Софійський собор (Новгород)

Собор Святої Софії в Новгороді — головний православний храм Великого Новгорода, створений в 10451050 роках, кафедральний собор Новгородської митрополії. Протягом століть — духовний центр Новгородської республіки. Один з найдавніших храмів на території Росії. Зазнав кількох перебудов і реконструкцій.

Софійський собор
58°31′20″ пн. ш. 31°16′36″ сх. д. / 58.52222222224977344° пн. ш. 31.27666666669477991° сх. д. / 58.52222222224977344; 31.27666666669477991Координати: 58°31′20″ пн. ш. 31°16′36″ сх. д. / 58.52222222224977344° пн. ш. 31.27666666669477991° сх. д. / 58.52222222224977344; 31.27666666669477991
Тип споруди кафедральний собор[d] і пам'ятка архітектури[d]
Розташування  Росія,  Російська імперія і  СРСРВеликий Новгород
Перша згадка 989
Початок будівництва 11 століття
Будівельна система цегла
Стиль архітектура Росії[d]
Належність православ'я
Єпархія Новгородська єпархіяd
Стан об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd[1]
Присвячення Премудрість Божа[d]
Вебсайт sofia-novgorod.cerkov.ru
Софійський собор (Новгород). Карта розташування: Росія
Софійський собор (Новгород)
Софійський собор (Новгород) (Росія)
Мапа
CMNS: Софійський собор у Вікісховищі

Історія

ред.

У 1046 році великий князь Ярослав Мудрий і княгиня Ірина (Інгігерда) попрямували в Новгород з Києва до сина Володимира на закладку ним Софійського собору. Собор був закладений в Дитинці на місці Владичного двору і будувався приблизно до 1050 року замість згорілого перед цим 13-голового дерев'яного храму «з дуба о 13 верхах» 989 року, однак не на тому ж місці, а північніше.

За даними різних літописів собор в 1050 або 1052 році освятив єпископ Лука Жидята.

Храм мав п'ять нав і три галереї, у яких розташували декілька додаткових престолів. Північну галерею кілька разів перебудовували.

Спочатку стіни храму не були побілені, за винятком криволінійних у плані апсид і барабанів, покритих шаром цем'янки. Внутрішні сторони стін також були оголені, у той час як зводи спочатку обмазані цем'янкою та покриті фресками. Таке оформлення обрали під впливом архітектури Константинополя, у якій мармурове облицювання стін поєднували з мозаїками на склепіннях; однак мармур замінили вапняком, а мозаїки — фресками. Суцільно обмазані цем'янкою стіни були, ймовірно, вже в 1151 році.

На західному порталі змонтовані бронзові Магдебурзькі ворота в романському стилі з великою кількістю горельєфів і скульптур.

Не пізніше XVIII століття для зміцнення стін до південного і північного фасаду прибудували по три контрфорси. При реставрації 18931900 років контрфорси з південного фасаду були розібрані і було повернуто храму посводне покриття. Реставрацію собору здійснював архітектор В. В. Суслов[2].

У 1922 році в ході кампанії по вилученню церковних цінностей, частина церковного майна була вилучена. У 1929 році він був закритий, і в ньому відкрився антирелігійний музей, де були представлені скарби, що зберігалися в ризниці собору, як приклад багатств церкви. Під час окупації Новгорода німецько-фашистськими військами храм був пошкоджений і розграбований, після війни — повністю відновлений і став відділом Новгородського музею-заповідника. У 1991 він був переданий РПЦ і 16 серпня 1991 освячений особисто патріархом Алексієм II. У 20052007 проведено реставрацію куполів собору.

Архітектурні особливості

ред.
 
«Магдебурзькі ворота»
 
Фотографія 1900 року

Собор являє собою пятинефний хрестово-купольний храм. Храми такого типу будувалися на Русі тільки в XI столітті, до них, крім новгородської Софії, відносяться: Софійський собор у Києві і Софійський собор у Полоцьку, а також Київська церква Ірини й Георгія. Біля храму є три апсиди — центральна п'ятигранна, і бічні — округлі. З трьох сторін центральну будівлю оточують широкі двоповерхові галереї. Час виникнення галереї та її первісний вигляд є предметом наукових суперечок, але, ймовірно, вона виникла вже в процесі будівництва храму[3].

Собор має п'ять голів, шоста вінчає сходову вежу, розташовану в західній галереї південніше від входу. Маковиці голів виконані у формі давньоруських шоломів.

Основна площа собору (без галерей) має довжину 27 м і ширину 24,8 м; разом з галереями довжина становить 34,5 м, ширина 39,3 м. Висота від рівня давньої підлоги, знаходиться на 2 метри нижче сучасного, до вершини хреста центральної голови — 38 м. Стіни храму, що мають товщину 1,2 м, складені з вапняку різних відтінків. Камені не оброблені (підтесана лише та, що виходить на поверхню стін сторона), скріплені вапняним розчином з домішками товченої цегли (т. н. цем'янка). Арки, арочні перемички і склепіння викладені з цегли. У головній апсиді і в вітрилах під середнім барабаном внутрішні стіни заповнені голосниками — керамічними посудинами округлої форми[4]. У деяких місцях через отвори голосники мають вихід у внутрішній простір, завдяки чому, незважаючи на значну площу будівлі, відлуння в ній відсутнє. Крім того, застосування в кладці пустотілих і одночасно округлих форм значно знизило навантаження барабана на підпружні арки.

Інтер'єр близький до київського храму, хоча пропорції витягнутих по вертикалі арок і вузьких вертикальних компартиментів між стовпами помітно відрізняються. Завдяки цьому, інтер'єр має інший характер. Деякі деталі зазнали спрощення: потрійні аркади замінені двухпрольотними (пізніше їх нижні яруси замінені широкими арками).

Софійський собор виконаний у візантійському стилі, мав пірамідальну структуру і 6 куполів.

Розписи та ікони Софійського собору

ред.
 
Пророк Соломон. Фреска в барабані храму

Собор остаточно розписали до 1109 року, проте від цього розпису залишилися лише фрагменти фресок центрального купола з фігурами пророків і архангелів, у центрі між якими до німецько-радянської війни був знищений від попадання снаряда образ Христа Пантократора. Крім того, у Мартир'ївській паперті збереглося давнє настінне зображення рівноапостольних Костянтина і Олени. Є версія, що це зображення повинно було стати основою для мозаїки, так як виконане сильно розведеними фарбами. Основний розпис храму, що зберігся відноситься до кінця XIX століття.

У соборі три іконостаси. Найбільш відомі з них головний (ікони XVXVI століть, святковий ряд ікон XIV століття зберігається в експозиції музею) і Різдвяний (XVI століття, окремі ікони — XIX століття, ікона «Спас на престолі» XIV століття). Серед ікон особливо виділяються:

Мощі

ред.
 
Мартирієва паперть Софійського собору

У соборі постійно знаходяться мощі святих: Анни, князів Володимира, Мстислава і Федора, єпископів Іоакима Корсунянина, Луки Жидяти, Микити і Аркадія і архієпископів Івана, Григорія, Мартирія, Антонія, Василя Каліки, Симеона і Аффонія. Церковна атрибуція мощей, на думку радянського історика В. Л. Яніна, не відповідає історичній дійсності[5]. Також у соборі можна бачити надгробки архієреїв XVIII—XIX ст.

Магдебурзькі ворота

ред.

Магдебурзькі, інакше Корсунські ворота — назва бронзових дверей початку приділу Різдва Богоматері Софійського собору в Новгороді Великому; потім ці двері, відреставровані майстром Аврамом, були перенесені в західний портал собору. Протягом декількох століть ворота служили урочистим входом в собор. Нині їх відкривають лише під час свят, коли службу очолює митрополит Новгородський і Староруський.

Хрест головного купола і легенда про голуба

ред.
 
Фрагмент барабана центрального купола з втраченими фресками

На хресті центрального купола знаходиться свинцева фігура голуба — символ Святого Духа. За легендою, коли в 1570 році Іван Грозний жорстоко розправився з жителями Новгорода, на хрест Софії присів відпочити голуб. Побачивши звідти страшне побоїще, голуб скам'янів від жаху. Після Богородиця відкрила одному з ченців, що цей голуб посланий на втіху місту — і поки він не злетить з хреста, місто буде охоронятись ним.

5 липня 1942 року, під час артобстрілу радянськими військами німецької комендатури, яка розташовувалася в Кремлі (за даними розвідки, в цей день повинно було з'їхатися вище фронтове командування німецьких військ), загинуло зображення Спаса Вседержителя (розпис 1109 року) в центральному куполі собору, пошкоджені фрески в барабані, місцями були пробиті склепіння і стіни.

Під час обстрілу було випущено 80 снарядів, 5 з яких влучили в собор. За наказом німецького командування, за давно вже розробленим планом, з Новгорода до Пскова, Риги та Німеччини було вивезено багато творів мистецтва, серед яких були також цінності з Софійського собору: іконостаси, мозаїчні плити та ін[6].

Повислий на ланцюгах головний хрест собору за наказом коменданта міста був знятий. Золота обшивка пошкодженого купола пущена солдатами на сувеніри, що відправлялися на батьківщину (табакерки, посуд тощо). У Новгороді в той час розташовувався інженерний корпус іспанської «Блакитної дивізії», яка воювала на боці нацистської Німеччини. Хрест, як трофей, був вивезений ними в Іспанію. За запитом губернатора Новгородської області до посольства Іспанії в Росії в 2002 році було з'ясовано, що хрест знаходиться в каплиці музею Військово-інженерної академії Іспанії в Мадриді. Настоятель кафедрального Софійського собору, архієпископ Новгородський і Староруський Лев, отримавши відомості про місцезнаходження купольного Софійського хреста, при зустрічі з президентом Росії В. В. Путіним довідався про можливість повернення хреста в Новгород. У результаті переговорів російського президента і короля Іспанії іспанська сторона ухвалила рішення передати хрест Софійського собору Росії.

