Південно-Західна залізниця
Півде́нно-За́хідна залізни́ця (ПЗЗ) — одна з найстаріших залізниць України. Управління Південно-Західної залізниці розташоване в столиці України — місті Києві.
 | |
| Залізниці України (територіальний поділ).png | |
| Тип | бізнес і залізнична компанія |
|---|---|
| Статус | діюча |
| Повна назва | Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» |
| Наступник(и) (спадкоємці) |
Укрзалізниця |
| Засновано | 1870 |
| Штаб-квартира | Київ |
| Роки функціонування |
1936 — н. ч. попередньо: Південно-Західні залізниці (1878—1936) |
| Країна |
 Україна |
| Телеграфний код | Ю-З |
| Залізничний код приписки (Чисельний код) | 032—034[1] |
| Ширина колії | 1520 мм |
| Кількість станцій | 315 |
| Власник(и) | Укрзалізниця |
| Холдингова компанія | Укрзалізниця |
| Материнська компанія | Укрзалізниця |
| Дочірні компанії |
|
| Сайт | www.swrailway.gov.ua |
ГеографіяРедагувати
Залізниця розташована переважно на території Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської, Хмельницької та частково в районах Сумської, Рівненської, Чернівецької, Черкаської, Полтавської та Тернопільської областей.
Райони, що обслуговує залізниця, розташовані в межах поліської і лісостепової зон України. Північна частина залізниці, приблизно по лінії Шепетівка — Житомир — Київ — Ніжин — Бахмач, знаходиться в межах Полісся; Південна — у лісостеповій зоні. У районі розташування залізниці проживає понад 11 млн чоловік.
Межі залізниціРедагувати
Залізниця межує із залізницями: Білоруською, Московською, Південною, Одеською, Молдовською, Львівською.
Експлуатаційна характеристикаРедагувати
Загальна експлуатаційна протяжність залізниці — 4 668 км.
Розгорнута довжина головних колій становить 6 438,1 км. Південно-Західна залізниця займає друге місце по обсягу перевезень серед шести залізниць України. В загальному обсязі вантажних перевезень України кожна шоста тонна припадає на частку ПЗЗ. Біля третини від загального обсягу пасажирообігу України забезпечується залізничниками Південно-Західної залізниці, в тому числі значна частка міжнародних перевезень. Електротягою виконується 93,3 % усіх перевезень вантажів та пасажирів.
Експлуатаційну роботу залізниці здійснюють п'ять дирекцій залізничних перевезень — Жмеринська, Київська, Козятинська, Конотопська та Коростенська.
На Південно-Західній залізниці налічується 315 станцій.
ІсторіяРедагувати
Початок будівництва залізниць на тій території України, що входила до складу Російської імперії, відноситься до 60-х років XIX століття, коли виникла необхідність з'єднання Одеського порту і південно-західних кордонів з центральними областями Росії.
Першу на підросійській Україні залізницю Одеса — Балта, довжиною 213 кілометрів, будували за державний рахунок, будівництво тривало біля трьох років (1863—1865), керував цими роботами барон К. фон Унгерн-Штернберг. У травні 1866 року розпочато будівництво Києво-Балтської залізниці, як продовження лінії Одеса — Балта. Рух потягів на цій лінії було відкрито через 4 роки. Формально початком існування Південно-Західної залізниці є 7 червня 1870 року
Пасажирський вокзал у Києві будувався одразу для двох залізниць — Києво-Балтської та Курсько-Київської. Остання була продовжена до лівого берега Дніпра у Києві, роботи по продовженню тривали до кінця 1868 року але ще два роки будували міст через Дніпро під керівництвом інженера Струве. Перший поїзд зі сторони Курська прийшов до Києва у лютому 1870 року.
У 1871—1876 р.р. збудовані дільниці Жмеринка — Волочиськ, Бердичів — Кривин, у 1890—1897 роках дільниці Жмеринка — Могилів-Подільський, Козятин — Умань, Христинівка — Шпола, Бердичів — Житомир. У 1897 році до залізниці приєднана Фастівська лінія, а в 1902 році — Волинська лінія і збудована дільниця Київ — Коростень.
Статут новоствореного товариства Південно-Західних залізниць був затверджений царем 9 червня 1878 року. Остаточне об'єднання Одеської, Києво-Брестської та Бресько-Граєвської залізниць відбулось 1 липня 1878 року.
