Східна Україна

регіон України, до якого належать Харківська, Донецька та Луганська області
Області, які зараховують до східної України (у межах сучасної території держави):
   завжди
   іноді

Східна Україна — культурно-історичний регіон України, до складу якого входять Харківська, Донецька та Луганська області.

Центральні частини Харківської та Донецької, а також південно-західна частина Луганської областей є одними з найбільш високоурбанізованих зон України. Це зумовлено високим рівнем концентрації промислового виробництва, наявністю розгалуженої транспортної мережі та сприятливих умов для розвитку сільського господарства. Найбільш розвинуті галузі промисловості — вугільна, хімічна, нафтохімічна, чорна металургія та машинобудування.

Історія поняття «Східна Україна»Редагувати

 
Узагальнений поділ України на початок 20 ст. та за часів УНР.

Назва не є усталеною і значного поширення набула тільки в останні десятиліття у зв'язку зі спробами протиставлення східної і західної частин України. В науковій і довідковій літературі часто вживають словосполучення «на сході України», а не «на Східній Україні».

Усталеним поняттям натомість є Слобідська Україна або Слобожанщина (рідше — Слобідщина)[1] — історико-географічний край у східній частині України та прикордонних областях РФ, територія якого перекривається приблизно з територією п'яти Слобідських козацьких полків 17 — 18 століть, автономних формацій у межах Московського царства, а згодом Російської імперії. Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, південно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа.

В сучасних межах Слобожанщина охоплює південну частину Сумської області, північну, центральну та південно-східну частини Харківської області та північну частину Луганської області України, південну частину Воронізької, Білгородської, Курської областей РФ.


Війна на сході України або Війна на Донбасі[2]військовий конфлікт, розпочатий російськими загонами, які вторглися у квітні 2014 року на територію українського Донбасу після захоплення Російською Федерацією Криму, серії проросійських виступів в Україні і проголошення «державних суверенітетів» ДНР та ЛНР. Конфлікт має характер міжнародного і став продовженням російської збройної агресії проти України. За географічним масштабом є локальним і охоплює частини Донецької і Луганської областей України.

Попри численні факти участі Збройних сил РФ та докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, тому з українського боку війна розглядається як неоголошена. Ряд українських політиків називає війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України. Юридично на сході України триває Антитерористична операція, яка з 2018 року має назву Операція Об'єднаних Сил. Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції й вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками.

Бойові дії війни на Донбасі почалися із захоплення 12 квітня 2014 року російськими загонами, керованими офіцерами спецслужб РФ, українських міст — Слов'янська, Краматорська і Дружківки, де захопленою у відділках МВС зброєю російські диверсанти озброїли місцевих колаборантів і прийняли до своїх лав. В умовах неспротиву місцевих силових структур України, а іноді й відкритої співпраці, невеликі штурмові загони російських диверсантів в наступні дні взяли під контроль Горлівку та інші міста Донеччини і Луганщини. 13 квітня 2014 року, у відповідь на вторгнення диверсійних загонів, в.о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції. Перекинуті у район Слов'янська та Краматорська спецпідрозділи СБУ й Збройних сил України прийняли перший бій зранку 13 квітня у Семенівці, передмісті Слов'янська, потрапивши у засідку проросійських бойовиків, у якій загинув капітан СБУ «Альфа».

Після серії невдалих великих боїв початку травня 2014 року під Слов'янськом, де українські сили втратили 2 бойових гелікоптери Мі-24 від вогню російських ПЗРК, а також кількох засідок, керівництвом АТО було прийнято рішення поступово оточувати Слов'янськ, відрізаючи гарнізон проросійських бойовиків від постачання зброї з Росії. 11 травня 2014 року проросійськими силами було проведено референдуми на території деяких районів Донецької та Луганської областей, на яких було винесене питання про підтримку державної самостійності проголошених у квітні суверенних ДНР та ЛНР. За підрахунками організаторів референдумів, питання було підтримане виборцями, а на думку незалежних свідків референдуми мали всі ознаки фіктивності.

1 червня 2014 року проросійські бойовики почали кількаденний штурм прикордонної застави у Луганську, який закінчився 4 червня виходом українського гарнізону із прикордонної застави. 2 червня 2014 року біля штабу проросійських бойовиків, що розміщувався у Луганській ОДА, сталася серія вибухів, від яких загинули й мирні жителі. 12 червня почалися постачання важкої бронетехніки з РФ: до Сніжного прибула колона танків, а через Луганськ пройшла колона систем залпового вогню «Град», які наступного дня вперше застосували у війні на Донбасі — 13 червня російські бойовики обстріляли український блокпост під Добропіллям.

20 червня 2014 року новообраний Президент України Петро Порошенко оголосив про початок десятиденного одностороннього припинення вогню, пообіцявши амністію і звільнення від кримінального переслідування усім, хто складе зброю, створення спільних підрозділів МВС для забезпечення громадського порядку, децентралізацію, узгодження голів обласних адміністрацій із представниками Донбасу, дострокові місцеві і парламентські вибори. Проросійські бойовики на запропоновані умови не пристали і припинення вогню не підтримали.

