Південно-Західна залізниця
Півде́нно-За́хідна залізни́ця (ПЗЗ) — одна з найстаріших залізниць України. Управління Південно-Західної залізниці розташоване в столиці України — місті Києві.
 | |
| Тип | залізнична компанія |
|---|---|
| Статус | діюча |
| Повна назва | Регіональна філія «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» |
| Наступник(и) (спадкоємці) |
Українська залізниця |
| Засновано | 1870 |
| Штаб-квартира | Київ |
| Роки функціонування |
1936 — н. ч. попередньо: Південно-Західні залізниці (1878—1936) |
| Країна |
 Україна |
| Телеграфний код | Ю-З |
| Залізничний код приписки (Чисельний код) | 032—034[1] |
| Ширина колії | 1520 мм |
| Кількість станцій | 315 |
| Власник(и) | Українська залізниця |
| Холдингова компанія | Українська залізниця |
| Материнська компанія | Укрзалізниця |
| Дочірні компанії |
|
| Сайт | www.swrailway.gov.ua |
ГеографіяРедагувати
Залізниця розташована переважно на території Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської, Хмельницької та частково в районах Сумської, Рівненської, Чернівецької, Черкаської, Полтавської та Тернопільської областей.
Райони, що обслуговує залізниця, розташовані в межах поліської і лісостепової зон України. Північна частина залізниці, приблизно по лінії Шепетівка — Житомир — Київ — Ніжин — Бахмач, знаходиться в межах Полісся; Південна — у лісостеповій зоні. У районі розташування залізниці проживає понад 11 млн осіб.
Межі залізниціРедагувати
Залізниця межує із залізницями: Білоруською, Московською, Південною, Одеською, Молдовською, Львівською.
Експлуатаційна характеристикаРедагувати
Загальна експлуатаційна протяжність залізниці — 4 668 км.
Розгорнута довжина головних колій становить 6 438,1 км. Південно-Західна залізниця займає друге місце по обсягу перевезень серед шести залізниць України. В загальному обсязі вантажних перевезень України кожна шоста тонна припадає на частку ПЗЗ. Біля третини від загального обсягу пасажирообігу України забезпечується залізничниками Південно-Західної залізниці, в тому числі значна частка міжнародних перевезень. Електротягою виконується 93,3 % усіх перевезень вантажів та пасажирів.
Експлуатаційну роботу залізниці здійснюють п'ять дирекцій залізничних перевезень — Жмеринська, Київська, Козятинська, Конотопська та Коростенська.
На Південно-Західній залізниці налічується 315 станцій.
ІсторіяРедагувати
Початок будівництва залізниць на тій території України, що входила до складу Російської імперії, відноситься до 1860-х, коли виникла необхідність з'єднання Одеського порту і південно-західних кордонів з центральними областями Росії.
Першу на підросійській Україні залізницю Одеса — Балта довжиною 213 кілометрів будували за державний рахунок, будівництво тривало біля трьох років (1863—1865), керував цими роботами барон Карл фон Унгерн-Штернберг.
У травні 1866 року розпочато будівництво Києво-Балтської залізниці, як продовження лінії Одеса — Балта. Рух потягів на цій лінії було відкрито через 4 роки. Формально початком існування Південно-Західної залізниці є 7 червня 1870.
Пасажирський вокзал у Києві будувався одразу для двох залізниць — Києво-Балтської та Курсько-Київської. Остання була продовжена до лівого берега Дніпра у Києві, роботи по продовженню тривали до кінця 1868, але ще два роки будували міст через Дніпро під керівництвом інженера Аманд Струве. Перший поїзд зі сторони Курська прийшов до Києва у лютому 1870.
У 1871—1876 збудовані дільниці Жмеринка — Волочиськ, Бердичів — Кривин, у 1890—1897 дільниці Жмеринка — Могилів-Подільський, Козятин — Умань, Христинівка — Шпола, Бердичів — Житомир.
У 1897 до залізниці приєднана Фастівська лінія, а в 1902 — Волинська лінія і збудована дільниця Київ — Коростень.
Статут новоствореного товариства Південно-Західних залізниць затверджений царем 9 червня 1878. Остаточне об'єднання Одеської, Києво-Берестейської та Берестейсько-Граєвської залізниць відбулось 1 липня 1878.
У 1883 приєднана збиткова і незавершена Бендеро-Галацька лінія протяжністю 293,5 км.
Майже до 1890-х паровози Південно-Західної залізниці працювали на дровах, лише на південних дільницях (від Жмеринки до Одеси) — на англійському вугіллі, що доставлявся в Одеський порт. Після 1885 всі паровози поступово стали переводити на донецьке вугілля.[2]
Впродовж 1888—1889 в Києві по Театральній вулиці (нині — вулиця Лисенка, 6) за проектом архітекторів О. фон Гогена та Б. Куликовського споруджено будівлю Управління Південно-Західних залізниць.
