Яворів
Я́ворів — місто в Україні, адміністративний центр Яворівської міської громади та Яворівського району Львівської області. Населення становить 15 тис. осіб (у 1968 — 8 900, у 2001 — 13 500 осіб, у 2022 - 12785).
| Яворів | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
    _%D0%94%D0%B7%D0%B2%D1%96%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B8_%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%B4%D0%B2%D0%B0_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%86%D1%96.jpg) .jpg) .jpg) | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна
| ||||||||
| Регіон | Львівська область | ||||||||
| Район | Яворівський район | ||||||||
| Тер. громада | Яворівська міська громада | ||||||||
| Код КАТОТТГ | UA46140110010091191 | ||||||||
| Засноване | |||||||||
| Перша згадка | 1376 | ||||||||
| Магдебурзьке право | перша половина XV століття (перше надання), 2 липня 1569 (повторне надання) | ||||||||
| Статус міста | від 1939 року | ||||||||
| Населення | ▼ 12,785 (01.01.2022)[1] | ||||||||
| - повне | ▼ 12,785 (01.01.2022)[1] | ||||||||
| Площа | 23,35 км²[2] | ||||||||
| Густота населення | 552 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 81000 | ||||||||
| Телефонний код | +380-3259 | ||||||||
| Координати | 49°56′23″ пн. ш. 23°23′09″ сх. д.H G O | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 229 м | ||||||||
| Водойма | р. Шкло; | ||||||||
| Назва мешканців | яворівець яворівчанка яворівці | ||||||||
| Міста-побратими |  Ярослав[3], Венгожево[4], Любачів[5]
| ||||||||
| День міста | 23 червня | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Яворів | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 54 км | ||||||||
| - автошляхами | 53 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 81000, Львівська обл., Яворівський р-н, м. Яворів, вул. Львівська, 15 | ||||||||
| Вебсторінка | Сайт міськради | ||||||||
| |||||||||
Географія
ред.Місто Яворів розташоване над річкою Шкло, (притокою Сяну), на відстані 50 км на північний захід від обласного центру міста Львів. У Яворові є залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.
За 5 км від центру міста знаходиться Яворівське озеро.
Топоніми
ред.
Назву топоніма «Яворів» виводять від яворів, яких багато зростає в долині річки Шкло[6]. За іншою версією назва міста як краю пішла від легендарного княжича Я́вора, про якого згадується в давньоруських хроніках XIII—XIV століть.
Урбаноніми:
В Яворові нараховується понад 97 вулиць, в тому числі 4 провулки та 1 площа[7].
Історія
ред.Перша письмова згадка про місто датується 1436 роком. У документі надання Яворова з рядом сіл Казимиром Ягеллончиком у заставне володіння познанському каштелянові Петрові Шамотульському (1456 р.) міститься згадка про аналогічне надання Вінценту Шамотульському 20-річної давності[8]. Яворів у ньому згаданий як місто — таким чином, магдебурзьке право він отримав ще на початку XV ст. (а можливо, й раніше). Твердження про те, що Яворів вперше згадується 24 червня 1376 року у документі надання Владиславом Опольським братам Рейнгольду і Нитку сіл Нових Селиськ та Порудного[9] є помилковим — поселення з такою назвою у тексті не зафіксоване[10]. Ще один акт з нібито першою фіксацією Яворова — надання Анджеєм Шамотульським гербу Наленч торгових яток місцевим шевцям, датоване 1 травня 1408 р. Насправді, названий документ пізнішого походження — ймовірно, його слід датувати 1478 (або 1488) роком[11].
Виникло як хліборобське, торгове і ремісниче поселення на торговельному шляху Львів — Ярослав[12].
2 липня 1569 року місто повторно отримало магдебурзьке право, а з кінця XVI століття у місті діяло братство.
За підтримку Богдана Хмельницького у національно-визвольній боротьбі 1648—1657 років багато яворівців було страчено, а на місто наклали контрибуцію.
У другій половині XVII століття Я́ворів був фортифікованим містом, у якому часто перебував король Ян III Собеський, до 1772 року Яворів — торгово-ремісничий осередок (переважно шевство) на шляху Львів — Ярослав.
Після першого поділу Польщі 1772 року, Яворів перебував у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[13].
У XIX столітті й до 1939 року Яворів — повітове місто. Від середини XIX — на початку XX століть в Яворові відбувається українське культурно-патріотичне піднесення.
3 березня 1918 року в місті відбулося «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, в якому взяли участь близько 20 000 осіб.[14].
Західноукраїнська Народна Республіка, ОУН та УПА
ред.1 листопада в повіті Яворів було встановлено Українську владу — ЗУНР.[15] Яворівським повітовим військовим комендантом був Микола Хархаліс[16].
Повітовим комісаром став професор гімназії Михайло Білик, після нього — вчитель гімназії Дмитро Ліськевич, адвокат Михайло Крижанівський. Голова міської Ради — управитель товариства «Народний Дім» Іван Загаєвич.[17]
Яворівці брали участь у визвольних змаганнях українців 1-ї половини XX століття — у створенні ЗУНР (1918), воювали у лавах УГА, ОУН-УПА.
26 вересня 1939 року німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя. 27 вересня місто зайняв 17-й стрілецький корпус Червоної армії[18].
У радянський період (від 1939 року) в Яворові комуністичною владою чинились утиски національних і релігійних потреб місцевого українського населення.
З листопада 1942 року по квітень 1943 року в міті знаходилося гетто. За цей час в ньому загинули від голоду, холоду і різних хворіб понад 1000 євреїв, ще 4400 було розстріляно на Піщаній горі 16 квітня 1943. [19]
З демократизацією життя в СРСР наприкінці 1980-х років у Яворові з новою силою здіймається хвиля українського національного піднесення, відроджується офіційно релігійне життя.
Від 1991 року — у складі незалежної України — триває розбудова держави, український культурний розвиток.
З 1998 року спостерігалось стрімке економічне та інфраструктурне зростання м. Яворова в складі Яворівського району внаслідок активної діяльності державного діяча, почесного громадянина району Степана Лукашика, а саме створення СЕЗ «Яворів», будівництво нового пункту пропуску через державний кордон Краківець та ін.
Кожного року відзначаються уродини України[20] та Яворова[21].
Населення
ред.Національний склад
ред.Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[22]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 96,54% |
| росіяни | 2,66% |
| поляки | 0,24% |
| білоруси | 0,23% |
| інші/не вказали | 0,33% |
Мова
ред.Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[23][24]:
| Мова | Чисельність, осіб | Доля |
|---|---|---|
| Українська | 12 880 | 96,95% |
| Російська | 358 | 2,70% |
| Білоруська | 18 | 0,14% |
| Вірменська | 8 | 0,06% |
| Польська | 8 | 0,06% |
| Болгарська | 3 | 0,02% |
| Румунська | 1 | 0,01% |
| Угорська | 1 | 0,01% |
| Єврейська | 1 | 0,01% |
| Інші/Не вказали | 7 | 0,04% |
| Разом | 13 285 | 100% |
Культові, архітектурні та історичні пам'ятки
ред.Руська (українська) православна парафія існувала, найімовірніше від першої письмової згадки про місто (1376). Після польського завоювання краю у 1454 році королевич Вацлав заснував яворівську латинську парафію.
Першою латинською сакральною спорудою в Яворові був дерев'яний парафіяльний костел Найсвятішої Марії, заснований у тому ж 1454 році, що проіснував до 1776 року. Саме в цьому костелі в 1678 році було охрещено сина короля Яна Собеського Костянтина. Другий парафіяльний костел, вже кам'яницю, було зведено 1639 року.
У Яворові діє костел святих Петра і Павла.
У Яворові існувала низка православних та греко-католицьких церков. У теперішній час (2000-ні) у Яворові діє 5 храмів УГКЦ[25], один православний та римо-католицький костел.
- Православні
- дерев'яна церква про яку згадано в реєстрі податків 1515 року.
- дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (на Великому передмісті), збудована 1568 року, затверджена королем Стефаном Баторієм 15 травня 1578 року. Згоріла 1636 р. Відбудована в другій половині XVII століття. Згоріла 2007 року внаслідок підпалу. У результаті пожежі вогнем знищено середню частину будівлі та майно церкви. Після тривалої довгої дискусії було вирішено будувати новий мурований храм, який відповідатиме сучасним потребам. Автором нової споруди є архітектор Юрій Горалевич, який подарував проєкт своєму рідному місту. Новий храм, зведений на попелищі, було освячено в 2013 році.
