Історія Болгарії

аспект історії

Назва країни — Болгарія — походить від болгар, войовничих тюркомовних кочівників з Центральної Азії, що змішалися зі слов'янськими племенами придунайських рівнин в VII — VIII століттях. Територія Болгарії була заселена ще в далеку давнину.

Історія Болгарії
Coat of arms of Bulgaria.svg
Стародавність
Караново культура
Культура Вінча
Варненський некрополь
Фракія
Одриське царство
Мезія
Середньовіччя
Булгари
Південні слов'яни
Велика Булгарія
Перше Болгарське царство
Західне Болгарське царство
Друге Болгарське царство
Відінське царство
Добруджанське князівство
Османська Болгарія
Болгарія у складі Османської імперії
Болгарське національне відродження
Новітня Болгарія
Князівство Болгарія
Східна Румелія
Третє Болгарське царство
Народна Республіка Болгарія
Республіка Болгарія

Портал «Болгарія»

Давні часиРедагувати

Докладніше: Одриське царство

Доісторичний Карпато-Балканский регіон[en]

Територія сучасної Болгарії була заселена ще в кам'яній добі.

З початку IV тис. до початку III тис. до н.  е. територія Болгарії була важливою складовою Балка́но-Карпа́тської металлургійної провінції, археологічної спільноти епохи енеоліту, відомою знаменитою Варненською культурою, що мала торговельні відносини з іншими, далекими країнами (можливо, включаючи низини Волги і Кікладес), експортуючи металеві вироби та сіль. Західний ареал провінції включав північ Балкан, Карпатський басейн, Карпато-Подніпров'я та був ядром провінції (культури Гумельниця, Вінча, Тисаполгар, Бодрогкерестур, Кукутені-Трипілля та ін.). Східний ареал провінції охоплював степові та лісостепові райони Північного Причорномор'я та Середнього Поволжя, освоєні скотарськими племенами новоданилівської (Суворово-Новоданилівка), середньостоговської та хвалинської культур. Мідь із найдавніших у Європі мідних копалень Ай-Бунара поблизу болгарського міста Стара-Загора набула широкого поширення як у Подунав'ї, так і в Північному Причорноморі.

У Варненській культурі уже на той час існували складні релігійні засади. Люди вірили в загробне життя і розробили ієрархічні відмінності в статусах, наприклад, найбагатші могили належали чоловікам. Вважається, що це і стало початком вищого чоловічого статусу ніж жіночого в Європі. Зникнення Варненської культури є доволі загадкове. За словами М. Гімбутас (1991) «Занепад культур Варни та сусідніх до неї територій і великомасштабне переселення цих культур з їхніх основних земель на північ та північний захід Європи не може бути пояснено з можливою зміною клімату, земельного виснаження чи епідеміями. Основною теорією вважають набіги кочових племен, зважаючи не лише на поодинокі знайдені останки кінних воїнів, але й на появу цілого Курганних комплексів».

 
Скарби знайдені в некрополі

У бронзову добу на території Болгарії жили фракійські племена, у 11-6 ст. до н. е. Власне такі терміни, як фракія і фракійці - це імена, дані грецькими сториками, що вважали ці народності варварами, хоча за свідченнями археологічних даних культура фракійців знаходилася на більш високому рівні розвитку, ніж культура греків-ахейців, що вторглись на територію Греції на зламі 3-2 тисячоліть до н. е., спричинивши виникнення крито-мікенсько-фракійської цивілізації, відомої завдяки Вилчитринському скарбу[en], що складається з 13 культових судин загальною вагою 12,5 кг, Панагюрському скарбу, (IV-III століттям до нашої ери), та великому мегалітичному [Архівовано 17 квітня 2022 у Wayback Machine.] святилищу Перперикон, розташованому на 470 метровому скелястому пагорбі, яке в давнину вважалося святилищем Діоніса у східних Родопах, за 15 км на північний схід від міста Кирджалі. Вважається, що в Перпериконі знаходиться могила Орфея[1].

Одриський період фракійського домінування знаменитий Рогозенським ( 165 срібних суден (піали, глечики) з орнаментом і міфологічними сценами), Луковітським[en], та Боровським[en] скарбами, а також Долиною Царів, 1500 курганних могил, досі досліджено близько 300.

Наприкінці 4 — на початку 3 століття до н. е. фракійський правитель Ройгос побудував Казанликську гробницю. Стіни облицьовані мармуровими плитами і прикрашені фресками. Картини, що розповідають про життя фракійців та їхні військові перемоги, створені художником Кодзамакісом, який використовував у своїй роботі 4 кольори: чорний, червоний, жовтий і білий. Сюжети фресок пов'язаний із часом правління людини, для якої була побудована гробниця.

У 1 ст. до н. е. регіон був завойований римлянами, фракійці поступово романізувалися. Після поділу Римської імперії територія Болгарії залишилася за Візантією.

СередньовіччяРедагувати

З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска.

Початком 8 століття датується археологічна пам'ятка Мадарський вершник, рельєфне зображення, висічене на скелі на висоті 23 м. Праболгарський характер зображення пов'язує його з ханом Тервелом.

803814 — хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда.

 
Болгарська імперія. 927

Протягом 9-10 століть Болгарія значно розширила свої кордони, зміцнила військовий і політичний авторитет в Європі. Після створення Кирилом та Мефодієм слов'янської писемності та літератури (855 р.) Болгарія перетворилась в перший слов'янський культурний центр.

852889 — правління князя Бориса I, який хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія. Прийняття християнства як офіційної релігії відіграло важливу роль у завершенні процесу створення болгарської народності.

893927 — править цар Симеон I, «Золота доба» Болгарської культури.

13311371 — править цар Іван-Олександр — розквіт Болгарської культури і поділяє Болгарію на Тирновську і Видинську.

1393 — турки завойовують Тирново.

1396 — турки завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу. Протягом п'яти століть болгарський народ зазнавав жорстокої феодальної експлуатації, був позбавлений будь-яких політичних прав.

Новий часРедагувати

1762 — відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише «Історію Слов'яноболгарську» — початок Болгарського відродження.

18681873 — апостол болгарської волі Васил Левскі створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом турецького султана повішений 19 лютого 1873 у Софії).

1876 — Квітневе повстання придушено масовими репресіями.

18771878 — російсько-турецька війна. 3 березня 1878 — підписання Сан-Стефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує незалежність.

1879 — установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирає князем Олександра Баттенберга (роки правління — 1879—1886).

1887 — після державного перевороту князем обраний Фердинанд Сакс-Кобург-Готський (роки правління — 1887—1918).

XX століттяРедагувати

 
Фізична карта Болгарії. 1915

1908 — проголошення Болгарії незалежним царством. Після першої та другої Балканських воєн (1912—1913 рр.), а згодом першої світової війни Болгарія втратила частину своїх територій (Північна Добруджа відійшла до Румунії, Македонія — до Греції, частково до Сербії, пізніше — до Югославії).

1918 — відмова від престолу царя Фердинанда на користь сина Бориса ІІІ і його втеча до Німеччини.

1919 (27 листопада) — в передмісті Парижа Нейі-сюр-Сен між країнами Антанти і Болгарією підписано Нейїський мирний договір. За його умовами Болгарія втрачала близько 11 000 квадратних кілометрів. До Королівства сербів, хорватів і словенців відійшли чотири прикордонних округи з містами Царіброд, Босилеград і Струмиця та ін. Південна Добруджа повернулася до складу Румунії. Західна Фракія передавалася державам-переможницям (в 1920 передана ними Греції, в результаті чого Болгарія втратила вихід до Егейського моря)[2][3].

1923 — спроба здійснення революції комуністами. Болгарські реакціонери вирішили скористатися суперечками уряду з комуністами і 9 червня вчинили державний переворот при підтримці італійських фашистів та болгарського царя Бориса ІІІ, що перебував в еміграції. Царя було повернено на престол, і новий профашистський уряд сформував Александр Цанков[4]. По країні прокотилася хвиля арештів і репресій, що знаменувала собою встановлення фашистського режиму в Болгарії.

1925 — 16 квітня під час урочистостей у соборі Свята Неділя у Софії воєнна організація Болгарської комуністичної партії організувала вибух, який призвів до загибелі великого числа віруючих.

1934 — Болгарія відмовилась увійти до Балканської Антанти (Румунія, Греція, Югославія, Туреччина), яка була створена Францією для забезпечення політичного становища на Балканах. До кінця 30-х років у Болгарії встановилася монархо-фашистська диктатура. Правлячі кола на чолі з Борисом ІІІ стали на шлях повного підпорядкування фашистській Німеччині.

1938 — за підтримкою Німеччини Болгарія уклала в Салоніках угоди з балканськими країнами, які скасовували умови Нейїського договору про обмеження збройних сил у Болгарії.

1944 — англо-американські війська нападають на Софію, радянська армія входить у Болгарію 8 вересня, зроблено переворот (9 вересня) — Болгарія включається у війну проти Німеччини.

1947 — підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянизація країни і тоталітарне керування.

1989 — початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція.

1991 — Болгарія стає членом Ради Європи.

1995 — одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу.

1997 — Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру в членство в НАТО.

1999 — Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.

XXI століттяРедагувати

2005 — вступ Болгарії до НАТО.

1 січня 2007 — вступ Болгарії до ЄС.

ЛітератураРедагувати

  • Болгарія і Південно-Західна Русь: релігійно-культурні відносини останньої чверті XIV - першої половини XVI ст. : [навч. посіб. зі спецкурсу] / Ігор Шпик ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Іст. ф-т, Ін-т славістики. - Львів : Паіс, 2014. - 235 с. : іл., табл.
  • Історія Болгарії / В. П. Чорній ; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Історичний факультет. Інститут славістики. - Львів : ПАІС, 2007. - 404 с.
  • Республіка Болгарія на зламі епох: політична трансформація суспільства / В. І. Бурдяк ; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці : Рута, 2004. - 520 с.
  • Україна і Болгарія в історії Європи : зб. наук. пр. / [редкол.: В. Смолій та ін. ; упоряд.: І. Манасієва, І. Матяш] ; НАН України, Ін-т історії України [та ін.]. - Київ : Ін-т історії України НАН Укаїни, 2019. - 559 с. : іл.
  • Dimitrov, Bozhidar. 12 Myths in Bulgarian History. — София: Kom Foundation, 2005.
  • Венелин Ю. И. Критические исследования об истории болгар Ю. И. Венелина, с прихода Болгар на Фракийский полуостров до 968 года, или покорения Болгарии Великим Князем Русским, Святославом. — М.: В тип. Николая Степанова, 1849.
  • Гильфердинг А. Ф. История сербов и болгар // Собрание сочинений А. Гильфердинга. — СПб.: Печатня В. Головина, 1868. — Т. 1. — С. 3-296.
  • Петър Добрев, «Златният фонд на българската древност», София. 2005 рік.
  • Сентябрьское восстание 1923 года в Болгарии. Эпизоды // Сентябрьское восстание в Болгарии в 1923 г. М.: Издание ИК МОПР, 1924.
  • Георгиев Г. «Нет такой силы на земле…» // Георгиев Г. Сентябрь 1923 года. Исторический очерк. М.: Издательство политической литературы, 1973.
  • Болгария // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Перперикон - Туризм и путешествия. travel.rin.ru. Архів оригіналу за 18 лютого 2022. Процитовано 18 лютого 2022. 
  2. Нейїський мирний договір 1919 // Енциклопедія історії України
  3. Нёйиский мирный договор 1919 [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Большая советская энциклопедия
  4. О. Цанков. Архів оригіналу за 9 лютого 2013. Процитовано 23 вересня 2013.