У 1883 році приєднана збиткова і незавершена Бендеро-Галацька лінія протяжністю 293,5 км.
Майже до 1890-х років XIX століття паровози Південно-Західної залізниці працювали на дровах, лише на південних дільницях (від Жмеринки до Одеси) — на англійському вугіллі, що доставлявся в Одеський порт. Після 1885 року всі паровози поступово стали переводити на донецьке вугілля.[2]
Впродовж 1888—1889 років в Києві по Театральній вулиці (нині — вулиця Лисенка, 6) за проектом архітекторів О. фон Гогена та Б. Куликовського споруджено будівлю Управління Південно-Західних залізниць.
Витрати на навчання і утримання одного учня в училищі при Південно-Західній залізниці становили 13 рублів на місяць, а викладач отримував 290—300 рублів. Середня виручка з одного залізничного пасажира в 1904 році становила 1 рубль 5 копійок. Обід для службовців залізниці був пільговим і коштував 10 копійок.[3] Протягом 1900—1902 років було збудовано лінію Київ-Волинський — Ковель протяжністю близько 400 км.
Станом на 1 січня 1904 року співробітників на залізниці було понад 50 тис. осіб.
1913 року розгорнута довжина головних колій становила 3906 верст, у тому числі 1349 верст — дві колії. Рухомий склад налічував 1480 паровозів, 31809 товарних і 1650 пасажирських вагонів. В управління Південно-Західної залізниці входили служби колії, тяги, руху, телеграфу, комерційної, зборів та матеріальної. Крім того, були ще канцелярія начальника залізниці, бухгалтерія, навчальний відділ і лікарська служба.
30 листопада 1913 року відбулося відкриття товарно-пасажирського руху на дільниці Проскурів — Старокостянтинів I — Шепетівка. Одночасно почалися роботи з продовження залізничної лінії від Шепетівки до Коростеня, а також прокладання колії Шепетівка — Ізяслав — Ланівці та Ярмолинці — Гусятин (ці магістралі стали до ладу 1915 та 1916 роках). 1916 року споруджено лінію Коростень — Виступовичі (на Мозир)[2]
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
| Схема Південно-Західної залізниці | |
 |
Схематична мапа Південно-Західної залізниці (1940) |
У подальшому було збудовано ще ряд ліній, переважно місцевого значення — 1925 року стала до ладу Ніжин — Чернігів, 1928 року збудовано лінію Чернігів — Овруч, 1930 року — Чернігів — Горностаївка, 1931 року збудовано залізницю Ворожба — Хутір-Михайлівський та Хутір-Михайлівськийй — Чигинок, 1935 року — лінію Овруч — Білокоровичі, 1936 року стали до ладу дві лінії — Фастів I — Житомир та Калинівка — Старокостянтинів I, у 1950-ті роки збудували невеличку залізницю Житомир — Коростишів протяжністю 27 км.
Єдиними лініями, спорудженими пізніше, стала невелика вантажно-промислова гілка до Київської ГЕС (збудована на початку 1960-х років; з 29 жовтня 2010 по вересень 2011 роки цією лінію курсував пасажирський дизельпоїзд від станції Київ-Петрівка до міста Вишгорода) та лінія Київ-Московський — Миронівка (1981—1983 роки).
Згідно з розпорядженням Міністерства шляхів сполучення СРСР № Г-3998 від 13 лютого 1959 року Конотопське відділення (НОД-5) Московсько-Київської залізниці було передано до складу Південно-Західної залізниці[4].
У лютому 1992 року зі складу Київського та Конотопського відділень Південно-Західної залізниці до складу Білоруської залізниці було передано дільниці Лисички — Кравцовка та Тереховка — Куток (без станцій Лисички та Тереховка, які були у складі Білоруської залізниці). Натомість зі складу Гомельського відділення Білоруської залізниці до складу Коростенського відділення було передано дільницю пост 173 км — Овруч (без станції Овруч, яка була у складі Південно-Західної залізниці.
1992 року станції Зернове, Перемога, Чигинок, Семенівка, Угли-Завод, Новгород-Сіверський Брянського відділення Московської залізниці були передані в підпорядкування Конотопського відділення. 1993 року станцію Волфине Курського відділення Московської залізниці також було передано до Конотопського відділення. Навесні 1994 року станції Тьоткіно, Неонилівка, Крупець та Локоть Конотопського відділення були передані до Курського відділення Московської залізниці[5].
У серпні 1995 року, після будівництва мосту через Десну та 14-кілометрової дільниці Пирогівка — Новгород-Сіверський тупикова лінія Карповичі — Новгород-Сіверський була з'єднана з основною мережею залізниць України[6].
СучасністьРедагувати
1 грудня 2015 року розпочалась господарська діяльність ПАТ «Укрзалізниця»; державне територіально-галузеве об'єдання «Південно-Західна залізниця» втратило статус окремої юридичної особи і продовжило діяльність як регіональна філія[7].
Скандали у 2015 роціРедагувати
4 березня Уряд відсторонив від виконання обов'язків директора Південно-Західної залізниці Олексія Кривопішина і просить правоохоронців порушити проти нього кримінальну справу.[8]
17 березня судовим рішенням зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 192-р від 11.03.2015 року, яким Тягульського В. Г. призначено виконуючим обов'язки начальника Південно-Західної залізниці. Рішення набрано законної сили 17.03.2015 року.[9]
19 березня Андрій Пивоварський дав велике інтерв'ю УП.[10][11]
19 березня на сайті ПЗЗ зявилося повідомлення:[12]
| « | Південно-Західна залізниця інформує що в. о. генерального директора Укрзалізниці Бланком М. І.[13] 19.03.2015 р. видано злочинні накази про звільнення з 19.03.2015 р. керівного складу Південно-Західної залізниці.
Дані накази є злочинними, такими, що прямо суперечать Законам України та створюють реальну загрозу національній безпеці України. З цього моменту вважаємо, що накази та розпорядження Укрзалізниці не підлягають виконанню, як такі, що видаються злочинцем щодо якого порушено та розслідуються кримінальні справи про зловживання владою та службовим становищем. |
» |
Скандали у 2018 роціРедагувати
Навесні 2018 року посаду заступника директора регіональної філії Південно-Західної залізниці з фінансово-економічних питань посів Роман Веприцький, екс-депутат Харківської облради від фракції «Відродження», доцент кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ. Саме в часи його керівництва Укрзалізниця запустила «Kyiv Boryspil Express», який попри запевнення залізничників у надійності вже протягом першого тижня експлуатації тричі зазнавав поломки. На думку керівника проекту «Zалізниця без корупції» В. Даценка, невдача пов'язана з корупційною складовою[14].
Електрифікація залізниціРедагувати
Позначки: постійний струм =, змінний струм ~:
- 1950 — Київ — Боярка (23 км, =)
- 1953 — Боярка — Васильків (14 км, =)
- 1955 — Васильків — Мотовилівка (10 км, =)
- 1957 — Київ — Бровари (30 км, =)
- 1958 — Мотовилівка — Фастів (17 км, =)
- 1959 — Київ-Волинський — Ворзель (29 км, =)
- 1960 — Ворзель — Клавдієве (11 км, =)
- 1963 — Фастів — Миронівка (103 км, ~)
- 1964 — Фастів — Здолбунів (330 км, ~)
- 1967 — Бровари — Зернове (320 км, ~ (далі — змінний струм))
- 1968 — Борщагівка — Київ-Петрівка (12 км) та Клавдієве — Тетерів (33 км)
- 1972 — Дарниця — Баришівка (50 км)
- 1973 — Баришівка — Яготин (37 км)
- 1977 — Козятин — Жмеринка (111 км)
- 1978 — Тетерів — Малин (24 км)
- 1982 — Малин — Чоповичі (28 км)
- 1983 — Чоповичі — Коростень (24 км)
- 1985 — Київ-Деміївський — Трипілля (39 км)
- 1986 — Трипілля — Миронівка (63 км)
- 1988 — Чернігів — Семиходи (87 км)
- 1989 — Жмеринка — Котовськ (199 км, з них на Південно-Західній 81 км)
- 1994 — Яготин — Гребінка (47 км)
- 1997 — Жмеринка — Гречани (106 км)
- 1998 — Гречани — Тернопіль (112 км, з них на Південно-Західній 61 км)
- 1999 — Ніжин — Чернігів (83 км)
- 2004 — Воронізька — Шостка (11 км)
- 2005 — Коростень — Яблунець (42 км)
- 2006 — Яблунець — Шепетівка (109 км)
- 2010 — Конотоп — Ворожба[15] (75 км)
- 2011 — Фастів — Житомир (відкрито 22 серпня)[16] (101 км)
Підпорядковані підприємстваРедагувати
- Дорожного підпорядкування
- Інформаційно-обчислювальний центр
- Жмеринська дирекція залізничних перевезень
- Київська дирекція залізничних перевезень
- Козятинська дирекція залізничних перевезень
- Конотопська дирекція залізничних перевезень
- Коростенська дирекція залізничних перевезень.
