Гедимін

10-й Великий князь Литовський

Гедимі́н (лит. Gediminas, біл. Гедымін, лат. Gedeminne; бл. 1275[7][8] — 1341) — великий князь литовський (13161341)[9]. Родоначальник династії Гедиміновичів[9]. Син Будивида, брат Витеня. Батько великого литовського князя Ольгерда. Вів війни з Тевтонським орденом та князівствами Русі[9]. Розширив межі Литви за рахунок приєднання Мінської, Вітебської і Турово-Пінської земель[9]. Поширив свій вплив на Смоленщину[9]. За літописною легендою здійснив походи на Волинь і Київщину (1323—1324)[9]. Титулував себе «королем литовців і русинів»[9]. Легендарний засновник Вільнюса. Литовський національний герой. Хрещене ім'я за однією із версій — Прокопій[10][11].

Гедимін
Gedimin grav xvii.jpg
Попередник: Юрій II (як Король Русі)
Витень (як Великий князь Литовський)
Наступник: Явнут
 
Народження: 1275[1]
Вільнюс, Велике князівство Литовське
Смерть: грудень 1341
Вільнюс, Велике князівство Литовське
Поховання: Veliuonad
Рід: Гедиміновичі
Батько: Будивид
Шлюб: Євна Полоцька[2]
Діти: Альдона Литовська, Ольгерд[3], Augusta Anastasia of Lithuaniad, Manvydasd, Наримунт, Кейстут[4][5], Явнут[6], Коріятовичі, Любарт Гедимінович, Елізабет Ґедиминівна, Q9375653? і Євфимія Гедимінівна

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

ПоходженняРедагувати

Народився близько 1275 року. Походження Гедиміна залишається дискусійним. Пізня традиція, зафіксована у білорусько-литовських літописах, вважала Гедиміна сином Витеня, однак в дипломатичному листуванні Гедиміна з Ригою він виступає братом Витеня.

Вже у 2-ій половині XV ст. існувала і тенденційна версія, зафіксована у «Польській хроніці» Длугоша та в московських родоводах (Чудовська повість, Послання Спиридона-Сави) яка твердила, що Гедимін був конюхом Витеня, який зайняв трон після вбивства свого господаря і захопив владу у Литві. Ця версія очевидно була створена з метою дискредитувати пануючу династію Великого князівства Литовського[12]. Найбільш вірогідним видається, що Гедимін був молодшим братом Витеня, сином Будивида й онуком Тройдена[7], однак дана проблема так і залишається невирішеною.

КнязюванняРедагувати

 
В'їзд Гедиміна до Києва

Гедимін отримав владу по смерті брата Витеня[7]. Вів непримиренну боротьбу з німецькими лицарями, яким завдав ряд поразок. 1321 року в битві на річці Ірпінь Гедимін повністю розбив об'єднанні сили південно-руських князів: Київського, Переяславського, Галицького та двох Брянських[13]. 1325 року уклав союз з польським королем Владиславом I Локетком для спільної боротьби проти хрестоносців. 1331 року розбив війська Лівонського ордену під Пловцями (Польща)[14].

За його правління більша частина білоруських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. За даними білоруських літописів XV століття, у 13191320 роках він зайняв Берестейську землю і Дорогичин, а згодом Кам'янець та інші міста. У васальній залежності від Гедиміна знаходились Мінське, Вітебське, Друцьке і Турівське князівства[14]. Полоцьке князівство за Гедиміна добровільно перейшло під зверхність литовських князів (за іншими даними, Гедимін завершив процес його підкорення).

Після смерті Юрія II Болеслава Тройденовича 1340 року син Гедиміна, Любарт, претендував на трон Королівства Русі та був проголошений Волинським і Галицьким князем[14] завдяки тому що був одружений з дочкою Юрія ІІ, Офкою. Проте Любарт змушений був піти на компроміс з галицьким боярством, і надати його лідеру, Дмитрові Детьку високий сан управителя або старости Руської землі[15].