- дерев'яна церква Святого Юрія, збудована 1588 року на основі привілею короля Сигізмунда II. Від неї збереглася набагато пізніша, також дерев'яна, дзвіниця (1764).
- дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (1572).
- дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (на Малому передмісті) 1670 р.
- церква Ікони Почаївської Божої Матері (ПЦУ).
- Греко-католицькі
- Святопокровський монастир сестер ЧСВВ (1621)[26] (УГКЦ).
- кам'яна Церква Святого Юрія (нова), збудована у 1899—1902 роках.
У 1658 році в Яворові було засновано синагогу. Мурована з цегли синагога постала в XIX столітті на площі на південний захід від Ринку. Розпланувально-просторову синагогальну структуру традиційно увиразнювали три аркові вікна чоловічої молитовної зали й дві осі лучкових вікон двоярусних приміщень пуліша з жіночими галереями на південному фасаді. Велика будівля була увінчана профільованим карнизом, підкреслена наріжними пілястрами, покрита бляшаним дахом. У радянський час приміщення перебудували на лазню, що призвело до втрати архітектурного вистрою споруди, зокрема було перерубано віконні прорізи, абсолютно знищено інтер'єр. На початку 1990-х років на замовлення Яворівського міськвиконкому Інститут «Укрзахідпроектреставрація» провів наукові дослідження будівлі й підготував пропозиції щодо її адаптації. Проте невдовзі колишню синагогу таки розібрали[27].
У 1931 році в місті було засновано завдяки старанням і наполегливості Михайла Фільца історико-етнографічний музей «Яворівщина», який відновив роботу в тому самому приміщенні, що має історичне значення, в 2002 році. Серед інших історико-архітектурних пам'яток: яворівська ратуша (кінець XIX століття), будинок міської ради (XIX століття), Народний Дім (1908).
У Яворові встановлено низку пам'ятників діячам української культури та релігії — Тарасові Шевченку, Михайлові Вербицькому, Митрополиту Андрею Шептицькому, Осипу Маковею, що є виключною заслугою державного діяча Лукашика Степана Івановича.
Релігійні споруди
ред.-
Церква Успіння Пресвятої Богородиці, 2018. Архітектор - Юрій Горалевич -
-
-
-
-
Церква Преображення Господа Нашого Ісуса Христа -
Церква Почаївської Ікони Божої Матері (ПЦУ) -
Церква Християн Віри Євангельської -
Зал Царства Свідків Єгови -
Святопокровський монастир сестер Чину Святого Василія Великого
Економіка: промисловість, ремесла і сфера послуг
ред.У Яворові розвинуті деревообробна, харчова, хімічна і меблева промисловість.
Серед основних підприємств міста:
- ТзОВ «Снєжка-Україна»;
- ТзОВ «КЕН-ПАК ЯВОРІВ»;
- ТзОВ «УКР ПАК»;
- ВАТ «Яворівський хлібозавод»;
- ТзОВ «Леомарк»[28].
У Яворові працює метеостанція, дислокується сучасно озброєна військова бригада.
У місті діє школа-майстерня мистецької обробки дерева. Яворів — давній осередок художніх ремесел (різьблення на деревині, іграшкарство, декоративний розпис, вишивка, ткацтво, виробництво сувенірів).
У Яворові розташована однойменна залізнична станція, місто має автобусне сполучення зі Львовом, сусідніми районами та кількома прикордонними містами Республіки Польща.
У місті діють численні торговельні підприємства, кафе, підприємства обслуговування громадян, відділення провідних банків — «Ощадбанку», «Укрексімбанку», «Аваль», «ПриватБанку», «НадраБанку».
У місті працює сучасний торгівельний центр "MacWay".
Соціальна сфера: медицина та освіта
ред.У місті працюють поліклініка та районна лікарня.[29].
- Навчальні заклади Яворова
- Яворівська гімназія імені Осипа Маковея[30];
- Яворівська середня загальноосвітня школа I-III ступенів № 2[31];
- Опорний заклад «Яворівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів №3 ім.Тараса Шевченка»;
- Польська суботня школа[32];
- Яворівський навчально-виховний комплекс «дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І ступеня».
Культура
ред..jpg)
Культурні установи Яворова:
- Яворівський Народний дім;
- Школа мистецтв імені Михайла Вербицького;
- Яворівський районний центр дитячої та юнацької творчості;
- Яворівська центральна районна бібліотека імені Юрія Липи;
- Яворівська центральна районна дитяча бібліотека.
За незалежності з ініціативи державного діяча Степана Лукашика у місті запрацювали 2 музеї: відновив свою роботу історико-етнографічний музей «Яворівщина» (2002) і розпочав свою діяльність садиба-музей письменника Осипа Маковея (1992).
Далеко за межами Галичини відомими є яворівські творчі колективи — Народний хор «Яворівщина» та народна академічна капела «Акколада».
В радянські часи, коли працювало училище художньої обробки дерева і фабрика художніх виробів імені Т. Г. Шевченка, там викладали знані майстри-різьбярі Яворівщини І. Лісовенко, Й. Станько, В. Прийма, С. Гиндик.
Нині Яворів велично відзначає річниці незалежності України, ювілеї своїх земляків: О. Маковея, М. Вербицького, Й. Лозинського, налагоджує добросусідські відносини з прикордонними містами Ярославом та Любачевом (Республіка Польща).
Пам'ятки
ред.- Яворівська забавка — іграшки, що майструються в основному з осики та прикрашаються традиційним яворівським розписом — «вербівкою».
- Яворівська різьба — різновид художнього плоского різьблення.
- Яворівський картопляно-гречаний пиріг — є незамінною стравою яворівчан на весіллях, ювілеях, традиційно на Зелені свята, а в більшості родин — і просто на недільний обід. Як і червоний борщ, яворівський пиріг у кожної господині особливий.
Природоохоронні об'єкти
ред.У Яворові — 5 ботанічних пам'яток природи місцевого значення:
Спорт
ред.У місті є стадіон імені Є. Смука[33], функціонує ДЮСШ «Явір». Найвідоміша спортивна команда Яворова — хокейний клуб «Явір»[34], домашньою ареною якої є «Льодова арена» міста Новояворівськ (на 600 місць).
Особистості
ред.
Уродженці Яворова
ред.- Олег Стальчук — український актор та телеведучий. Народний артист України;
- Стефан Яворський (1658—1722) — проповідник і релігійний діяч часів Петра I (останній місцеблюститель патріаршого престолу у 1700—1721);
- Лаврентій Жмурко (1824—1889) — польський математик.
- Остап Волощак(1835—1918) — вчений-флорист[35];
- Іван Загаєвич (1861—1926) — громадський діяч, активіст «Просвіти», фундатор;
- о. Василь Загаєвич (1866—1948) — письменник;
- Осип Маковей (1867—1925) — письменник і педагог;
- Іван Лісовський (1887—?) — український скульптор, майстер різьблення на дереві.
- Іван Пиж (1995—2022) — солдат Збройних сил України; учасник російсько-української війни.
- Омелян Сеник (1891—1941) — один з керівних членів ОУН;
- Микола Загаєвич (1892—1918) — просвітницький діяч, учасник загальноукраїнських національно-визвольних змагань;
- Василь Прийма (нар. 1897) — майстер різьблення і малювання на дереві.
- Роман-Осип Біда (1905—1942) — співробітник бойової референтури УВО;
- Михайло Ференц (нар. 1908) — майстер розпису на дереві.
- Олена Недзвєцька (1911—1998) — діячка ОУН;
- Богдана Фільц (нар. 1932) — композитор[36];
- Богдан Кесло (нар. 1938) — радянський футболіст;
- Євген Лютий (нар. 1943) — доктор технічних наук, професор, академік Лісівничої академії наук України
- Юрій Сапетний (1941—2013) — український та радянський хокейний воротар і тренер, заслужений тренер України, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України
- Андрій Покладок (нар. 1971) — відомий футболіст
- Василь Тучапець (нар. 1967) — єпископ УГКЦ
- Андрій Леськів (1970—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017, загинув у боях неподалік російсько-українського кордону.
- Ігор Лехмінко (1973—2015) — прапорщик МВС України, учасник російсько-української війни 2014—2017, загинув у бою під Дебальцевим.
- Володимир Хрущак (нар. 1964) — український прозаїк і журналіст.
- Павло Бакунець (нар. 1987) — міський голова Яворова, народний депутат України 9-го скликання.
- Роман Улітовський (1975—2022) — штаб-сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Пов'язані з містом
ред.Працювали
ред.- Петро Іванець[37] (нар. 1956) — поет і журналіст.
- Володимир Кунанець (1909—1948) — видавець, учитель і діяч ОУН.
- Северин Левицький (1890—1962) — пластовий та громадський діяч.
- Юрій Липа (1900—1944) — історіософ і лікар[38].
- Дмитро Ліськевич (1883—1974) — український педагог та громадський діяч, в'язень сталінських таборів.
- Йосиф Лозинський (1807—1889) — етнограф, мовознавець і громадський діяч, похований в місті.
- Степан Лукашик (1953—2011) — державний діяч.
- Михайло Слюсар — директор кооперативи в місті, поручник УГА, Армії УНР, нагороджений Хрестом УГА, Воєнним Хрестом.
- Богдан Ставничий — директор Яворівської та Холмської гімназій[39]
- Йосип Станько — майстер-різьбяр.
- Осип Турянський (1807—1889) — письменник і громадський діяч.
- Петро Франко (1890—1941) — письменник і вчений.
- Іван Чмола (1892—1939) — військовий і громадський діяч.
- Ян Шеліга (пом. 1636) — друкар і книгар з Кракова[40].
Навчались
ред.- скульптор, педагог заслужений діяч мистецтв України Іван Севера (1891—1971) (різьбарська школа в Яворові (1904—1907));
- народна артистка України Оксана Білозір (нар. 1957)
Відвідували
ред.- у 1670-х роках король Польщі Ян III Собеський і король Франції Людовік XIV уклали в місті таємний антитурецький союз.
- у 1680-х роках перебував у почесному полоні Георге Дука — гетьман Правобережної України, господар Молдовського князівства.
- о. Михайло Вербицький (1815—1870) — парох с. Млини Яворівського повіту, громадський діяч та композитор, автор музики до національного гімну «Ще не вмерла Україна».
Яворівські старости
ред.- Анджей Шамотульський — воєвода познанський (пом. 1511 р.)[41];
- граф Анджей Ґурка — староста: генеральний Великопольщі, буський[42];
- граф Анджей Ґурка — син попереднього, староста ґнєзненський, чоловік Барбари Гербурт[42];
- Ян Саріуш Замойський — з початку 1584[43];
- Адам Єронім Сенявський — підчаший коронний (пом. 1616);
- Якуб Собеський — староста красноставський;
- Станіслав Казановський (пом. після 1648) — староста кросненський[44].
Почесні громадяни
ред.- Валерій Залужний (2023)[45]
Див. також
ред.- Кирило Веньковський — доктор права, посол (депутат) австрійського парламенту 1848—1849 рр. від Яворівського округу.
- у Яворові в 1996 році мешкав і був затриманий найвідоміший в Україні серійний вбивця Анатолій Онопрієнко, який вбив 52 людини.
Міста-побратими
ред.
Галерея
ред.-
Ставки у Яворові -
Будинок Яворівської міської ради -
На центральній площі -
Ринок -
Стара вуличка -
Дерев'яна різьба на одному з довоєнних будинків
.jpg)
Примітки
ред.- ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
- ↑ Яворів[недоступне посилання з жовтня 2019]
- ↑ Офіційний сайт Ярослава (пол.)
- ↑ Офіційний сайт Венгожева (пол.)
- ↑ Офіційний сайт Любачева [Архівовано 2014-12-18 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Янко М. Топонімічний словник-довідник Української РСР. — Київ: Радянська школа, 1973. — с. 168
- ↑ Вулиці Яворова. visicom.ua.
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. — Lwów, 1870. — T. 2 / [oprac. O. Pietruski, X. Liske]. — S. 151—154. — Nr. 85.
- ↑ Webersfeld E. Jaworów (monografia historyczna, etnograficzna i statystyczna). — Lwów, 1909. — S. 2.
