Відкрити головне меню

Ісакча, Ісакчя, Облучиця (рум. Isakcea, тур. Isakca) — місто у Румунії, у Добруджі, в Тулчинському повіті. Розташоване на правому березі Дунаю за 35 км на північний захід від міста Тулча. Населення становить 5,6 тис. мешканців (2002). Порт на Дунаї.

Ісакча
рум. Isaccea

Герб
герб
Town hall of Isaccea.jpg
Розташування міста Ісакча
Основні дані
45°16′11″ пн. ш. 28°27′35″ сх. д. / 45.26972° пн. ш. 28.45972° сх. д. / 45.26972; 28.45972Координати: 45°16′11″ пн. ш. 28°27′35″ сх. д. / 45.26972° пн. ш. 28.45972° сх. д. / 45.26972; 28.45972
Країна Румунія
Регіон Тулча (повіт)
Адмінцентр Isaccea[d]
Площа 103,97 км²
Населення 5 614
· густота 1,521 осіб/км²
Висота НРМ 18 ± 1 м
Географічна зона Добруджа
Часовий пояс UTC+2 і UTC+3
GeoNames 8334862
Поштові індекси 825200
Міська влада
Мер міста Ilie Petre
Веб-сторінка isaccea.romclub.ro
Мапа


CMNS: Ісакча на Вікісховищі

Зміст

ІсторіяРедагувати

Давні часиРедагувати

Місто існувало в перед-історичні часи, 5000 рік до н. е. — залишки неолітичного поселення в півніно-західній частині міста.

На місцевості жили ґети й греки у заснованому ними колоніальному селищі.

В 514 році до н. е. цар Персії Дарій І мав тут битву зі скіфами.

З колонізацією краю кельтами у III століття до н. е. містечко отримало назву Новіодунум (Noviodunum), що означає з кельтської «Новий замок» («novio» — «новий»; «dunum» — «високий замок» і «острог»)

Римські часиРедагувати

Новіодунум став частиною Римської імперії в 46 році у провінції Мезія. Був обнесений муром і набув статус головного міста й військової бази в нижньому Наддунав'ї. Його руїни знаходяться за 2 км на схід від центра Ісакчі на пагорбі Ескі-Кале (тур. «Стара фортеця»). В Новіодунумі розміщувались штаби римських легіонів: Легіон 5 Македонський, Легіон 1 Іовія. За 3 км від фортеці було знайдено скарб з 1071 римської монети, який було сховано у часи правління Галлієнуса (267 рік) коли готи й герули воювали з Римською імперією. Вважається, що саме готи й герули зруйнували фортецю.

В IV столітті місто стало християнським центром. Тут було знайдено поховання 4 римських християнських мучеників: Зотиса, Аттала, Камазія, Філіпа біля Нікуліцеля (Niculiţel).

В 365 році тут сталася битва між римлянами (на чолі з імператором Флавіус Валенс) і готським племенем тервінги (конунг Атанарік (Athanaric)). Римське військо переправилося через Дунай човниковим мостом у Новіодунумі й зустріло готське військо у Бесарабії. Готи були переможені й просили миру, який підписали посередені Дунаю, у договорі готи обіцяли не ступати більше на землі Риму.

Візантійські часиРедагувати

З поділом Римської імперії на Західну й Східну, або Візантійську, місто стало важливою військово-морською базою на Дунаї.

Германський народ ругії, союзники гунів під керівництвом конунга Валіпса взяли Новіодунум приблизно у 434—441 роках й включили його до Гунської імперії. Проте місто було повернено візантійським імператором Юстиніаном І. Юстиніан І перебудував фортецю й зробив місто центром єпископства.

Слов'янські часиРедагувати

Слов'яни з'явилися тут у 500—520 роках засвідчені записом Йордана у 551 році у «Походженні й справах ґотів». Він називає Новіодунум найпівденнішим слов'янським містом. Тоді місто здобуло слов'янську назву Облучиця, що походить від слова «облутак», що означає круглий, відшліфований річковою водою камінь .

В 602 році Візантія втратила місто внаслідок воєн зі слов'янами й аварами. У місті взяли владу слов'яни. Місто належало до Болгарського царства й Київської Русі (за Святослава).

Облучиця — українська і болгарська назва порту.

Ногайський улус Золотої ОрдиРедагувати

У кінці 13 сторіччя біля Ісакчі перебувала ставка Ногайського улусу Золотої Орди.[1]

Турецькі часиРедагувати

Фортеця великого стратегічного значення, місце, біля якого турки часто будували мости для переходу військ на лівий берег Дунаю. Так у 1484 році для захоплення Білгорода і Кілії, в 1621 і 1672 роках для походів на Україну тут було зведено мости для переправки турецьких військ.

Турецька фортеця була базою для дій на Нижньому Дунаї і проти Бессарабії. У 1771 році генерал Вейсман, переправившись зі своїм загоном через Дунай, увірвався в Ісакчу і спалив тамтешні склади; того ж року, 24 жовтня, він знову підійшов до фортеці, гарнізон якої, бачивши наближення російських військ, кинув свою фортецю й втік. Після цього турки зруйнували Ісакчу, але потім знов перетворили на укріплений складовий пункт.

У війну 1789—1791 років під містом Ісакча відбулось зіткнення російської флотилії під начальством Рібаса з турецькою, що призвело до захоплення останньої. Захисники Ісакчі втікли, і фортецю знов зруйновано. Через деякий час турецькі війська зайняли Ісакчу, але в березні 1791 року були вигнані звідти загоном російського генерал—ллейтенанта князя Голіцина.

Під час війни 1828 року Ісакча, яку турки перетворили у фортецю, здалася без опору після переправи російської армії через Дунай. У Східну війну 1853—1856 років судам російської дунайської флотилії, що піднімалися до Галаца, довелося проходити повз Ісакчу і витримати її вогонь. 12 березня 1854 року, після переправи загону російського генерал—лейтенанта Олександра Ушакова до Тулчи, турки кинули Ісакчу, яку того ж дня зайняли українські козаки; але після відступу російського Ушакова на лівий берег Дунаю Ісакча знову перейшла під владу турків.

У війну 1877—1878 роках після переправи російського 14-го армійського корпусу до Галаца Ісакчу 14 червня зайняв загін генерал-майора Янова, без бою.

Відомі особистостіРедагувати

В поселенні народився:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Iliescu O., Simion G. Le grand Tresor de monnaies et lingots de XIII etXIV siecles // Revue des etudes sud-est europeenne. — Vol. II. — 1964. — № 1-2. — P. 217—220.

ДжерелаРедагувати