Вікіпедія

Дрогобицький район

район у Львівській області (утворений у 2020 році)

Дрогобицький район — район у Львівській області України, утворений 17 липня 2020 року в рамках адміністративно-територіальної реформи[1]. Адміністративний центр — місто Дрогобич.

Дрогобицький район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті Львівська область
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область: Львівська область
Код КАТОТТГ: UA46020000000075920
Утворений: 17 липня 2020 року
Населення: 237409
Площа: 1493,4 км²
Густота: 158,97 осіб/км²
Населені пункти та ради
Районний центр: м. Дрогобич
Громади: 5
Міста: 4
Селища: 3
Села: 82
Районна влада
Голова ради: Шевкенич Андрій Іванович
Голова РДА: Кулиняк Степан Львович
Вебсторінка: Дрогобицька РДА
Мапа
Мапа
Ця стаття про сучасний Дрогобицький район. Про колишній район див. Дрогобицький район (1940—2020).

Географія

ред.

Розташований на півдні Львівської області. На заході та північному заході межує зі Самбірським районом, на півночі з Львівським районом, на сході та південному сході — зі Стрийським районом Львівщини.

Крайні точки
на півночі — місцевість на північ від села Волоща Меденицької громади 49°32′48″ пн. ш. 23°34′22″ сх. д. / 49.5465667° пн. ш. 23.5729118° сх. д. / 49.5465667; 23.5729118
на півдні — місцевість біля витоку річки Росохачка на землях села Зубриця Східницької громади 49°01′44″ пн. ш. 23°14′59″ сх. д. / 49.0288585° пн. ш. 23.2498464° сх. д. / 49.0288585; 23.2498464
на заході — місцевість неподалік від витоку річки Недільнянка на землях села Жданівка Східницької громади 49°19′02″ пн. ш. 23°06′19″ сх. д. / 49.3171945° пн. ш. 23.1052324° сх. д. / 49.3171945; 23.1052324
на сході — місцевість на схід від села Рівне Меденицької громади 49°22′47″ пн. ш. 23°48′30″ сх. д. / 49.3796376° пн. ш. 23.8083789° сх. д. / 49.3796376; 23.8083789

Географічний цент району знаходиться у центрі Борислава - місцевості Рогатка.

Рельєф

ред.

Приблизно половина району (південна частина) розташована у гірських групах Верхньодністровські Бескиди гірського масиву Середніх Бескидів та Сколівські Бескиди гірського масиву Східних Бескидів Зовнішніх Східних Карпат. Інша - північна частина - у Верхньодністровській улоговині Передкарпаття з виступами так званих Дрогобицьких гір.

Межу між гірськими та рівнинними територіями можна провести по лінії Уріж - Борислав - Трускавець - Уличне.

Сколівські Бескиди складаються з кулісоподібних хребтів (скиб), розділених вузькими поздовжніми і широкими поперечними долинами річок та міжгірними котловинами. Хребти мають пологі схили й округлі вершини, рідше являють собою моноклінальні пасма.

У Верхньодністровських Бескидах переважає низькогірний рельєф з куполоподібними вершинами хребтів, що розчленовують притоки Дністра, Стрия та інших річок. Вони мають типову ґраткову будову — поздовжні лагідні хребти, збудовані з пісковика (вони переважно заліснені) і паралельні до них широкі долини, вирізьблені в м'яких сланцях та глеях.

Межу між Верхньодністровськими та Сколівськими Бескидами умовно можна провести по лінії Борислав - Східниця - Ластівка.

22 населені пункти Східницької громади та 2 Трускавецької громади мають статус гірських [2].

Найнижче знаходиться населений пункт Городківка (260 м), а найвище — село Зубриця та хутір Гута із середніми висотами 650 м над р. м. Однак у селі Орів, середня висота якого 550 м, деякі помешкання побудовані на висоті аж 770 м (в ур. Повзоло та Бобовище). Найбільший перепад висот між вулицями також у селі Орів - 330 м (від 450 м до 780 м). До речі, у Зубриці та Гуті перепад висот між будівлями становить лише 50 м.

Найнижча точка району — у місці злиття рік Тисьмениця та Бистриця-Тисьменицька неподалік села Городківка (~250 м). Найвища точка — гора Високий Верх (1176 м) на хребті Росохацькі Полонини, що на межі зі Стрийським районом у південних околицях села Зубриця.

Геологія

ред.

Південно-східна частина району розташована у скибовій зоні (Береговій, Орівській, Комарницькій та Парашки) Зовнішніх Східних Карпат. Північна - у Бориславсько-Покутській підзоні Прикарпатськоu прогину Східноєвропейської (Руської) платформи.

Сколівські Бескиди збудовані крейдовими та третинними вапняками, сланцями та пісковиками. Мають складчасту структуру, ускладнену лускоподібними насувами — скибами. Верхньодністровські складаються з флішу.

Корисні копалини

ред.

