Відкрити головне меню

СкладРедагувати

 
Карта-схема оборонних споруд південної України у XVIII столітті.

Містить: Запорізьку, Дніпропетровська, Херсонську, Одеську та Миколаївську області, Автономну Республіку Крим та Севастополь.

КліматРедагувати

Клімат помірно континентальний. Степова зона виділяється найбільшими тепловими ресурсами і найменшою зволоженістю порівняно з іншими природними зонами країни, тому клімат степів найбільш континентальний з-поміж інших екотопів України. З найбільшими в Україні різницями температур між зимою і літом. Надходження тепла — 4100 МДж/м² на півночі до 5320 МДж/м² на півдні; річний тепловий баланс земної поверхні коливається від 1900 до 2210 Мдж/м². Середня температура січня змінюється з південного заходу на північний схід від −2 до −9 °C; липня — від +20 до +24 °C. Літо довге, сонячне, спекотне, посушливе. Осінь тепла, у другій половині йдуть дощі. Зима коротка, холодна, малосніжна. Весна настає рано. Через різке підвищення температури повітря, волога з ґрунту швидко випаровується.

Річна сума опадів зменшується від 450 до 300 мм, що є причиною маловодості річок, особливо влітку. Максимум опадів у першій половині літа. Сніговий покрив нестійкий, часті відлиги взимку. Сніг лежить лише в окремі роки 1-2 місяці. Випаровуваність вологи суттєво перевищує кількість опадів (900—1000 мм на рік), тому зволоження території скрізь недостатнє[1].

Рівнинність території степу, відкритість її холодним арктичним і жарким тропічним вітрам є причиною ранніх весняно-осінніх приморозків і суховіїв, небезпечних пилових бур («чорні бурі»), що руйнують та зносять родючий шар ґрунту. Особливо часті суховії в липні — серпні, часто зумовлюють посухи. Південноукраїнські степові вітри часто порівнюють з італійськими пекучими вітрами, що дмуть з берегів Африки — сіроко. Український письменник Олесь Гончар яскраво описав один з таких суховіїв у романі «Таврія»:

« Уже кілька днів свистів таврійський сироко; зблякнув степ, стемнів, пожух... Лопалася розпечена земля, лежала в таких тріщинах, що коні ламали ноги на ходу. Трава, вигораючи, згорталася й лягала на степ, збиваючись як повсть. Із цілинних земель гарячі вітри вже розносили по Таврії насіння тирси, найміцнішої трави із сімейства ковили. Здавалося, що з усієї степової рослинності тільки вона, тирса... зможе перенести люту спеку, вижити і продовжити себе в потомстві... Усе живе знемагало від немилосердної спеки. »

Річна сума температур, вищих за 10°, становить 2800—3600°. Тривалість вегетаційного періоду 210—245 днів.

ІсторіяРедагувати

Основу краю складає історично-географічний район Північне Причорномор'я.

Найбільші містаРедагувати

Географічні та економічні особливостіРедагувати

Крайня південна точка України та Криму — маяк на мисі Сарич у Криму має координати 44°23' пн. ш. і 33°44' сх. д.

Демографічна ситуаціяРедагувати

 
Українці в Україні за переписом 2001 року.

Загальноекономічна характеристикаРедагувати

Південна Україна займає Причорноморський економічний район держави Україна. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області, Його площа — 113 тис.км² (18,8 % площі України), населення — 6,8 млн осіб (14,4 % населення України).

У районі розвинене машинобудування, рекреаційний комплекс, багатогалузева харчова промисловість, високотоварне сільське господарство з високою часткою посівів зернових, садів, виноградників, тютюну та ефіроолійних культур. На район припадає 30 % виробництва ковальсько-пресового устаткування, 45,9 % консерв, 20 % хімічних добрив України. Тут сконцентровано до 90 % українського виробництва вин. Значним є вклад регіону у виробництво морських та річкових суден, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, металорізальних верстатів, електродвигунів.

Причорноморський соціально-економічний район має вихід до Чорного та Азовського морів, у цьому полягає своєрідність та унікальність його географічного положення.

Земельні ресурсиРедагувати

Південна Україна — житниця України. Степи перетворені в зерновий пояс озимої пшениці і кукурудзи. Площі, зайняті зерновими культурами, займають майже половину від посівних площ району. Серед технічних культур провідне місце займають соняшник, ефіроолійні (коріандр, троянда, лаванда, шавлія та ін.), тютюн, цукрові буряки. Міжрайонне значення мають овоче-баштанні культури (помідори, перець солодкий, баклажани і кабачки, кавуни і дині). Овочівництво активно розвивається навколо міста-мільйонера Одеси, великих центрів консервної промисловості (Херсона і Ізмаїла) та на південному заході Криму. Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно. Розвинуті сади та виноградники. Садівництво поширене на всій території Південної України, але особливо в АР Крим. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, волоський горіх, мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за насиченістю виноградниками (Крим та Одещина).

Основні галузі тваринництва — скотарство молочно-м'ясного і м'ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво.

Водні ресурсиРедагувати

Річки:

Лимани:

Озера:

Водосховища:

  • Каховське

Канали:

  • Північно-Кримський
  • Каховський

ПриміткиРедагувати

  1. "УРЕ"

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

Інтернет-ресурсиРедагувати

  1. Спроби ТУМ Криму видати цей пiдручник через спорiдненi органiзацiї Галичини i Києва в 1992-1993 роках не дали результату. Для Донецька це було складнiше, але саме тут було реалізовано масовий тираж підручника. Над першим донецьким варінтом книги “Чорноморська хвиля” (1994 р.) працювала газета “Східний часопис”. У 1994 р. вийшло друком 1 000 прим. (пробний випуск). В “Схiдному часописi“ до роботи над книгою було залучено журналiста i активного органiзатора Станіслава Блiднова‚ від Донецького ТУМ видання координував В.Білецький‚ який на той час був одночасно заступником редактора “Східного часопису”‚ що сприяло роботі над книгою. 2-е видання у 1995 р. (5000 прим.) підтримали шахтарі ВО "Макіїввугілля" (ген. директор Кузяра В.І). Друге донецьке видання цієї створено Українським культурологічним центром