Повість временних літ

літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття Нестором та іншими літописцями
(Перенаправлено з Повість минулих літ)

«Повість временних літ», також «Повість врем'яних літ», «По́вість мину́лих літ» — літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття ченцем Нестором та іншими літописцями, яке лягло в основу всього наступного руського літописання[1]. Одна з найдавніших літературних пам'яток в історії України, найдавніша велика літописна пам'ятка української мови[2][3][4].

Повість временних літ
Повѣсть врємѧнныхъ лѣтъ
14 2 List of Radzivill Chron.jpg
Сторінка Повісті минулих літ з Радзивіллівського літопису XV ст.
Жанр historical fictiond і Аннали
Автор Нестор-літописець
Мова давньоруська мова
Опубліковано 12 століття

CMNS: Цей твір у Вікісховищі
Q:  Цей твір у Вікіцитатах

«Повість врем'яних літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій[1]. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Написана мовою, близькою до живої народної з нашаруванням церковнослов'янських елементів[1].

Редакції-списки

«Повість врем'яних літ» — найдавніший відомий руський літопис. Оригінал до нашого часу не зберігся, є лише пізні списки, тобто варіанти переписані з інших джерел.

Сформована кількома змістовно суперечливим зведеннями київського й новгородського походження та трьома редакціями[5].

Секретар Катерини II О. Храповицький стверджував, що він бачив оригінал твору.[6]

Відомі три редакції «Повісті врем'яних літ». Першу склав ченець Києво-Печерського монастиря Нестор з літописних зведень кінця XI століття з доведенням розповіді до 1113 року. Другу склав ігумен Видубицького монастиря Сильвестр у 1116 році. Третє складене у 1118 році у Видубицькому монастирі, що призначалося для Мстислава, сина Володимира Мономаха[1]. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі, звідси й походить назва — Іпатський. Саме цей список зберіг ім'я основного упорядника «Повісті врем'яних літ» — Нестора:

Повість врем'яних літ з богом починаєм. Отче благослови. Повість врем'яних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідси пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю.

Несторів літопис за Іпатським списком, на відміну від Лаврентіївського списку, має виразне українське походження; зразки української фразеології, української орфоепії, а також української лексики. Більшість діалогів у «Повісті врем'яних літ» передана фактично українською мовою[4].

У 1116 році укладена друга редакція літопису. Її упорядником став ігумен Видубицького Свято-Михайлівського монастиря Сильвестр, який за дорученням князя Володимира Мономаха вніс до літопису певні зміни, зокрема применшив історичну вагу київського князя Святополка, натомість виділивши свою постать. Цей варіант тексту «Повісті минулих літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським.

За зразками «Повісті врем'яних літ» склалися Київський (про події XII ст.) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII століття.

Джерела «Повісти врем'яних літ»

Джерелами для реконструкції ранньої історії Русі для літописця служили нечисленні відомості візантійської хронографії, а також різноманітні перекази про «давні часи». Тим-то історія Руси IX—X ст. у «Повісти врем'яних літ» є переважно легендарна. Тут викладено легенду про так зване закликання варягів (мітичного родоначальника княжої династії Рюрика та його братів), переселення княжого роду до Києва та легендарні відомості про перших князів (у тому числі про війни княгині Ольги з деревлянами, «вибір вір» Володимира Святославича та інші). Утім цінність цієї частини «Повісти врем'яних літ» як історичного джерела полягає в тім, що в її складі до нас дійшли тексти трьох русько-візантійських договорів: 911, 944 та 971 років. Вони становлять унікальний комплекс автентичних документів, багатих на відомості із суспільної, політичної, військової та дипломатичної історії X ст.[7]

Достовірним джерелом «Повість врем'яних літ» стає лише у викладі подій останніх ста років — од початку XI ст. до закінчення[7].

Видання та переклади

Сучасною українською мовою перекладений у 1989 Л. Є. Махновцем, а також у 1990 В. В. Яременком. Найперші переклади — французькою (1884) та шведською (1919) мовами. Також перекладався німецькою (1931 і 2000-ні), румунською (1935), російською мовою Д. Лихачовим у співавторстві з Б. А. Романовим (1950[8]), англійською (1953), чеською (1954), польською (1968) мовами.

Видання: (крім видань у складі Лаврентіївського, Радзивіловського та Іпатіївського літописів)

  • Повесть временных лет. Ч.1. Текст и перевод. М.-Л., 1950. 2-е изд., испр. и доп. СПб, 1996. СПб, 1999 (по списку Лаврентьевской летописи; в примечаниях: ПВЛ 1999)
  • Повесть временных лет. // Библиотека литературы Древней Руси. Т.1. СПб, 1997. (по списку Ипатьевской летописи)

Словоуказателі:

  • Handbuch zur Nestorchronik. Bd.1-3. Munchen, 1977-86.
  • Творогов О. В. Лексический состав «Повести временных лет»: (Словоуказатели и частотный словник). Киев, 1984.

Література (крім узагальнюючих праць з літописаннЯ):

  • Сухомлинов М. И. О древней русской летописи как памятнике литературном. СПб, 1856.
  • Шахматов А. А. Повесть временных лет, т.1. Вводная часть. Текст. Примечания. Пг., 1916.
  • Ильин Н. Н. Летописная статья 6523 года и её источник. М., 1957.
  • Алешковский М. Х. Повесть временных лет: Судьба литературного произведения в древней Руси. М., 1971.
  • Львов А. С. Лексика «Повести временных лет». М., 1975.
  • Хабургаев Г. А. Этнонимия «Повести временных лет» в связи с задачами реконструкции восточнославянского глоттогенеза. М., 1979.
  • Словарь книжников и книжности Древней Руси. Вып.1. Л., 1987. С.337-343. (статья О. В. Творогова)
  • Шайкин А. А. «Се повести времяньных лет…» От Кия до Мономаха. М., 1989.
  • Зиборов В. К. О летописи Нестора: Основной летописный свод в русском летописании XI в. СПб, 1995.
  • Цыб С. В. Древнерусское времяисчисление в «Повести временных лет». Барнаул, 1995.

Текст твору

Транскрипція оригінального тексту
Переклади на сучасну українську мову

Див. також

Примітки

  1. а б в г Д. Г. Гринчишин. Повість временних літ // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 493—494.
  2. «Повість минулих літ» ХІІ ст. за Лаврентіївським літописом 1377 р. Писемні пам'ятки ХІІ століття / Брус М. П. Історична граматика української мови:  Хрестоматія / Марія Петрівна Брус. — Івано-Франківськ: ПП Голіней О. М., 2016. — 92 с. — (Міністерство освіти і науки України. ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника») — С. 73.
  3. Київський літопис ХІІ ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 236—246. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
  4. а б Василь Яременко. На замовлення вічності / Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с.
  5. Літопис // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 579—580.
  6. Храповицкий А. В. Памятные записки А. В. Храповицкого статс-секретаря Императрицы Екатерины Второй. — М. : Унив. типогр., 1862. — С. 243. (рос. дореф.)
  7. а б Толочко О. П. Повість временних літ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 280—283. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  8. Повесть временных лет. Ч.1. Текст и перевод. М.-Л., 1950.

Джерела та література

Посилання