Бобринець

місто в Кіровоградській області (Україна)

Бо́бринець — місто в Україні, адміністративний центр Бобринецької міської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області. Розташоване на автошляху Кропивницький — Миколаїв, за 2 км на південь від залізничної станції Бобринець. Площа — 18,13 км². Населення складає 10,7 тис. осіб.

Бобринець
Герб Бобринця Хоругва Бобринця
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район Кропивницький район
Громада Бобринецька міська громада
Код КОАТУУ: 3520810100
Засноване 1767
Статус міста з 1828 року
Населення 10 559 (01.01.2021)[1]
Площа 18,13 км²
Поштові індекси 27200
Телефонний код +380-5257
Координати 48°03′28″ пн. ш. 32°09′29″ сх. д. / 48.05778° пн. ш. 32.15806° сх. д. / 48.05778; 32.15806Координати: 48°03′28″ пн. ш. 32°09′29″ сх. д. / 48.05778° пн. ш. 32.15806° сх. д. / 48.05778; 32.15806
Водойма р. Бобринка
Назва мешканців бобринечча́нин
бобринечча́нка
бобринечча́ни
День міста Остання неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Бобринець
До станції 2,5 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 54 км
До Києва
 - автошляхами 366 км
Міська влада
Міський голова Кравченко Леонід Григорович

Бобринець у Вікісховищі

Карта
Бобринець. Карта розташування: Україна
Бобринець
Бобринець
Бобринець. Карта розташування: Кіровоградська область
Бобринець
Бобринець
Мапа

Історія ред.

Археологічні знахідки в районі Бобринця свідчать, що територія, на якій він розташований, була заселена людьми близько 15 тисяч років тому.

1767 року запорозький полковник Андрій Кейнаш (Кийнаш) доповів Кошеві (козацькому управлінню), що неподалік від річки Сугоклія засноване поселення Малий Бобринець. Згідно з документом 1777 року осадчим слободи Бобринцевої був прапорщик Островський — колишній запорозький козак Василь Островський, який у реєстрах Переяславського куреня значився Василем Острижським. На мапі 1779 року на місці Бобринця вказана Острижецька слобода.

Наприкінці XVIII століття Бобринець був досить великим населеним пунктом. У 1780-х роках тут щороку відбувалося чотири ярмарки. 1816 року у місті проживало 1910 осіб.

Запровадження військових поселень 3-ї уланської Української дивізії в 1821 році й передача частини земель Єлисаветградського повіту у військове відомство привело до його скасування й утворення з решти цивільних земель новоствореного Бобринецького повіту, що сталося 6 грудня 1828 року.

У 1848 році Бобринцю надано статус повітового міста, який зберігався за ним до 1865 року[2].

 
Свято-Миколаївська церква

За указом від 5 червня 1857 року військові поселення почали скасовуватися, згодом відновився Єлисаветградський повіт, правління якого було переведене з Бобринця до Єлисаветграда у 1865 році.

У Бобринці у 1860-х роках жили і працювали корифеї українського театру Марко Кропивницький і брати Тобілевичі — Іван Карпенко-Карий Тобілевич, Микола Садовський, Панас Саксаганський, які створили у місті аматорський театральний гурток. У 1864 році в обладнаному під театр приміщенні відбувалися спектаклі трупи Людвіга Млотковського.

З 1885 по 1984 роки завідуючим Бобринецької земської лікарні працював Олексій Семенович Кулик, батько Леоніда Кулика, мінералога, фахівця з вивчення метеоритів[3].

У Бобринці в той час була єдина церква. Через десятки років на кошти княжни Дмитрянської була споруджена Свято-Миколаївська кам'яна церква. В 1912 році освячено Вознесенський собор, будівництво якого тривало 14 років. Це була остання робота архітектора Якова Паученка.

 
Вознесенський собор

На початку ХХ століття в Бобринці мешкало 14 294 чоловік, це було друге за величиною місто на території, що в подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграда (61 488 осіб)[4]. У цей період діяли як сільськогосподарські, так і промислові й торгові підприємства. Серед заводів діяли чавуноливарні, колісні, шкіряні й миловарний. Переважали дрібні кустарні підприємства з незначною кількістю робітників. Розвивалися фургонно-колісна, ковальська, швейна галузі. Чимало крамниць та лавок у місті належало Давиду Бронштейну — батькові Льва Троцького.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 146 жителів міста[5].

У 1935 році у місті було відкрито сільськогосподарський технікум. Впродаж 19351938 років в місті навчався Василь Порик, про що свідчить меморіальна дошка на будинку[6].

У Незалежній Україні ред.

2000 року прихожани Свято-Миколаївського храму приєдналися до Української Православної Церкви Київського Патріархату[7].

У 2018 році у районі налічували 360 підприємств торгівлі, з них 184 крамниці, 14 підприємств ресторанного господарства.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бобринецького району, місто увійшло до складу Кропивницького району[8].

Медицина району налічує районне поліклінічне відділення, центральну районну лікарню (стаціонар), 14 амбулаторій, 31 фельдшерсько-акушерський пункт, 13 аптек.

У районі діє 26 загальноосвітніх навчальних закладів, 25 дошкільних навчальних закладів, школа-інтернат, професійно-технічне училище та сільськогосподарський коледж.

Культурні заклади району — 38 бібліотек, 34 будинків культури, музична школа мистецтв та музей.

Інфраструктура ред.

У Бобринці функціонують 3 будинки культури, 4 бібліотеки, п'ять творчих колективів районного будинку культури носять звання народних. Великою популярністю користуються музична школа та дитяча школи мистецтв. У місті діє історико-краєзнавчий музей. До архітектурних пам'яток належать споруджений в 1912 році Вознесенський собор (архітектор — Я. В. Паученко) та Свято-Миколаївська церква. У міському парку встановлено пам'ятник корифею українського театру Марку Кропивницькому, який разом з Іваном Карпенко-Карим (Тобілевичем) в 1860-х організували в Бобринці самодіяльний драматичний гурток.

У місті розвивається туризм[джерело?]. Встановлено нові велосипедні стоянки.

Пам'ятка ред.

  • Шумок — ландшафтний заказник загальнодержавного значення.

Населення ред.

 
Рідна мова населення Бобринця за даними перепису 2001 року

Згідно з переписом 1989 року чисельність наявного населення міста становила 12,869 осіб.

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:

Мова Відсоток
українська 97,25%
російська 2,08%
вірменська 0,24%
білоруська 0,19%
румунська 0,15%
польська 0,01%
інші 0,08%

Відомі особи ред.

Уродженці ред.

Галерея ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2021 року (PDF)
  2. Босько В. М. Історичний календар Кіровоградщини на 2013 рік. Люди. Події. Факти. [Архівовано 20 січня 2022 у Wayback Machine.] — Кіровоград: Центр. – Укр. вид-во, 2012. — 256 с.
  3. admin. СІМЕЙНА САГА: ЛІКАР ОЛЕКСІЙ КУЛИК, ЙОГО ДРУЖИНА СОФІЯ ТА ЧЕТВЕРО ЇХНІХ СИНІВ | НС (укр.). Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021. 
  4. Географія рідного краю. Ф. Н. Спектор, С. М. Рубін. Київ — 1996. ISBN 966-557-004-8
  5. Бобринець. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  6. Бобринець. Сільськогосподарський технікум [Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.][недоступне посилання з 08.09.2018]
  7. Предстоятель Київського Патріархату відвідав Миколаївський храм міста Бобринець. Архів оригіналу за 21 червня 2015. Процитовано 21 червня 2015. 
  8. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  9. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "населення 1989", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "населення 2001", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Джерела та література ред.

Посилання ред.