Канів

місто в Черкаській області України

Ка́нів — місто в Україні, адміністративний центр Канівської міської громади Черкаського району Черкаської області. Населення складає 25 742 особи (на 1 жовтня 2019 року).

Канів
Герб Канева Хоругва Канева
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Черкаська область
Район Черкаський район
Громада Канівська міська громада
Код КАТОТТГ UA71080150010077910
Засноване між 10741088 роками
Перша згадка 1078
Магдебурзьке право 1601
Статус міста від 1796 року
Населення 23 172 (01.01.2022)[1]
 - повне 23 172 (01.01.2022)[1]
Площа 17,42 км²
Поштові індекси 19000—19009
Телефонний код +380-4736
Координати 49°44′41″ пн. ш. 31°27′21″ сх. д. / 49.74472° пн. ш. 31.45583° сх. д. / 49.74472; 31.45583Координати: 49°44′41″ пн. ш. 31°27′21″ сх. д. / 49.74472° пн. ш. 31.45583° сх. д. / 49.74472; 31.45583
Міста-побратими Ламберсар, Франція
Сонома (Каліфорнія), США
Фірзен, Німеччина
Вишгород, Україна
Члухув, Польща
День міста Третя субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Миронівка
До станції 45 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 69 км
 - автошляхами 75 км
До Києва
 - автошляхами 130 км
Міська влада
Адреса Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Канів, вул. Олега Кошового, 3
Вебсторінка Канівська міська рада

CMNS: Канів у Вікісховищі

Мапа
Канів. Карта розташування: Україна
Канів
Канів
Канів. Карта розташування: Черкаська область
Канів
Канів
Мапа
Див. також: Канівка та Канюв

Географія

ред.

Місто розташоване на правому березі річки Дніпро. Відстань до Києва — 120 км, до Черкас — 78 км.

Походження назви

ред.

Про походження назви міста є кілька гіпотез. Дві з них тлумачать її, як слово татарського походження. Означає воно «ханський перевіз»[2] та «місце крові»[3]. Ще однією версією у перекладі з тюркської — «Дім Хана» («Кхан ев»)[джерело?]. За народним переказом, Канів походить від назви птаха-канюка[4]. Крім того, існує грецька версія походження міста — місто очерету, на що вказує і грецька колонія поблизу Канева. Мається на увазі схожість назви міста з грецьким словом «канос» — очерет, місце очерету. Запропонована одним з сучасних дослідників Канівщини[джерело?].

Історія

ред.
Докладніше: Історія Канева

Перша письмова згадка про Канів міститься в «Печерському патерику» і датується між 1074 і 1088 роками. Канів згадується також у 1144 році, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут Успенський собор Святого Георгія. У середині XII століття Канів був великим містом і відігравав велику роль в житті Київської Русі. 1155 року місто відоме як офіційне місце зустрічей руських князів з половецькими послами. Тут проходив великий шлях «з варяг у греки», який був важливою торговою артерією держави.

Місто не раз руйнували, зрівнювали з землею. У 1240 році Канів захопили і спустошили монголо-татарські орди, очолювані Батиєм.

Місто відвідувала делегація від Папи Римського до монголо-татар в 1245 році, яку очолював францисканець Джованні да Плано-Карпіні. У власних подоражах він зазначає: «ми прибули до деякого селища, за назвою Канов»[5].

Неодноразово Канів переходив із рук в руки. 1320 року місто захопив литовський князь Гедимін. 1362 року місто опинилося під владою Великого князівства Литовського. За нього місто виросло і перетворилось на помітний торговельний центр. Починається будівництво Канівської фортеці.

У XVI столітті Канів став своєрідною козацькою святинею. Літні запорожці, які вже не могли брати участь у походах і боях, почали селитися та доживати віку на Чернечій горі, неподалік Канівського монастиря. 1578 року козаки перевезли сюди останки скараного у Львові гетьмана Івана Підкови, ще один гетьман запорізького війська, Яків Шах, доживав тут свій вік. У Каневі похований також гетьман Самійло Кішка.

1595 року Канів та інші міста і села сучасної Черкащини охопило повстання під проводом Северина Наливайка. У 15911593 роках тут прокотилось повстання проти польської шляхти, яке очолив гетьман реєстрових козаків Криштоф Косинський.

1600 року Каневу було надано Магдебурзьке право.

У XVIII столітті канівці брали активну участь у повстаннях проти польсько-шляхетського панування.

1625 року Канів був спалений, у 1630 році місто знову було знищене татарами.

У 1630-х роках XVII століття в місті було створено Канівський полк, що брав активну участь у визвольній війні українського народу.

 
Вигляд з Тарасової гори у ХІХ столітті

У 1662 році під Каневом відбулась битва між військами правобережного гетьмана Юрія Хмельницького та лівобережного гетьмана Якима Сомка, в якій Хмельницький зазнав поразки.

