Анна Ярославна

французька королева, середня дочка Великого князя Київського Ярослава I Мудрого

А́нна Яросла́вна (близько 1032 — 5 вересня 1075[3]) — київська князівна, королева Франції (1051—1060)

Анна Ярославна
Анна Ярославна
Анна Ярославна
Мозаїка
Королева Франції
19 травня 1051 — 4 серпня 1060
Попередник Матильда Фризька
Наступник Берта Голландська
Регент Франції
1060 — 1069
Народився 1025[1]
Київська Русь
Помер 1070-ті[1]
Франція
Відомий як аристократка
Батько Ярослав Мудрий[1][2]
Мати Інгігерда[2]
У шлюбі з Генріх I
Рауль IV де Вексен
Діти Філіпп I
Гуго Великий
Релігія Католицька церква
Підпис

Дочка великого київського князя Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди[4], дочки короля Улофа III[5]. Онука київського князя Володимира Святославича[6]. Друга дружина французького короля Генріха I (10511060)[3]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу[3][4].

Згадується переважно в іноземних джерелах[3], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст[4]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції[4]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину[3]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням[4]. Залишила малолітнього сина Філіппа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля[7]. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074).

Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)[3]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви)[8]. Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією[9]. Востаннє згадується на документі під 1075 роком[3]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови, знала давньоруську, латину, грецьку й французьку.

Імена ред.

  • А́нна Яросла́вна — в українській історіографії.
  • А́нна Ки́ївська (фр. Anne de Kyiv), А́нна Ру́ська або А́нна Руси́нка[10] (фр. Anne de Rus’) — у французькій історіографії.
  • Агне́с, або Агне́са (лат. Agnes) — у французьких джерелах[11].

Біографія[12] ред.

Ранні роки ред.

 
Доньки Ярослава (?) (фреска Софії Київської, ХІ ст.)

Точна дата її народження невідома, Філіп Делорм зробив припущення про 1027 рік[5], тоді як Андрій Грегорович запропонував 1032 рік, посилаючись на згадування в Київському літописі про народження того року дочки Ярослава. Різні історики припускають, що Анна народилась між 1022 і 1032 (або й 1036) роками[5]. Точне місце Анни в порядку народження її братів і сестер невідомо, хоча вона майже напевно була молодшою дочкою[5]. Дитячі роки пройшли в Києві[13]. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, що з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.

Анна здобула гарну освіту[13]. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватав швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття князівни з того сватання нічого не вийшло.

Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою[13]. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, імовірно, займалася переписуванням книжок.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI століття Київська Русь встановила дружні стосунки з Королівством Франція, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа.

Заручини ред.

Переговори про одруження Анни з королем Генріхом, що був на 18 років старшим, відбулися наприкінці 1040-х років, після смерті першої дружини Генріха Матильди з Фризії та їхньої єдиної дитини. Через нагальну потребу у спадкоємці та все жорсткіше несприйняття Церквою споріднених шлюбів, Генріх мусив шукати наречену не пов'язану з ним кровно[14]. Восени 1049 або навесні 1050 року Генріх відправив єпископа Ґотьє, єпископа Мо, Рожера II, єпископа Шалону, васала Ґослена де Шоні та інших неназваних радників до двору Ярослава[15]. Жодних відомостей про шлюбні переговори та домовленості про придане не збереглося, хоча Анна, за згадками у хроніках, залишила Київ із «багатими дарами»[16]. Анна з почтом вирушила до Реймса влітку або восени 1050 року[17].

Перший шлюб. Королева Франції ред.

 
Шлюб Анни і Генріха (мініатюра «Хроніки Сен-Дені», XIV ст.)

У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни[18].

1053 року Анна народила сина Філіпа[19], пізніше Роберта та Гуго[20]. Роберт у підлітковому віці помер[21]. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Королівства Франція.

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Королівства Франція. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Королівства Франція. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, що наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп.

Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.

Другий шлюб ред.

 
Грамота 1063 року з підписом Анни

1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка[22]. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.

На грамоті французького короля від 1063 року на користь абатства св. Крепіна в Суассоні зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмом ст.-укр. ANA РЪНNА, який є пам'яткою української мови[23][24]. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne[25]. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — МФА[ʁɛn], «рен»). За твердженням «Encyclopedia of Ukraine»[26], її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письма[24] (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні староукраїнського письма)[23][27][28].

Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Королівство Франція отримало нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.

Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII століття науковець, абат Менестрьє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Довкола портрету є нагробний напис півколом такого змісту: «Hic jacet domina Agnès uxor quondam Henrici regis» (Тут спочиває пані Агнес[29], жінка короля Генриха). Решта напису відломана, і з другого боку читається: «Eorum per misericordiam Dei requiescant in pace» (Нехай з Божої милосердности їх (душі) спочивають у спокої)[30]. Утім Філіпп Делорм спростовує цю думку. Він пише, що, по-перше, на надгробку відсутнє слово «regis» — «короля», а стиль різьблення ближчий до XIV століття. Під час революції цей надгробок зник[31].

Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.

Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році[32].

Існує легенда, що на Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існує[33].

Сім'я ред.

 
Тризуб Ярослава, батька Анни.
 
Уявний герб Анни в XVII ст.
  • Батько: Ярослав (бл.983—20.02.1054), князь ростовський (990—?), великий князь київський (1015—1054)
  • Матір: Інгігерда (близько 1002—1050) — шведська принцеса.
  • Брати і сестри:
    • Ілля (?—1020), князь новгородський (бл. 1019—1020)
    • Володимир (1020—4.10.1052), князь новгородський (1034—1052)
    • Ізяслав (1024—1078), князь турівський (1042—1052), новгородський (1052—1054) і київський (1054—1068, 1069—1073, 1077—1078)
    • Анастасія (?—після 1074/до 1094) ∞ Андрій І, король Угорщини
    • Святослав (1027—1076), князь чернігівський (1054—1073), київський (1073—1076)
    • Всеволод (1030—1093), князь переяславський (1054—1076), чернігівський (1077—1078) і великий князь київський (1076—1077, 1078—1093)
    • Єлизавета (бл.1032—п. 1067) ∞ Гаральд III, конунг Норвегії
    • Вячеслав (між 1033/1036—1057), князь смоленський (1054—1057)
    • Ігор (1036—1060), князь волинський (1054—1057) і смоленський (1057—1060)
  • 1-й чоловік (з 1051): Генріх І (1008—1060) — король Франції з династії Капетингів.
  • Діти
  • 2-й чоловік (з 1062): Рауль IV (бл. 1025—1074) — граф Валуа.

Родовід ред.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
8. Святослав, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4. Володимир, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9. Малуша, служниця
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2. Ярослав Мудрий, великий князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
10. Рогволод, полоцький князь
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5. Рогніда, полоцька княжна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
11. невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1. Анна, королева Франції
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
12. Ерік VI, король Швеції
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
6. Улоф ІІІ, король Швеції
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
13. Сігрід, готландська князівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3. Інгігерда, шведська принцеса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
14. невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
7. Астрід, ободритська князівна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
15. невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вшанування пам'яті ред.

Пам'ятники ред.

У 1065 році Анна Ярославна заснувала монастир Святого Вікентія, в Санлісі поблизу Парижа. У монастирі у XVII столітті було встановлено пам'ятник де вона тримає мініатюрну модель заснованої нею монастиря в руці. Напис на пам'ятнику був «Анна руська, королева Франції» (фр. «Anne de Russu, reine de France»)[34][35] 29 вересня 1996 року за запитом української громади Франції та за сприяння тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея[36] оригінальний напис під статуєю змінили на «Анна Київська, королева Франції» (фр. «Anne de Kiev Reine de France»).[37] Офіційна церемонія відкриття нового підпису відбувалася у присутності тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея та місцевих французьких можновладців[38].

У червні 2005 році у Санлісі встановили пам'ятник королеві Анні, який створив Валентин Зноба у співавторстві із Миколою Знобою[39]. Цей пам'ятник Україна подарувала Франції. На відкритті був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко[40][41][42][43][44].

У листопаді 2016 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні авторства скульптора Констянтина Скритуцького[45].

У серпні 2017 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник — копія французького монумента, встановленого 2005 році в Санлісі авторства Валентина Зноби. Копію створив син скульптора Микола Зноба[46][47].

2 жовтня 2018 року в Тулузі (Франція) відкрито пам'ятник доньці київського князя Ярослава Мудрого — Анні, яка була дружиною французького короля Генріха I[48].

У жовтні 2019 року пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, в рамках проєкту «Шлях Королеви», відкрили у місті Арлон, Бельгія. Проєкт покликаний відтворити мандрівку майбутньої королеви від Києва до Парижа[49].

19 листопада 2019 року пам'ятник юній Анні Київській установили на території палацу Вєльопольських (пол. Pałac Wielopolskich) у Кракові. Скульптура є реплікою пам'ятника, встановленого в Києві 2016 року[50][51].

В рамках VI Міжнародного фестивалю мистецтв «Anne de Kyiv Fest» 2020 року відкрито пам'ятник малій Анні Ярославні (підписано як Анні Київській) в Луцьку. Він належить до серії пам'ятників Анні Київській у ключових містах Європи на її шляху до Франції, одним з яких був Луцьк[52].

30 квітня 2023 року в місті Ле-Блан-Менілі (Франція) встановлено пам'ятник Анні Ярославні, дочці князя Київської Русі Ярослава Мудрого і королеві Франції. Як повідомлялося, загалом у Франції тепер три пам’ятники королеві родом із Київської Русі[53].

Вулиці та сквери ред.

Монети, марки ред.

Установи ред.

У культурі ред.

Образотворче мистецтво ред.

Художня література ред.

Анна Ярославна — героїня декількох історичних романів українських, французьких та інших письменників

  • Чемерис, Валентин. Анна Київська. Харків: Фоліо, 2016
  • Филипчак, Іван. Анна Ярославна — королева Франції. Дрогобич: Відродження, 1995 (написаний 1933).
  • Соколовський, Валентин. Анна. Дилогія або Біла Королева. Київ: Видавець Бихун В.Ю., 2018.
  • Ладинский, Антонин. Анна Ярославна — королева Франции. Москва: Советский писатель, 1961.
  • Озерецкая, Елена. Звенит слава в Киеве Ленинград: Издательство «Детская литература», 1974.
  • Candeille, Amélie Julie. Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle. Paris: Maradan, 1821.
  • Dauxois, Jacqueline. Anne de Kiev. Reine de France [Анна Київська, королева Франції]. Paris: Presses de la Renaissance, 2003.
  • Deforges, Régine. Sousle ciel de Novgorod [Під небом Новгорода]. Paris: Fayard, 1989 (український переклад: Режіна Дефорж. Анна Київська. Переклад з французької: Григорій Філіпчук // Всесвіт, Київ, 1991. № 1—2)
  • Monchaux, Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges [Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів]. Paris: Pierre Téqui, 2009.
  • Delorme, Philippe. Anne de Kiev: Epouse de Henri 1er[Анна Київська. Дружина Генріха I]. Paris: Pygmalion, 2015(український переклад: Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І Переклад з французької: Іван Рябчій // Laurus, Київ, 2016).

Музика ред.

Кіно ред.

Примітки ред.