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. — Lwów, 1875. — T. 5 / [oprac. O. Pietruski, X. Liske]. — S. 13–14. — Nr. 11.
- ↑ Смерека Б. Документ з ранньої історії міста Яворів 14?8 року // Zaporizhzhia Historical Review. — Запоріжжя, 2019. — Вип. 1 (52). — С. 11
- ↑ Історія Яворова [Архівовано 11 червня 2013 у Wayback Machine.] на Офіційний сайт Яворівської сільської ради
- ↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с., С. 486.
- ↑ М. Литвин, К. Науменко Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
- ↑ Лев Шанківський Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.
- ↑ Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України. — Київ, «Либідь», 1993. — С. 397, 399. — ISBN 5-325-00302-X.
- ↑ 51. Повіт Яворів / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (листопад — грудень 1918 року). Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 11 лютого 2015. [Архівовано 2014-10-07 у Wayback Machine.]
- ↑ В. Бешанов. Червоний бліцкриг
- ↑ Новини Львова: Хто покладе край вандалізму на похованні жертв Голокосту під Яворовом. galinfo.com.ua. Процитовано 10 березня 2023.
- ↑ Яворів на Львівщині провів театралізоване віче[недоступне посилання]
- ↑ Яворів свої 635-ті уродини відзначив під гул гармати, ласуючи козацьким кулешем[недоступне посилання]
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Сайт Львівської єпархії УАПЦ
- ↑ Святопокровський монастир сестер ЧСВВ
- ↑ м. Яворів. Синагога
- ↑ Dinmark ТМ (ТОВ «Леомарк»). Імпорт кріплення
- ↑ Відділ освіти [Архівовано 2014-04-17 у Wayback Machine.]
- ↑ Офіційний сайт гімназії імені Осипа Маковея
- ↑ Офіційний сайт Яворівської СЗОШ № 2
- ↑ Польська суботня школа
- ↑ Вебсайт ФСК «Яворів». Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 8 березня 2011. [Архівовано 2013-08-14 у Wayback Machine.]
- ↑ Вебсайт ХК «Явір» (Яворів). Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 28 жовтня 2010. [Архівовано 2012-03-25 у Wayback Machine.]
- ↑ Остап (Євстахій) Волощак
- ↑ Феномен Богдани Фільц
- ↑ Будьмо знайомі!. Архів оригіналу за 29 грудня 2013. Процитовано 7 березня 2011.
- ↑ Юрій Липа. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 17 березня 2011. [Архівовано 2010-01-23 у Wayback Machine.]
- ↑ Бережанська Земля: історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сідней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 169.
- ↑ Ісаєвич Я. Шеліга (Szeliga) Ян // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 626. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- ↑ Szamotulscy (01) [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ а б Górkowie (01) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Leśniewski Sławomir. Jan Zamoyski — hetman i polityk. — Warszawa : Bellona, 2008. — S. 146. — ISBN 978-83-11-11331-2. (пол.)
- ↑ Kazanowscy (01) [Архівовано 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Катерина Садловська (9 липня 2023). Валерій Залужний — почесний громадянин Яворова.
Джерела та література
ред.- Ю. З. Данилюк, В. І. Дмитрук Яворів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 716. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Збірка «Яворівщина з її минулого і сучасного». — Яворів, 1931.
- Яворів // Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. Львівська область / Маланчук В. Ю. (голова редколегії), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відповідальний секретар редколегії), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 892—906.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 486.
- Чорновол І. Яворів і Яворівщина // Львівська газета. — 2013. — 25 січ.
- Jaworów 1 // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 519—527. (пол.)
- Łoziński W. Życie polskie w dawnych wiekach (1907). — Lwów: Altenberg — Gubrynowicz & syn, 1921 (IV edycja). — S. 209. (пол.)
- Webersfeld E. Jaworów: monografia historyczna, etnograficzna i statystyczna. — Lwów: Magistrat m. Jaworowa, 1909. — 82 s.(пол.)
- Смерека Б. Документ з ранньої історії міста Яворів 14?8 року // Zaporizhzhia Historical Review. — Запоріжжя, 2019. — Вип. 1 (52). — С. 9–16.