16 листопада 2004 року в Храмі Христа Спасителя він був повернутий Патріарху Московському і всієї Русі Алексію II міністром оборони Іспанії і зараз розміщений всередині Софійського собору. За замовленням Новгородської адміністрації була виготовлена точна копія знайденого в Іспанії хреста. Вона передана іспанській стороні замість оригінального. Хрест нині знаходиться на центральному куполі, виготовлений у 2006 році та встановлений 24 січня 2007 року.

Графіті Софії Новгородської

ред.

Графіті на стінах Софії Київської були відкриті наприкінці XIX століття. Стратиграфічний і палеографічний аналіз свідчать, що більше половини графіті Софії Новгородської датується другою половиною XI — початком XII століття. У 1978 році в книзі А. А. Медінцевої були опубліковані 251 напис з них 10 глаголичних, решта — кириличні. До 2012 року було відомо про 22 глаголичних написи[7]. Всього до 2014 року відомо близько 800 текстів[8]. Верхня дата малюнків-графіті ймовірно збігається з часом згасання традиції процарапування написів на стінах. У Софії Новгородській ця межа припадає, в основному, на XIV століття. С. А. Висоцький вважав, що написи-графіті Софії Новгородської мають побутовий характер у порівнянні з цим же матеріалом з Софії Київської[9]. Виявлене в Новгородській Софії провіщення жерця воронів Якова Ноги щодо Хотена Носа Олексій Гіппіус вважає рідкісним уламком усної поетичної традиції, яка дійшла до нас у «Слові о полку Ігоревім», в якому епічний співак Боян названий віщим[10].

Інші пам'ятки

ред.
 
Софійський собор на 5-рублевій купюрі Росії
 
Монета із серії «Стародавні міста Росії» — Великий Новгород. В центрі диска — зображення Софійського собору
  • Алексієвський хрест, споруджений у Новгороді архієпископом Московським Алексієм в 1380-х роках і, можливо, був одночасно уклінним і пам'ятним хрестом у пам'ять загиблим в Куликовській битві. Був викрадений під час Великої Вітчизняної війни, потім повернутий і поміщений в Софійський собор.[11]
  • Царське молельне місце, встановлене за наказом Івана Грозного, робилося новгородськими майстрами протягом двох років.
  • Панікадило головного купола, німецької роботи, подаровано Борисом Годуновим.

Примітки

ред.
  1. Постановление Совета Министров РСФСР № 1327 от 30.08.1960
  2. Ядрышников В. А. Реставрация памятников культуры // Великий Новгород. История и культура IX—XVII веков: Энциклопедический словарь. — СПб.: Нестор-История, 2007. — С. 413.
  3. Г. М. Штендер. Первичный замысел и последующие изменения галерей и лестничной башни Новгородской Софии//Древнерусское искусство. Проблемы и атрибуции. М., «Наука», 1977, с. 30-54
  4. Архитектура Софии. Дата обращения 1 декабря 2010. Архивировано 25 августа 2007 года.
  5. Янин В. Л. Некрополь Новгородского Софийского собора. Церковная традиция и историческая критика. М.: «Наука», 1988
  6. Трифонова А. Н. История Великого Новгорода в XX веке. — М.: Северный паломник. — С. 212. — 390 с. — ISBN 978-5-94431-299-0.
  7. 22 древнерусских глаголических надписи-граффити XI—XII веков из Новгорода // Slovo: Časopis Staroslavenskoga instituta u Zagrebu. Zagreb, 2012. 62. S. 63–99.
  8. Древнерусские граффити XI—XII вв.
  9. Б. Г. Васильев. Древнерусские настенные рисунки-граффити (к постановке вопроса)
  10. На стенах древнерусских храмов можно найти ребусы и рассказы об убийцах
  11. Светлана Гнутова. Поклонные кресты в России: история вопроса — Православный журнал «Фома». Православный журнал «Фома» (27 сентября 2012). Дата обращения 4 июля 2017.

Література

ред.

статті з журналу «Софія»:

  • Рождественская Т. Еще раз о надписях на свитках пророков в куполе Новгородского Софийского собора\\"София" № 2 за 1999 г.
  • Столова Г. Память их в род и в род (К десятилетию освящения Новгородского Софийского собора)\\"София" № 4 за 2001 г.
  • Савушкина Н. Библиотека Софийского собора\\"София" № 1 за 2004 г.
  • Царевская Т. Крест главного купола Софийского собора // София. — 2004. — № 4. (рос.)

Посилання

ред.
  Зовнішні відеофайли
  Такого не може бути ! Магдебурзька брама Софійського собору Новгорода. на YouTube // Председатель СНТ. — 2021. — 29 серп. (рос.)