Відкрити головне меню
Микільський монастир на малюнку 1783 року

Київський Свято-Микільський Пустинний монастир — православний чоловічий монастир на Печерську в Києві.

ОписРедагувати

Відомий з середини XV століття. Спочатку був розташований на схилах Дніпра, у вкритій лісом місцевості (звідси його тогочасна назва Києво-Микільський Пустинний монастир — «пустинний», тобто «усамітнений»), що з XVII століття знана як Аскольдова могила. Наприкінці XVII століття на плато, в урочищі Довга Нива (нині район площі Слави), збудували новий монастирський бароковий ансамбль: він складався зі Свято-Микільського собору («Великий Микола», зведений у 1690–1694 роках коштом гетьмана Івана Мазепи, архітектор Осип Старцев), дзвіниці (спочатку дерев'яна, 1750 року замінена мурованою), трапезної зі Свято-Покровською церквою (бл. 1695–1696 років) та келій.

1715 року окремо від цього комплексу, на місці стовпа («слупа»; нині район Арсенальної площі), що був дороговказом до старого монастиря, коштом князя Дмитра Голіцина збудовано Свято-Микільську Слупську церкву («Малий Микола», храм належав монастиреві, але використовувався як парафіяльний). Після того, як ченці перейшли до Великого Миколи, стара дерев'яна церква на Аскольдовій Могилі стала кладовищенською.

1810 року за проектом архітектора Андрія Меленського на її місці збудовано ампірову церкву-ротонду; монастирське кладовище згодом перетворилося на місце поховання міської еліти.

1831 року територію навколо Великого Миколи відвели для потреб Київської фортеці, Свято-Микільський собор зробили гарнізонним (відтоді його називали військовим), у келіях розташували казарми, а монастир переїхав до Малого Миколи, навколо якого було збудовано нові келії та дзвіницю. Від 1844 року настоятелями обителі ставали за сумісництвом ректори Київської духовної семінарії.

У 1919–30 роках Свято-Микільський собор належав Українській автокефальній православній церкві (1919 року Василь Липківський тут уперше відправив літургію українською мовою).

За радянської влади 1934 року монастир було закрито, майже всі монастирські будівлі знищено. Трапезну розібрано на початку 1960-х років.

Джерела та літератураРедагувати