Відкрити головне меню

Заснування Молдовського князівства почалося з приходом волоського воєводи Драгоша, а згодом і його людей з Мараморощини в область річки Молдова. У 1350-х роках Драгош установив там державний устрій як васал Угорського королівства. Незалежність Молдовського князівства було здобуто, коли інший волоський воєвода з Мараморощини Богдан I, посварившись із угорським королем, 1359 року перейшов Карпатські гори і заволодів Молдовським князівством, борючись проти Угорщини. Ці землі залишалися князівством до об'єднання з Волощиною у 1859 році, що започаткувало розвиток сучасної Румунської держави.

Історія Румунії
Coat of arms of Romania.svg
Доісторичний час
Культура Кукутені-Трипілля
Культура Хаманджія
Бронзова доба у Румунії
Дакія
Війни Траяна з даками
Римська Дакія
Раннє Середньовіччя
Етногенез румун
Середньовіччя
Історія Трансільванії
Утворення Волощини
Князівство Волощина
Утворення Молдови
Молдовське князівство
Королівство Угорщина
Новий час у Румунії
Князівство Трансільванія (1570 – 1711)
Князівство Трансільванія (1711—1867)
Фанаріоти
Дунайські князівства
Органічний регламент
Молдавська революція, 1848
Волоська революція, 1848
Війна за незалежність Румунії
Королівство Румунія
Румунська кампанія (1916—1917)
Унія Трансильванії і Румунії
Унія Бессарабії і Румунії
Велика Румунія
Бессарабсько-буковинський похід 1940
Румунія у Другій світовій війні
Соціалістична Республіка Румунія
Радянська окупація Румунії
Студентський рух 1956
Румунська революція 1989
Сучасність
Румунія

Портал «Румунія»

У різний час Молдовське князівство включало також БессарабіюБуджаком) та всю Буковину. Нині західна половина Молдовського князівства належить до Румунії, східна сторона — входить до Республіки Молдова, а північна і південно-східні райони — є частиною України.[1]

Зміст

Протиборство культур у домолдовський періодРедагувати

Загальний оглядРедагувати

Молдовське князівство розвинулося на землях між Карпатами і річкою Дністер, де приблизно з 900 року панували кочові тюркські народи: печеніги, огузи і половці. Приблизно з 1150 року над частиною цієї території почали поширювати свою владу сусідні Галицьке князівство і Угорське королівство, а в 1240-х землями на схід від Карпат оволоділо монгольське, а потім тюркське ханство Золота Орда. Монголи сприяли розвитку міжнародної торгівлі і проклали важливий торговельний шлях уздовж Дністра. Обіг там угорських і чеських монет показує, що на початку XIV сторіччя існували також тісні економічні зв'язки між сточищем Молдови і Центральною Європою.

На додачу до панівного тюркського населення середньовічні літописи і писемні джерела згадують інші народи, які жили між Карпатами та Дністром, в тому числі уличів і тиверців у ІХ столітті та бродників і аланів у ХІІІ сторіччі. Присутність волохів на цій території добре задокументована з 1160-х років. Їхні місцеві державні утвори вперше згадуються у ХІІІ столітті: 1241 року монголи розгромили Кара-Улаг (Чорні волохи), а наприкінці 1270 волохи вдерлися в Галич.

Волохи (предки румунів) та їхні сусідиРедагувати

 
Округлий камінь G134 з ХІ століття з викарбуваними хрестом і рунами зі згадкою про «блакумен» (Blakumen), яких багато істориків ототожнюють з волохами (кладовище Шонгем, Готланд, Швеція)

Молдова (землі між Східними Карпатами та Дністром) виділилась в окрему область у XIV сторіччі.[2] Протягом попереднього тисячоліття область зазнавала навал кочових народів,[3] з подальшим мирним періодом близько 750 за часів Хозарського каганату, який привів до росту населення області.[4] Нова матеріальна культура — Плисковсько-Преславська — поширилася на землі вздовж нижнього Подунав'я (як у сучасній Болгарії, так і Румунії), а також на території на схід від Карпат.[5] Після приходу у 830-х мадяр у понтійські степи на північ від Чорного моря місцеві жителі в ІХ столітті зміцнили свої поселення уздовж Дністра частоколами і глибокими ровами.[6][7] Уличі, тиверці[8] Waladj,[9] та Blaghā[10] — це етнічні групи, пов'язані з волохами або румунами Карпатського регіону.[10]

Віктор Спіней писав, що рунічний камінь, встановлений близько 1050 року, містить найранішу згадку про румунів на схід від Карпат.[11] Він оповідає, що «блакумен» (Blakumen) у нез'ясованому місці вбили варязького купця.[11]

Їхні суперники мадяри перейшли з понтійських степів у Карпатський басейн після того, як їх наприкінці ІХ століття розбили печеніги у союзі з болгарами.[12][13] Печеніги оволоділи цією територією, але більшість поселень Плисковсько-Преславської культури збереглися.[14] Укріплення були зруйновані тільки в Х або на початку ХІ століття.[15] Нові поселення з'являлися вздовж нижньої течії Прута.[15] Похоронні обряди місцевих жителів докорінно змінилися: на зміну поховання в землю прийшла кремація, тому приблизно після 1000 року неможливо виявити поховальний інвентар.[15]

Монгольське вторгнення і загарбанняРедагувати

За словами перського історика Рашида-ад-Діна Хамадані, монгольське військо під час монгольської навали 1241 року «просувалося шляхом Кара-Улаг, перетинаючи гори... і перемагаючи народ Улаг».[16][17][18] Його оповідь свідчить, що «Кара-Улаг» або Чорні волохи, жили у Східних або Південних Карпатах.[17][18] Папський посланець до Великого хана монголів Джованні ді Плано Карпіні познайомився у 1247 році з «князем Олаха», який «саме вирушав зі»[19] своїм почтом до монголів.[20] Віктор Спіней, Влад Джорджеску та інші історики визначають князя як волоського правителя, бо його ім'я схоже на угорську назву волоха (oláh),[21][20] але це слово може також бути варіантом імені Олег.[22] Францисканець Віллем Рубрук, який у 1250-х відвідав двір великого хана, зазначив Blac[23] або Vlachs серед народів, які платили данину монголам, але територія волохів невизначена.[22][20] Рубрук описував «Блакію» (Blakia) як «територію Ассана»[24] на південь від Нижнього Дунаю, цим самим показуючи, що він її ототожнює з північними районами Другого Болгарського царства.[25]

Археологічні знахідки (гончарні печі для виготовлення керамічних виробів і печі для виплавляння залізної руди) вказують на міста, які були важливими економічними осереддями Золотої Орди.[26] У Старому Орхеї (рум. Orheiul Vechi) було також розкопано руїни мечеті і лазні.[27] Місцеві жителі використовували високоякісну кераміку (амфороподібні посудини, гладущики, кухлі, глечики та горщики), подібні до знайдених в інших частинах Золотої Орди.[28] Монголи підтримували міжнародну торгівлю, що привело до утворення «монгольської дороги» з Кракова понад Дністром.[29] У цій самій області було розкопано майже 5 000 монгольських монет з першої половини XIV сторіччя.[30][31] У гирлі Дністра розвинулося у важливий торговельний центр місто Білгород-Дністровський.[32] Його заснували генуезькі купці наприкінці ХІІІ століття.[32]

Зразки зброї та збруї з ХІІІ і XIV сторіччя, знайдені разом зі сільськогосподарськими знаряддями в комунах Ватра-Молдовіцей, Кошна і Козенешть, показують існування між Карпатами і верхів'ям Серета або місцевих еліт, або озброєних селянських груп.[33][34] На тій самій території протягом першої половини XIV сторіччя були в обігу угорські і чеські монети.[31] Місцеві жителі використовували кераміку нижчої якості, ніж та, що використовувалася в землях, якими безпосередньо правили монголи.[28]

Занепад Золотої ОрдиРедагувати

Найраніша сучасна писемна згадка про румунів у Мараморощині міститься в королівській грамоті 1326 року.[35] У цьому році угорський король Карл I наділив «землею Зурдуки» (Zurduky) (нині Стримтура в Румунії) в «окрузі Марамуреш» волоського боярина Станіслава.[36] Згідно з молдовсько-руським літописом, який зберігся в руському літописному зводі, завершеному в 1505 році, угорський король Владислав відрядив послів запросити «старороманів і румунів» боротися проти монголів, а потім нагородив «старороманів» землями у Мараморощині.[37][38] Історики Йонел Киндя і Думітру Цейку ототожнюють цю подію з битвою при озері Од у 1280 (Hód), де в літописі половецькі противники замінено на татар.[39] Історики Павел Параска і Шербан Папакостя вгадують у «королі Владиславі» Ласла IV, який правив з 1270 по 1290 роки.[40]

З розпадом Золотої Орди після смерті Узбек-хана 1341 року[41][42] і Польща, і Угорщина почали в 1340-х розширюватися у бік степової зони.[43] Вже в 1340 році Казимир III вдерся в Галицьке князівство.[44] Дві хроніки XIV століття стверджують, що король Людовик I відправив графа секеїв Лакфі керувати військом секейських воїнів у боротьбі проти монголів, які були вчинили набіги в Трансильванію.[45][46] 2 лютого 1345 Лакфі і його військо завдали нищівної поразки великій монгольській армії.[45][46] 1346 року секеї знову вторглися на «землю татар».[45] Як свідчать обидві хроніки, монголи після своїх поразок відступили аж до Дністра.[45][46] Археологічні дослідження показують, що наприкінці 1340-х у Бая, Сіреті, П'ятра-Нямц і Тиргу-Тротуш було зведено городища.[47]

ВиноскиРедагувати

  1. Bolovan та ін., 1997, с. 151-155
  2. Treptow та Popa, 1996, с. 135
  3. Treptow та Popa, 1996, с. 7
  4. Spinei, 2009, с. 48-50
  5. Sălăgean, 2005, с. 135
  6. Curta, 2006, с. 124, 157, 185
  7. Spinei, 2009, с. 85
  8. Cross та Sherbowitz-Wetzor, 1953, с. 56
  9. Spinei, 2009, с. 82
  10. а б Spinei, 2009, с. 83
  11. а б Spinei, 2009, с. 54
  12. Sălăgean, 2005, с. 153
  13. Djuvara, 2014, с. 52
  14. Spinei, 2009, с. 94, 96
  15. а б в Curta, 2006, с. 186
  16. Al-Dīn та Boyle, 1971, с. 70
  17. а б Andreescu, 1998, с. 78
  18. а б Spinei, 1986, с. 113
  19. di Plano Carpini та Hildinger, 1996, с. 119
  20. а б в Spinei, 1986, с. 131
  21. Georgescu, 1991, с. 17
  22. а б Sălăgean, 2005, с. 196
  23. Jackson, 2009, с. 139
  24. Jackson, 2009, с. 30
  25. Vásáry, 2005, с. 30
  26. Spinei, 1986, с. 148-149
  27. Rădvan, 2010, с. 521
  28. а б Spinei, 1986, с. 150
  29. Rădvan, 2010, с. 328-329
  30. Spinei, 1986, с. 152
  31. а б Sălăgean, 2005, с. 198
  32. а б Rădvan, 2010, с. 476-477
  33. Sălăgean, 2005, с. 197
  34. Spinei, 1986, с. 162-163, 226
  35. Engel, 2001, с. 270
  36. Carciumaru, 2012, с. 173-174
  37. Spinei, 1986, с. 197
  38. Vékony, 2000, с. 11
  39. Ţeicu та Cândea, 2008, с. 280
  40. Parasca, 2011, с. 7
  41. Vásáry, 2005, с. 133
  42. Spinei, 1986, с. 127
  43. Sedlar, 1994, с. 24
  44. Spinei, 1986, с. 175
  45. а б в г Spinei, 1986, с. 176
  46. а б в Vásáry, 2005, с. 156
  47. Rădvan, 2010, с. 334

ПосиланняРедагувати

Первинні джерелаРедагувати

  • Al-Dīn, Rashīd; Boyle, John Andrew (Translator) (1971). The Successors of Genghis Khan'. Columbia University Press. ISBN 0-231-03351-6. 
  • di Plano Carpini, Giovanni; Hildinger, Erik (Translator) (1996). The Story of the Mongols: Whom We Call the Tartars. Branden Publishing Company. ISBN 978-0-8283-2017-7. 
  • Cross, Samuel Hazard (Translator); Sherbowitz-Wetzor, Olgerd P. (Co-translator) (1953). The Russian Primary Chronicle: Laurentian Text. Medieval Academy of America. ISBN. ISBN 978-0-915651-32-0. 
  • Jackson, Peter (Translator) (2009). The Mission of Friar William of Rubruck (His journey to the cour to the Great Khan Möngke, 1253–1255. Hackett Publishing Company. ISBN 978-0-87220-981-7. 

Вторинні джерелаРедагувати

  • Andreescu, Stefan (1998). The making of the Romanian principalities. У Giurescu, Dinu C.; Fischer-Galați, Stephen. Romania: A Historic Perspective. East European Monographs. с. 77–104. OCLC 237138831. 
  • Bolovan, Ioan; Constantiniu, Florin; Michelson, Paul E.; Pop, Ioan Aurel; Popa, Cristian; Popa, Marcel; Scurtu, Ioan; Treptow, Kurt W.; Vultur, Marcela; Watts, Larry L. (1997). A History of Romania. The Center for Romanian Studies. ISBN 973-98091-0-3. 
  • Brătianu, Gheorghe I. (1980). Tradiția istorică despre întemeierea statelor românești [The Historical Tradition of the Foundation of the Romanian States] (Romanian). Editura Eminescu. 
  • Brezianu, Andrei; Spânu, Vlad (2007). Historical Dictionary of Moldova. Scarecrow Press, Inc. ISBN 978-0-8108-5607-3. 
  • Carciumaru, Radu (2012). The Genesis of the Medieval State on the Romanian Territory: Moldavia. Studia Slavica et Balcanica Petropolitana 2 (12): 172–188. 
  • Curta, Florin (2006). Southeastern Europe in the Middle Ages, 500-1250. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-89452-4. 
  • Davis, Sacha (2011). East–West Discourses in Transylvania: Transitional Erdély, German-Western Siebenbürgen or Latin-Western Ardeal. У Maxwell, Alexander. The East–West Discourse: Symbolic Geography and its Consequences. Peter Lang AG, International Academic Publishers. с. 127–154. ISBN 978-3-0343-0198-5. 
  • Deletant, Dennis (1986). Moldavia between Hungary and Poland, 1347–1412. The Slavonic and East European Review 64 (2): 189–211. 
  • Djuvara, Neagu (2014). A Brief Illustrated History of Romanians. Humanitas. ISBN 978-973-50-4334-6. 
  • Dobre, Claudia Florentina (2009). Mendicants in Moldavia: Mission in an Orthodox Land. Aurel Verlag und Handel Gmbh. ISBN 978-3-938759-12-7. 
  • Engel, Pál (2001). The Realm of St Stephen: A History of Medieval Hungary, 895–1526. I.B. Tauris Publishers. ISBN 1-86064-061-3. 
  • Georgescu, Vlad (1991). The Romanians: A History. Ohio State University Press. ISBN 0-8142-0511-9. 
  • Papadakis, Aristeides; Meyendorff, John (1994). The Christian East and the Rise of the Papacy: The Church, 1071–1453 AD. St Vladimir's Seminary Press. ISBN 978-0-88141-058-7. 
  • Parasca, Pavel (2011). Cine a fost "Laslău craiul unguresc" din tradiția medievală despre întemeierea Țării Moldovei [Who was "Laslău, Hungarian king" of the medieval tradition on the foundation of Moldavia]. Revista de istorie și politică (Romanian) (Universitatea Libera Internationala din Moldova) IV (1): 7–21. ISSN 1857-4076. Процитовано 17 February 2015. 
  • Rădvan, Laurenţiu (2010). At Europe's Borders: Medieval Towns in the Romanian Principalities. BRILL. ISBN 978-90-04-18010-9. 
  • Sălăgean, Tudor (2005). Romanian Society in the Early Middle Ages (9th–14th Centuries AD). У Pop, Ioan-Aurel; Bolovan, Ioan. History of Romania: Compendium. Romanian Cultural Institute (Center for Transylvanian Studies). с. 133–207. ISBN 978-973-7784-12-4. 
  • Schramm, Gottfried (1997). Ein Damm bricht. Die römische Donaugrenze und die Invasionen des 5-7. Jahrhunderts in Lichte der Namen und Wörter [=A Dam Breaks: The Roman Danube frontier and the Invasions of the 5th-7th Centuries in the Light of Names and Words] (de). R. Oldenbourg Verlag. ISBN 3-486-56262-2. 
  • Sedlar, Jean W. (1994). East Central Europe in the Middle Ages, 1000–1500. University of Washington Press. ISBN 0-295-97290-4. 
  • Spinei, Victor (1986). Moldavia in the 11th–14th Centuries. Editura Academiei Republicii Socialiste Româna. 
  • Spinei, Victor (2009). The Romanians and the Turkic Nomads North of the Danube Delta from the Tenth to the Mid-Thirteenth century. BRILL. ISBN 978-90-04-17536-5. 
  • Treptow, Kurt W.; Popa, Marcel (1996). Historical Dictionary of Romania. Scarecrow Press, Inc. ISBN 0-8108-3179-1. 
  • Ţeicu, Dumitru; Cândea, Ionel (2008). Românii în Europa medievală (Între Orientul bizantin şi Occidentul latin). Studii în onoarea profesorului Victor Spinei. Istros. ISBN 978-973-1871-17-2. 
  • Vásáry, István (2005). Cumans and Tatars: Oriental Military in the Pre-Ottoman Balkans, 1185–1365. Cambridge University Press. ISBN 0-521-83756-1. 
  • Vékony, Gábor (2000). Dacians, Romans, Romanians. Matthias Corvinus Publishing. ISBN 1-882785-13-4. 

Додаткова літератураРедагувати

  • Bogdan, Ioan (1891). Vechile cronici moldovenești până la Ureche [Old Moldavian Chronicles before Ureche] (Romanian). Editură Göbl. 
  • Boldur, Alexandru V. (1992). Istoria Basarabiei [History of Bessarabia] (Romanian). Editura V. Frunza. ISBN 978-5-85886-027-3. 
  • Bolovan, Ioan; Constantiniu, Florin; Michelson, Paul E.; Pop, Ioan Aurel; Popa, Cristian; Popa, Marcel; Scurtu, Ioan; Treptow, Kurt W.; Vultur, Marcela; Watts, Larry L. (1997). A History of Romania. The Center for Romanian Studies. ISBN 973-98091-0-3. 
  • Castellan, Georges (1989). A History of the Romanians. East European Monographs. ISBN 0-88033-154-2. 
  • Durandin, Catherine (1995). Historie des Roumains [History of the Romanians] (French). Librairie Artheme Fayard. ISBN 978-2-213-59425-5. 
  • Golden, P. B. (1984). Cumanica: The Qipčaqs in Georgia. Archivum Eurasiae Medii Aevi (Harrassowitz Verlag) IV: 45–87. ISBN 978-3-447-08527-4. 
  • Knoll, Paul W. (1972). The Rise of the Polish Monarchy: Piast Poland in East Central Europe, 1320–1370. The University of Chicago Press. ISBN 0-226-44826-6. 
  • Pop, Ioan Aurel (1999). Romanians and Romania: A Brief History. Columbia University Press. ISBN 0-88033-440-1. 

ПосиланняРедагувати