Іван Вишенський

український монах, релігійний письменник-полеміст

Іва́н Ви́шенський (близько 1550 — після 1621) — український релігійний і літературний діяч раннього нового часу, преподобний. Православний монах, письменник-полеміст консервативного, ортодоксального напрямку.

Іван Вишенський
Ivan Vyshenskyi monument in Sudova Vyshnia 1.jpg
Народився 1550
Судова Вишня, Перемишльський повіт
Помер не раніше 1620
Афон, Айон-Орос, Греція
Національність українець
Діяльність полеміст
Мова творів руська
Напрямок полемічна література
Жанр послання, інвектива, апологія тощо
Magnum opus «Книжка»
Конфесія Ортодоксія і православ'я

CMNS: Іван Вишенський у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Родом зі Львівщини, з містечка Судова Вишня. У 1570-х рр. став ченцем Афонського монастиря в Греції, де прожив 40 років. У 16041606 роках відвідав Україну, був гостем Львівського братства. Приятель Йова Княгиницького.

Виступав на захист православ'я, але критикував православне духовенство, був противником римо- та греко-католицької церков, Берестейської церковної унії 1596 року, західної освіти і філософії, і радив вірникам обмежуватися лише богослужбовими книгами й Святим Писанням[1]. Автор близько 16 полемічно-дидактичних творів. Разом із Йовом Княгиницьким є засновником Манявського монастиря.[2]

ЖиттєписРедагувати

Іван Вишенський народився в середині XVI століття, у містечку Судова Вишня на Галичині. Його батьківщина була центром сеймикового життя Руського воєводства в Польському королівстві. Точний рік народження полеміста та його справжнє ім'я невідомі[3]. Іван (Іоанн) — це чернече ім'я. Вишенський — прізвище шляхетського роду Вишенських, що мешкали в Судовій Вишні[4], або прізвисько, узяте за місцем народження[3]. Невідоме також соціальне походження Івана. Припускають, що його батьки належали до руської дрібної шляхти[4] або православних міщан[5][6].

Вважають, що Вишенський не мав ґрунтовної освіти[3]. Це відзначали як сучасники полеміста, так і він сам у своїх творах[7]. Імовірно, він здобув освіту вдома, але також мав тісні зв'язки із представниками католицької латинської освічености[7]. Був знайомий із тогочасною польською та латинською літературою[8], мав серед товаришів католицьких викладачів, цікавився протестантськими ідеями социньян[7].

Замолоду вів розгульний спосіб життя, як вважають деякі дослідники, зокрема І. Франко[7][9]. Певний час мешкав у Луцьку. В зрілому віці жив у містах Волині, Галичини й Поділля. На думку В. Шевчука, переломним моментом у житті Вишенського був конфлікт із єзуїтами, що відвернув його від католицтва й змусив зійтися із православним Львівським братством[6].

Приблизно у 1570-х рр. став ченцем Афонського монастиря в Греції, що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Звідти він надсилав в Україну послання, в яких виступав проти з'єднання православної і католицької церков, окатоличення й ополячення України. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. На Афоні письменник прожив понад сорок років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті — невеликому житлі ченців-самітників, розташованому віддалік від основних монастирських будівель. Сховавшись від усього світу, він дав обітницю мовчання, проте не дотримався її: відчувши тугу за рідною землею і зваживши на заклики українських братств, у 1604 р. прибуває в Україну. Прожив 2 роки у Львові, бо розминувся думками з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 р. надіслав послання Домникії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Юрієм Рогатинцем. Жив у Манявському скиті у Йова Княгиницького. 1606 р. повернувся на Афон. Тут він наказав замурувати себе в кам'яній печері. Обряд «відречення монаха від світу» зобразив художньо Іван Франко в поемі «Іван Вишенський».1615–1616 рр. — останній відомий твір «Позорище мисленноє».

У своїх творах Вишенський привертав увагу до життя нижчих верств суспільства, зокрема селянства. Відомо всього 16 творів. У 1590-х роках були написані найвідоміші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії. 1598 року в острозькій «Книжці» надрукував послання до самого Костянтина Василя Острозького та православних, написане Вишенським від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещеніє краткоє», «Писаніє до всіх обще, в Лядской землі живущих», послання до князя Костянтина Острозького і до єпископів, крім того «Обличеніє діавола-миродержца», «Порада» та ін. В 1600–1601 рр. Вишенський написав «Краткословный отвіт» Петру Скарзі.

У молитвах і роздумах приблизно в 70-річному віці письменник помер.

ТворчістьРедагувати

 
Проповідь Івана Вишенського (розпис із монастиря Різдва Христового у Жовкві.

