Пру́тський похі́д 1711 року — військовий похід московського війська на чолі з Петром І на Південь України та у Молдову під час Російсько-турецької війни 1710—1713 (продовження Північної війни в Україні).

Прутський похід
Російсько-турецька війна 1710—1713
Prut pohod in 1711-uk.png
Мапа походу 1711 року
Дата: 27 травня — 12 липня 1711
Місце: р. Прут, Молдовське князівство
Результат: поразка Московського царства
Сторони
Flag of Russia 1668.png Московське царство,
Flag of Moldavia.svg Молдовське князівство
Ottoman Flag.svg Османська імперія,
Flag of the Crimean Tatar people.svg Кримське ханство,
Командувачі
Flag of Russia 1668.png Петро І
Flag of Russia 1668.png Борис Шереметєв
Ottoman Flag.svg Балтаджі Мехмед-паша,
Flag of the Crimean Tatar people.svg Девлет II Ґерай, Sweden-Flag-1562.svg Карл ХІІ, Flag of the Cossack Hetmanat.svg Пилип Орлик
Військові сили
Flag of Russia 1668.png 70—80 тис.
Flag of Moldavia.svg 6 тис.
до 160 гармат
Ottoman Flag.svg 120 тис.
Flag of the Crimean Tatar people.svg 70 тис.Flag of the Cossack Hetmanat.svg 3 — 4 тис.,Sweden-Flag-1562.svg 1 — 2 тис.
440 гармат
Втрати
37 тис.
з них 5 тис. вбито у битві
8 тис. вбито у битві

Похід завершився невдачею для московського війська, у наслідку чого Московське царство підписало невигідний для себе Прутський мирний договір.

ПередумовиРедагувати

Карл XII навіть після поразки під Полтавою у 1709 році не мав наміру залишати боротьбу у Східній Європі. Османська влада, зі свого боку, була дуже стурбована посиленням Московського царства, та її наближенням до своїх кордонів. Наслідком стає проголошення війни Османською імперією проти Московського царства, що відбулося 8 листопада 1710 року.

Однією з погоджених між союзниками дій став похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну за підтримкою кримських татар, що стався в січні-березні 1711 р., та на жаль, завершився невдачею.

Османське військо на чолі з великим візиром Нуман-пашою просувалось дуже повільно, й дісталось Дунаю лише в червні 1711.

Московське царство, зі свого боку, у квітні 1711 уклало союз з молдовським господарем Д. Кантеміром та розраховувало на підтримку господаря Волощини Костянтина Бринковяну. Московський цар мав план швидкого підпорядкування собі земель аж до Дунаю, тому вирішив особисто взяти участь у цьому військовому поході.

На першому етапі 15-тисячний передовий загін армії, якою командував генерал-фельдмаршал Борис Шереметьєв, повинен був досягти Дунаю і перешкодити проходу османських військ через річку. На другому етапі, після приєднання Волощини, наступ слід було продовжувати через Дунай і Добруджу до Стамбула.

Хід кампаніїРедагувати

Навесні 1711 московська армія вирушила через українські землі на Молдову. Вступивши на територію Правобережної України, царські підрозділи, за наказом Петра І, нищили українські міста і села, катували місцеве населення, десятками тисяч переганяючи його у Лівобережну Україну.

27—30 травня 1711 р. Б. П. Шереметьєв переправив свою кінноту через Дністер на територію Молдови і рушив на Ісакчу для захоплення переправ через Дунай, але, отримавши відомості про підхід до Дунаю крупних османських сил, повернув на місто Яси. 25 червня 1711 основні сили московського війська (46 тис.чол., 120 гармат) під командуванням Петра І та загони його союзника Д. Кантеміра (5 тис. чол.) правим берегом р. Прут підступили до міста. На поч. липня 1711 у район Фальчі підійшла османська армія (бл. 120 тис. чол., 440 гармат), 70-тисячна кіннота кримського хана Девлет-Герая, війська Карла ХІІ та Пилипа Орлика.

Османська армія великого візира Балтаджі Мехмеда-паші (близько 120 тис. чол., понад 440 гармат) 18 червня переправилася через Дунай у Ісакчи і з'єдналася на лівому березі Прута з 70-тисячною кіннотою кримського хана Девлет-Гирея. Петро I, направивши 7-тисячний кінний загін генерала К. Е. Ренне на Браїлов, 30 червня з головними силами (38 тис. московитів, 5 тис. молдовських румунів, 114 гармат) рушив правим берегом Прута і 7 липня досяг Стенілешти.

Вирішальна битваРедагувати

8—9 липня біля села Стенілешть відбулась вирішальна битва, внаслідок якої московська армія була повністю оточена в урочищі Нові Станілешти. Османи переправилися через Прут біля Фальчи і 8 липня атакували московські війська південніше Станілешт, але були відбиті. Московські війська відійшли в укріплений табір біля Нової Станілешти, який 9 липня був оточений супротивником. Становище оточених московських військ було критичним і їх капітуляція стала неминучою, особливо після останньої атаки на московський табір. Турецькі війська припинили штурм лише за величезний хабар, який російський парламентер Шафіров вручив турецькому головнокомандувачу. На підкуп візира було виділено з казни 150 тисяч рублів, менші суми призначалися іншим турецьким воєначальникам і навіть секретарям.[1] Почалися переговори, які завершилися укладенням Прутського миру.

НаслідкиРедагувати

Почалися переговори з великим везіром. Московські війська, а також молдовський загін Кантеміра, отримали вільний вихід з Молдови, але Московське царство повертало Османській імперії Азов і ліквідовувало фортеці на Азовському морі.

Мирні переговори завершилися укладенням 12 липня Прутського мирного договору 1711. Воєнний стан між Московським царством і Османською імперією продовжувався до підписання Андріанопольської мирної угоди 1713, оскільки пункт документа, де йшлося про долю України, був надто розмитим, а цар Петро І не хотів зрікатися прав на Правобережжя.

Проте, після року переговорів 13 липня була укладена Андріанопольська мирна угода 1713 на умовах договору 1711. Відповідно до цієї угоди Московська держава підтверджувала угоди 1711 та 1712 років, в тому числі визнавала юрисдикцію Османської імперії над Військом Запорозьким.

Джерела та літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. А. С. Пушкин, История Петра I. 1711.

ПосиланняРедагувати