  1. а б в С. Тр. Анна Ярославна // Русский биографический словарьСПб: 1900. — Т. 2. — С. 193.
  2. а б Kindred Britain
  3. а б в г д е ж АННА ЯРОСЛАВНА. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 20 травня 2021.
  4. а б в г д Войтович Л. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія [Архівовано 26 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів: Інститут українознавства, 2000.
  5. а б в г Делорм, 2016, с. 56.
  6. В Ивано-Франковске хотят установить памятник французской королеве Анне Ярославне. frankivsk-future.com.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 26 лютого 2021.
  7. Делорм, 2016, с. 167.
  8. Делорм, 2016, с. 160.
  9. Делорм, 2016, с. 185.
  10. Сент-Емур Ке, де. Анна Русинка, королева Франції и графиня Валюа [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.] / з фр. пер. І. Франко. Львів, 1909.
  11. Делорм, 2016, с. 168.
  12. Таємниці великих Українців
  13. а б в Делорм, 2016, с. 64.
  14. Делорм, 2016, с. 107.
  15. Делорм, 2016, с. 109.
  16. Делорм, 2016, с. 116.
  17. Делорм, 2016, с. 118.
  18. Делорм, 2016, с. 130.
  19. Делорм, 2016, с. 147.
  20. Делорм, 2016, с. 151.
  21. Делорм, 2016, с. 178.
  22. Делорм, 2016, с. 177.
  23. а б В. В. Німчук. Пам'ятки української мови [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 453—455.
  24. а б Підпис Анни Ярославни 1063 року // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 56. — 352 с. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
  25. reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 7 січня 2017.
  26. Anna Yaroslavna [Архівовано 7 червня 2019 у Wayback Machine.] // Encyclopedia of Ukraine, 1984: 75.
  27. Звенигородська берестяна грамота кінця XII — або початку XII ст. // Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. / Німчук В.; НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 268. — 352 с.
  28. Лист Говенової до Нежича у Звенигород з вимогою повернути борг. Берестяна грамота [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.] // Державна архівна служба України
  29. Ім'я Анни у латинській традиції
  30. Мирослав Небелюк. Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі, ÉDITIONS S.C.I.P. Paris, Lion — 1952
  31. Делорм, 2016, с. 194.
  32. Олена Чекан. Вежі Парижа [Архівовано 1 травня 2021 у Wayback Machine.] // Український тиждень. — 16.01.2010.
  33. Corvinus Jastrzobski, Notice sur le texte du Sacre [Архівовано 22 вересня 2014 у Wayback Machine.] ; in Achille François et Jouffroy d'Abbans, Dictionnaire des inventions et découvertes anciennes et modernes, page 384—396.
  34. Грабовський С. С., Грабовська О. С. (2011). Пізнання буття через духовність (PDF). Т. Книга 13, №3 (49). Львів=: Науковий вісник Львівського НУВМБТ ім. С. З. Ґжицького. с. 87—88. ISSN 2413-5550.
  35. Українська культура: історія і сучасність. Львів: Світ, 1994. стор. 389—398
  36. Ким була Анна Ярославна. BBC Україна. Архів оригіналу за 19 серпня 2017. Процитовано 18 серпня 2017.
  37. Відновлення Історичних Коренів Французько-Українських Відносин газета Народна Воля, № 39 від 10 жовтня 1996. стор. 6
  38. Union des Ukrainiens de France. (1997). Cérémonie en l'honneur de la. Reine Anne de Kyïv. Т. 245—248. Paris: L'Est européen. с. 6.
  39. Делорм, 2016, с. 193.
  40. Фотоблог: Санліс — місто Анни Ярославни [Архівовано 19 серпня 2017 у Wayback Machine.] — BBC Україна, 31 травня 2017
  41. Династія світової слави // «Іменем Закону». № 4 за 2009 рік. стор. 24-25
  42. Роман Горбик, Юлія Підлісна. Не тільки Анна! Чому Україна мусить поставити питання про всю старокиївську спадщину — УП. Історична правда, 12 червня 2017
  43. Ющенко зробив подарунок Франції — з двома граматичними помилками? — УП, 1 липня 2005
  44. Українсько-французькі відносини // Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (2004—2007). Авторський колектив: А. Ю. Мартинов (відповідальний редактор), С. В. Віднянський, О. М. Горенко, В. В. Піскіжова. НАН України. Інститут історії України. Київ: Інститут історії України, 2014. 394 стор.: 144—151
  45. У Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні [Архівовано 11 листопада 2016 у Wayback Machine.] — Укрінформ, 10.11.2016
  46. Як у Франції: В Києві відкрили пам'ятник Анні Ярославні — РБК Україна, 25 серпня 2017
  47. У Києві встановили ще один пам'ятник королеві Франції Анні Київській — копію французького — УП. Історична правда, 02.09.2017
  48. У Франції відкрили пам’ятник дочці Ярослава Мудрого. ukranews_com (ua) . Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 3 жовтня 2018.
  49. Шлях Королеви: пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, відкрили у Бельгії. 24 Канал (укр.). Процитовано 24 липня 2022.
  50. Крокуючи Європою – у Кракові встановили пам’ятник Анні Київській (+фото). Офіційний портал КМДА - Головна. 19 листопада 2019. Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 20 листопада 2019.
  51. У центрі Кракова встановили пам’ятник Анні Київській (фото). www.unian.ua (укр.). Процитовано 24 липня 2022.
  52. Літвицька, Лариса (12 вересня 2020). "Шлях королеви": Луцьку подарували пам'ятник Анни Київської. Суспільне | Новини (укр.). Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  53. Ще один пам'ятник Анні Київській встановлено у Франції. 30.04.2023
  54. Штанко Алексей. Сайт художника. Архів оригіналу за 17 червня 2017. Процитовано 30 червня 2017.

Джерела ред.

  • Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ : Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4.

Бібліографія ред.

Монографії ред.

Статті ред.

  • Тимирязев В. А. Французская королева Анна Ярославна [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Исторический вестник. — 1894. — Т. LV, № 1. — С. 198—209.
  • Bautier, Robert-Henri. ‘Anne de Kiev, reine de France, et la politique royale au XIe siècle: étude critique de la documentation.’ Revue des études slaves 57, № 4 (1985)
  • Bogomoletz W. V. Anna of Kiev: An enigmatic Capetian Queen of the eleventh century // French History. Jg. 19. № 3. 2005 [4]
  • Dunbabin, Jean. ‘What's in a Name? Philip, King of France // Speculum 68, № 4 (1993)
  • Agnès de Russie, femme de Henri I // Memoires historiques, critiques, et anecdotes des reines et regentes de France. Par Dreux du Radier / édit. de l'Atlas historique de A. Le Sage. — Paris: De l'imprimerie des frères Mame, 1808. Vol. 1, P. 121—129.

Довідники ред.

Посилання ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анна Ярославна