Букет Євген Васильович

український краєзнавець, журналіст, громадський діяч

Євге́н Васи́льович Бу́кет (нар. 23 жовтня 1981, Київ) — український краєзнавець, журналіст і громадський діяч.

Букет Євген Васильович
Євген Букет, 13 жовтня 2022 року
Народився23 жовтня 1981(1981-10-23) (42 роки)
Київ
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьжурналіст, краєзнавець, лідер спільноти, громадський діяч, політик, головний редактор, історик, репортер
Галузьрегіональна історія[1], журналістика[1], новини[1] і соціальна активність[d][1]
Відомий завдякиКраєзнавець, журналіст, громадський діяч
Alma materКиївський національний університет імені Тараса Шевченка
Знання мовукраїнська і російська
ЗакладВидавничий дім «Українська культура»
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України
ТитулПочесний краєзнавець України (2016)
Посадаголовний редактор і директор
ПартіяПолітична партія «Наша Україна»
Нагороди
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня
Почесний краєзнавець України
Почесний краєзнавець України
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Премія імені В'ячеслава Чорновола (2018)

Головний редактор газети «Культура і життя», член правління Національної спілки краєзнавців України, член Національної Спілки журналістів України, Національної спілки письменників України (2023)[2]. Лауреат Міжнародної премії імені Олеся Гончара (2008) та Премії імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2018). Почесний краєзнавець України (2016).

Життєпис

ред.

Народився в Києві. Шкільні роки провів на батьківщині роду, в селі Грузькому Макарівського району Київської області[3]. 1999 року закінчив місцеву школу, а у 2004-го — механіко-математичний факультет Київського університету ім. Шевченка[4].

У 2006—2007 працював кореспондентом газети «Макарівські вісті»[4].

2007—2009 — інтернет-редактор Всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово Просвіти». 2010—2014 — заступник головного редактора цього часопису[4].

З вересня 2014 по квітень 2015 — заступник головного редактора, з травня 2015 — головний редактор газети «Культура і життя»[5].

Громадська діяльність

ред.

Євген Букет — відповідальний секретар (з 2010 року), заступник голови (з 2012 року) Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, з 23 січня 2012 — член правління НСКУ, член ради Київської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (з 2008 року), заступник голови (2008—2017), голова (від 2 грудня 2017[6][неавторитетне джерело]) Київського обласного об'єднання товариства «Просвіта» ім. Шевченка[7], член контрольно-ревізійної інспекції ВУТ «Просвіта» імені Т. Шевченка (2013—2017)[8], заступник голови Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода Просвіта» (2003—2008), почесний голова Київського обласного товариства «Молода Просвіта» (з 2008 року), член правління Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» (з 2019 року)[9][10], дійсний член Українського наукового товариства краєзнавства геральдики та фалеристики (2008—2011), член Українського геральдичного товариства (з 2009 року), Історичного клубу «Холодний Яр» (з 14.10.2018 р.[11]), старший лейтенант козацтва. Був помічником-консультантом на громадських засадах народних депутатів України Юрія Гнаткевича (у V та VI скликанні) та Тараса Юрика[12] у VIII скликанні.

З 17 грудня 2011 по 15 грудня 2012 — голова правління, з 15 грудня 2012 по 15 грудня 2013 — голова ревізійної комісії громадської організації «Вікімедіа Україна». 2011 року започаткував проведення українських Вікіекспедицій, 2013-го — ініціював фотоконкурс «Вікі любить Землю», а 2017-го — перехід газет «Культура і життя» і «Кримська світлиця» на ліцензування CC BY[13]. 12 вересня 2017 разом з Андрієм Бондаренком і Олексою Юрченком заснував Товариство редакторів української Вікіпедії. На зборах засновників обраний його головою[14].

15 серпня 2012 Центральною виборчою комісією України зареєстрований кандидатом у народні депутати України по 212 мажоритарному виборчому округу (Київ, Дарницький район) від політичної партії «Наша Україна»[15][16], у його передвиборчій програмі було визначено редагування Вікіпедії як складову навчального процесу[17][18]. За підсумками виборів посів 15 місце серед 39 претендентів, здобувши 369 голосів виборців[19].

У 2014—2018 рр. — член громадської ради при Державній архівній службі України[20]. З 2014 — член експертно-перевірної комісії та колегії Центрального державного електронного архіву України[21].

2013 року відвідав Соловецькі острови[значущість факту?]. З 2014 — є членом громадської організації «Міжнародне об'єднання „Соловецьке братство“», співавтор книжки статей учасників Соловецької прощі «Соловецька печаль України» (2016)[22].

Творчість

ред.

Ще студентом почав досліджувати історію малої батьківщини[джерело?]. 2001 року побачила світ його перша краєзнавча монографія «Історія українського села Грузьке». Відтоді Євген Букет став автором понад 20 книжок з історії Макарівського району Київської області, чим здобув визнання як дослідник-краєзнавець.

Має понад 500[джерело?] публікацій у друкованих ЗМІ. Разом з Л. Голотою є упорядником публіцистичної серії "Бібліотека «Слова Просвіти».

 
Книга Євгена Букета «Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини» (2014)
 
Книга Євгена Букета «Швачка — фенікс українського духу» (2016)
 
Книга Євгена Букета «Семен Неживий — лицар Холодного Яру» (2020)

У 2014 побачила світ книга-дослідження, яка по-новому відкриває повстання 1768 року «Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини».[23] 2016-го вийшла друком ще одна наукова розвідка про гайдамацький рух XVIII століття — «Швачка — фенікс українського духу»[24], а 2020-го чергова праця з серії історичних нарисів про Коліївщину «Семен Неживий — лицар Холодного Яру».[25] Також Є. Букет ініціював та впорядкував збірник наукових і науково-популярних статей, присвячений 250-річчю національно-визвольного повстання 1768—1770 років «Коліївщина: право на повстання» (2020).[26]

У час російського вторгнення в Україну, працюючи кореспондентом інформаційного агентства «АрміяInform», став автором історичного дослідження «30 війн із Zаклятим сусідом»[27].

Основні праці

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в г Czech National Authority Database
  2. Відбулося чергове засідання секретаріату НСПУ. – 2023. – 28 жовтня
  3. Букет Є.В. Історія українського села. Козичанка. — Київ : «Логос», 2003. — С. 100.
  4. а б в Євген Васильович Букет: біобібліографічний покажчик / Нац. іст. б-ка України ; Київ. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України, відп. ред. І. Б. Гирич; упоряд.: Т. А. Приліпко, С. І. Смілянець. — Київ : Мельник М. Ю., 2022. — С. 14 — 21. — (Краєзнавці Київщини; кн. 2).
  5. "Культура і життя", №21-22 за 2015 рік. issuu.com. Архів оригіналу за 28 січня 2016. Процитовано 22 травня 2015.
  6. Сьогодні у Веприку на Фастівщині, в Музеї Кирила Григоровича Стеценка відбулася звітно-виборна конференція Київського обласного об'єднання "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Facebook. Просвіта Київщини. 2 грудня 2017. Процитовано 7 листопада 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. Обрано нове керівництво «Просвіти» Київщини. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 22 січня 2018.
  8. Новообрані керівні органи ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 26 вересня 2019. Процитовано 18 грудня 2021.
  9. Злагоджена професійна команда: 20 років роботи фонду «Журналістська ініціатива». Архів оригіналу за 10 серпня 2021. Процитовано 10 серпня 2021.
  10. Благодійність починається з небайдужості. Архів оригіналу за 10 серпня 2021. Процитовано 10 серпня 2021.
  11. Свято Покрови в Холодному Яру. Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
  12. Народний депутат України VIII скликання Юрик Тарас Зіновійович. gapp.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 14 вересня 2015. Процитовано 22 травня 2015.
  13. Національне газетно-журнальне видавництво переходить на вільну ліцензію. Архів оригіналу за 23 листопада 2017. Процитовано 26 квітня 2017.
  14. Офіційна сторінка Товариства редакторів української Вікіпедії[недоступне посилання з червня 2019]
  15. cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 16 серпня 2012.
  16. Насправді " Голова “Вікімедіа Україна” йде на вибори[недоступне посилання з червня 2019]
  17. Програма кандидата[недоступне посилання з листопадаа 2019]
  18. Рефераты в школах предлагают заменить редактированием «Википедии» (рос.). Архів оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 2 листопада 2012.
  19. Результати волевиявлення громадян по 212 мажоритарному виборчому округу. Архів оригіналу за 9 січня 2015. Процитовано 18 червня 2013.
  20. Склад Громадської ради при Державній архівній службі України (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
  21. Склад членів експертно–перевірної комісії Центрального державного електронного архіву України. Центральний державний електронний архів України. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 12 червня 2014.
  22. Лук'янчук Г. Соловецька печаль України. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 6 травня 2017.
  23. Тетяна Череп-Пероганич (2 липня 2014). «Гайдамаки — це „Правий Сектор“ XVIII століття». Євген Букет про нову книгу і не тільки…. Книгобачення. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 2 липня 2014.
  24. «Головна мета ворогів — зламати віру козацької нації». Архів оригіналу за 9 жовтня 2016. Процитовано 8 жовтня 2016.
  25. У друк вийде книга, яка розповість про таємниці отамана Холодного Яру Семена Неживого. Архів оригіналу за 14 квітня 2022. Процитовано 21 грудня 2020.
  26. Коліївщина: право на повстання і національна пам'ять. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 21 грудня 2020.
  27. Здоровило Тарас. Знаннями добре ворога бити // Україна молода. — 2023. — 8 лютого. — № 6 (5918). — С. 2.
  28. Вийшло друком інформаційно-довідкове видання «Літопис Національної спілки краєзнавців України 2008—2018 рр.». Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 19 жовтня 2019.
  29. В Україні заснували міжнародну нагороду - медаль Олександра Довженка. Укрінформ. 31 жовтня 2016. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 30 травня 2021.
  30. В Україні заснували міжнародну медаль "Олександра Довженка". Еспресо TV. 2 листопада 2016. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 30 травня 2021.
  31. Ігор Павлюк (23 грудня 2017). Названо лауреатів міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша за 2018 рік. Жінка-УКРАЇНКА. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 5 січня 2018.
  32. Відзначено лауреатів премії ім. В. Косовського // Наш городок. — 2018. — 2 серпня. — № 31 (790). — С. 12.
  33. Лауреатом Премії імені В. Чорновола став автор «Кримської світлиці». Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 13 жовтня 2018.
  34. Названі лавреати премії ім. Якова Гальчевського за 2021 рік. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 25 січня 2021.
  35. У Києві вручили першу українську відзнаку для редакторів Вікіпедії. MediaSapiens. 7 червня 2021. Архів оригіналу за 7 червня 2021. Процитовано 7 червня 2021.
  36. Макарівські вісті, № 41 (11200), 22 жовтня 2021, — с. 5 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
  37. Євген Букет і Надія Бойко нагороджені міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи [Архівовано 9 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Українська літературна газета. — 5.11.2021
  38. Церковна відзнака Євгенові Букету — журналістові, просвітянину, доброчинцю

Джерела

ред.

Посилання

ред.