Пізніше Канів не раз переходив з рук в руки. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Канів відійшов до Польщі, а за Бучацьким мирним договором з 1672 року місто було під владою турків. У вересні 1678 року турки повністю зруйнували місто.

У 1679 році, за наказом московської влади та гетьмана Івана Самойловича більшу частину населення Канева було насильно переселено на Лівобережну Україну (так званий Великий згін). Гарнізон міста намагався протистояти загонам Самойловича, але фортецю було взято штурмом[6].

 
Канівський замок на мапі Зигмунда Герстмана

У 17111712 роках за наказом російської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців міста було силою переселено на Лівобережжя.

Під час Коліївщини підрозділи повстанців на чолі з Семеном Неживим і Микитою Швачкою у червні підійшли до Канева і, поповнивши ряди місцевими надвірними козаками, штурмом оволоділи канівським замком[7][8].

1793 року відбувся другий поділ Польщі, у результаті якого вся Правобережна Україна, у тому числі й Канів, увійшла до складу Російської імперії.

 
Житловий масив у Каневі

Після січневих подій 1905 року у Петербурзі канівці посилили боротьбу проти самодержавства[джерело?]. Революція 1905—1907 років охоплювала весь повіт. Після Лютневої революції 1917 року маси знову піднялися на боротьбу за політичні права й свободи. У травні 1917 року земська та міська управи міста висловили протест щодо рішення влади про те, що середня школа в Україні має бути російськомовною, і вимагали щоб викладання в початковій, середній та старшій школах в Україні велося виключно українською мовою[9].

У другій половині березня 1918 року відповідно до Берестейської мирної угоди місто було окуповане австро-німецькими військами. Наприкінці квітня 1918 року біля Канева зупинявся 2-й Польський корпус, який 12 травня 1918 року оточили і роззброїли німці[10]. На початку січня 1919 року місто було під контролем Армії УНР. 9 лютого 1919 року владу в місті захопили більшовики. Після громадянської війни у винятково складних умовах розпочалась відбудова промисловості і господарства Канева. У березні 1924 року створено перший колгосп імені В. І. Леніна.

Під час Другої світової війни 15 серпня 1941 року Канів був окупований німецько-фашистськими військами. 31 січня 1944 року місто деокуповане Червоною армією.

У повоєнні роки відбудовується місто та розвивається промисловість. Новий етап у розвитку Канева розпочався з 1964 року, у зв'язку з будівництвом Канівської ГЕС. У 1969 році розпочато будівництво Канівського електромеханічного заводу «Магніт». В результаті Канів істотно змінився, набрав рис індустріального міста. Через Канів раніше пролягала залізниця Миронівка — Канів — Золотоноша та була відкрита станція Канів (наразі станція-привид ліквідована, а рейки демонтовані)[11].

Населення

ред.

Національний склад

ред.

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[12]:

Національність Відсоток
українці 89,14%
росіяни 9,61%
білоруси 0,50%
вірмени 0,12%
інші/не вказали 0,63%

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[13]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 23 641 88,43%
Російська 3 006 11,24%
Білоруська 29 0,11%
Вірменська 22 0,08%
Інші/Не вказали 37 0,14%
Разом 26 735 100%

Промисловість

ред.
 
Канівська ГЕС

Переважають підприємства харчової й переробної галузей.

Канівський «Маслосирзавод» (корпорація «Клуб сиру») увійшов у п'ятірку українських експортерів молочної продукції. Тверді сири під маркою «Канівські традиції», сухе молоко, масло користуються попитом в країнах близького і далекого зарубіжжя.

Продукцію під торговою маркою «Верес» виготовляє ЗАТ «Агроекопродукт» (до 1998 року — Завод продтоварів). В Каневі та селах району розміщені кілька переробних заводів цього підприємства, а також, сільськогосподарські угіддя, які належать йому ж.

ПрАТ «Миронівська птахофабрика» — компанія-виробник продукції бренду «Наша Ряба» і є найбільшим в Європі підприємством, що виробляє м'ясо птиці. Входить до складу групи підприємств «МХП ПАТ «Миронівський комбінат хлібопродуктів».

До числа найбільших роботодавців і джерел місцевого бюджету входить Канівська ГЕС.

Діє завод побутових виробів «Квант». Декілька цехів електромеханічного заводу «Магніт» займаються випуском товарів побутового призначення.

Проблемами в господарстві міста є використання сміттєзвалища (площа 3 га), що знаходиться за 5 км на північній околиці міста, неподалік села Бобриця. Це єдине сміттєзвалище Канева, воно не має ніяких стандартних норм з використання, що приводить до частих загорянь сміття[14].

Освіта

ред.

У Каневі діють 6 загальноосвітніх шкіл,[15] філія Східно-європейського університету менеджменту, Канівський коледж культури і мистецтв, Канівське вище професійне училище та Канівський еколого-інформаційно-технологічний коледж.