Вважається засновником столиці Литви Вільнюса, яка вперше згадується у 13221323 роках[14].

У листах папі Римському Івану XXII, ганзейським містам, францисканцям і домініканцям (13231324) заявляв про своє бажання прийняти християнську віру і запрошував до Литви лицарів, ремісників, купців, землеробів, священиків, однак немає достовірних даних, які б підтверджували факт його хрещення, тому питання його релігійних поглядів залишається дискусійним.

1341 року Гедимін був смертельно поранений під час облоги німецької фортеці Баєрбург на річці Німан.

ТитулРедагувати

Сім'яРедагувати

Докладніше: Гедиміновичі
 
Анна Гедимінівна

Гедимін був тричі одружений і від трьох шлюбів залишилося сім синів і шість дочок. За літописами XV—XVI століть, він за життя розділив володіння між синами:

Крім цього у Гедиміна було 7 дочок:

Нащадки Монвіда, Кейстута, Коріата і Любарта зникли у 2-му або 3-му поколіннях. Нащадки Наримунта, Ольгерда і Євнута утворили роди, які прийнято називати Гедиміновичами, серед них були королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди: Збаразькі, Вишневецькі, Санґушки, Несвицькі, Порицькі, Воронецькі, Чорторийські, Корецькі, київські князі Олельковичі, а також московські роди Голіцини, Куракіни, Хованські, Трубецькі, Патрикеєви, Мстиславські, Більські та інші.

ПриміткиРедагувати

  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118746545 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Биховця літопис
  3. Н. В. Ольгерд // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1897. — Т. XXIа. — С. 911–912.
  4. Е. К. Кейстут // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIVа. — С. 897.
  5. Кейстут // Военная энциклопедияСПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1913. — Т. 12. — С. 485.
  6. В. М—н Евнутий // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1893. — Т. XI. — С. 421.
  7. а б в Войтович Л. Гедимін [Гедимінас] [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 603.
  8. Русина О. не вказує чіткої дати народження → див.: Гедимін // ЕІУ. — Т. 2. — С. 64.
  9. а б в г д е ж Русина О. В. Гедимін, Гедимінас [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 64. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  10. Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів [Архівовано 29 січня 2018 у Wayback Machine.] // Старий Луцьк. — 2009. — С. 36. — ISBN 961-361-013-1.
  11. Войтович Л. Князь Юрій-Болеслав Тройденович: ескіз портрета [Архівовано 29 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Княжа доба: історія і культура / [відп. ред. Володимир Александрович]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — Львів, 2011. — Вип. 5. — С. 213.
  12. Насевіч В. Гедзімін / Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.] / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя імя П.Броўкі, 2005. — 684 с.: іл. ISBN 985-11-0314-4.
  13. вірогідність цього походу Гедиміна ставиться під сумнів В. Б. Антоновичем та іншими істориками[недоступне посилання з липня 2019]
  14. а б в г д Гедимін // Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
  15. Войтович Л. Боротьба Любарта-Дмитра Гедиміновича за відновлення Галицько-Волинської держави [Архівовано 9 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. — № 22. — Луцьк, 2009. — С. 124.
  16. Metraščiai ir kunigaikščių laiškai 1996:100-102 (лист Гедиміна до домініканців у Саксонії, в якому він зазначає свій намір прийняти хрещення); 102—108 (Лист Гедиміна до ганзейських міст, з тим самим наміром).
  17. Ґедимін… — С. 473.

БібліографіяРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Metraščiai ir kunigaikščių laiškai. Vilnius: 1996.

СтаттіРедагувати

  • Русина О.. Київська виправа Ґедиміна (Текстологічний аспект проблеми) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Т. 231 (CCXXXI). — С. 147—157.
  • Войтович Л. 24/18. Гедимін [Гедимінас (* бл. 1275 † 1341)] // Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — 782 с. — ISBN 966-8545-52-4.

ДовідникиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гедимін