Бобринець

місто в Кіровоградській області (Україна)

Бо́бринець — місто в Україні, центр Бобринецької міської територіальної громади, центр Бобринецького району Кіровоградської області. Лежить на трасі Кропивницький — Миколаїв, за 2 км на південь від залізничної станції Бобринець. Площа 18,13 км². Населення 10,7 тис. осіб.

Бобринець
Coat of Arms Bobrynets.png Bobryn h.png
Герб Бобринця Хоругва Бобринця
Свято-Николаевская церковь.JPG
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район Бобринецький район
Код КОАТУУ: 3520810100
Засноване 1767
Статус міста з 1828 року
Населення 10 559 (01.01.2021)[1]
Площа 18,13 км²
Поштові індекси 27200
Телефонний код +380-5257
Координати 48°03′28″ пн. ш. 32°09′29″ сх. д. / 48.05778° пн. ш. 32.15806° сх. д. / 48.05778; 32.15806Координати: 48°03′28″ пн. ш. 32°09′29″ сх. д. / 48.05778° пн. ш. 32.15806° сх. д. / 48.05778; 32.15806
Водойма р. Бобринка
День міста Остання неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Бобринець
До станції 2,5 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 54 км
До Києва
 - автошляхами 366 км
Міська влада
Рада Бобринецька міська громада
Міський голова Кравченко Леонід Григорович

Commons-logo.svg Бобринець у Вікісховищі

Карта
Бобринець. Карта розташування: Україна
Бобринець
Бобринець
Бобринець. Карта розташування: Кіровоградська область
Бобринець
Бобринець

ІсторіяРедагувати

Археологічні знахідки в районі Бобринця свідчать, що територія, на якій він розташований, була заселена людьми близько 15 тисяч років тому.

1767 року запорозький полковник Андрій Кийнаш доповів Кошеві (козацькому управлінню), що неподалік від річки Сугоклія засноване поселення Малий Бобринець. Згідно з документом 1777 року осадчим слободи Бобринцевої був прапорщик Островський — колишній запорозький козак Василь Островський, який у реєстрах Переяславського куреня значився Василем Острижським. На карті 1779 року на місці Бобринця маємо Острижецьку слободу.

Наприкінці XVIII ст. Бобринець був досить великим населеним пунктом. В 1780-х роках тут щороку відбувалося чотири ярмарки. 1816 року у місті проживало 1910 осіб.

Запровадження військових поселень 3-ї уланської Української дивізії в 1821 році й передача частини земель Єлисаветградського повіту у військове відомство привело до його скасування й утворення з решти цивільних земель новоствореного Бобринецького повіту, що сталося 6 грудня 1828 року.

У 1848 році Бобринцю надано статус повітового міста, який зберігався за ним до 1865 року[2].

 
Свято-Миколаївська церква

За указом 5 червня 1857 р. військові поселення почали скасовуватися, згодом відновився Єлисаветградський повіт, правління якого було переведене з Бобринця до Єлисаветграда в 1865 році.

У Бобринці в 1860-их роках жили і працювали корифеї українського театру Марко Кропивницький і брати Тобілевичі — І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, які створили у місті аматорський театральний гурток. В 1864 році в обладнаному під театр приміщенні відбувалися спектаклі трупи Л. Млотковського.

З 1885 по 1984 рік завідуючим Бобринецької земської лікарні працював Олексій Семенович Кулик, батько Леоніда Кулика, мінералога, фахівця з вивчення метеоритів[3].

У Бобринці в той час була єдина церква. Через десятки років на кошти княжни Дмитрянської була споруджена Свято-Миколаївська кам'яна церква. В 1912 році освячено Вознесенський собор, будівництво якого тривало 14 років. Це була остання робота архітектора Якова Паученка.

 
Вознесенський собор

На початок ХХ ст. в Бобринці мешкало 14 294 чоловік, це було друге за величиною місто на території, що в подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграда (61 488 ос.).[4] У цей період діяли як сільськогосподарські, так і промислові й торгові підприємства. Серед заводів діяли чавуноливарні, колісні, шкіряні й миловарний. Переважали дрібні кустарні підприємства з незначною кількістю робітників. Розвивалися фургонно-колісна, ковальська, швейна галузі. Чимало крамниць та лавок у місті належало Давиду Бронштейну — батькові Льва Троцького.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 146 жителів міста[5].

В 1935 році у місті було відкрито сільськогосподарський технікум. В 1935—1938 роках тут навчався Василь Порик, про це свідчить меморіальна дошка на будинку[6].

Новітня історіяРедагувати

2000 року прихожани Свято-Миколаївського храму приєдналися до Української Православної Церкви Київського Патріархату[7].

В 2018 році у районі налічували 360 підприємств торгівлі, з них 184 крамниці, 14 підприємств ресторанного господарства.

Медицина району налічує районне поліклінічне відділення, центральну районну лікарню (стаціонар), 14 амбулаторій, 31 фельдшерсько-акушерський пункт, 13 аптек.

У районі діє 26 загальноосвітніх навчальних закладів, 25 дошкільних навчальних закладів, школа-інтернат, професійно-технічне училище та сільськогосподарський коледж.

Культурні заклади району — 38 бібліотек, 34 будинків культури, музична школа мистецтв та музей.

ІнфраструктураРедагувати

У Бобринці функціонують 3 будинки культури, 4 бібліотеки, п'ять творчих колективів районного будинку культури носять звання народних. Великою популярністю користуються музична школа та дитяча школи мистецтв. У місті діє історико-краєзнавчий музей. До архітектурних пам'яток належать споруджений в 1912 році Вознесенський собор (архітектор — Я. В. Паученко) та Свято-Миколаївська церква. У міському парку встановлено пам'ятник корифею українського театру Марку Кропивницькому, який разом з Іваном Карпенко-Карим (Тобілевичем) в 1860-х організували в Бобринці самодіяльний драматичний гурток.

У місті розвивається туризм[джерело?]. Встановлено нові велосипедні стоянки.

Пам'яткиРедагувати

  • Шумок — ландшафтний заказник загальнодержавного значення.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 570 осіб, з яких 260 чоловіків та 310 жінок.[8]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 461 особа.[9]

Відомі людиРедагувати

  • Кулик Олексій Семенович — лікар, завідуючий Бобринецької земської лікарні. Похований на місцевому кладовищі.

Уродженці:Редагувати

 
Рідна мова населення Бобринця за даними перепису 2001 року

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. Босько В.М. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти. — Кіровоград: Центр. – Укр. вид-во, 2012. — 256 с.
  3. admin. СІМЕЙНА САГА: ЛІКАР ОЛЕКСІЙ КУЛИК, ЙОГО ДРУЖИНА СОФІЯ ТА ЧЕТВЕРО ЇХНІХ СИНІВ | НС (укр.). Процитовано 5 грудня 2021. 
  4. Географія рідного краю. Ф. Н. Спектор, С. М. Рубін. Київ — 1996. ISBN 966-557-004-8
  5. Бобринець. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  6. Бобринець. Сільськогосподарський технікум Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.[недоступне посилання з 08.09.2018]
  7. Предстоятель Київського Патріархату відвідав Миколаївський храм міста Бобринець
  8. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Кіровоградська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 
  9. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Кіровоградська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. 

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати