Відкрити головне меню
Вікіпедія

Абрикоса

(Перенаправлено з Абрикос)
Абрикоса
Абрикоса
Абрикоса
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Розові (Rosaceae)
Підродина: Мигдалеві (Amygdaloideae)
Рід: Слива (Prunus)
Підрід: Слива (Prunus)
Вид: Абрикоса
Біноміальна назва
Prunus armeniaca
L. 1753
Ареал вирощування абрикоси
Ареал вирощування абрикоси
Синоніми
Armeniaca vulgaris Lam.[1]

Amygdalus armeniaca (L.) Dumort.[1]

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Prunus armeniaca
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Prunus armeniaca
EOL logo.svg EOL: 301091
IPNI: 729463-1
ITIS logo.svg ITIS: 24769
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 36596
The Plant List: rjp-2050

Абрико́са, абрико́с, жерде́ля[2], море́ля[2] (Prunus armeniaca, також Armeniaca vulgaris) — плодове дерево роду слива.

Зміст

ЕтимологіяРедагувати

Слово «абрикоса» походить від нім. Abrikose (> Aprikose), яке через фр. abricot й ісп. albercoque виводять від араб. البرقوق‎, «аль-біркук». Варіант «абрикос» запозичений, ймовірно, через російське посередництво з голландської (abrikoos)[3][4]. Трапляються твердження, що слово «абрикоса» доречно вживати щодо рослини, а «абрикосом» називати лише сам плід[5].

Слово «жерделя» — турецького походження, від zerdali, яке вживалось щодо одного з сортів абрикос. Походить від перського zardali («золотий плід») — зі zard («золото»), пор. прасл. *zolto[6].

«Мореля» походить, ймовірно, від нім. Marille (австрійський варіант). Подальша етимологія: італ. armellino < лат. pōmum Armeniacum ‎(«вірменський плід»)[7][8].

Походження і поширенняРедагувати

У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі.

Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca»  — «вірменська слива»).

Дикі породиРедагувати

Дикі абрикоси (Абрикоса звичайна, лат. Armeniaca vulgaris Lam.) — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикос витримують температуру до −50 °C. Плоди диких абрикос дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна.

ОписРедагувати

Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові.

Квіти та плодиРедагувати

Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку[9]. Плоди дозрівають у червні — липні.

 
Цілий плід абрикоси та його перетин

Плід — округла або обернено яйцевидна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком.

Абрикоси дуже швидко ростуть. За сприятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра, доросла рослина заввишки 5-10 м. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.

Хімічний складРедагувати

М'якуш плодів містить близько 27 % цукрів (переважно сахароза), понад 2,5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1 %), бета-каротин (1,6 мг %), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг %), залізо, срібло тощо.

У насінні є жирна олія (30—50 %), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослої абрикоси); в камеді є арабіноза (41 %), галактоза (44 %), глюкуронова кислота (16 %), мінеральні та білкові речовини.

Практичне використанняРедагувати

 
Сушіння абрикос на місці. Каппадокія

Дуже цінна порода з групи кісточкових. Харчова, медоносна та технічна рослина. Використовують плоди, насіння та абрикосову камедь.

Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазіатських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60 % цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Сушені абрикоси містять калій (K), що стимулює роботу серця та цілого організму.

Ядро (насіння) в цих сортів солодке, тому використовується для харчування як горіхи[10]. З насіння абрикос також роблять олію.

На стовбурах і гілках абрикоси виділяється камедь, з якого виготовляють клей та масляні емульсії.

Найбільші виробники абрикоси станом на 2005 рік
  Туреччина 390
  Іран 285
  Італія 232
  Пакистан 220
  Греція 196
  Франція 181
  Алжир 145
  Іспанія 136
  Японія 123
  Марокко 103
  Сирія 101
Всього у світі 1916
Джерело:[11]

З деревини виготовляють музичні інструменти, що добре звучать, сувеніри.

Абрикосу використовують і як підщепу для деяких плодових порід.

В УкраїніРедагувати

В Україні у дикому стані не росте, розводять у садах, придорожніх насадженнях, лісосмугах степових, рідше, лісостепових районів. Плодоносить на 3—4-й рік. Урожайність до 100—300 ц/га. Основний сорт Червонощокий. Цінною підщепою для абрикоси в Україні є жерделя.

Сортова абрикоса поширена в основному на півдні України, але й там вона плодоносить нерегулярно. Часто в дерев узимку підмерзають плодові бруньки, а навесні квіти, бо абрикоса рано цвіте. У поліській та лісостеповій зонах України в основному вирощують дерева абрикоси з насіння, їх називають «жерделі». Жерделі дають, як правило, дрібні плоди, що не відзначаються високими смаковими якостями, але дерева їх менш вимогливі до умов.

  • Червонощокий. Найпоширеніший сорт. Районований майже у всіх областях України, за винятком Полісся і деяких областей лісостепової зони. Дерева скороплідні, високоврожайні, але недостатньо зимостійкі в північних районах України. Плоди середньої величини або великі, дуже смачні, використовуються у свіжому вигляді та для технічної переробки. Сорт самоплідний.[10]

Крім Червонощокого, у південних областях України районовані сорти: Нікітінський, Ананасовий цюрупинський, Мелітопольський ранній, Консервний пізній, Арзамі, Угорський найкращий, Ювілейний та ін. Для Полісся та Лісостепу становлять інтерес сорти УНДІС: Ананасовий київський, Київський ароматний, Поліський великоплідний, Шабловський, Колгоспний, Березняківський.[10]

Шкідники та хворобиРедагувати

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ а б USDA Germplasm Resources Information Network (GRIN)
  2. ↑ а б В.Дубровський/ Словник московсько-український. Видавництво: Рідна мова. Київ, 1918.
  3. ↑ Этимологический словарь Фасмера. 
  4. ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  5. ↑ Меженський В. М. До питання впорядкування українських назв рослин. Назви видів Prunus L.//СОРТОВИВЧЕННЯ. — № 3, 2014. — С. 15-24.
  6. ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  7. ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  8. ↑ Ma­ril­le. www.duden.de.  (нім.)
  9. ↑ Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 9. 
  10. ↑ а б в Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.
  11. ↑ UN Food & Agriculture Organisation (FAO) [1]

ЛітератураРедагувати

  • Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев: Урожай, 1985.— с.664, ил.
  • Єлін Ю. Я., Оляніцька Л. Г., Івченко С. Г. Шкільний визначник рослин. — К.: «Радянська школа», 1988
  • (рос.) Сорта плодових и ягодных культур. М., 1953.
  • (рос.) Жучков Н. Г. Частное плодоводство. М., 1954.

ПосиланняРедагувати

У Вікісловнику є сторінка абрикоса.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Абрикоса&oldid=24208354