На чолі їх стоїть митрополит, що сидить у Києві, колишній столиці Русі. Руські пани і князі підпорядковуються великому князеві литовському. Руська мова побутує як в Русі, так і за її межами — в Литві, Новгородщині, Псковщині та Московії[33].

За Гваньїні (1578) Руська земля називалася раніше Роксоланія і поділена була на Русь Білу, біля Києва, Смоленська, Вітебська, землі Сіверської; Русь Чорну в землях північно-західної Білорусі і Червону Русь біля Бескидів (Карпат) і простягається вона від Дністра до Дону, від Криму і до Литовського князівства. Жителів Руської землі називали старі автори роксоланами або слов'янами. Як синонім Русі Червоної вживалося також термін Поділля.

У праці «Книжка» 1600 року православного полеміста Івана Вишенського, Русь згадується не як країна, а як одна із самобутніх православних націй, поряд із греками, албанцями, сербами, болгарами, москвою та іншими[34].

Частина Русі в старих авторів називалася Сарматією Азіатською (Sarmatia asiatica) на відміну від Русі, яка належала до Польського Королівства і називалася Сарматією Європейською. Пізніше цю Сарматію Азіатську називали Чорною Русю і нові автори називали її Московією. Границя проходила до витоків Дніпра (біля Смоленська) та Дону (біля Новомосковська, Тульської об-ті). Власне Польща називалася в ті часи — Вандалія. Біла Русь обмежувалася — Великим Князівством Литовським. І до Червоної Русі, яка власне Королівською називалася, входили: Київщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Холмська, Белзька та Галицька землі, Львівська земля, яка називалася також Малою Русю або Південою Русю (Russia Australis), сюди входило також місто Ярослав.[35]

Річ Посполита

У поп-культурі

Див. також

Примітки

  1. а б в г д Данилевский 1998.
  2. а б в Толочко 2012:4-17.
  3. Котляр М. Ф. Духовний світ літописання. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011.— С.13-14. Архів оригіналу за 3 лютий 2014. Процитовано 29 січень 2014. 
  4. а б в Русская земля. Энциклопедия «Слова о полку Игореве»
  5. а б Кузьмин А. Г. Ипатьевская летопись и «Слово о полку Игореве»: (По поводу статьи А. А. Зимина) // История СССР. 1968. № 6.,С. 85.
  6. Рыбаков Б. А. 1) Древние Русы // Сов. археология. 1953. Вып. 17. С. 30—39, 72, 103; 2) «Слово» и его современники. С. 157—159;. 3) Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. М., 1982. С. 55—56, 285—286, 483—564
  7. а б в г д Тихомиров 1947:60—80, 1979:22-48.
  8. Насонов 1951
  9. а б Федотов 1837:104—121.
  10. Робинсон А. Н. «Русская земля» в «Слове о полку Игореве» // ТОДРЛ. 1976. Т. 31. С. 123—136.
  11. Мавродин В. В. Происхождение русского народа. Л., 1978. С. 148—169
  12. а б Рогов 1981:151—156.
  13. Шаскольский И. П. 1) Вопрос о происхождении имени Русь в современной буржуазной науке: Критика новейшей буржуазной историографии. М., 1967; 2) Известия Бертинских анналов в свете данных современной науки // Летописи и хроники: 1980. М., 1981. С. 43—55
  14. а б в Моця 2009:7-16.
  15. Лихачев Д. С. Комментарии // Повесть временных лет. М.; Л., 1950. Т. 2. С. 239—240, 252—253
  16. Генсьорський 1962:16—30.
  17. Котышев Д. М. «Русская земля» в первой половине ХІІ века: из наблюдений над текстом Ипатьевской летописи за 1110—1150 годы. История 2006. № 7.
  18. «Самé слово Русь у давньоруських писемних пам'ятках має чотири основних значення: етнічне — народ, плем'я, рід тощо; соціальне — суспільний прошарок, верства або стан; географічне — територія чи земля; політичне — держава»Котляр М. Ф. Духовний світ літописання. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011.— С.13-14. Архівовано 3 лютий 2014 у Wayback Machine.
  19. а б в г д е ж Рыбаков 198:55—67, 73, 85—90.
  20. а б Моця 2007.
  21. а б в г д е ж Насонов 1951:41−42.
  22. Кучкин 1995:74-100.
  23. Мавродін В. В. Образование Древнерусского государства. Л.: Изд. Лен. ун-та, 1945. — 432 с.
  24. Янин В. Л. О начале Новгорода // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 211.
    Місцезнаходження та історія Поозер'я. Історична справка
  25. Залізняк Л. Л. Археологія України. Курс лекцій. — К., 2005.
  26. Дана теза чудово підтверджується рідко цитованим фрагментом Тверського літописного збірника: «Того же лета [6961/1453] взят был Царьград от царя турскаго от салтана, а веры рускыа не преставил, а патриарха не свел, но один в граде звон отнял у Софии Премудрости Божия, и по всем церквам служат литергию божественную, а Русь к церквам ходят, а пениа слушают, а крещение русское есть». Данилевский И. Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.). Лекция 6. «Руська земля»
  27. «болгаре, басани, словяне, сербяне, русь во всех сих един язык». Данилевский И. Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.). Лекция 6. «Руська земля»
  28. «наиболее древним, основным значением „Русь“ и „русьский“ является значение общее, обращенное ко всем русским землям и ко всему русскому народу в целом». Д. С. Ліхачов, коментар до Повісті минулих літ. — М.; Л., 1950, — ч. II. — Додатки, с. 241.
  29. Грушевський 1907:IV:444—445.
  30. Book of the Knowledge... 1912:60.
  31. а б Book of the Knowledge... 1912:61.
  32. Book of the Knowledge... 1912:9.
  33. а б в г д е ж и Mathiae de Mechovia. Tractatus de duabus Sarmatiis... 1517.
  34. Іван Вишенський. Книжка // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка" 1988.
  35. Theatrum Cosmographico-Historicum .. — 2.,76 S., 1688
  36. Gloger, Zygmunt. Geografia historyczna ziem dawnej Polski. — Kraków, 1903.
  37. Василь Симоненко Русь