- Основні станції
Фастів I (старий вокзал)
Видатні особиРедагувати
- Бльох Іван Станіславович — перший голова правління товариства Південно-Західних залізниць (1878—1881)
- Вербицький Олександр Матвійович — автор проекту Київського вокзалу, понад 30 років працював в Південно-Західних залізницях — спочатку архітектором шляхової служби, а згодом головним архітектором
Начальники залізниціРедагувати
Начальники Південно-Західного округу залізниць (1946—1951)Редагувати
| 1946—1947 | Кривонос Петро Федорович |
| 1947—1951 | Ковальов Герман Васильович |
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Коди Південно-Західної залізниці
- ↑ а б http://www.ounb.km.ua/rec/cal/ball.html Архівовано 18 червень 2009 у Wayback Machine. Хронологічний перелік знаменних і пам'ятних дат Хмельниччини на 2007 рік
- ↑ http://mycityua.com/history/2008/01/17/090100.html[недоступне посилання з липень 2019]
- ↑ Бобылев А. Н. На острых гранях перемен.
- ↑ Бобылев А. Н. Как добрые соседи.
- ↑ Анатолий Мураховский. Станет ли Деснянский мост началом реконструкции железнодорожной сети в Украине? // Зеркало недели. Украина. — 1995. — № 32 (11 серпня).
- ↑ Відсьогодні ПАТ «Укрзалізниця» розпочинає господарську діяльність // Укрзалізниця. — 2015. — 1 грудня.
- ↑ Південно-Західна залізниця відмовляється виконувати накази «Укрзалізниці» // П'ятниця, 20 березня 2015, 11:44
- ↑ Рішенням суду зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 192-р від 11.03.2015 року про призначення в. о. начальника Південно-Західної залізниці Тягульского В. Г.
- ↑ Андрій Пивоварський: Не знаю, що потрібно зробити, щоб люди повірили // Севгіль Мусаєва-Боровик, Юрій Панченко, УП _ Четвер, 19 березня 2015, 11:30
- ↑ Тимофій Милованов. Яким Бачать Український Уряд: Перші 100 Днів // 12 березня 2015, 18:04
- ↑ Злочинні накази в.о. генерального директора Укрзалізниці Максіма Бланка — звільнення керівного складу Залізниці
- ↑ Перший заступник генерального директора Укрзалізниці Бланк Максим Ігорович, у 2008, 2012-2014 роках директор, президент компанії «Аструм-Капітал». 16 квітня 2014 року Бланка Максима Ігоровича призначено першим заступником генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України
- ↑ "Бориспільський експрес": піар і корупція. dt.ua. Архів оригіналу за 8 грудень 2018. Процитовано 8 грудня 2018.
- ↑ У 2010 році електрифіковано 99 км експлуатаційних дільниць залізниці[недоступне посилання з липень 2019]
- ↑ Об'єкт національного характеру. Архів оригіналу за 6 червень 2014. Процитовано 10 вересень 2011.
ПосиланняРедагувати
- Офіційний сайт Південно-Західної залізниці
- Південно-Західна залізниця // Укрзалізниця
Бази даних рухомого складуРедагувати
- Південно-Західна залізниця // TrainPix.
- Південно-Західна залізниця // TrainPhoto.
Карти та схемиРедагувати
ЛітератураРедагувати
- Андреев П. Н. Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным Казенным железным дорогам. — К. : [Тип. С. В. Кульженко], 1898.
- Андреев П. Н. Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным Казенным железным дорогам. — К. : [Тип. С. В. Кульженко], 1899.
- Юго-Западная ж. д. // Технический железнодорожный словарь. — М. : Государственное транспортное железнодорожное издательство, 1941.
- В. И. Дышлюк, П. Г. Зубец, П. И. Москаленко, Т. А. Мукминова, И. Г. Черната, Н. Н. Шавловский, В. В. Шимко, А. И. Яроменюк. Юго-Западная железная дорога. Вчера. Сегодня. Завтра. 1870—1995 гг., — Киев, Транспорт Украины, 1995. — 245 с. — ISBN 5-7707-7927-6.