Відкрити головне меню

Васи́ль Васи́льович Яре́менко (нар. 12 лютого 1931, Воскобійники[1]) — український філолог, професор, директор Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень Міжрегіональної академії управління персоналом (з січня 2003); голова Федерації патріотичних видань (з 2003), провідний науковий співробітник НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка (з лютого 2013).

Василь Яременко
Народився 12 лютого 1932(1932-02-12) (87 років)
Вітебська область, Білорусь
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність філолог
Alma mater Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Нагороди
орден «За заслуги» II ступеня
Нагрудний знак «Відмінник освіти України»
Звання професор

БіографіяРедагувати

Народився 12 лютого 1932 у місті Сінно Вітебської області, Білорусь. Батько Василь Макарович (1888–?) — колгоспник, репресований; мати Христина Леонтіївна (1896—1995) — колгоспниця.

Закінчив Великосорочинське педагогічне училище (1951) та філологічний факультет Київського педагогічного інституту (1956—1961). Там же закінчивши аспірантуру (1961—1964), захистив кандидатську дисертацію «Творчість Бориса Грінченка» (1968).

З жовтня 1966 по січень 2001 — викладач, старший викладач, доцент, професор (1994) Київського університету ім. Т. Шевченка.

Заступник голови Товариства української мови у 19891990 роках. Член редколегії журналу «Дніпро»1990).

Володіє словацькою, польською, німецькою, чеською, старослов'янською мовами.

Захоплення: шахи, архіви, бібліофіл.

Дружина Світлана Михайлівна (*1947) — учитель української мови і літератури гімназії № 117 ім. Лесі Українки. Син Олесь (*1965) — інженер-програміст; син Богдан (*1971) — дипломат; син Ярослав (*1978) — юрист.

ПраціРедагувати

Автор понад 200 публікацій.

Книги: «Історія української журналістики» (1983, співавтор), «Ключі від рідної хати збереглись» (1992), «Повість врем'яних літ» (1990, переклад, коментарі, післямова), «Євреї в Україні сьогодні…» (2003), «Україна в лещатах сіонізму» (МАУП, 2004).

Упорядник понад 40 книжок, зокрема: «Українська поезія XVI ст.» (1987), «Українське слово» (в 4 т.; т.1, 1994; т.2, 2001; т.3, 2003), «Золоте слово» в 2 т. (2002), творів Б. Грінченка (у 2 т., 1963), П. Куліша, В. Свідзинського, Г. Чупринки, М. Куліша, А. Чайковського, В. Симоненка, рецензент енциклопедичного довідника Миколи Сухомозського та Надії Аврамчук «Україна у світі», який визнано переможцем у відповідній номінації IX Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2007».

У 1998 році опублікував «Новий тлумачний словник української мови у 4 т.» (у співавторстві з О. Сліпушко), який автори «Словника української мови» в 11 томах назвали «98-відсотковим плагіатом чистісінької води».[2]

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати