Відкрити головне меню

Арабажин Костянтин Іванович
Arabagyn.jpg
Арабажин Костянтин Іванович
Народився 14 січня 1866(1866-01-14)
Канів
Помер 13 липня 1929(1929-07-13) (63 роки)
Рига
Поховання Покровський цвинтар (Рига)d
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність журналіст, письменник
Alma mater Київський університет[d] (1890)
Знання мов російська і українська
Заклад Гельсінський університет
Нагороди

Костянти́н Іва́нович Араба́жин (рос. Константин Иванович Арабажин, псевдоніми й криптоніми: К. Не-я, К. Недоля та ін.; 14 січня 1866, Канів — 13 липня 1929, Рига) — російський, український та латвійський літературознавець, журналіст, письменник, перекладач. Редактор латвійської газети «День».

ЖиттєписРедагувати

Походив з дворян Полтавської губернії. Двоюрідний брат Андрія Бєлого.

Закінчив 1-у київську гімназію (1883), а в 1890 — історико-філологічний факультет Київського університету (навчався разом із В. Самійленком). Кандидатське дослідження Арабажина «Казимир Бродзинский и его литературная деятельность» (Київ, 1891, російською мовою) було відзначено премією ім. М. І. Пирогова (Київський університет) та почесним відгуком Академії наук[1].

Українською мовою писав вірші революційного змісту (неопубліковані), видав водевіль «Поперед спитайся, а тоді й лайся» (Київ, 1885), а також низку газетних дописів. Переклав українською мовою оповідання Г. де Мопассана, Л. Толстого, Г. Мачтета (надруковані у львівській «Зорі» 1889 року[2]). У вісімдесяті роки брав участь у визвольній боротьбі, нелеґально перевозив з Галичини до Росії заборонену літературу. Перебував у дружніх взаєминах з І. Франком, М. Павликом, Лесею Українкою, М. Драгомановим.

 
Костянтин Арабажин

Від 1892 року мешкав у Петербурзі. Редагував газету «Северный курьер» (1899–1900, разом з В. В. Барятинським), залучив І. Франка до співробітництва в ній. Для Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона написав ґрунтовну розвідку «Галицько-руський суспільний рух», а також декілька інших статей (зокрема, про І. Богдановича); для «Ілюстрованої всесвітньої історії літератури І. Шерра» (т. 2, 1898) — розділ «Слов'янські землі», а для «Історії російської літератури» (т. 2, 1908) — «Історичні пісні та думи». Автор статей про Т. Шевченка — «Український Прометей» (1911), «Т. Г. Шевченко і панславізм (До питання про Кирило-Мефодіївське товариство)» (1914), «Шевченко і месіанізм» (1914) (всі російською мовою).

Також опублікував праці про М. Гоголя, М. Лермонтова, Л. Толстого, М. Горького та інших російських письменників. Крім зазначених вище російських та українських періодичних видань, друкувався у журналах «Новая жизнь», «Всемирный вестник», «Театр и искусство», «Вестник императорских театров», газетах «Діло», «Биржевые ведомости» та ін.

1913 року обраний професором кафедри російської літератури Гельсинґфорського університету, від 1918 постійно мешкав у Гельсінкі, крім викладання видавав газету «Русский голос». З 1920 — професор Ризького університету; був ректором російських університетських курсів та редактором газети «День» (1922) у Ризі.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Вестник Европы, 1891, № 10; Журнал Министерства народного просвещения, 1893, № 11.
  2. Михайло Москаленко. Нариси з історії українського перекладу 3 // Всесвіт, 2006, № 3/4.

ЛітератураРедагувати

  • Ф. П. Погребенник. Іван Франко в українсько-російських взаєминах. Київ, 1986.
  • Деятели современности. К. И. Арабажин. Москва, 1914, вып. 1.
  • И. Ф. Павловский. Краткий биографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII в. Полтава, 1912.
  • Столетие Киевской 1-й гимназии. Киев, 1911, т. 1.