Олешшя
Оле́шшя — літописна назва поселення або історичної місцевості в пониззі Дніпра; давньоруське місто-порт, яке контролювалося київськими князями.
Локалізація
ред.Існують дві основні версії щодо локалізації Олешшя:
- на острові Великий Потьомкін в районі Пудової протоки (урочище «Городище», за 12 км нижче за течією Дніпра від центру Херсона);
- поселення Аджигол-1 та городище Дніпровське-2 в місці злиття Дніпровського й Бузького лиманів.
В обох вказаних місцях археологами виявлено давньоруські матеріали. У краєзнавчому музеї міста Херсон зберігаються артефакти відповідного періоду, знайдені на Великому Потьомкінському острові.
Історія
ред.Місто існувало у глибині половецьких володінь, жодного разу не зазнавши набігу кочовиків. Однак неодноразово ставало здобиччю князів-авантюристів.
Перша згадка про Олешшя у «Повісті временних літ» датується 1084 роком, коли князь-ізгой Давид Ігорович пограбував тут гречників — купців-русів, які торгували з Візантією.
Въ сеже лѣто Давыдъ зая грьчьникы въ Ольшии, и зая въ нихъ вьсе имѣние. Вьсеволодъ же, посълавъ приведе и, и въдасть ему Дорогобужь.[1] |
У 1984 році Леонід Махновець переклав цей уривок сучасною українською мовою наступним чином: «У сей же рік Давид захопив гречників у [городі] Олешші і забрав у них все майно. Всеволод тоді, пославши [мужів своїх], привів його і дав йому [город] Дорогобуж.»[2] Він додав: «Гречники — купці, що користувалися Гречником (дніпровською частиною водної путі із Варягів у Греки), здійснюючи торгові операції між Києвом і Константинополем. Захопивши і пограбувавши гречників, Давид шкодив торговим інтересам Русі, і тому Всеволод змушений був дати цьому князеві-ізгою город Дорогобуж.»[2]
У Київському літописі згадується, що у 1153 році біля Олешшя представники великого князя київського Ізяслава Мстиславича чекали його наречену — грузинську царівну Русудан.[3] 1160 на Олешшя здійснили піратський напад берладники, котрі були розгромлені воєводами київського князя Ростислава Мстиславича.
У тім же році послав Ростислав із Києва [воєвод] Юрія Нестеровича і Якуна [Мирославича] в насадах на берладників, що були [город] Олешшя взяли. І, догнавши їх коло [города] Дциня, вони побили їх і здобич узяли.[4] |
У 1164 посольство Ростислава Мстиславича до Константинополя з вимогою висвятити на київську митрополію русина Климента Смолятича випадково зустрілося в Олешші з новопоставленим київським митрополитом греком Іоанном IV та візантійським послом. У 1219 році волинський князь Данило Романович завдяки човнам, що прийшли з Олешшя, зміг переправитися через Дністер. Востаннє місто згадується в розповіді про битву на Калці вміщеній у Новгородському першому літописі:
Того же русстии князи не послушаша, нъ послы избиша, а сами поидоша противу имъ; и не дошьдъше Ольшья, и сташа на ДнЂпрЂ.[5] |
За деякими припущеннями, Олешшя під назвами Уліски та Муліса згадується в «Нузхат ал-Муштак» арабського географа ХІІ ст. Аль-Ідрісі. Згідно з повідомленням двох різних інформаторів середньовічного вченого, це місто розташовувалось на відстані близько 1,5 км від гирла Дніпра та було стоянкою суден на двох маршрутах: угору по Дніпру та вздовж узбережжя з Болгарії до Криму.
Велике значення мало Олешшя як центр рибальства і торгівлі.
Співвідношення Олешшя і Олешок
ред.Питання співвідношення цих міст є проблематичним і викликає запеклі сперечання між дослідниками (в тому числі краєзнавцями). Згідно з найбільш правдоподібною версією центр Олешшя знаходився на Великому Потьомкінському острові, але деякі господарські споруди, земельні ділянки мешканців і випас худоби знаходились на території сучасних Олешок. І саме тому тут виникло урочище Олешшя в якому в 1711 році козаки побудували Олешківську січ.
Примітки
ред.- ↑ Островський та Бірнбаум, 2014, 205.14–16.
- ↑ а б Махновець, 1984, с. 125.
- ↑ Махновець, 1984, с. 258.
- ↑ Махновець, 1984, с. 276.
- ↑ Ізборник (2001). Новгородская Первая Летопись [Новгородський перший літопис]. Ізборник (ст.-слов.). Наука. Процитовано 21 січня 2025.
Джерела та література
ред.- Д. Я. Вортман, А. Г. Плахонін. Олешшя // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 584. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Паталах О. Відлуння Великого Степу. Історія Північного Причорномор'я в особах. — Херсон: Наддніпряночка, 2009. — 200 с.
- Сокульский А. Л. К локализации летописного Олешья // Сов. археология. 1980. № 1;
- Толочко П. П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХII–ХIII вв. К., 1980;
- Буйських С. Б., Ієвлев М. М. Про осіле населення понизь Дніпра та Південного Бугу у X–XIII ст. // Археологія. 1991. № 4;
- Коновалова И. Г. Восточная Европа в сочинении ал-Идриси. Москва, 1999;
- Махновець, Леонід (1984). Літопис Руський. Роки 1074 — 1087. Літопис руський (укр.). Процитовано 21 січня 2025.
- Руссев М. Д. В поисках замка Илличе // Лукомор’я: Археологія, етнологія, історія Пн.-Зх. Причорномор’я. Вип. 2. О., 2008.
- Островський, Дональд; Бірнбаум, Девід Дж. (7 грудня 2014). Rus' primary chronicle critical edition – Interlinear line-level collation [Критичне видання Руського початкового літопису - Міжрядкове зіставлення на рівні рядків]. pvl.obdurodon.org (ст.-слов.). Процитовано 21 січня 2025.