На Передкарпатті міоценова соленосна смуга, завширшки до 10 км, простягається з північного заходу на південний схід. Соляна промисловість на Передкарпатті найдавніша і багато віків найважливіша в Україні, хоч запаси солі тут порівняно невеликі. Кухонну сіль добувають майже винятково у виварному виді. Тепер її видобуток незначний, у Дрогобицькому родовищі.

У межах Дрогобиччини розвідані Східницьке, Новосхідницьке, Бориславське, Іваниківське та Орів-Уличнянське родовища Бориславсько-Покутського нафтогазоносного району Передкарпатської нафтогазоносної області Західного нафтогазоносного регіону України.

У Карпатській складчастій області виявлені: нафта, озокерит (Борислав), кам'яна сіль (Стебник), мінеральні води (Трускавець, Борислав, Східницьке родовище мінеральних вод).

Джерела мінеральних вод, придатних до вживання, наявні у Доброгостові, Меденичах та Летні.

Ґрунти

ред.

Шаблон:Дописати

Етнографічне районування

ред.

Територія району знаходиться в історико-географічному регіоні Галичина. Гірські населені пункти - етнографічна зона Бойківщини, рівнинні - Підгір'я.

Гідрологія

ред.

Найбільші річки: Стрий, Бистриця Тисменицька, Тисмениця, Трудниця, Бар, Раточина, Рибник, Стинавка, Колодниця, Солониця, Літнянка, Ріпчанка, Східничанка, Бронці та інші.

Водосховища: Трускавецьке водосховище, Унятицьке водосховище, Стебницьке водосховище, Уличнянське водосховище, Дрогобицьке водосховище, Алексік.

Водоспади: Лазний — найбільший на Львівщині.

Тваринний та рослинний світ

ред.

Схили гір Сколівських Бескидів вкриті буковими та ялицево-смерековими лісами, на безлісих вершинах — полонинах — альпійські луки. Гори Верхньодністровських Бескидів вкриті більше хвойно-широколистяними лісами.

Шаблон:Дописати

Охоронний фонд

ред.

Природний

ред.

У м. Трускавець:

Шаблон:Дописати

Історичний

ред.

Шаблон:Дописати

Клімат

ред.

У районі діє одна державна метеорологічна станція - у Дрогобичі.

Згідно багаторічних народних спостережень, найхолоднішою та найвологішою є місцевість у районі села Зубриця. Найтепліше - у районі сіл Гаї Верхні, Гаї Нижні та Гаї Бійничі.

Шаблон:Дописати

Населення

ред.

Розподіл населення нерівномірний. У Прикарпатському прогині щільність висока (особливо села Доброгостів, Уличне). У центрі району знаходиться Дрогобицько-Бориславська агломерація з ⅔ частинами населення району. Гірська місцевість слабо заселена, особливо на крайньому півдні.

Станом на 1 січня 2022 р. у районі проживало 232,947 осіб.[3]
Міське населення: 163,530 ос. (70,2%), сільське населення: 69,417 ос. (29,8%).

Населення міських населених пунктів:[3]
м. Дрогобич - 73 682 ос. (на 01.01.2022)
м. Борислав - 32 473 ос. (на 01.01.2022)
м. Трускавець - 28 287 ос. (на 01.01.2022)
м. Стебник - 20 200 ос. (на 01.01.2022)
с-ще Підбуж - 3 346 ос. (на 01.01.2022)
с-ще Меденичі - 3 292 ос. (на 01.01.2022)
с-ще Східниця - 2 250 ос. (на 01.01.2022).

За станом на 1 січня 2015 р., згідно даних Дрогобицького відділу статистики, найбільшими сільськими населеними пунктами були: Уличне (3 668 ос.), Рихтичі (3 366 ос.), Доброгостів (3 106 ос.), Летня (2 655 ос.) та Лішня (2 496 ос.). Найменшими - Котованя (75 ос.), Глинне (40 ос.), Зади (34 ос.), Гута (27 ос.) та Підсухе (24 ос.).

Національний склад населення

ред.

У національному складі населення домінують українці[4].

Мовний склад населення

ред.

Згідно даних перепису населення 2001 року, у межах сучасної Дрогобиччини, переважало україномовне населення (95,52%). Також проживали російськомовні (2,37%), з польською рідною мовою (0,14%), білоруською (0,08%), циганською (0,07%), румунською (0,02%) та інші (1,79%).[5]

Історія виникнення

ред.

Район створено відповідно до постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року. Раніше територія району входила до складу Дрогобицького (1940—2020) району, ліквідованого тією ж постановою[6].

У 2020 році до району були включені Ластівківська (зі селами Ластівка, Свидник та Коритище) та Головська (зі селами Головське, Зубриця та Кринтята) сільські ради Турківського району й Орівська (зі селами Орів та Зимівки) сільська рада Сколівського району. Розглядали ймовірність приєднання до Дрогобицького району Гірська, Криницька та Більченська сільські ради Миколаївського району. Натомість Нижньогаївська та Верхньогаївська сільські ради мали намір увійти до складу Стрийського району.

Адміністративний поділ

ред.

