Староду́б (рос. Стародуб) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Стародубського району Брянської області.

місто Стародуб
рос. город Стародуб
Герб Стародуба Прапор Стародуба
Розташування міста Стародуб
Розташування міста Стародуб
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Брянська область
Муніципальний район Стародубський район
Код ЗКАТУ: 15250501
Код ЗКТМО: 15750000001
Основні дані
Час заснування 1080
Статус міста 1781
Населення 18 399 осіб (2008)
Площа 22 км²
Поштовий індекс 142943
Телефонний код +7 48348
Географічні координати: 52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д. / 52.58333333336077686226417427° пн. ш. 32.7666666666947747899030219° сх. д. / 52.58333333336077686226417427; 32.7666666666947747899030219Координати: 52°35′00″ пн. ш. 32°46′00″ сх. д. / 52.58333333336077686226417427° пн. ш. 32.7666666666947747899030219° сх. д. / 52.58333333336077686226417427; 32.7666666666947747899030219
Часовий пояс +3
Водойма р. Бабинець
Найближча залізнична станція Жеча
Відстань
До залізничної станції: 10 км
До центру регіону (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

123

134
Вебсторінка starburg.ru

Мапа


CMNS: Стародуб у Вікісховищі

Вигляд центру міста на початку XX ст.
Спиридон Ширай, війт міста у 1681—1708 рр.
Печатка стародубського магістрату часів Гетьманщини (1696-й рік).

Історично центр історико-етнографічної землі Стародубщина, центр одного з 10-ти адміністративних полків Гетьманщини і єдиний — поза межами сучасної України.

Населення міста становить 18 399 осіб (2008; 18,4 тис. в 2005, 18,4 тис. в 2004, 18 643 в 2002, 18,9 тис. 1989, 15,1 тис. в 1970, 11,7 тис. в 1959, 12,6 в 1939).

Географія

ред.

Місто розташоване на річці Бабинець, правій притоці річки Вабля, притоки Судості, басейн Десни.

Походження назви міста

ред.

За місцевими переказами, Стародуб названо так на честь могутнього кремезного дуба, який знаходився в центрі міста, на ринковій площі. Дослідник місцевої старовини Олександр Рубець у своїй праці писав, що у Стародубі ще у 30-х роках ХІХ ст. ріс величезний дуб, під покровом якого могли розміститися п'ятнадцять возів. Але у 1840-му році дуб засох, тому місцевий городничий наказав викорчувати його, і таким чином «загинула славна історична пам'ятка Стародуба»[1].

Вважається, що у давніх слов'ян дуб користувався особливою повагою. Він вважався "священним деревом бога Перуна". Можливо, Стародуб у язичницькі часи був локальним сіверським культурним та духовним центром. За цією ж версією вважається, що місцеві язичники збиралися час від часу під гіллям кремезного дуба, приносили сюди релігійні жертви, влаштовували свята, у яких оспівували дивовижну силу рідної природи. Так, навіть до ХІХ ст. у деяких селах Стародубського повіту селяни клали в стайню шматочок розбитого блискавкою дуба, в надії, що це додасть сили їхнім коням.

Історія

ред.
Історична приналежність
  Чернігівське Князівство 1080–1363
 Велике Князівство Литовське 1363-1503
 Московське Царство 1503–1616
 Річ Посполита 1616-1649
 Гетьманщина 1649-1654
 Московське Царство 1654–1708
 Гетьманщина 1708
 МЦ або  РІ 1708–1917
Початок Революції 1917-1921 років
 Тимчасовий уряд Росії 1917
 УНР/Українська Держава 1917-1918
 ТРСУУ 1918-1919
 РСФРР 1919-1922
Кінець Революції 1917-1921 років
 СРСР 1922–1941
 Третій Рейх 1941–1943
 СРСР 1943–1991
 Російська Федерація 1991-до наших днів

Відоме з XI століття як фортеця Чернігівського князівства. У літописах вперше згадується під 1096 у зв'язку з міжусобною боротьбою князів та нападами половців. У XII-на початку XIII століть — центр Стародубського удільного князівства. У 1239 році місто зруйноване татарами.

З XIV століття перебуває у складі Великого князівства Литовського, центр Стародубського повіту.