Після закінчення 10 днів одностороннього припинення вогню, українські сили закінчили оточення Слов'янська, змусивши угруповання російських бойовиків 5 липня відступити до Донецька. Штаб АТО почав масштабну операцію з установлення контролю над російсько-українським кордоном, створюючи силами кількох бригад 15-кілометрову зону уздовж кордону, контрольовану Збройними силами України і батальйонами територіальної оборони. Водночас українські сили почали операцію з деблокування ЛАП й оточення Луганська.

11 липня 2014 року, на фоні загрози повного блокування кордону українськими силами, російські регулярні війська почали брати участь у війні, завдавши зі своєї території нищівного ракетного удару українським формуванням під Зеленопіллям — селом за кілька кілометрів від російсько-українського кордону. Відтоді вся лінія українських формувань біля кордону — від Луганської області до узбережжя Азовського моря, — впродовж липня-серпня 2014 року перебувала під систематичними артилерійськими обстрілами з території РФ, на які українські формування не відповідали. Обстріли призвели до перерізання ліній постачання українського угрупування, що перебувало в районі Ізвариного, таким чином значні українські сили опинилися в оточенні впродовж тижнів. Операцію з їхнього деблокування було проведено 6-7 серпня, після чого виснажені підрозділи були виведені із зони бойових дій, таким чином остаточно втративши контроль над 140 км державного кордону.

Демографічна ситуаціяРедагувати

 
Українці в Україні за переписом 2001 року.

Східну Україну заселяли і освоювали різні етноси, серед яких українці у XVIII ст. становили 73,8 % (на Донеччині 61,3 %), росіяни — 12,2 % (20,5 %), молдавани і румуни — 6,2 % (2,5 %), греки — 3,7 % (7,3 %), вірмени 2,6 % (6,1 %)[3][4].

Суттєво на демографічну ситуацію в Східній Україні вплинули урбанізаційні процеси[5]

Після Голодомору росіян системно, на державному рівні масово переселяли в Україну, головним чином на терени Південно-Східної України, на Донбас, у Дніпропетровську та Одеську області[6]


КультураРедагувати

ПроблемиРедагувати

Загальноекономічні проблемиРедагувати

Для подальшого ефективного розвитку продуктивних сил регіону необхідно вирішити цілу низку економічних, соціальних та екологічних проблем.

Ключовим питанням є оновлення виробничої матеріально-технічної бази, особливо у важкій промисловості Донбасу, що потребує раціональної економічної та інвестиційної політики.

Проблема відходівРедагувати

Необхідність розв'язання проблеми комплексного використання мінерально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів, а також утилізація промислових відходів, пояснюється тим, що в Донбасі щорічно накопичується близько 300 млн т відходів виробництва і надалі ця проблема буде загострюватися, що пов'язано з видобутком вугілля з більш глибоких та малопотужних пластів.

Проблема земельних ресурсівРедагувати

Необхідним є і комплексний підхід до охорони земельних ресурсів. У цій царині потрібно застосування заходів щодо збереження та підвищення природної родючості сільськогосподарських угідь, запобігання закисленню і засоленню ґрунтів, відновлення еродованих і порушених ґрунтів як результат господарської діяльності людини.

Водні ресурси, проблеми зрошування, посухРедагувати

У зв'язку з цим, що цей регіон розташований у посушливій частині України та через високу щільність населення в містах, вельми важливою є проблема водозабезпечення та охорони водних ресурсів, особливо річки Сіверський Донець.

На тлі зниження рівня виробництва, що спостерігається протягом останніх років, паливно-енергетичної кризи, загострення демографічної ситуації у регіоні та зниження рівня життя багатьох прошарків населення, особливо актуальним стає запровадження заходів, що направлені на соціальний захист населення.

Див. такожРедагувати

Дивіться також у Вікімандрах
Східна Україна

ДжерелаРедагувати

Інтернет-ресурсиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Від слова слобода — поселення вільних українських городових козаків і селян, що не обкладалося податками тривалий час. Назва Слобідської України виникла в першій половині 17 століття, і її вживали до початку 19 століття.
  2. Війна на сході України. Вікіпедія (uk). 2020-04-04. Процитовано 2020-04-18. 
  3. Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел)[недоступне посилання з травень 2019] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с. ISBN 966-7804-56-9
  4. 10. Пірко В. О. Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI—XVIII ст. — Донецьк: Східний видавничий дім. НТШ-Донецьк. УКЦентр — 2004. — 224 с.
  5. Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  6. РОЗКРИТТЯ АРХІВІВ: ЯК ПІСЛЯ ГОЛОДОМОРУ НА ДОНБАС ПЕРЕСЕЛЯЛИ РОСІЯН