Мстислав Великий

Давньоруський князь із династії Рюриковичів, великий князь київський та новгородський

Мстисла́в Володи́мирович, в історіографії відомий також як Мстислав Великий[2] (у хрещенні — Федір; у західних джерелах відомий під іменем Гаральд[3][4][5]; 1 червня 1076(10760601) — 14 квітня 1132) — давньоруський князь із династії Рюриковичів. Великий князь Київський (11251132), князь новгородський. Найстарший син Володимира Мономаха та його першої дружини Ґіти (дочки англійського короля Гарольда II Ґодвінсона), останній князь, що утримував єдність Київської держави. Засновник кам'яної церкви святого Федора в Києві (1129). Святий православної церкви. За його правління створене Мстиславове Євангеліє.

Святий
Мстислав І Володимирович
Святий Мстислав І Володимирович
Князь Новгородський
1088 — 1094
Попередник: Володимир Мономах
Наступник: Давид Святославич
1095 — 1117
Попередник: Давид Святославич
Наступник: Всеволод Мстиславич
Князь Ростовський
1094 — 1095
Попередник: Утворення князівства
Наступник: Юрій Долгорукий
Князь Білгородський
1117 — 1125
Великий князь Київський
1125 — 1132
Попередник: Володимир Мономах
Наступник: Ярополк Володимирович
 
Народження: 1 червня1076
Турів
Смерть: 14 квітня 1132
Київ
Поховання: Федорівський монастир, Київ, нині Україна
Країна: Київська Русь
Хрещене ім'я: Федір, Гаральд
Рід: Рюриковичі (Мономаховичі)
Батько: Володимир Мономах
Мати: Ґіта Вессекська
Шлюб: Христина Шведська[1] і Любава[1]
Діти: Інгеборга, Мальфріда, Євпраксія, Всеволод, Марія, Ізяслав, Ростислав, Святополк, Рогніда, Ксенія, Ірина, Володимир

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

За ініціативи князя, який почав висувати Новгород на Волхові на провіду роль поряд з Києвом у час початку становлення Руської держави, відредагували (фальсифікували) певні епізоди «Повісті временних літ»[6].

ЖиттєписРедагувати

За життя батька посідав новгородський (1088-1094, 1096-1117) і ростовський (1094-1095) княжі столи, пізніше співправив з батьком у Києві.

У 1096 розбив війська чернігівського князя Олега Святославича та примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді 1097, де було укладено угоду про припинення земельних чвар і проголошений принцип успадкування князями земель своїх батьків.

Брав чільну участь в організованих Володимиром Мономахом воєнних походах на половців у 1093, 1107 і 1111. Здійснив два успішні походи на естів у 1113 і 1116. У 1102, коли київський князь Святополк Ізяславич захотів замінити Мстислава в Новгороді своїм сином, новгородці відповіли йому: «якщо у твого сина дві голови, то пришли його до нас.»

У 1117 переведений батьком з Новгорода в Білгород-Київський, ближче до Києва. Місце Мстислава в Новгороді зайняв його старший син Всеволод. Після смерті батька в 1125 посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів.

У 1128-1130 на чолі союзу руських князів здійснив низку походів в Полоцьке князівство, здолав місцевих князів, що прагнули відособитися від Києва, полонив їх, відіслав до Константинополя, а в Полоцьку посадив свого сина Ізяслава Мстиславича.

У 1130 успішно воював з литовцями. Розгромив половців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя із західноєвропейськими королівськими дворами.

Помер 14 квітня 1132 (за іншими даними 15 квітня 1133[7]), передавши великокняжий престол братові Ярополку. Похований у церкві збудованого ним Федорівського монастиря у Києві.

У XIV ст. Руська церква зарахувала його до лику святих.

Після смерті Мстислава-Гаральда Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.

У Василя Татищева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава: «…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: „Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу“. Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: „Рабе! А чи не пам'ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов'язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила“. І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.» У цій новелі йдеться про другу дружину Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (1122 р.), за Татіщевим, (Любаву)[8].

КанонізаціяРедагувати

Канонізований як святий Православною Церквою не пізніше XIII століття. Згадування пам’яті святого благовірного князя міститься в давньоруських богослужбових Прологах під 15 квітня за старим стилем, а також у богослужбових Прологах інших помісних Православних Церков, зокрема Сербської і Болгарської. 21 серпня 2020 року ПЦУ відновила вшанування Мстислава, як святого благовірного князя та встановила день пам’яті 15 квітня (28 квітня за новим стилем) із внесенням в місяцеслов.[9]

Сім'яРедагувати

Одружувався двічі: Вперше — з Христиною Шведською (? — 18 січня 1122) — дочкою шведського короля Інге I, 1095 року. Діти:

Вдруге — з Любавою, дочкою новгородського посадника Дмитра Завидича, яка пережила чоловіка. Діти від цього шлюбу:

ПриміткиРедагувати

  1. а б Kindred Britain
  2. Войтович Л. Мстислав-Гаральд-Федір Володимирович… — С. 457.
  3. Войтович Л. 3.14. Мономаховичі. Мстиславичі. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів : Інститут українознавства, 2000. [1]
  4. Гай-Нижник П. Княжни та княгині Руси-України (Х–XIV ст.) // День. — 2014. — 13 лют. — 02:15:00.
  5. Диба Ю., Мицько І. Неіснуючий похід 981 р. князя Володимира на ляхів // Старий Луцьк. — 2015. — Вип. ХІ. — С. 30—40.
  6. Висновок Бориса Рибакова, з яким погоджується Ігор Мицько; див.: Мицько І. Данське походження князя Олега. — 2010. — С. 6. (рос.); Його ж, Чоловіки княгині Ольги Олегівни // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Християнство в історії і культурі Володимира-Волинського та Волині. Науковий збірник. — Луцьк, 2013. — Вип. 47 : Матеріали XLVII Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. — С. 227.
  7. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 16.
  8. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. — XVI+591 с. — ISBN 5-308-00052-2.
  9. Відбулося засідання Священного Синоду. PCU (uk). 2020-08-21. Процитовано 2020-08-21. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мстислав Великий