Бориспіль

Бориспіль
Герб Борисполя	Прапор Борисполя
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Київська область
Район	Бориспільський район
Громада	Бориспільська міська громада
Засноване	—
Перша згадка	1015
Статус міста	від 1956 року
Населення	▲ 64 117 (01.01.2022)
- повне	▲ 64 117 (01.01.2022)
Агломерація	Київська агломерація
Площа	37,01 км²
Поштові індекси	08300-08307
Телефонний код	+380-4595
Координати	50°21′04″ пн. ш. 30°57′03″ сх. д. / 50.35111° пн. ш. 30.95083° сх. д.Координати: 50°21′04″ пн. ш. 30°57′03″ сх. д. / 50.35111° пн. ш. 30.95083° сх. д.
Висота над рівнем моря	124 м
Назва мешканців	бори́сполець; бори́спілька; бори́спільці
День міста	23 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Бориспіль
До обл./респ. центру
- автошляхами	35 км
До Києва
- автошляхами	35 км
Міська влада
Адреса	08300, Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72
Вебсторінка	Сайт бориспільської ради
Мапа
	Бориспіль
	Бориспіль

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бориспіль (значення).

Бори́спіль — місто в Україні, адміністративний центр Бориспільського району Київської області. Районний центр з 1923 року, з 1956 по 2020 роки — місто обласного підпорядкування Київської області.

Офіційна українська назва міста у першій половині XX століття — Баришпіль^[2]. Недалеко від бувшого Баришполя знаходиться містечко Баришівка.

Географія ред.

На мапі за 1720 рік Йоганна Гоманна Бориспіль показано як "Barizpole" (Баришполе, можливо).

Бориспільська міська рада

Місто розташоване за 35 км на південний схід від Києва. В місті знаходиться залізнична станція Бориспіль на електрифікованій лінії Київ — Харків і автостанція на магістралі цього ж напрямку. Через місто проходить єврошлях міжнародного значення М03 E40. За 9 км від центру міста розташований Міжнародний аеропорт «Бориспіль» та пасажирська залізнична станція Бориспіль-Аеропорт.

Докладніше: Міжнародний аеропорт «Бориспіль», Бориспіль (станція) та Бориспіль-Аеропорт

Клімат ред.

За класифікацією Кеппена клімат відносять до вологого континентального з теплим літом (Dfb). Середньорічна температура складає 8,0 °C, кількість опадів — 602 мм.^[3]

Клімат Борисполя
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Середній максимум, °C	−2,4	−1,1	4,1	13,8	20,7	24	25,3	24,5	19,2	12,3	4,8	0,2	12,1
Середня температура, °C	−5,2	−4,2	0,6	9,1	15,4	18,8	20,1	19,2	14,2	8,2	2,2	−2,2	8,0
Середній мінімум, °C	−8	−7,2	−2,9	4,4	10,2	13,6	14,9	13,9	9,3	4,2	−0,4	−4,5	4,0
Норма опадів, мм	42	39	35	47	48	73	81	61	47	35	46	48	602
Джерело: Climate-Data.org. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 4 червня 2022.

Історія ред.

Див. також: Баришівка

Київська Русь ред.

Бориспіль — одне з найдавніших поселень Київщини, відоме за літописними матеріалами як Летч, Льто, Олто. Перша літописна згадка про нього стосується початку XI століття, коли в братовбивчій війні (1015—1019) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один із перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов'язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 р. як укріплене городище, яке стояло на підвищенні між двома рукавами р. Альти. Місцевість була заболочена і лісиста. Летч за часів Київської Русі був не тільки укріпленим пунктом на межі Київського та Переяславського князівства, але й місцем зміни коней та місцем відпочинку для різних посольств, гінців, княжих дружин, князів.

Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Бориспільського району та сам Летч були зруйновані. А з XIII ст. ці землі переходять під владу Великого князівства Литовського.

Період Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Війська Запорозького ред.

Пізніше ця територія належала королівському товмачу Солтанові Албеєвичу. У 1508 році він продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли землею до кінця XVI ст. Ймовірніше всього, що в цей час Бориспіль (в окремих джерелах — Баришпіль, Боришпіль) і отримав свою сучасну назву. На монастирських землях в цей період почали селитися втікачі з Правобережжя.