Культура

ред.

Музеї

ред.
 
Канівський музей Тараса Шевченка

Заповідники

ред.

Археологічні пам'ятки

ред.
  • Пилипенкова гора
  • Урочище Ісковщина: поселення трипільської культури (3 тис. до н. е.) та скіфського часу (7-3 ст. до н. е.)
  • Підніжжя великого скіфського городища: поселення епохи бронзи (поч. 2 тис. до н. е.)
  • Урочище Бабенківська левада: поселення епохи бронзи (поч. 2 тис. до н. е.)

Пам'ятки архітектури

ред.
 
Колишня синагога
 
Успенський собор Святого Георгія

Пам'ятки природи

ред.

Меморіали

ред.
 
Меморіал Другої світової війни

Пам'ятники

ред.
 
Пам'ятник Іванові Підкові на Тарасовій горі (скульптор Петро Кулик)
 
Пам'ятник Кобзарю перед греблею Канівської ГЕС

Пам'ятники, пов'язані з ім'ям Тараса Шевченка

ред.

Особистості

ред.
 
Староста Дмитро Сангушко
Народилися в Каневі
 
Чернеча гора
 
Тарасова світлиця — будинок Ядловського на Тарасовій горі і перший народний музей Тараса Шевченка
Поховані в Каневі
Інші
Почесні громадяни Канева
Канівські старости

Цікаві факти

ред.

У 1918 році голова Центральної Ради Михайло Грушевський мав намір перевести столицю Української Народної Республіки до Канева, однак не встиг.[21]

23 лютого 2016 року політична партія «Опозиційний блок» оприлюднила проект змін Конституції України, у якому запропоновано зробити Канів адміністративною столицею України.[22][23]

На честь міста названо декілька урбанонімів, наприклад вулиця Канівська у місті Черкаси.

Панорами

ред.
Панорама Дніпра та Канева з Лисої гори

Примітки

ред.
  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
  2. М. Тихомиров. Древнерусские города. — Вид. 2. — Москва, 1956. — С. 302.
  3. Статистическое описание Киевской губернии. — Ч. 1. — С. 467
  4. Канівщина. Дніпропетровськ, 1969. — С. 3
  5. Шастина, Н. П. (1957). Путешествия в восточные страны Плано Карпини и Рубрука (російська) . Москва: М.: Гос. изд-во геогр. лит-ры. с. 67.
  6. Енциклопедичне видання у 6-ти томах «Україна: хронологія розвитку», видавництво «Кріон»
  7. Гайдамацький рух на Україні у XVIII столітті. — С. 368, 424.
  8. Євген Букет. Швачка — фенікс українського духу. — К.: Український пріоритет, 2016. — 360 с. + іл.
  9. Протест Канівських управ проти викладання російською в школах України (1917)]
  10. Польські корпуси в Україні 1917—1918 рр. Архів оригіналу за 20 грудня 2014. Процитовано 16 грудня 2014.
  11. Станція-привид.
  12. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  13. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  14. Газета «Прес-Центр» № 26 (153) 25 червня 2008 р.
  15. Заклади загальної середньої освіти | Реєстр суб'єктів освітньої діяльності. registry.edbo.gov.ua. Процитовано 11 березня 2024.
  16. Стаття про І. Г. Тараненка, сайт газети «Дніпрова зірка». Архів оригіналу за 10 січня 2014. Процитовано 10 січня 2014.
  17. Aleksandrowicz Stanisław. Niemirowicz Andrzej h. Jastrzębiec (zm. 1541) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/4, zesz. 95. — S. 807. (пол.)
  18. Józef Chalecki // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. 3, s. 249—250. (пол.)
  19. Kazimierz Piwarski. Czarniecki Stefan Stanisław (†1703) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV/2, zesz. 17. — S. 211—212. (пол.)
  20. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 14 серпня 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — 820 s. — S. 100—101. (пол.)
  21. Голод, Ігор (22 травня 2011). Усі шляхи ведуть до Канева (до 150-річчя перепоховання Шевченка). Історична правда. Архів оригіналу за 29 грудня 2022. Процитовано 15 жовтня 2023.
  22. Опоблок хоче перенести столицю в Канів. Українська Правда. 23 лютого 2016 року. Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 23 лютого 2016 року.
  23. Основи Конституції України. Політична партія Опозиційний блок. 23 лютого 2016 року. Архів оригіналу за 1 березня 2016. Процитовано 23 лютого 2016 року.

Джерела та література

ред.

Література

ред.
  • Канів. Фоторозповідь про місто Черкаської області Української РСР, де похований великий син українського народу, поет, революційний демократ Т. Г. Шевченко, про історію Канева та його сьогодення / Автор-укладач Віктор Олександрович Сидоренко. — Київ : «Мистецтво», 1979. — 64 с. — 25 000 прим. (укр.) (англ.)

Посилання

ред.