Витрати на навчання і утримання одного учня в училищі при Південно-Західній залізниці становили 13 карбованців на місяць, а викладач отримував 290—300 карбованців. Середня виручка з одного залізничного пасажира в 1904 становила 1 карбованець 5 копійок. Обід для службовців залізниці був пільговим і коштував 10 копійок.[3]
Протягом 1900-1902 збудовано лінію Київ-Волинський — Ковель протяжністю близько 400 км.
Станом на 1 січня 1904 співробітників залізниці було понад 50 000 осіб.
У 1913 розгорнута довжина головних колій становила 3 906 верст, у тому числі 1 349 верст — дві колії. Рухомий склад налічував 1 480 паровозів, 31 809 товарних і 1 650 пасажирських вагонів. В управління Південно-Західної залізниці входили служби колії, тяги, руху, телеграфу, комерційної, зборів та матеріальної. Крім того, були ще канцелярія начальника залізниці, бухгалтерія, навчальний відділ і лікарська служба.
30 листопада 1913 відбулося відкриття товарно-пасажирського руху на дільниці Проскурів — Старокостянтинів I — Шепетівка. Одночасно почалися роботи з продовження залізничної лінії від Шепетівки до Коростеня, а також прокладання колії Шепетівка — Ізяслав — Ланівці та Ярмолинці — Гусятин (ці магістралі стали до ладу в 1915 та 1916).
У 1916 споруджено лінію Коростень — Виступовичі (на Мозир)[2]
 Зовнішні зображення
| |
|---|---|
| Схема Південно-Західної залізниці | |
 |
Схематична мапа Південно-Західної залізниці (1940) |
1918 — наказом Міністерства шляхів Української держави від 15 травня назву залізниці змінено на «Правобережну»[4].
У подальшому збудовано ще ряд ліній, переважно місцевого значення — у 1925 стала до ладу Ніжин — Чернігів, у 1928 збудовано лінію Чернігів — Овруч, 1930 — Чернігів — Горностаївка, у 1931 збудовано залізницю Ворожба — Хутір-Михайлівський та Хутір-Михайлівськийй — Чигинок, 1935 — лінію Овруч — Білокоровичі, у 1936 стали до ладу дві лінії — Фастів I — Житомир та Калинівка — Старокостянтинів I, у 1950-ті збудували невеличку залізницю Житомир — Коростишів протяжністю 27 км.
Єдиними лініями, спорудженими пізніше, стала невелика вантажно-промислова гілка до Київської ГЕС (збудована на початку 1960-х; з 29 жовтня 2010 по вересень 2011 цією лінію курсував пасажирський дизельпоїзд від станції Київ-Петрівка до міста Вишгорода) та лінія Київ-Московський — Миронівка (1981—1983).
Згідно з розпорядженням Міністерства шляхів сполучення СРСР № Г-3998 від 13 лютого 1959 Конотопське відділення (НОД-5) Московсько-Київської залізниці передано до складу Південно-Західної залізниці[5].
У лютому 1992 зі складу Київського та Конотопського відділень Південно-Західної залізниці до складу Білоруської залізниці було передано дільниці Лисички — Кравцовка та Тереховка — Куток (без станцій Лисички та Тереховка, які були у складі Білоруської залізниці). Натомість зі складу Гомельського відділення Білоруської залізниці до складу Коростенського відділення було передано дільницю пост 173 км — Овруч (без станції Овруч, яка була у складі Південно-Західної залізниці.
У 1992 станції Зернове, Перемога, Чигинок, Семенівка, Угли-Завод, Новгород-Сіверський Брянського відділення Московської залізниці були передані в підпорядкування Конотопського відділення.
У 1993 станцію Волфине Курського відділення Московської залізниці також було передано до Конотопського відділення.
Навесні 1994 станції Тьоткіно, Неонилівка, Крупець та Локоть Конотопського відділення були передані до Курського відділення Московської залізниці[6].
У серпні 1995, після будівництва мосту через Десну та 14-кілометрової дільниці Пирогівка — Новгород-Сіверський тупикова лінія Карповичі — Новгород-Сіверський була з'єднана з основною мережею залізниць України[7].
СучасністьРедагувати
1 грудня 2015 року розпочалась господарська діяльність ПАТ «Укрзалізниця»; державне територіально-галузеве об'єдання «Південно-Західна залізниця» втратило статус окремої юридичної особи і продовжило діяльність як регіональна філія[8].
Назва залізниціРедагувати
На території сучасної незалежної України до цього часу існують назви державних підприємств, які походять від розташування цих підприємств на території давно зниклих Російської імперії та СРСР. Йдеться про назви регіональних філій державної «Укрзалізниці»: «Південно-Західна залізниця» та «Південна залізниця».
Ці назви виникли через таке розташування підприємств у Російській імперії та СРСР. Після набуття Україною незалежності та встановленням державного кордону України ці назви перестали відповідати дійсному розташуванню підприємств.
Існування на території незалежної України державних підприємств з імперськими назвами є неприйнятним та потребує виправлення таких назв.
Між тим назви інших регіональних філій «Укрзалізниці» походять або від назв міст, які є керівними центрами цих філій (Одеська, Львівська, Донецька), або від розташування на території сучасної України (Придніпровська)[9].
Скандали у 2015 роціРедагувати
4 березня Уряд відсторонив від виконання обов'язків директора Південно-Західної залізниці Олексія Кривопішина і просить правоохоронців порушити проти нього кримінальну справу.[10]
17 березня судовим рішенням зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 192-р від 11.03.2015 року, яким Тягульського В. Г. призначено виконуючим обов'язки начальника Південно-Західної залізниці. Рішення набрано законної сили 17.03.2015 року.[11]
19 березня Андрій Пивоварський дав велике інтерв'ю УП.[12][13]
19 березня на сайті ПЗЗ зявилося повідомлення:[14]
 |
Південно-Західна залізниця інформує що в. о. генерального директора Укрзалізниці Бланком М. І.[15] 19.03.2015 р. видано злочинні накази про звільнення з 19.03.2015 р. керівного складу Південно-Західної залізниці.
Дані накази є злочинними, такими, що прямо суперечать Законам України та створюють реальну загрозу національній безпеці України. З цього моменту вважаємо, що накази та розпорядження Укрзалізниці не підлягають виконанню, як такі, що видаються злочинцем щодо якого порушено та розслідуються кримінальні справи про зловживання владою та службовим становищем. |
 |
Скандали у 2018 роціРедагувати
Навесні 2018 року посаду заступника директора регіональної філії Південно-Західної залізниці з фінансово-економічних питань посів Роман Веприцький, екс-депутат Харківської облради від фракції «Відродження», доцент кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ. Саме в часи його керівництва Укрзалізниця запустила «Kyiv Boryspil Express», який попри запевнення залізничників у надійності вже протягом першого тижня експлуатації тричі зазнавав поломки. На думку керівника проекту «Zалізниця без корупції» В. Даценка, невдача пов'язана з корупційною складовою[16].
Електрифікація залізниціРедагувати
Позначки: постійний струм =, змінний струм ~:
- 1950 — Київ — Боярка (23 км, =)
- 1953 — Боярка — Васильків (14 км, =)
- 1955 — Васильків — Мотовилівка (10 км, =)
- 1957 — Київ — Бровари (30 км, =)
- 1958 — Мотовилівка — Фастів (17 км, =)
- 1959 — Київ-Волинський — Ворзель (29 км, =)
- 1960 — Ворзель — Клавдієве (11 км, =)
- 1963 — Фастів — Миронівка (103 км, ~)
- 1964 — Фастів — Здолбунів (330 км, ~)
- 1967 — Бровари — Зернове (320 км, ~ (далі — змінний струм))
- 1968 — Борщагівка — Київ-Петрівка (12 км) та Клавдієве — Тетерів (33 км)
- 1972 — Дарниця — Баришівка (50 км)
- 1973 — Баришівка — Яготин (37 км)
- 1977 — Козятин — Жмеринка (111 км)
- 1978 — Тетерів — Малин (24 км)
- 1982 — Малин — Чоповичі (28 км)
- 1983 — Чоповичі — Коростень (24 км)
- 1985 — Київ-Деміївський — Трипілля (39 км)
- 1986 — Трипілля — Миронівка (63 км)
- 1988 — Чернігів — Семиходи (87 км)
- 1989 — Жмеринка — Котовськ (199 км, з них на Південно-Західній 81 км)
- 1994 — Яготин — Гребінка (47 км)
- 1997 — Жмеринка — Гречани (106 км)
- 1998 — Гречани — Тернопіль (112 км, з них на Південно-Західній 61 км)
- 1999 — Ніжин — Чернігів (83 км)
- 2004 — Воронізька — Шостка (11 км)
- 2005 — Коростень — Яблунець (42 км)
- 2006 — Яблунець — Шепетівка (109 км)
- 2010 — Конотоп — Ворожба[17] (75 км)
- 2011 — Фастів — Житомир (відкрито 22 серпня)[18] (101 км)
Підпорядковані підприємстваРедагувати
- Дорожного підпорядкування
- Інформаційно-обчислювальний центр
- Жмеринська дирекція залізничних перевезень
- Київська дирекція залізничних перевезень
- Козятинська дирекція залізничних перевезень
- Конотопська дирекція залізничних перевезень
- Коростенська дирекція залізничних перевезень.