Бібліографія

Джерела

  • Book of the Knowledge of All the Kingdoms, Lands, and Lordships that are in the World /translated by C. Markham. London, 1912. [15]
  • Mathiae de Mechovia. Tractatus de duabus Sarmatiis... Cracoviae: Ioannis Haller, 1517 (De Russia, de districtibus eius, de abundantia et contentis in ea); Меховский Матвей. Трактат о двух Сарматиях... М.-Л., 1936. (О Руссии... C. 94—99).

Монографії

  • Грушевський, М.С. Історія України-Руси. Київ-Львів, 1907. Т. 4.
  • Данилевский И. Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.): Курс лекций. М., 1998. [16]
  • Древняя Русь в свете зарубежных источников: Хрестоматия. Т. I: Античные источники. Москва, 2009. ISBN 978-5-91244-004-5
  • Купранець О. Походження назви «Русь» в «Хроніці Руської землі» Олександра Гванінуса з 1611 року. Рим-Торонто, 1977.
  • Моця О. П. Південна «Руська земля». К., 2007.
  • Насонов, А.Н. «Русская земля» и образование территории древнерусского государства. М., 1951 (Санкт-Петербург, 2002). С. 27-44.[17]
  • Рыбаков Б.А. Происхождение Руси // Киевская Русь и русские княжества XII—XIII вв. М., 1982. С. 55-67, 73, 85-90. [18]
  • Тихомиров М. Н. Русское летописание. М., 1979. С. 22-48. [19]

Статті

  • Генсьорський, А.І. Термін «Русь» (та похідні) в Древній Русі... // Дослідження і матеріали з української мови. Київ, 1962. Т. V. С. 16—30. [20]
  • Жиленко І. В. До історії використання топоніму «Русь», «Рóссія» в українській історіографії до XVIII ст. та, зокрема, автором «Синопсиса» // Синопсис Київський. К., 2002. [21]
  • Кучкин В. А. «Русская земля» по летописным данным ХI — первой трети ХIII в // Древнейшие государства Восточной Европы. 1992—1993. М., 1995. — С. 74-100.
  • Моця, О.П. «Руська» термінологія в Київському та Галицько-Волинському літописних зводах // Археологія. — 2009. — № 1. — С. 7-16. [22]
  • Рогов, А. И. О понятии «Русь» и «Русская земля» (по памятникам письменности XI — нач. XII вв.) // Формирование раннефеодальных народностей. М., 1981. С. 151—156.
  • Стех, М. Р. «Очима культури» 16. Про Русь і руську спадщину [23]
  • Толочко П. П. Где находилась изначальная Русь? // Християнізаційні впливи в Київській Русі за часів князя Оскольда: 1150 років. Матеріали міжнародної наукової конференції. Чернігів: Вера и Жизнь; Луцьк: Терен, 2012. С.4-17. [24]
  • Тихомиров, М. Н. Происхождение названий «Русь» и «Русская земля» // Советская этнография. 1947. № 6—7. С. 60—80 (перевид.: Тихомиров М. Н. Русское летописание. М., 1979. С. 22—48).
  • Федотов, А. О значении слова Русь в наших летописях // Русский исторический сборник. М., 1837. Т. 1. С. 104—121.

Довідники

Посилання

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Русь