На початку XVI століття Стародуб перейшов під владу Московської держави. За володінням цих земель розв'язалася Стародубська війна, що закінчилася 29 серпня 1535 року, коли після місячної облоги війська Великого князівства Литовського звільнили Стародуб під час війни між Московською державою та Великим князівством Литовським, раніше захопленим Москвою в 1503 році.[2]

У 1616 році його здобули польські війська і за умовами Деулінського перемир'я 1618 року місто перейшло до Литовського великого князівства в складі Речі Посполитої. У 1620 році Стародубу було надано магдебурзьке право.

1648 під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького українське військо звільнило місто. За переписом 1654 у Стародубі 538 козаків. З 1663 місто стало військово-адміністративним центром Стародубського полку, який виділений із великого Ніженського полку. 1666, на прохання стародубських міщан, надана царська грамота, якою підтверджувалися права міського самоуправління - маґдебурії.

У добу Гетьманщини в околицях Стародуба видобували залізну руду і виробляли з неї залізо.

Гетьман Іван Мазепа Універсалом від 9 травня 1690 р. дозволяє стародубівському полковнику Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні «для робленя желѣза… при якихъ то рудняхъ… осадити килко десять дворов людей», з яких передбачається брати податки: «звиклие зъ них отбирати пожитки». У часи Північної війни Стародуб став місцем концентрації військ Московщини, а після оголошення Українсько-Шведського союзу - базою з формування антиурядових військ полковника Івана Скоропадського.

1781 Стародуб став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802 — Чернігівської губернії.

 
Українські жінки міста Стародуба, 1900-і роки

У 1917 в Стародубі базувався загін Українського Вільного козацтва в числі 25 вільних козаків під керівництвом поручника Шакотька.

У 1917-1918 Стародуб належав до Української Народної Республіки (за законом 2—4 березня 1918 мав стати центром землі — Сіверщини) та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського[джерело?].

У 1919 році включений до складу РСФРР[3].

Після Другої світової війни російська комуністична влада вдалася до ліквідації кам'яних будівель Стародуба епохи Гетьманщини. Зокрема, знищено Іванівську церкву, збудовану 1720 коштом Гетьмана Іоанна Скоропадського; Спасівський собор, зведений у стилі українського бароко; Миколаївську церкву.

Дослідники історії Стародубщини свідчать:

Полковий собор Різдва Христового урятувало лише те, що там було велике сховище колгоспної картоплі, і перемістити цей овоч звідти просто не було можливості. Але усім тим храмам, що стояли навколо, так не пощастило, і унікальний архітектурний ансамбль у стилі українського бароко тепер ми можемо побачити лише на старих світлинах. Багато загубив у своїй красі і полковий собор, залишившись відтепер на самоті, зовсім не так, як його планували у 17-му ст. українські архітектори.

Економіка

ред.

У місті працюють заводи: сироробний, консервний, ЗАТ «СтелТЗ», хлібокомбінат.

Серед них слід відзначити колишній овочесушильний завод, а нині ВАТ "Консервсушпрод", який є генеральним підрядником і постачальником армії агрессора та Міноборони РФ, з 2018 роки обсяги виробництва індивідуальних раціонів харчування (ІРХ, або ИРП), що в народі мають назву "сухпайок", "сухпай", зросли майже втричі і сягнули 3 млрд.рублів. За даними росстату та відкритих даних в рос.пресі понад 80% усіх "ИРП" для міноборони РФ виробляють саме в Стародубі. З часу повномасштабного вторгнення в Україну серед матеріальних речових доказів на місцях боїв та на звільнених територіях знайдені тисячі обгорток та прострочених упаковок сухпаїв Стародубського заводу. Адреса потужностей виробництва - Брянська обл, м.Стародуб, вул.Леніна, 26, а також вул.Садова 3-5. Координати в гугл-мапс : 52.581628, 32.751401.

Видатні місця

ред.

Відомі люди

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Рубец А. И. Предания, легенды и сказания Стародубской седой старины. — Стародуб: Тип. А. И. Соркина, 1911.(рос.)
  2. Кром М. М. Стародубська війна 1534—1537 рр. Історія російсько-литовських відносин. - М .: Рубежі XXI, 2008. ISBN 978-5-347-00004-3
  3. Ювілей непоміченої крадіжки. www.golos.com.ua (укр.). Процитовано 8 лютого 2020.
  4. http://sobory.ru/article/index.html?object=00669 [Архівовано 9 грудня 2011 у Wayback Machine.] Храм на сайті «sobory.ru»

Посилання

ред.

Література

ред.