Болгари (болг. българи, укр. болгарин або заст. укр. бовгар у однині[24]) — слов'яномовний народ, що належить до східної групи південних слов'ян[25][26][27] Болгари — основне населення Болгарії, говорять болгарською мовою. Болгарська діаспора та болгари як національна меншина наявні в інших державах Європи, а також у США, Канаді тощо.

Болгари
Самоназва болг. българи
Кількість 7 млн[1]
Ареал

Болгарія Болгарія:
6 000 000 (2011)[2]
США США:
294 000[3]
Україна Україна:
204 574 (2001)[4]
Німеччина Німеччина:
185 000[5]
Іспанія Іспанія:
151 000[6]
Велика Британія Велика Британія:
63 000[7]
Молдова Молдова:
52 000[8]
Італія Італія:
47 000[9]
Греція Греція:

41 000[10]
Росія Росія:
24 000[11]
Нідерланди Нідерланди:
20 000[12]
Кіпр Кіпр:
20 000[13]
Бельгія Бельгія:
19 000[14]
Канада Канада:
18 000[15]
Сербія Сербія:
13 000[16]
Австралія Австралія:
11 000[17]
Казахстан Казахстан:
7300[18]
Туреччина Туреччина:
7200[19]
Швеція Швеція:
6700[20]
Румунія Румунія:
6600[21]
Данія Данія:
6200[22]
Угорщина Угорщина:
6000[23]
Раса європеоїди
Близькі до: інші південні слов'яни
Входить до південні слов'яни
Мова болгарська мова
Релігія православ'я
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Болгари

Культура
ЛітератураМузика
Образотворче мистецтвоКіно
ТанціКухняМодаСпорт

Болгарська діаспора
Республіка МакедоніяСербіяРумунія
СШАУгорщинаГреціяКанада
ІталіяІспаніяНімеччина
Велика БританіяТуреччинаУкраїна
Анатолійські болгари
Банатські болгари
Болгари Бессарабії
Помаки

Релігія
Православ'яІсламКатолицизм
Протестантизм

Мова
Болгарська та її діалекти

Інші статті
БолгаріяВідомі болгариІсторія
Царі Болгарії

Значна частина болгар працює в промисловості. Основне заняття сільського населення — землеробство (зокрема садівництво, виноградарство) і тваринництво. Традиційне народне житло — каркасні одно- і двоповерхові будинки. Національний одяг: у чоловіків — поверх тунікоподібної сорочки білі або чорні штани та куртка; у жінок — поверх довгої сорочки два фартухи типу української запаски, або сарафан типу російського, або розпашна сукня, або один фартух. Цей одяг витісняється міським. Побожні болгари — здебільшого православні; частина болгар, що живуть в Родопах (помаки),— мусульмани.

Походження і назва ред.

Болгари походять від слов'янських племен (союз семи племен, сіверяни, смоляни тощо), які переважно з сучасних українських земель в 6 ст. заселили територію сучасної Болгарії, частково винищили, а частково змішалися з місцевим романізованим фракійським населенням

В 7—10 ст. східнобалканські слов'яни опинилися під владою тюркської (огурської) династії, яка походила з Великої Булгарії, і сприйняли принесену нею етнічну назву, але швидко асимілювали кочовиків-прибульців (булгар або протоболгар). Водночас основою сучасних болгар є змішане слов'яно-тракійська людність, тюркський елемент (змішаний із слов'янським та фракійським) відчувається здебільшого у Добруджі, куди більшість булгар виселилися задля оборони північно-східного кордону від інших тюрків.

Назва «булгари», зі свого боку, означає або «змішані огури» (могло йтися що про змішування всередині самих огурів, що і між огурами та сарматами), або «об'єднані огури», або ж, навпаки, «відокремлені», «бунтівники», що пов'язують їз здобуттям Великою Булгарією незалежності від сусідів[28].

Сучасні болгари поділяються на кілька етнічних груп: полянців[29], балканців[30], шопів[31], македонців[32], рупців[33], траків[34] i добруджанців.[35]

Мова ред.

Болгарська мова — одна з південнослов'янських мов. Літературна мова сформувалася на середину XIX століття на базі північно-східних говірок. У XX столітті літературна мова зазнала значного впливу західних говірок, на території яких знаходиться столиця Болгарії — Софія. Писемність — на основі кирилиці. Поширена у Болгарії, де вона є офіційною мовою. Певна кількість носіїв також живуть в Північній Македонії, Україні (Одеська область), Молдові, Румунії, Сербії, Косово, Греції i Албанії.

 
Кукерський ритуал
 
Мартениці

Болгари в Україні ред.

Докладніше: Болгари в Україні

За даними перепису 1989 року в Україні налічувалось 233,8 тисяч болгар, за переписом 2001 року — 204,6 тисяч. Більшість з них живе у західних районах Одеської і надазовських землях Запорізької областей. Етнічно мішані болгарські села є в Кіровоградській і Миколаївській областях.

На початку 20-х років 18 століття значна частина болгар входила до гусарських полків, сформованих із балканських вихідців, зокрема Сербського полку, який входив до Київського гарнізону. Після успішної участі у війнах з Османською імперією частина їх, переважно офіцери, які прийняли російське підданство, була поселена поблизу Бахмута[36]

У 1752 році з'явилися компактні поселення болгар у долині річок Вись і Синюха — села Ольшанка, Добре та інші Бобринецького повіту Херсонської губернії. Вони входили до складу Бузького козацького війська, так званої Новосербії, а потім військових поселень Північного Причорномор'я.

Після царського маніфесту від 22 липня 1763 року із закликом до чужинців селитися в Росії невелика група болгар осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря і на Чернігівщині. Так звані ніжинські «греки» переважно були болгарами, носіями православної (грецької) релігії. Вперше їх запросив до Ніжина у 1657 році Богдан Хмельницький і надав значні привілеї. У другій половині XVII століття вони утворили колонію — «Ніжинське купецьке грецьке братство» (засновник Христофор Дмітрієв), в майбутньому «грецький магістрат», який проіснував до 1873 року.

Наприкінці XVIII — перших десятиліттях XIX століття під час російсько-турецьких воєн болгари масами переселялися у Російську імперію, рятуючись від османських репресій щодо християнського населення. Вони заснували великі поселення у південній Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, Криму і в передмісті Миколаєва (село Тирнівка). Значна кількість болгар до 90-х років XVIII століття увійшла до Бузького козацького війська і була розселена в околицях Бобринця і Вознесенська.

Інтенсивній колонізації болгар сприяло надання їм колоністських прав і різного роду заохочувальних заходів, особливо напередодні російсько-турецької війни 1787—1791 років. У 1809—1832 роках тільки на півдні Бессарабії було засновано 36 поселень. Переселення в першій полонині XIX століття відбулося із різних регіонів Болгарії і охопило кілька етапів:

  • з переселенців 1801—1805 років більшість становили східні фракійці — вихідці із південно-східної Болгарії. Вони поселилися на північ від Одеси (сучасні села Знам'янка, Великий Буялик, Кубанка, Іванове Лиманського району та інші);
  • у 1806—1812 роках переселення відбувалося передусім з північно-східної Болгарії, а також із району східної Стара-Планіни (так звані «туканці», мешканці сіл Нагірне, Владичень, Городнє, Баннівка, Кам'янка та інших) у Прутсько-Дністровському межиріччі;
  • наймасовіша хвиля болгарської еміграції 1828—1834 років відбулася за рахунок переселенців із округів Сливен, Ямбол і деяких районів Фракії.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Болгари. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  2. Болгари в Болгарії. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  3. Болгари в США. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  4. Перепис населення 2001. Архів оригіналу за 24 листопада 2007. Процитовано 2 грудня 2007. 
  5. Болгари в Німеччині. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  6. Болгари в Іспанії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  7. Болгари у Великій Британії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  8. Болгари в Молдові. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  9. Болгари в Італії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  10. Болгари в Греції. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  11. Болгари в Росії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  12. Болгари в Нідерландах. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
  13. Болгари на Кіпрі. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
  14. Болгари в Бельгії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
  15. Болгари в Канаді. Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  16. Болгари в Сербії. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  17. Болгари в Австралії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
  18. Болгари в Казахстані. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  19. Болгари в Туреччині. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
  20. Болгари в Швеції. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018. 
  21. Болгари в Румунії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  22. Болгари в Данії. Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  23. Болгари в Угорщині. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018. 
  24. Тлумачення / значення слова "БОВГАР" | Словник української мови. Словник Грінченка. hrinchenko.com. Процитовано 22 травня 2023. 
  25. Слов'яни. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 10 квітня 2018. 
  26. One Europe, many nations: a historical dictionary of European national groups, James Minahan, Greenwood Publishing Group, 2000, ISBN 0-313-30984-1, pp. 134 – 135. Google Books. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 13 листопада 2011. 
  27. Культурна близькість слов'янських націй [Архівовано 8 грудня 2019 у Wayback Machine.].
  28. Олексій Мустафін. Мандрівні державотворці. Еспресо. 2022-08-29. 
  29. Полянці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022. 
  30. Балканці. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022. 
  31. Шопи. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022. 
  32. Македонці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022. 
  33. Рупці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022. 
  34. Фракійці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022. 
  35. Добруджанці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022. 
  36. Мільчев В. І. Болгарська еміграція до України у XVIII ст.//Південна Україна XVIII—XIX ст. — Зап. наук.-досл. лабор. історії Південної України ЗДУ,1998, № 3, стор. 115—116.

Джерела і література ред.

Посилання ред.

Дослідження походження болгар ред.