Всеволод Ярославич

Все́волод Яросла́вич (дав.-рус. Всеволодъ Ӕрославичь; 1030 —13 квітня 1093) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (10761077, 10781093). Князь переяславський (10541076) і чернігівський (10771078)[2]. П'ятий син Ярослава Мудрого. Згідно з батьковим заповітом 1054 року отримав Переяслав, Ростов, Суздаль і Білоозеро[2]. Разом зі старшими братами Ізяславом та Святославом утворив триумвірат Ярославичів, що правив Руссю понад 20 років[2]. У 1054 і 1060 роках переміг торків[2]. 1061 року розбитий половцями. 1067 року спільно з братами воював проти полоцького князя Всеслава Брячиславича[2]. 1068 року зазнав поразки від половців у битві на Альті[2]. Під час Київського повстання виступив посередником між киянами та Ізяславом[2]. 1073 року допоміг Святославові відібрати Київ[2][3]. Після смерті Святослава в 1076 році недовго правив Києвом, але повернув його Ізяславу, за що отримав Чернігів[2]. 1078 року вигнаний з Чернігова сином Святослава, Олегом Святославичем, але за допомоги брата відвоював місто після перемоги на Ніжатиній ниві. Внаслідок загибелі Ізяслава у бою посів київський престол[2]. Правив не одноосібно; створив із сином Володимиром Мономахом родинний дуумвірат, що 15 років управляв Руссю[2]. Через слабкість центральної влади мусив захищатися від князів з роду Святославичів[2]. За підтримки сина зберігав відносну політичну єдність держави[2]. Підтримував дружні стосунки з Візантією, Німеччиною, країнами Скандинавії. Був освіченою людиною, знав п'ять іноземних мов (шведську, грецьку, можливо латину і німецьку)[2][1]. Фундатор Михайлівського собору Видубицького монастиря і Андріївської церкви Янчиного монастиря[2]. Помер у Вишгороді, похований у київському Софійському соборі[2].

Всеволод Ярославич
Всеволод Ярославич
Всеволод Ярославич
Великий князь київський
29 грудня 1076[1] — 15 липня 1077[1]
Попередник: Святослав Ярославич
Наступник: Ізяслав Ярославич
3 жовтня 1078[1] — 13 квітня 1093[1][2]
Попередник: Ізяслав Ярославич
Наступник: Святополк Ізяславич
Князь переяславський
1054[1] — 1076[1]
Попередник: відсутній
Наступник: Давид Святославич
Князь чернігівський COA of Chernihiv Principality.svg
1077[1] — 1078[1]
Попередник: Святослав Ярославич
Наступник: Володимир Мономах
 
Народження: 1030
Київ, Київська Русь
Смерть: 13 квітня 1093(1093-04-13)
Вишгород
Поховання: Софійський собор
Країна: Київська Русь
Хрещене ім'я: Андрій
Рід: Рюриковичі
Батько: Ярослав Мудрий
Мати: Інгігерда
Шлюб: Анастасія
Діти: Володимир, Євпраксія, Ростислав, Янка, Катерина

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

ІменаРедагувати

  • Все́волод Яросла́вич — традиційне написання в українській історіографії. У «Повісті временних літ» зустрічається різний запис імені по-батькові (дав.-рус. Ӕрославичь, Ӕрославличь, Ӕрославицъ).
  • Всеволод-Андрі́й Яросла́вич[1] — за хрещеним ім'ям «Андрій», на честь Андрія Первозваного[4]. Про це свідчать свинцеві печатки князя, на яких фігурує зображення апостола Андрія і княже ім'я «Андрій-Свальд». Княже ім'я «Андрій» також присутнє на графіті з київського Софійського собору[4].
  • Все́волод І — в західній історіографії, згідно з західноєвропейською традицією іменування монархів.

БіографіяРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Всеволод народився в 1030 році; під цим роком Літописець записав: «И родися Ярославу четвертий синъ, и нарече имя ему Всеволодъ». Він був п'ятим сином великого князя київського Ярослава Мудрого; четвертим сином шведської принцеси Інгігерди (Ірини)[1].

На іншому місці літописець каже, що Всеволод «бѣ бо любимъ отцемъ паче всея братьи, егоже имяше присно у себе». Між найстаршим братом Ізяславом, Святославом і Всеволодом був ще один брат, що скоро помер і літописець не згадує його імені.  Всеволод був улюбленим сином князя Ярослава Мудрого. У 1046 році одружився з Марією Костянтинівною (урожд. Принцесою Східної Римської Імперії, дочкою Імператора Костянтина IX Мономаха, яка померла у 1067 році. Друга — половчанка Анна, померла в 1111 році[5]. Анна, княгиня «Всеволожа», фігурує у графіті на стіні Софії Київської[6], в якому говориться, що княгиня Всеволожа купила землю Бояню всю.

Син Всеволода — Володимир (по матері) Мономах підкреслює незвичайні знання батька, кажучи: «Отець мой, дома сѣдя, изуміяше 5 языкъ, — в том бо честь есть отъ инѣхъ земель». Цей факт оцінюють звичайно як доказ «особливої освіти»

ПереяславРедагувати

Після смерті батька 1054 року, Всеволод отримав Переяславль, Ростов, Суздаль, Білоозеро і Поволжя. Переяславль знаходився на південному кордоні Русі, а тому часто піддавався набігу кочівників — печенігів, торків, половців, і Всеволоду часто доводилося з ними воювати.

Батько Володимира Мономаха 1053 року, Ростислава 1070 року, трьох доньок — Євпраксії, Янки[7] та Катерини[8]. Вихователем дітей князя був Боян-Ян.

У 1054-1073 роках князь Переяславський. У 1073-1078 роках — князь Чернігівський. 1073 року тріумвірат розпався: Святослав і Всеволод вигнали Ізяслава, звинувативши його в союзі з Всеславом полоцьким проти них. Всеволод перейшов до Чернігова, віддавши Переяславль Давиду Святославичу. Ізяслав не отримав допомоги від своїх польських союзників, більше того, в 1076 році Олег Святославич з Володимиром Всеволодовичем очолювали руське військо в поході на допомогу полякам проти чехів.

У грудні 1076 року Святослав раптово помер. Всеволод зайняв його місце, але вже через півроку повернув престол Ізяславу, який рушив на Київ з поляками. Йому вдалося не тільки утримати Чернігів, а й повернути Переяславль. Але проти нього стали племінники. Вирішальна битва відбулася 3 жовтня. В ній загинули Ізяслав і Борис.

Київське княжінняРедагувати

 
Печатка Всеволода Ярославича.
 
Всеволод Ярославич із сином Володимиром Мономахом.

З 1 січня 1077 до 13 квітня 1093 року — Великий князь Київський, з перервою на липень-жовтень 1077 року.

В 1054 році князь Всеволод Ярославич переміг торків і уклав мир з половецьким князем Болушем.

1068 року половці розгромили трьох старших Ярославичів над річкою Альтою і страшенно спустошили передусім волость Всеволода — Переяславщину. На відбудову Переяславщини він потратив багато зусиль.

1073 року між Ярославичами розпочалися незгоди за полоцький уділ і тепер два молодші брати Святослав із Всеволодом вигнали з Києва найстаршого брата Ізяслава, якого з волі батька повинні були слухати.

1077 року Всеволод володів більшістю руських волостей. Тільки Полоцька земля залишалася надалі за Всеславом; Ізяславичам дісталися: Володимир, Турів і Пинське (Ярополкові) та Новгород (Святополкові). Сам Всеволод мав тепер: Київ, Чернігів, Переяслав — усе ядро Руської держави, а ще Смоленськ і Поволжя.

1078 року був розбитий половцями на ріці Сожиця (Оржиця). Одноосібно керував державою понад 15 років, а до того керував державою як член тріумвірату Ярославичів. У роки його правління була збудована церква Андрія Первозваного у Києві, Михайлівський Видубецький монастир, перенесено мощі Святого Феодосія, відкрито школу для дівчат.

Помічником Всеволода в його державній праці був його син Володимир Мономах, що з його доручення об'їздив усі землі. Всеволод, як освідчена людина, вніс значні зміни і доповнення в «Руську Правду» (так звану «Правду Ярославичів»). Тепер «Правда Ярославичів» уже чітко відбивала характер суспільних стосунків, захищала недоторканість земельної власності, інвентаря, маєтку, коней, худоби, птахів.

Намагався втримувати єдність Київської держави і підтримував зв'язки з Візантією та Західною Європою, говорив п'ятьма мовами. Батько Володимира Мономаха, Євпраксії Всеволодівни, королеви Адельгейди, імператорки Німеччини та преподобної Анни Всеволодівни, засновниці жіночої монастирської школи у Києві[9]. Євпраксія є одною з перших вітчизняних феміністок: "…мала силу характеру і мужність боротися проти гноблення і знущань. Вона виступила проти найсильнішого можновладця світу — німецького імператора Генріха IV — й перемогла його, хай і пожертвувавши собою. Такою й увійшла до історії[10].

Був похований в Софійському соборі[11].

ПортретиРедагувати

До наших днів зберігся прижиттєвий портрет Великого Князя Всеволода, що входить до фрескової ктиторської композиції Софії Київської. Дослідники одностайні у тому, що крайня з лівого боку фігура на південній стіні храму — князь Всеволод. Крім погано збереженого оригіналу фрески до нашого часу дійшли її копії з малюнків голландця Вестерфельда (1651 рік) та акварелей Солнцева (1843 рік)[12]

РодинаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р Войтович Л. В. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія. — 7. Всеволод-Андрій Ярославич.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Котляр М. Ф. Всеволод Ярославич… — С. 645.
  3. Котляр М. Ф. Всеволод Ярославич // Малий словник історії України.
  4. а б Назаренко А. В. Всеволод (Андрей) Ярославич // Православная Энциклопедия.
  5. Чепа М.-Л. А. Княгиня Анна та віщий Боян — світочі людяності у часи жорстокості / Етноси України. Історико-культурологічний часопис. — К., 2000. — С. 36-49.
  6. Высоцкий С. А. Средневековые надписи Софии Киевской. — К., 1976.
  7. Дописувачі Вікіпедії. Анна Всеволодівна (Мономаховичі) Українська Вікіпедія. Цитовано 19 вересня 2012.
  8. Дописувачі Вікіпедії. Katarzyna Wsiewolodowna. Польська Вікіпедія. Цитовано 19 вересня 2012.
  9. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців.— К.: Либідь, 1999.— С.
  10. Котляр М. Ф. Історія України в особах. Давньоруська держава.— К., 1996.— С.
  11. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 11
  12. Высотский С. А. Средневековые надписи Софии Киевской. — К., 1976.— С.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Всеволод Ярославич