Відкрити головне меню

Берла́дники (бирладники)  — втікачі та біженці різних соціальних верств Русі, переважно південних земель, що покидали батьківщину через утиски різного роду і оселялися в пониззі Дунаю, переважно в молдовському місті Берладь (нині Бирлад, Румунія). Існували впродовж 12 — 13 століть. Асоціюються рядом дослідників із західними бродниками.

Зміст

БерладникиРедагувати

Займалися, головним чином, рибальством, полюванням та іншими промислами. Практикували розбій, беручи участь у набігах половців на Русь. Верхівка берладників, що складалася з руських бояр та князів-ізгоїв, спромоглася створити у Придунав'ї державу, формально залежну від Галицького князівства. Ймовірно її очолював Іван Ростиславович, князь з династії Рюриковичів на прізвисько «Берладник». Він намагався використати берладників, щоб посісти престол у Галичі.

Вперше берладники згадуються в Іпатіївському літописі під 1159 роком у зв'язку з нападом 6-тисячного загону на чолі з Іваном Берладником, на міста Галицького князівства, Кучелмин та Ушиця. Під час бою до берладників приєдналися 300 місцевих смердів.

« Іван же тоді, переполошившись, поїхав у поле до половців і, пішовши з половцями, став у городах подунайських. І розбив він два кораблі, і взяв багато добра в них обох, і шкодили вони риболовам галицьким. І прибуло до нього половців багато, і берладників у нього скупчилося шість тисяч, і рушив він до [города] Кучелмина, і раді були [там] йому. А звідти він до [города] Ушиці рушив. Та в город увійшла була залога Ярославова, і стали кріпко битися вої залоги з городських стін, а смерди перескакували через заборола до Івана, і перебігло їх триста. І хотіли половці взяти город, та Іван не дав їм узяти, і, розгнівавшись, половці поїхали од Івана.[1] »

У 1160 році берладники оволоділи на пониззі Дніпра містом Олешшя, але біля міста Дциня були розбиті військом київського князя Ростислава Мстиславовича.

« У тім же році послав Ростислав із Києва [воєвод] Юрія Нестеровича і Якуна [Мирославича] 5 в насадах на берладників, що були [город] Олешшя взяли. І, догнавши їх коло [города] Дциня, вони побили їх і здобич узяли.[2] »

Галицькі вигонціРедагувати

З 13 століття прямих згадок про берладників у літописах немає, але з'являються повідомлення про "галицьких вигонців". Останні були союзниками Русі у битві на Калці 1223 року. Вигонцями керували воєвода Юрій Домажирич і боярин Володиславич Держикрай.

« ...:Звідти ж, із Києва, рушили вони (князі) місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі. Всі ми посуху Дніпро перейшли,— так ото покрита вода була безліччю човнів. А галичани й волинці, кожен зі своїми князями, і куряни, і трубчани, і путивльці, кожен зі своїми князями, прийшли кіньми. А вигонці галицькі рушили по Дністру і ввійшли в море,— човнів же було тисяча. І ввійшли вони в ріку Дніпро, і провели [човни] вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був же з ними воєвода Домажирич Юрій і боярин Держикрай Володиславич.[3] »

Тлумачення поняття «вигонці»:

  • вигнанці і втікачі різних соціальних верств з Галичини;
  • скотарі, ти хто займаються вигоном худоби[4].

Питання прямого отожнення галицьких вигонців з берладниками є дискусійним.

Незначна частина істориків вбачає у берладницькій "вольниці" на Придунав'ї прототип українського козацтва 15 — 18 століть.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 273. ISBN 5-308-00052-2
  2. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 276. ISBN 5-308-00052-2
  3. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — C. 380
  4. Суляк С. Русины в истории: прошлое и настоящее // Русин. - 2007, №4 (10). - С. 29-56.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати