Відкрити головне меню

ОписРедагувати

Перша згадка «бунчукового товариства» датується 1685-м відколи під бунчук до Самойловича було узято старшин полтавського полку Левенців. Відносно масовим явищем подібний протекціонізм став за часів його наступника — Мазепи. Початково за статусом посідали трете місце опісля військових та значних товаришів. На відміну від двох останніх рангів, які надавалися за заслуги перед Військом Запорозьким, бунчуковими ставали за вислугу перед власником бунчука — гетьманом. Лише після смерті Скоропадського, «взяття під бунчук» Малоросійською колегією стало помітним і впливовим явищем[1].

В походах бунчукові товариші перебували під командою генерального бунчужного. Рангою вони вважалися трохи нижчими під полковників і, при потребі, заступали полковників у командуванні полком. Кількість їх не була визначена і цілковито залежала від Гетьмана, який набирав їх із визначніших козацьких родин.

ПривілеїРедагувати

Привілеї бунчукового товариша, як особи, що перебувала «в особливій гетьманській протекції», полягали в тому, він звільнявся від місцевого суду і судився в генеральному суді.

Скасування званняРедагувати

Після скасування гетьманства, титул бунчукового товариша ще залишався деякий час для поважніших осіб.

ПриміткиРедагувати

  1. Кривошея В. В. Генеалогія українського козацтва. Нариси історії козацьких полків. 2-ге видання. — К.: ВД «Стилос», 2004. — 389 с. (256 с.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати