Анна́ли (лат. annales від annus — «рік») — записи за роками найважливіших подій у Стародавньому Римі, а також у деяких країнах Західної Європи за середніх віків. На Русі їхніми відповідниками були літописи. Вони є найдавнішою формою історіографічних творів. Щорічні записи були поширені у давніх єгиптян, ассирійців, персів, китайців та інших народів. У Стародавньому Римі за велінням верховного жерця (великого понтифіка) усі важливі події щорічно сухо й лаконічно нотувалися на білих, покритих гіпсом дошках, і їх показували публіці. Почалися такі записи гадають — у V столітті до н. е., але є й інші гіпотези. Втрачені, очевидно, під час пожежі Риму 387 до н. е., аннали були відновлені з пам'яті, зібрані в 80 книгах «лат. Annales Maximi» — «Великі Аннали». Ведення анналів припинилося між 123—114 роками до н. е.. Самі аннали не збереглися, проте відомості про них та їхній зміст є у творах давньоримських істориків. Останніх традиційно називали анналістами, а свої твори анналісти називали анналами.

У Європі аннали були поширені до XIII—XIV століть. Велися вони переважно в монастирях. Середньовічні аннали часто називали ще й хроніками. Починаються вони від «сотворіння світу» або ж Різдва Христового, писалися здебільшого латинською мовою. Для свого часу вони мали історичне значення, інколи їх виклад мав і прагматичний характер, був логічно обумовлений. Аннали разом з «Історіями» стали основою для появи пізніших хронік.

Найвизначніші середньовічні аннали:

та інші.

Див. також ред.

Джерела ред.

Посилання ред.