Твори Вишенського займають особливе місце в українській полемічній літературі XVI–XVII ст. не лише завдяки винятковому літературному таланту автора, але і його своєрідній позиції. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та греко-католицизмом. Спираючись на засади візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад, і вимагав простоти старохристиянського братства, як запоруки здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту й народні старовинні звичаї, як поганські. Полеміст у своїх писаннях постійно компонував літературні жанри інвективи, послання, апології та різноманітні діалогічні форми.

Письменник зображав яскраві, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств суспільства, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Урочистий тон, емоційне піднесення майстерно поєднані з гострою сатирою, сарказмом. Низки епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови («простої мови»)[10] надавало творам Вишенського переконливості й ефектності. Стиль полеміста, що має чимало запозичень від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (Петра Скарги, Миколая Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський).

ПоглядиРедагувати

 
Ікона преподобного Івана Вишенського

Система поглядів Івана Вишенського близька до переконань Томаса Мора, Еразма Ротердамського, Томаса Мюнцера та ін. Незважаючи на заперечення полемістом «латинської вченості», він не виходить за межі пошуків католицьких і протестантських мислителів XVI століття[7].

Рання ідея Вишенського про існування православної церкви без владик навіяна реформаторами-социніанами[7].

Іван Вишенський не лише теолог, але й демократ, патріот. Часто у творах проголошував ідеї соціальної рівності. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-перебіжчиків, римо-католицьке та греко-католицьке духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти окатоличення та ополячення найбідніших верств міщанства й селянства України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом усього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством, за знищення нерівності, несправедливості, гноблення, експлуатації і будь-якого «мирського» зла. Найвлучніше про це написав Іван Франко: «І ось він перший у нашім краю різко та сміло підніс голос в обороні того бідного робочого люду, показуючи панам і владикам, що той мужик — їх брат, а не просто робоча худоба, що він радується і терпить, як чоловік і хоче жити, як чоловік.»

Хотів в Україні бачити таке суспільство, де б людина почувала себе вільною, де б панувало братерство між людьми, і всі жили згідно з настановами й принципами «істинного» раннього християнства. Цій ідеї і підпорядковував всю свою філософську концепцію.

Оцінки Вишенського подій та осіб кінця XVI — початку XVII ст. мають винятковий інтерес для історичної науки. Він — майстер ораторсько-викривального стилю. У його посланнях були зразки реалістичного зображення дійсності, як вважає А. Ніженець. Творчість полеміста вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі. Глибокий знавець і популяризатор творчості письменника І. Я. Франко написав поему «Іван Вишенський»[11]. Твори Вишенського вивчали А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.

Нині творчість Івана Вишенського викликає інтерес не лише в літературознавчому середовищі, а й у філософському, правничому, психологічному. Але, на превеликий жаль, зі шкільної програми вилучено години вивчення творчості полеміста, представника барокової літератури в Україні. Серед науковців існують праці з вивченням концептосфери писань полеміста[12], ролі його полемічної діяльності в полі структурного психоаналізу[13][14], а також із дослідженням філософсько-правових[15] і богословсько-теологічних ідей[16] Вишенського. Дослідники звертають увагу й на особливості стилістики «Книжки» полеміста[17][18] і на синтетичний характер його текстів[19].

Свідомо відокремлював руську мову від московської. В «Книзі» (1600) писав наступне:

И на полудне и полночи кождый отменный своим голосом зовомый язык, а меновите греци, арапи, сиверани, серби, болгаре, словяне, арабанаши, мултяне, богданци, москва и наша Рус[20].

ПраціРедагувати

 
Скоропис із творів Вишенського.
  • «Книжка» (1600)[21] — збірник творів, складених до 1600 року:
    • «Писаніє до всѣх обще, в Лядской земли живущих» (1588)
    • «Извѣщеніє краткоє о латинских прелестях…» (15881589)
    • «Обличеніє діявола-миродержца…» (15991600)
    • «Послання князю Василю Острозькому…» (15991600)
    • «Порада» (15991600)
    • «Писаніє к утекшим от православкой вѣри єпископам» (1598)
    • «О єретиках» (15991600)
    • «Загадка философам латинским…» (15991600)
    • «Слѣд к постиженію и изучению художества…» («Слѣд краткий») (15991600)
    • «Новина, или Вѣсть…» (не вважається оригінальним твором Вишенського).
  • «Краткословный отвѣт Феодула… Петру Скарге» (1601)
  • «Послания Домнікії» (1605)[22]
  • «Зачапка мудрого латынника з глупым русином» (16081609)
  • «Послання львівському братству» (1610)
  • «Послання Іову Княгиницькому» (1610)[23]
  • «Позорище мысленноє» (16151616).

Вшанування пам'ятіРедагувати

Вулиця Івана Вишенського в м. Снятин Івано-Франківської області.

КанонізаціяРедагувати

20 липня 2016 — Синод УПЦ Московського патріархату вирішив канонізувати Вишенського в лику преподобного.[24][25]

ПриміткиРедагувати

  1. Барсук А. Я. Беларуска-ўкраінскія ўзаемадачыненні ў Рэчы Паспалітай: гістарыяграфічная рэканструкцыя / А.Я. Барсук; пад рэд. С. Я. Рассадзіна. — Мазыр : УА МДПУ імя І. П. Шамякіна, 2017. — С. 70. — ISBN 978-985-477-630-9.
  2. Манявський скит розпочався з «Блаженного каменя». Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 9 вересня 2021. Процитовано 9 вересня 2021. 
  3. а б в Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори [Архівовано 24 травня 2013 у Wayback Machine.]. — Київ, 1986. — С. 4.
  4. а б Щурат В. Г. Франків «Іван Вишенський». — Львів, 1925.
  5. Стратій Я. Вишенський, Іван [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.] // Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002.
  6. а б Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори [Архівовано 24 травня 2013 у Wayback Machine.]. — Київ, 1986. — С. 6.
  7. а б в г д е Шевчук В. О. Іван Вишенський та його послання // Іван Вишенський. Твори [Архівовано 24 травня 2013 у Wayback Machine.]. — Київ, 1986. — С. 5.
  8. Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVII вв. — Ленинград, 1926.
  9. Франко, Іван. Іван Вишенський та його твори. — Львів, 1895.
  10. Єрмоленко С. Я. Історія української літературної мови [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  11. Текст поеми «Іван Вишенський» у Вікіджерелах
  12. Бондаревська, Ірина (2004). Концепт простоти у творах Івана Вишенського (українською). Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАН України та Полтавського держ. педагогічного ун-ту. с. 165–179. 
  13. Дем’янюк, М. Б. (2014). Полемічна література і постать Івана Вишенського у полі структурного психоаналізу Жака Лакана. Молодий вчений (7(1)). с. 114–118. ISSN 2304-5809. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 23 березня 2020. 
  14. Дем’янюк, Марія Борисівна (2014). Специфіка світогляду Івана Вишенського у дискурсі структурного психоаналізу (українською) (15). Актуальні проблеми духовності. с. 1–13. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 23 березня 2020. 
  15. Колич, Ольга (2015). Філософсько-правові ідеї Івана Вишенського (українською). Науковий вісник Львівської комерційної академії. Серія юридична. с. 43–51. 
  16. Бондарчук, Ярослава (2012). Духовний подвиг блаженної пам’яті великого старця Івана Вишенського (українською) (6). Наукові записки Національного університету Острозька академія. Серія "Історичне релігієзнавство". с. 64–75. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  17. Павленко, Ганна (2016). Засоби переконання в посланнях Івана Вишенського (на матеріалі "Поради") (укр.). Акта. ISBN 978-966-8917-72-1. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020. 
  18. Мудрак, Марина (2019). Стилістичні особливості полемічної прози Івана Вишенського (на матеріалі "Порада како да ся очистит церков") (укр.). Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020. 
  19. Mudrak, Maryna (2019). Полемічний трактат Івана Вишенського «Порада» як текст синтетичного характеру. Наукові записки НаУКМА. Літературознавство (укр.) 2 (0). с. 10–16. ISSN 2663-242X. doi:10.18523/2618-0537.2019.2.10-16. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020. 
  20. Москва і Русь мають окремі мови, 1600р.
  21. Іван Вишенський. Книжка [Архівовано 2013-02-04 у Wayback Machine.] // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  22. Іван Вишенський. Послання до Домнікії [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  23. Іван Вишенський. Послання Іову Княгиницькому [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наукова думка, 1988.
  24. УПЦ МП ввела до лику святих письменника-полеміста Івана Вишенського [Архівовано 24 червня 2020 у Wayback Machine.] / Новинарня. — 20.07.2016
  25. Выдающегося афонского старца и писателя-полемиста прп. Иоанна Вишенского Святогорца Синод УПЦ причислил к лику святых. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 5 жовтня 2016. 

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Білецький О. І. Полемічна література. Іван Вишенський // Зібрання праць: у 5 т. — Київ, 1965. — Т. 1. : Давня українська і давня російська література. — 1965. — 528 с.
  • Білоус П. Іван Вишенський: проблема символічної біографії. [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.] Волинь філологічна: текст і контекст. — 2015. — Вип. 19. — С. 12—30.
  • Вишенський Іван. Твори / пер. В. О. Шевчука. — Київ: Дніпро, 1986. — 247 с.
  • Вишенський Іван [Архівовано 12 лютого 2013 у WebCite]. Українська література XIV—XVI ст. — Київ: Наук. думка, 1988.
  • Вишенский Иван. Сочинения / под ред. И. П. Еремина. — Москва ; Лениград: Изд-во Академии наук СССР, 1955.— 327 с. (рос.)
  • Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т. — Київ: Либідь, 1993—1996. — Т. 5, кн. 1 : Культурні і літературні течії на Україні в XV—XVI вв. і перше відродження (1580—1610 рр.) — 1995. — С. 91—163, 234—266. (link [Архівовано 12 травня 2021 у Wayback Machine.])
  • Житецкий И. П. Литературная деятельность Иоанна Вышенского Киевская старина. — 1890. — № 6. — С. 434—532.
  • Загайко П. К. Українські письменники-полемісти кінця XVI — початку XVII ст. у боротьбі проти Ватикану й унії. — Київ, 1957. — 90 с.
  • Ісіченко Ігор, архиєпископ. Іван Вишенський і Львівське братство: літературні аспекти діалогу. Духовні виміри барокового тексту: літературознавчі дослідження. — Харків: Акта, 2016. — С. 233—246.
  • Махновець Л. Є. Сатира і гумор української прози XVI—XVIII ст. — Київ, 1964. — 479 с.
  • Мицько І. З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. — Київ, 1990. — 192 с.
  • Ніженець А. М. Реалізм у творчості Івана Вишенського : конспект лекцій по спецкурсу з давньої укр. літератури для студентів-філологів ХДУ. — Харків : [б. в.], 1964. —137 с.
  • Паславський І. В. Пантеїстична містика Івана Вишенського як форма ідеологічної опозиції церковному феодалізмові. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — Київ, 1984.
  • Пашук А. І. Суспільний ідеал І. Вишенського. Від Вишенського до Сковороди: з історії філософської думки на Україні XVI—XVIII ст. — Київ, 1972. — 141 с.
  • Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVII вв. — Ленинград, 1926.(рос. дореф.)
  • Савченко С. Іван Вишенський поза контекстом «православної реформації» та «українського ренесансу». — Дніпропетровськ: Інновація, 2007. — 76 с.
  • Самусік А. Ф. Палеміка вакол мэтазгоднасці дзейнасці брацкіх школ на беларуска-ўкраінскіх землях у пачатку XVII ст. Государства Центральной и Восточной Европы в исторической перспективе : сборник научных статей по материалам IV Международной научно-практической конференции, Пинск, 20 – 21 декабря 2019 г. / редкол. : К. К. Шебеко [и др.]. — ПолесГУ, 2019. — Вып. 4. — C. 56–60.
  • Стратій Я. Вишенський, Іван [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.]. Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002. — 243 с.
  • Стратій Я. М. Іван Вишенський і спорідненість його вчення з ідеями Реформації. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ, 1991. — 202 с.
  • Сумцов Н. Ф. Иоанн Вышенский (Южно-русский полемист начала XVII ст.) Киевская старина.— 1885. — № 4. — С. 649—677. (рос. дореф.)
  • Франко, Іван. Іван Вишенський та його твори [Архівовано 25 жовтня 2019 у Wayback Machine.]. — Львів, 1895. — 536 с.
  • Франко І. Іван Вишенський і його твори. Зібрання творів: у 50 т. — Київ: Наук. думка, 1976—1986. — Т. 30 : Літературно-критичні праці (1895—1897). — 1981.— 720 с. [Архівовано 3 грудня 2019 у Wayback Machine.] .
  • Харитонов В. С. Іван Вишенський і розвиток ідеї європейського гуманізму. Література спадщина Київської Русі і українська література XVI—XVIII ст. — Київ, 1981.— С. 196—222.
  • Щурат В. До біографії і писань Івана з Вишні // ЗНТШ. Львів, 1909. Т. LXXXVII​. С. 48-63. (link [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.])
  • Яременко П. К. Іван Вишенський. — Київ, 1982.— 139 с.
  • Grabowicz, George G. The Question of Authority in Ivan Vyšens'kyj: A Dialectics of Absence. Harvard Ukrainian Studies: Proceedings of the International Congress Commemorating the Millenium of Christianity in Rus’-Ukraine. — Vol. 12/13. — 1988/1989. — P. 781—794.(англ.)
  • Gröschel, Bernhard. Die Sprache Ivan Vyšens'kyjs. Untersuchungen und Materialen zur historischen Grammatik des Ukrainischen (Slavistische Forschungen 13). — Köln und Wien: Böhlau Verlag, 1972.(нім.)

ПосиланняРедагувати