- Основні станції
Фастів I (старий вокзал)
Видатні особиРедагувати
- Бльох Іван Станіславович — перший голова правління товариства Південно-Західних залізниць (1878—1881)
- Вербицький Олександр Матвійович — автор проекту Київського вокзалу, понад 30 років працював в Південно-Західних залізницях — спочатку архітектором шляхової служби, а згодом головним архітектором
Начальники залізниціРедагувати
Начальники Південно-Західного округу залізниць (1946—1951)Редагувати
| 1946—1947 | Кривонос Петро Федорович |
| 1947 | в.о. Вишневецький |
| 1947—1951 | Ковальов Герман Васильович |
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Коди Південно-Західної залізниці
- ↑ а б http://www.ounb.km.ua/rec/cal/ball.html Архівовано 18 червня 2009 у Wayback Machine. Хронологічний перелік знаменних і пам'ятних дат Хмельниччини на 2007 рік
- ↑ http://mycityua.com/history/2008/01/17/090100.html[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Державний вістник. — 1918. — № 3.
- ↑ Бобылев А. Н. На острых гранях перемен.
- ↑ Бобылев А. Н. Как добрые соседи.
- ↑ Анатолий Мураховский. Станет ли Деснянский мост началом реконструкции железнодорожной сети в Украине? // Зеркало недели. Украина. — 1995. — № 32 (11 серпня).
- ↑ Відсьогодні ПАТ «Укрзалізниця» розпочинає господарську діяльність // Укрзалізниця. — 2015. — 1 грудня.
- ↑ Позбутися імперських назв державних підприємств на території незалежної України: перейменувати регіональні філії "Укрзалізниці" "Південна-Західна залізниця" та "Південна залізниця" на, відповідно, "Київська залізниця" та "Харківська залізниця"
- ↑ Південно-Західна залізниця відмовляється виконувати накази «Укрзалізниці» // П'ятниця, 20 березня 2015, 11:44
- ↑ Рішенням суду зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України № 192-р від 11.03.2015 року про призначення в. о. начальника Південно-Західної залізниці Тягульского В. Г.
- ↑ Андрій Пивоварський: Не знаю, що потрібно зробити, щоб люди повірили // Севгіль Мусаєва-Боровик, Юрій Панченко, УП _ Четвер, 19 березня 2015, 11:30
- ↑ Тимофій Милованов. Яким Бачать Український Уряд: Перші 100 Днів // 12 березня 2015, 18:04
- ↑ Злочинні накази в.о. генерального директора Укрзалізниці Максіма Бланка — звільнення керівного складу Залізниці
- ↑ Перший заступник генерального директора Укрзалізниці Бланк Максим Ігорович, у 2008, 2012-2014 роках директор, президент компанії «Аструм-Капітал». 16 квітня 2014 року Бланка Максима Ігоровича призначено першим заступником генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України
- ↑ "Бориспільський експрес": піар і корупція. dt.ua. Архів оригіналу за 8 грудня 2018. Процитовано 8 грудня 2018.
- ↑ У 2010 році електрифіковано 99 км експлуатаційних дільниць залізниці[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Об'єкт національного характеру. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 10 вересня 2011.
ПосиланняРедагувати
- Офіційний сайт Південно-Західної залізниці
- Південно-Західна залізниця // Укрзалізниця
Бази даних рухомого складуРедагувати
- Південно-Західна залізниця // TrainPix.
- Південно-Західна залізниця // TrainPhoto.
Карти та схемиРедагувати
ЛітератураРедагувати
- Андреев П. Н. Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным Казенным железным дорогам. — К. : [Тип. С. В. Кульженко], 1898.
- Андреев П. Н. Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западным Казенным железным дорогам. — К. : [Тип. С. В. Кульженко], 1899.
- Юго-Западная ж. д. // Технический железнодорожный словарь. — М. : Государственное транспортное железнодорожное издательство, 1941.
- В. И. Дышлюк, П. Г. Зубец, П. И. Москаленко, Т. А. Мукминова, И. Г. Черната, Н. Н. Шавловский, В. В. Шимко, А. И. Яроменюк. Юго-Западная железная дорога. Вчера. Сегодня. Завтра. 1870—1995 гг., — Киев, Транспорт Украины, 1995. — 245 с. — ISBN 5-7707-7927-6.