Владислав Лозинський
Володислав Лозинський, або Лозінський[5] гербу Любич (пол. Władysław Łoziński) (29 травня 1843, с. Опори, нині Дрогобицький район — 21 травня 1913, Львів) — польський історик, дослідник культури, мистецтвознавець, журналіст, публіцист, письменник (псевдоніми Wojtek ze Smolnicy, Władysław Lubicz), колекціонер творів мистецтва, науковий секретар Оссоленіуму, шляхтич, політик-консерватор. Посол Райхсрату Австро-Угорщини.
Старший брат Броніслава Лозінського.
| Володислав Лозинський | |
|---|---|
| пол. Władysław Łoziński | |
 | |
| Псевдо | Władysław Lubicz[1], Wojtek ze Smolnicy[1], Hizop Ziółko[1] і Sigma[1] |
| Народився |
29 травня 1843 с. Опори, нині Дрогобицький район |
| Помер |
21 травня 1913 (69 років) Львів |
| Поховання | |
| Підданство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Діяльність | письменник, історик, політик |
| Відомий завдяки | історик, дослідник культури, мистецтвознавець, письменник, журналіст, публіцист, колекціонер |
| Alma mater | Львівський національний університет імені Івана Франка |
| Знання мов | польська[3][1] |
| Членство | Академія знаньd |
| Посада | посол до Галицького сейму[d][4], Член Палати панів Імперської Радиd[4] і член Палати Цислейтаніїd[4] |
| Партія | Польський клубd |
| |
.jpg)
БіографіяРедагувати
Народився в сім'ї дрібного шляхтича Валеріана Лозинського (пол. Walery Łoziński; пом. 1890, спочатку державець і мандатор (зокрема, у Торгановичах — маєтку А. Созанського), після 1846 року поштмістр у Смільниці) і його дружини Юлії з Левицьких. Його братами були правник та історик Броніслав, письменник Валери (1837—1861), який помер внаслідок поранення на поєдинку, а кузинами історик Кароль Шайноха (1818—1861) і геолог Владислав Шайноха (1857—1928). Був одружений з Ядвигою Старорипінською (1844—1918).
Владислав Лозинський протягом 1862—1868 років навчався у Львівському університеті. Перші півроку вивчав право, а пізніше історію та філологію. Працював редактором ряду видань — «Dzwonek» (1864–1866), Gazeta Lwowska (головний редактор 1873—1883), «Dziennik Literacki», «Przegląd Powszechny», «Gwiazdka Cieszyńska». 1871 року влаштувався працювати в Закладі Оссолінських. Ставши невдовзі його першим науковим секретарем. Пропрацював на цій посаді до 1873 року. У 1889—1898 роках очолював Гроно консерваторів Східної Галичини. Був віце-президентом Історичного товариства, головою Товариства Шанувальників Мистецтв, членом Академії знань (з 1890) та Народознавчого товариства. Від 1900 — почесний доктор філософії Львівського університету. Входив до складу журі конкурсу на проект пам'ятника Анджею Потоцькому у Львові (1910)[6]. Обирався депутатом Райхсрату від округу Турка — Бориня, до палати сенаторів (нім. Herrenhaus) від округу Перемишль — Городок. 1902 року став довічним членом Палати панів. Почесний громадянин Львова (1907).
Зібрав колекцію творів мистецтва, яка налічувала 1200 одиниць і містилась у палаці на вулиці Оссолінських (тепер вулиця Стефаника), 3. 1892 року зробив дар з 12 гравюр, 2 печаток цехів новоствореному історичному музею Львова. 1897 року видав каталог власної колекції. Ще за життя Лозинський власну колекцію картин та мистецьких пам'яток разом з будинком заповів громаді міста Львова. Наступного, 1914 року, у будинку урочисто відкрили Міську картинну галерею (нині — Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького)[7].
Помер 21 травня 1913 року у Львові. Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі, поле № 57[8]. Дітей не мав. Спадкоємцями стали небіж Валерій Володислав Даніель Лозинський (син брата Броніслава[9]), дружина та сестри. Колекція творів, пов'язана з Польщею за заповітом перейшла гміні Львова. Твори закордонного мистецтва гміна викупила у спадкоємця 1914 року разом із палацом. 1929 року гміна видала каталог колекції. Сучасна вулиця Герцена у Львові 1913 року була перейменована на його честь[10]. Дружина загинула 1918 року у Львові під час листопадових боїв.
ПраціРедагувати
- Pierwsi Galicjanie: powieść z przeszłości. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1867.
- Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1889.
- Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku: architektura i rzeźba, 1898 — найвідоміша праця серед творів В. Лозинського (видана також у 1901 році; рисунки і світлини до книги виконали Ян Тарчалович, Міхал Ковальчук, Юліан Макаревич, Ян Сас-Зубжицький та інші[11])
- Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku (T. 1, 1903; T. 2, 1904).
- Życie polskie w dawnych wiekach, 1907.
- Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1890 — праця про історію родів львівських патрицій в епоху розквіту Львова (XVI-XVIIст.)
- «Око пророка» — історична повість про Львів XVII століття[12].
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б в г д Czech National Authority Database
- ↑ Личаківський некрополь — С. 319.
- ↑ Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в https://www.parlament.gv.at/WWER/PARL/J1848/Lozinski.shtml
- ↑ Александрович В. Львівські малярі кінця XVI ст. [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] — С. 11.
- ↑ Rozstrzygnięcie konkursu ścisłego na projekt pomnika Andrzeja Potockiego we Lwowie // Architekt. — 1910. — № 6—7—8. — S. 126. (пол.)
- ↑ Мельник І. В. Широка—Коперника. Коло Цитаделі // Галицьке передмістя та південно-східні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 96. — ISBN 978-617-629-076-6.
- ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 320. — ISBN 966-8955-00-5.
- ↑ Kosiek Zdzisław Łoźiński Walery // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: PAU, 1973. — T. 18. — S. 459—460. (пол.)
- ↑ Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 15. — ISBN 966-603-115-9.
- ↑ Piśmiennictwo techniczne polskie. I. Architektura. [Архівовано 4 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Przegląd techniczny. — 1908. — № 33. — S. 399. (пол.)
- ↑ Ця повість стала джерелом плагіяту. Якийсь М. Ценевич у 1930—1940-х роках неодноразово видавав свою переробку «Ока пророка» то під назвою «Злощасний самоцвіт» то «Проклятий камінь» українською мовою
ДжерелаРедагувати
- Ісаєвич Я. Д. Лозінський Владислав [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 260. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Ісаєвич Я. Д. Лозінський Владислав [Архівовано 12 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
- Лозінський (Łoziński) Володислав // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1962. — Т. Кн. 2, [т. 4] : Крушельницький — Місто (початок). — С. 1375.
- Піх О. Лозинський Владислав // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2012. — Т. 4: Л—М. — С. 188—189. — ISBN 978-966-8853-23-4.
- Kędzierski I. Ś. p. Władysław Łoziński a zabytki architektury XVI. i XVII. w. // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 21. — S. 249—252. (пол.)
- Knot A. Łoźiński Władysław // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — T. 18. — S. 460—463. (пол.)
- Rudkowska M. Wyszedł z dworu: przeżycie i doświadczenie historyczne w twórczości Władysława Łozińskiego. — Warszawa : Wydawnictwo DiG, 2002. — S. 151. — ISBN 83-7181-257-4. (пол.)
- Wilusz J. Władysław Łoźiński (1843—1913) // Sprawozdania Komisyi do Badania Historyi Sztuki w Polsce. — 1913. — T. 9, z. 1—4. — S. 475—480. (пол.)
ПосиланняРедагувати
- Autor: Władysław Łoziński. wolnelektury.pl (пол.). Архів оригіналу за 18 березня 2014. Процитовано 17 серпня 2021.