Відкрити головне меню
Молдавське князівство
князівство
Flag of Hungary (15th century, rectangular).svg
1346 – 1859
Прапор Герб
Прапор Герб
Moldova (1483)-en.pngМолдавське князівство близько 1483 року.


Столиця Серет (13591385)
Сучава (13851572)
Ясси (15721861)
Мова(и) старослов'янська,
західноруська,
молдовська (починаючи з 17 століття)[1]
Релігія православ'я
Форма правління монархія
господар
Історія
 - Васал Угорщини 1352
 - Незалежне князівство 1359
 - Васал Османської імперії 1456
 - Приєднання Бессарабії до Росії 1812
 - Об'єднання Румунії 1861
Попередник
Наступник
Flag of Hungary (15th century, rectangular).svg Угорське королівство
Об'єднане князівство Волощини і Молдови Flag of the United Principalities of Wallachia and Moldavia (1859 - 1862).svg
Герцогство Буковина Flag of Bukowina.svg
Бессарабська губернія Flag of Russia.svg
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Молдавське князівство

Молда́вське князі́вство (молд./рум. Цара Молдовей; лат. Principatus Moldaviae) — у 13461859 роках монархічна держава у Східній Європі. Займала терени сучасної республіки Молдова, запрутської Західної Молдови, а також української Буковини, Бессарабії та Буджака[2]. Керувалася князями, що носили титул воєвод-господарів, й походили з роду Богданів. Мала столицю у містах Серет (13591385), Сучава (13851572), Ясси (15721861). Панівною релігією було православ'я, а мовою діловодства — староцерковнослов'янська. Населення було етнічно строкатим — волохи, русини, мадяри, печеніги, половці, татари[2]. Мала тісні культурно-історичні зв'язки із Валахією і Трансільванією[2]. Заснована у XIV ст. як васальна держава Угорщини[2]. За правління воєводи Богдана I стала незалежною[2]. В часи Петра I приєднала Придністров'я й стала васалом Польщі (1387)[2]. Отримала власну Молдавську митрополію від Константинополя за князювання Олександра I[2]. Була ареною турецько-польських воєн. Найбільшого розквіту зазнала за правління Штефана III Великого, який відзначився перемогами над Османами і Польщею[2]. Згодом стала васалом Османської імперії (з 1498), втратила частину земель у Буджаку і Бессарабії. На короткий час була об'єднана із Трансильванією в часи Міхая I[2]. Під час князювання Димітрія Кантеміра намагалася перейти під протекторат Російської імперії (1711)[2], але через поразку від турків залишилася під Османами. Відтоді керувалася представниками родів греків-фанаріотів (17111821)[2]. Ослабла внаслідок австрійсько-турецьких і російсько-турецьких воєн[2]. Втратила Буковину (11% території) на користь Австрії (1774), а Бессарабію (48% площі) — на користь Росії (1812)[2]. Припинила існування 1859 року об'єднавшись із Валахією у одне князівство[2].

НазваРедагувати

  • Молдавія (лат. Moldavia, грец. Μολδαβία) — середньовічна і ранньомодерна назва.
  • Молдова — румунська назва
  • Молдовська земля (молд./рум. Цара Молдовей[3])
  • Богдан, Богданія (осман. Boğdan) — в османських джерелах від імені Богдана І.
  • Мала Валахія (лат. Wallachia Minor)
  • Русо-Валахія — у слов'янських джерелах.

ІсторіяРедагувати

ПередісторіяРедагувати

Археологічні розкопки свідчать про існування у IV—VI століттях розвинутої дакської культури (культура Ботошань-Удешть), яка була складовою частиною могутньої римсько-візантійської культури.

У XII ст. згадується про існування молдовського політичного формування, названого «Цара брондічилор».

Торговельний шлях по річці Серет, який з'єднує північ Європи з гирлом Дунаю, відігравав важливу роль в економічному і політичному розвитку краю. Серед адміністративно розвинутих населених пунктів у 1300 згадується Бая («civitas Moldavias»).

В історичних документах XIV ст. згадуються державні формування у Північній Молдові — «республіка» Кимпулунг і воєводство Шепеніц, розташоване між Лозиною і Дністром, що включає могутню фортецю Хотин.

Легенда про заснуванняРедагувати

Згідно з легендою, яка вперше зустрічається у молдовському літописі «Cronica Anonimă a Moldovei» (Анонімна хроніка Молдови), походження назви «Молдова» має наступну історію. Воєвода Марамурешу, Драґош (Dragoş) вполював якось на зубра. Ця тварина була незвичайною тим, що мала зірку на лобі. Драґоша супроводжував його улюблений пес на ім'я Молда. Полювання завело воєводу на береги невідомої річки.

На її берегах він і наздогнав зубра та вбив його, проте в боротьбі загинув і пес. Згідно з легендою, Драґош назвав річку Молдова в пам'ять про нього. З того часу герб Молдови має зображення голови зубра із зорею на лобі. Драґош став першим володарем Молдови в 13521353 після об'єднання феодально роздроблених воєводств.

 
Герб Молдови, висічений на стіні церкви у монастирі Четацуя (Mãnãstirea Cetatuia) в Яссах.

Васал УгорщиниРедагувати

В другій половині XIII — першій половині XIV століття південно-східна частина Дністровсько-Карпатських земель входила в склад Золотої Орди. Райони карпатських передгірь безпосередньо не входили в володіння Орди, але, знаходились в васальній залежності від неї.

 
Молдовське князівство за Штефана чел Маре (бл. 1500)

В XIV столітті Золота Орда почала занепадати. В середині 1340-х років угорці розгромили золотоординське військо. Землі в басейні річки Молдова опинилась під владою угорських королів. На цій території утворилось Молдовське князівство — спочатку як васальне князівство Угорського королівства.

Першим намісником Молдови (бл. 13511353) був Драгош, волоський воєвода з Мармарощини, з іменем якого пов'язують виникнення Молдовського князівства. Після Драгоша Молдовою управляли його сини — Сас (13541358) і Балк (1359).

НезалежністьРедагувати

У 1359 році, в результаті повстання проти угорського панування, князівство стало незалежним. Першим правителем незалежного Молдовського князівства став Богдан I (13591365), який до того був воєводою в Марамуреші і васалом угорського короля.

Невдовзі після цього у татар було відвойовано межиріччя Прута і Дністра.

Роман I Мушат (1392—1394) відсуває кордони на півдні до гирла Дунаю і Чорного моря; південна частина території між Лозиною і Дністром, названа Бессарабією за ім'ям першого її власника — представника династії Басарабів з Валахії, разом з фортецями Килія і Четатя Албе входить у природні кордони історичної Молдови. Сам Роман І гордо називав себе великим господарем, єдиним владикою Землі Молдови від гір до моря.

У 1400 році до князівства була включені і фортеця Білгород (сучасний Білгород-Дністровський). Східним кордоном князівства була річка Дністер. Західний кордон проходив по вершинах Карпатських гір, південний — по Чорному морю, річкам Дунай, Серет и Мілків. На півночі природного кордону не було, Покуття довший час було спірною територією, через яку вели війни Молдовське князівство й Польща.

Таким чином, історична Молдова охоплювала територію між Східними Карпатами (лісистими Карпатами), Дністром, Чорним морем і Дунаєм, поділяючись на три історичні землі-Цара-де-Сус,Цара-де-Жос та Бессарабію. Те, що Молдова знаходилася на перетині інтересів Австрії, Росії і Туреччини, які змагалися за першість у Південно-Східній Європі, значною мірою пояснює подальші територіальні захоплення великих імперських держав.

Незважаючи на перемоги, здобуті над турецькими і татарськими, угорськими і польськими полчищами, що нападали одне за одним на Молдову, Стефан III Великий (Штефан чел Маре), національний герой Молдови, змушений був зрештою поступитися султану Баязіду II влітку 1484 р. південною частиною Молдови — Бессарабією — разом з Килією і Четатя Албе.

Васал Османської імперіїРедагувати

У 1513 р., через кілька років після смерті Стефана III, Молдова змушена прийняти режим отоманського сюзеренітету. Цей режим був закріплений серією двосторонніх договорів, що передбачали взаємні зобов'язання і якими Молдова визнавалася не завойованою силою зброї, а такою, яка «підкорилася» туркам. Так, замість того, щоб виплачувати султану данину, Молдова мала право жити за власними законами, проводити власну зовнішню політику, обирати власного господаря, використовувати молдовську мову в школі і церкві, а Отоманська імперія зобов'язувалася захищати цілісність Молдови.

З цього моменту і до 1711 р. (останнє антиосманське повстання Кантемира) господарі Молдови, проте, як і Валахії, намагаються звільнитися від сюзеренітету Порти і повернути незалежність як військовим, так і дипломатичним шляхом.

У травні 1600 р. господар Волощини (Мунтенії) Михайло Хоробрий (Міхай Вітязул) також на короткий час стає господарем Молдови, об'єднавши таким чином три князівства: Волощину, Трансильванію і Молдову.

У подальшому протягом російсько-турецьких війн Молдовське князівство підпадало під вплив Московського, що вважала себе як захисником православних. У 1812 р. після за Бухарестським мирним договором Росія анексувала в Молдовського князівства Бессарабію, а сама Молдова та Волощина повернулися під вплив Османської імперії.

У 1842 р. у Молдові та Волощині, відбулися революції, що мали на меті демократичні зміни та подальше об'єднання двох князівств, але їх задавили російські та османські війська.

З 1858 до 1861 р. з активним міжнародним втручанням тривало об'єднання Дунайських князівств в єдину державу Об'єднане князівство Волощини та Молдови.

Державний устрійРедагувати

НаселенняРедагувати

 
На тлі сучасних кордонів
 
Молдова протягом століть.

У VIII — XI століттях землі князівства були заселені слов'янами-тиверцями, які поглинули залишки місцевого дако-скіфського населення, що не піддалося романізації, на відміну від території Дакії. В ході навал угорців, печенігів, половців, монголо-татар регіон був зайнятий кочовими народами. З ХІІ й до половини XIV сторіччя ці землі входили до складу Галицько-Волинського князівства (до поселення Галиця в Північній Бессарабії, де був прикордонний пост князівства). У XIII—XIV століттях, після ослаблення тюркських навал, землі майбутнього князівства заселило волоське населення, мігрувавши з сусідніх регіонів, зокрема з Трансільванії.

До кінця XIV століття територія Молдовського князівства розширилася, було приєднано безліч незаселених земель. До середини XV століття мережа розселення стабілізувалася. Більшість жителів розташовувалося в районах з найбільш сприятливими умовами для ведення лісового, тваринницького і землеробського господарства — в передгір'ях Карпат і горбистих лісових і лісостепових районах межиріч. Згідно з грамотами кінця XV — початку XVI століття в князівстві налічувалося близько 1700 сільських поселень, з яких на лівому березі Прута було тільки близько 13 %, в ​​основному в районі Кодр і Хотинської височини. За розрахунками дослідників[4], до кінця XV століття в Молдовському князівстві проживало близько 220 тисяч осіб. Сільське населення складалося, в основному, з селян-общинників, феодалів і духовенства. Міста були населені ремісниками, торговцями, духовенством, військовими та представниками господарською адміністрації.

Етнічний склад сільського населення князівства був неоднорідним. Більшість складали волохи, третину складали русини. Часто зустрічалися татарські села, які тут залишилися після завоювання межиріччя Прута і Дністра Молдовським князівством, а на узбережжі Чорного моря, у Бессарабії проживали буджацькі татари[5].

У Верхній Молдові (Цара-де-Сус) — переважало слов'янське населення (русини-українці) — нащадки тиверців та білих хорватів, яке становило понад 60 % його жителів, хоча в цілому по князівству його частка становила близько 30 %. Молдовани переважали в менш густонаселених Нямцькому, Хирлевському і Бакеуському повітах Верхньої Молдови (Цара-де-Сус). Число (русинів-українців) постійно зростало за рахунок православних біженців з більш північних земель, які захопила Польща . Сюди ж, втім, прибували і романомовні волохи з Угорщини.

Пізніше з'явилися поселення росіян — липован. У ті роки в князівстві також проживали угорці (зокрема чанґо), болгари, цигани, в невеликій кількості євреї, німці, вірмени та інші етноси.

Цікаві фактиРедагувати

  • У середньовічних джерелах Молдовське князівство називали «Росовлахія» (тобто Валахія у Русі), «Молдославія», «Мала Валахія». В турецьких джерелах її називали Богданія за іменем першого правителя Богдана I, чи Кара-Іфлака.


  • Найдавніші свідчення про розробки нафтових родовищ у Молдовському князівстві з’являються 1440 р. (зокрема, опис родовища Лукечешті). 1517 р. датовані згадки про видобуток асфальту та мазуту в долині Прахови (Волощина). Господар Молдови Дмитро Кантемир у географічному описі Молдови «Descriptio Moldaviae» (1716 р.) зазначав, що поблизу Мойнешті є джерело «мінеральної смоли», змішаної з водою.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Черепнин Л. В. История Молдавской ССР: С древнейших времен до Великой Октябрьской социалистической революции — Кишинёв: Картя молдовеняскэ, 1965 — С. 263
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Васильєв, Чучко 2010:7:27.
  3. Молдавская СССР — Гос. изд-во геогр. лит-ры, 1955—222 с. — С. 74
  4. Історія Республіки Молдова. З найдавніших часів до наших днів = Istoria Republicii Moldova: din cele mai vechi timpuri pină în zilele noastre / Ассоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару. — изд. 2-е, переработанное и дополненное. — Кишинів : Elan Poligraf, 2002. — С. 39. — ISBN 9975-9719-5-4.
  5. Кантемір Д. Опис Молдови = Descriptio antiqui et hodierni status moldaviae. — Кишинёв, 1973.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Молдавське князівство