Після 1569 року всі українські землі, які раніше належали литовцям, відійшли до польської Корони. За рішенням польського сейму від 1590 року містечко Бориспіль отримав у володіння Войтех Чоновицький, який в документах 1590 року згадується як гетьман запорізьких козаків. У цих документах Бориспіль вперше згадується як містечко.

У 1596 році Бориспіль, який на той час був уже значним поселенням, Сигізмунд III зробив королівською маєтністю. Того ж року було утворено Бориспільське староство.^{[джерело?]} В часи польського панування місту було надано Магдебурзьке право. Відтоді міська ратуша Борисполя користувалася власною печаткою з гербом — зображенням Святого Станіслава (Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. — Ф. 1. — Спр. 50683).

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. Україну охоплює ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання під проводом Семерія (Северина) Наливайка (1594–1596) сейм надав Бориспільське староство магнату Станіславові Жолкевському спочатку у ленне володіння, а з 1623 року воно стає власністю родини Жолкевських (залишається ним до 1648 року)^{[джерело?]}. Тоді у містечку було 77 господарств і близько 370 мешканців.

Наприкінці XVII ст. Бориспіль став досить великим містечком з двома брамами — Переяславською та Київською, кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займались ремеслами та промислами. У XVIII столітті Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Київ — Полтава.

Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Юхиму Дарагану. На той час Бориспіль мав офіційний статус сотенного містечка Київського (давніше — Переяславського) полку.

Є на мапі 1787 року^[4]

Російська імперія та встановлення радянської влади ред.

У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. У місті діяли три парафіяльні школи, а в 1842 році відкрито початкове народне училище для державних селян. Варто згадати, що у місті на той час перебувала досить велика єврейська громада, існувало єврейське кладовище.

2 червня 1920 року, під час польсько-радянської війни, біля Борисполя відбулися бойові дії між польсько-українськими та російськими червоноармійськими частинами. Тоді ж у травні-червні, в очікуванні звільнення від більшовицької окупації, місцеві мешканці підняли антирадянське повстання. Утім, об'єднані польсько-українські сили не змогли надати підтримку повстанцям і виступ був жорстоко придушений російськими військами.^[5].

У 1920 році в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали створюватися сільськогосподарські артілі. Того ж року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, у 1923 році — Бориспіль отримав статус районного центру. На той час у місті продовжувала існувати велика єврейська громада та єврейське кладовище.

3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і всюди по Україні, у Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опір колективізації. Прокотилася хвиля «бабських бунтів». На придушення такого бунту в Борисполі було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населення, колективізація продовжувалася. 3 дрібних артілей утворюються 4 колгоспи: ім. Шевченка, ім. Кірова, «Серп і молот», «Перемога».

Війська Російської імперії проходять через Бориспіль, (1877)
Вулиця Київський шлях у Борисполі, (1902)

Голодомор (1932—1933) ред.

Смертність сільського населення Бориспільського району (без м. Борисполя) з 1 січня 1933 р. до 1 січня 1934 року склала 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими.

Жертвами репресій стали багато жителів району та міста Борисполя. Серед них: Тарабан — нач. райземвідділу, Степанов — голова райвиконкому, Пінчук — бандурист, молодий письменник Жигалко та багато інших.

1939 року село Бориспіль отримало статус селища міського типу^[6]

Друга світова війна ред.

23 вересня 1941 року Бориспіль окупували німецькі війська. На території аеродрому до жовтня 1942 року функціонував табір для військовополонених. У лютому 1943 року в придніпровських лісах біля Сошникова розпочав свою діяльність партизанський загін імені Щорса. Звільнення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року, у цей час тут діяли дві армії (38-а — під командуванням Никандра Чибісова, 40-а — під командуванням Кирила Москаленка). Бориспіль звільняла 136-а дивізія під командуванням Івана Пузікова. В ніч на 23 вересня 1943 року бійці дивізії увірвались у місто, захопили аеродром, багато зброї, чимало полонених. За два роки окупації нацисти вбили і закатували в районі 497 громадян. Понад 5 тисяч вивезли до Німеччини. В боях за визволення від німецьких загарбників загинуло понад 8 тисяч мешканців району, у тому числі понад три тисячі бориспільців. Більше 5 тисяч воїнів лежать в братських могилах району. На території сучасної школи лінгвістики в період 1941—1943 рр. нацисти проводили розстріли місцевого населення. Після війни учні тоді ще школи № 5 насипали курган з землі привезеної з місць найбільших битв німецько-радянської війни.

Повоєнні роки ред.

Олесницьке озеро

У 1959 році чисельність населення Борисполя досягла 17,2 тис. осіб.

У 1965 році прийняв перших пасажирів новий Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

На початку 1970-х років Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися: виросло селище будівників газопроводу, побудовані нові житлові квартали, де живуть переважно працівники аеропорту. У 1975 році Бориспіль отримав статус міста обласного підпорядкування^[7].

Як свідчать дані, на початку 1980-х років на території міста та району працювали 36 промислових та сільськогосподарських підприємств, 27 будівельних та транспортних підприємств, 20 середніх та 8 восьмирічних шкіл, 50 медичних установ, 34 будинки культури та клуби, 47 бібліотек, спортивна та музична школи, районний будинок побуту, будинок культури.

У Бориспільськомук районі наприкінці 1960-х — початку 1990-х років налічувалося всього: по місту і району — 136 великих та малих підприємств і організацій, 15 радгоспів, 4 радгоспи-птахофабрики.

Пам'ятний знак на честь перебування в м. Борисполі Тараса Шевченка
Меморіал жертвам Голодомору 1932—1933 років
Книшовий меморіальний комплекс

У Незалежній Україні ред.

З 24 серпня 1991 року — в складі Незалежної України.

Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 1000-річчя Борисполя відзначалося на державному рівні^[8].

Станція Бориспіль-Аеропорт розташована поблизу основного діючого терміналу «D»

30 листопада 2018 року відкрита пасажирська станція Бориспіль-Аеропорт Київської дирекції Південно-Західної залізниці, кінцева станція лінії к.п. 19 км — Бориспіль-Аеропорт (відгалуження від лінії Дарниця — Гребінка), на території міжнародного аеропорту «Бориспіль».

Населення ред.

Динаміка населення^[9]


Рік	1623	1897	1959	1970	1979	1989	1992	1998	2001	2005	2017	2022
Населення (осіб)	370 ▲	8953 ▲	17180 ▲	32365 ▲	39983 ▲	50508 ▲	52500 ▲	54300 ▲	53975 ▼	55334 ▲	61613 ▲	64117 ▲

Національний склад Борисполя 2001 року:

Національний склад м. Борисполя (2001)
Національність	Кількість (тис.)	Відсоток
українці	47,5	89,1%
росіяни	4,9	9,3%
білоруси	0,3	0,6%
поляки	0,1	0,1%

Мовний склад Борисполя 2001 року:

Мовний склад м. Бориспіль (2001)
Мова	Відсоток
українська	88,28%
російська	11,19%
білоруська	0,22%

Культура ред.

У Борисполі діє мережа закладів культури; є пам'ятки історії та архітектури.

Заклади культури ред.

Сферу культури в місті (і в цілому районі) репрезентують:

міський будинок дитячої та юнацької творчості;
міська централізована бібліотечна система^[10] (також є 7 шкільних бібліотек та інших установ);
у місті діє Бориспільський державний історичний музей;


Будинок дитячої та юнацької творчості міста Бориспіль	Кінотеатр «Європа» До реставрації — «Дружба»	Бориспільський державний історичний музей

Улюбленим місцем відпочинку містян є центральний парк, де в тому числі розташовані меморіал пам'яті воїнів німецько-радянської війни і Алея Героїв, міський стадіон «Колос» і міська спортивна школа, різноманітні заклади відпочинку, кафе, атракціони тощо.

Пам'ятки і пам'ятники ред.

Погруддя Павла Чубинського

Цікавими об'єктами історичного минулого та архітектури у Борисполі є:

вал ІХ—ХІІ століть;
Борисо-Глібська церква;
Пожежна вежа;
Меморіал пам'яті жертв Голодомору;
Книшове кладовище;
Залізничний вокзал 1901 року;
Пам'ятник «Святий князь Володимир — Хреститель Русі-України»;
Книшовий меморіальний парковий комплекс^[11].

У місті також встановлено ряд інших пам'ятників і пам'ятних знаків — меморіал воїнів Німецько-радянської війни, пам'ятники Павлу Чубинському, пам'ятні знаки на честь перебування Т. Г. Шевченка в околицях міста і воїнам-афганцям.

Після здобуття Україною незалежності містяни неодноразово порушували питання знесення пам'ятника В. І. Леніну та зміни назв декількох вулиць. Наприклад, у ніч на 1 березня 2011 року представники організації «Патріот України» розбили постамент довкола пам'ятника Леніну, на якому були написані металеві букви «В. І. Ленін»^[12]. 22 серпня 2011 року пам'ятник Ленінові було перенесено з площі перед Міськрадою^[13]. 21 лютого 2014 місцевими мешканцями його було остаточно знесено^[14].

Бориспільці пропонують замість Леніна поставити пам'ятник Павлові Чубинському. Автор тексту до українського гімну народився в їхньому місті.

23 серпня 2014 року у День Державного прапора України урочисто відкрито пам'ятник Героям Небесної сотні^[15]. ] 25 травня 2021 року на Європейській площі в місті Борисполі урочисто відкритий монументально-декоративну скульптуру князю Борису.

Пам'ятник князю Борисові

Фігуру князя Бориса встановили на постамент ще напередодні новорічних свят. Проте тривалий час скульптор Олексій Пергаменщик вже на місці доводив скульптуру до досконалості. Скультуру закладали ще при Анатолію Соловйовичу Федорчуку, при ньому й мали відкрити. Але, як відомо, міський голова пішов із життя, тому цю місію взяв на себе теперішній голова — Володимир Борисенко. Інформативно: монументально-декоративна скульптура князю Борису виготовлена з цільного світло-сірого граніту. Виготовлена без перехідної моделі (знавці стверджують, що так свої скульптури робив Мікеланджело). На голові в князя шолом часів Київської Русі. Князь підперезаний мечем, лівою лукою Борис опирається на щит, на якому є зображення тризуба. Правою рукою тримає Біблію, притиснувши її до грудей. Над Борисом здіймається німб. Із лицьового боку напис: «Св.Князь Борис 986—1015 н. е.». Із тильної сторони: «Ініціатор створення пам’ятника: Анатолій Федорчук. Скульптор: Олексій Пергаменщик. Куратор: Микола Данилейко. 2020 н.е»^[16]^[17].

Інфраструктура ред.

Бориспіль є фактично східними воротами Києва. Через місто проходять траси із Харкова, Полтави, Кременчука тощо. Тому щодня через місто проходить велика кількість автотранспорту. При цьому кількість світлофорів у Борисполі по головній вулиці становить 22. У вечірні та ранішні години під Борисполем видовжуються кілометрові черги з автівок, оскільки світлофори загоряються на 30—35 секунд і не є синхронізованими між собою.

Підприємства та соціальна сфера міста ред.

У місті досить добре розвинені всі галузі виробничої та невиробничої сфери. У Борисполі розташована велика кількість будівельних підприємств.

ПриватБанк, Райффайзен Банк Аваль, Укргазбанк та інші банки представляють банківську сферу діяльності у місті Борисполі^[18].

Медіа ред.

Газета «Трудова слава» (з 1930 р.) ^[19]
Газета «Вісті» ^[20] (з 2000 р.)
телеканал «Бориспіль» (з 2007 р.)
Інтернет-видання «Це Бориспіль» (з 2007 р.) ^[21]
Газета «Термінал» (з 2011 р.)

Релігія ред.

У місті діють громади всіх основних конфесій України.

Українська Православна Церква (Московський Патріархат) — Покровський кафедральний Собор (Борисо-Глібська парафія).
Православна церква України — храм Святого Миколая.
Українська Греко-Католицька Церква — храм Святих Володимира й Ольги.
Римо-Католицька Церква в Україні — храм Преображення Господнього.
Православна церква України — парафія Святих жінок-мироносиць.
Громада Євангельських християн-баптистів «Благословіння».
Громада Церкви християн віри Євангельської (п'ятдесятників) «Ковчег Любові».
Харизматична Християнська церква Повного Євангелія «Преображеніє».
Об'єднання рідновірів України [Архівовано 23 жовтня 2018 у Wayback Machine.] — громада українських рідновірів «Поляни».

Релігійні споруди ред.

Свято-Покровський кафедральний собор
Храм Святого пророка Іллі
Свято-Миколаївська церква
Храм Святих Володимира й Ольги (УГКЦ)

Міста-побратими ред.

Уродженці ред.

Аксьонов Олександр Васильович (1984—2021) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Бабенко Микола Андрійович (1942—2005) — український актор театру, кіно та дубляжу
Горкун Віталій Володимирович (* 1986) — український вояк, учасник російсько-української війни.
Гудзь Валерій Федорович (1971-2022) - полковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (2022).
Дудченко Олександр Олександрович (1988—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Євсевський Федір Андрійович — композитор української діаспори.
Кудря Володимир Іванович — український кінооператор.
Логвин Геннадій Борисович (1972—2015) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Ніговський Іван Миколайович — підполковник Армії УНР^[22].
Раєвський Петро Іванович (1847—1886) письменник, автор більше 40 повістей і оповідань, надрукованих в газеті «Києвлянинь» українською мовою.
Тороповський Георгій Валерійович (1996—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Чепілко Іван Йосипович (1880—1921) — український громадський та політичний діяч. У 1921 році голова Цупкому.
Чубинський Павло Платонович — автор гімну України, географ, етнограф, похований у Борисполі.
Ярмак Олександр Валентинович — відомий український реп-виконавець , співак та актор.

Герої Радянського Союзу ред.

Поховані ред.

Степаненко Сергій Євгенович (1967—2016) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Світлини ред.

Книшовий меморіально-парковий комплекс
Пам'ятний знак вченому-етнографу Павлу Чубинському, автору слів Гімну України
Братська могила п'ятьох льотчиків, які загинули 8 грудня 1959 року
Будівля колишньої школи № 2 (нині — міжшкільний комбінат)
Меморіальна дошка в школі № 2, де навчався Герой Радянського Союзу Василь Шкіль
Меморіальна дошка на будинку, де жив Герой Радянського Союзу, ветеран аерофлоту Василь Борисов
Меморіальна дошка на честь видатного гігієніста, академіка Захарія Френкеля, який народився в Борисполі
Меморіальна дошка на приміщенні школи № 1, де навчався Герой Радянського Союзу Юрій Головатий
Колишня Бориспільська міська пожежна частина
Термінал «F» аеропорту «Бориспіль»
Залізничний вокзал
Артоб'єкт «Я кохаю Бориспіль»
Курганна група мікрорайон «Нестерівка»

Пам'ятники ред.

Пам'ятник Святому князю Борису
Пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам загиблим в Афганістані
Погруддя Петра Верни
Пам'ятник князю Володимиру Мономаху
Пам'ятник Нестору Літописцю
Меморіал Слави в Центральному міському парку
Алея Героїв Радянського Союзу
Пам'ятник київському князю Володимиру Великому
Пам'ятник жертвам Чорнобильської катастрофи
Пам'ятник Павлу Чубинському (встановлений 15 квітня 2020 року в Книшовому меморіально-парковому комплексі)
Стіна пам'яті жертвам «Великого терору»
Пам'ятний знак класику єврейської літератури Шолом-Алейхему
Пам'ятник Небесній Сотні
Могила заслуженого майстра народної творчості, різьбяра по дереву П. П. Верни
Пам'ятний знак воїнів, які загинули при обороні і визволенні м. Борисполя
Могила активістів с. Нестерівки Височин М. К. та Височин Я. М., закатовані фашистами у 1942 році