Склад району: Бориславська, Дрогобицька, Трускавецька міські та Меденицька, Східницька селищні об'єднані територіальні громади.

Номер Назва громади Статус Центр Площа
км² 		Населення
ос. (2020 р.) 		Населення
ос. (2022 р.)[3] 		Щільність населення
ос./км²
1. Бориславська Міська м. Борислав 159,2 39 199 ▼ 38 700 243,1
2. Дрогобицька Міська м. Дрогобич 426,2 121 778 ▼ 120 404 282,5
3. Меденицька Селищна с-ще Меденичі 285,8 18 693 ▼ 18 520 64,8
4. Східницька Селищна с-ще Східниця 414,3 16 360 ▼ 16 237 39,2
5. Трускавецька Міська м. Трускавець 207,9 39 375 ▼ 39 086 188,0

Кожна з громад поділена на старостинські округи.

Передісторія земель району

ред.

З давніх часів до XVIІI ст.

ред.

Деякі фахівці переконують, що давні люди з'явилися на території Прикарпаття і Карпат у добу мезоліту (IX—IV тис. р. до Р. Х.).[7] Польські науковці стверджують, що початки осілості у цих краях сягають часів неоліту.[8] Однак наразі дуже мало збереглося артефактів з тих часів.

Дані про древній період могли не зберегтися через окупаційну політику держав, які з моменту занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства володіли цими землями. Цю частину історії ще необхідно ретельно дослідити, оскільки, цілком ймовірно, що вона набагато давніша, ніж офіційно відомо.

Археологічні джерела фіксують фактично безперервне заселення цієї території від кам'яної доби до середньовіччя[9][10].

З ІХ ст. на цих теренах були Київська Русь, Перемиське князівство, Галицьке князівство, Галицько-Волинське князівство.

Легенда розповідає, що близько 1100 р. половецький хан Боняк Шолудивий знищив поселення Бич - пращура сучасного Дрогобича (Другого Бича).

У середині ХІІІ ст. українські землі пережили монголо-татарську навалу. Тоді незліченна кількість поселень була знищина та спалена.

Ще наприкінці XIV століття Дрогобич отримав власний герб, на якому білий орел тримає на грудях щит з тими ж дев'ятьма топками солі, що й зараз.[11]

З 1339 року, після захоплення земель Галицько-Волинського князівства польським королем Казимиром III, Дрогобичина входить до Перемишльської землі (пол. Ziemia przemyska, з 1434 року — у складі Руського воєводства (пол. Województwo ruskie)): спочатку, з 1340 по 1569 роки, у складі Королівства Польського (пол. Korona Królestwa Polskiego), а, після заключення Люблінської унії, з 1569 по 1772 роки — у складі Республіки Обох Народів (Речі Посполитої, пол. Rzeczpospolita Obojga Narodów), (староукр. «Рѣчъ посполитая ѡбоига народовъ»).

У 1434–1772 роках на цих землях було Руське воєводство. Поселення знаходились на території тодішньої Дрогобицької волості Перемишльської землі Корони Королівства Польського (у 1569—1772 рр. у складі Речі Посполитої).

 
Поділ Перемишльської землі на повіти та сучасний державний кордон
 
Воєводства Речі Посполитої (1764).

У 1422 році Дрогобич отримав самоуправління за магдебурзьким правом, що було підтверджено в 1460 році польським королем Казимиром IV Яґеллончиком. Відтоді Дрогобич став «Королівським вільним містом».

Під владою Габсбургів (1772—1914)

ред.

В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Східна Галичина відійшла до імперії Габсбургів, а разом з нею і Дрогобиччина. Землі стали окремою адміністративною одиницею й називались «Королівство Галіції і Лодомерії». Королівство входило до складу Австрійської імперії (нім. Kaisertum Österreich), а з 1867 року, згідно з австро-угорською угодою, до складу Австро-Угорщини (нім. Die im Reichsrat vertretenen Königreiche und Länder und die Länder der heiligen ungarischen Stephanskrone).

16 жовтня 1772 року спеціальним декретом старий адміністративний апарат ліквідовано і запроваджено, як і в інших провінціях, централізовану систему управління. Керував коронним краєм губернатор, який відповідав за свої дії лише перед Віднем. Губернатором Галичини призначено Г. Ауершперґа.

Після адміністративної реорганізації краю, місцевість опинилась у тодішньому Дрогобицькому районі (районному центрі № 7) Самбірського крайсу (округу) Королівства Галичини та Володимирії Австрійської монархії.

1775 року кількість районів у провінції зменшено до 29-ти. Дрогобич надалі залишається райцентром Самбірського округу, лише під № 3.

 
Адміністративний поділ Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

22 березня 1782 року цісарева Марія Терезія видала патент, який ліквідовував дистрикти (райони). Самбірський округ утворений 1782 року. Існував до 1867 року, коли було скасовано округи і залишено лише повітовий адміністративний поділ (повіти виділені у складі округів у 1854 році).

Великою зміною в перші роки австрійської влади було введення військової повинности (рекрутчини), що згодом відіграло важливу роль (далеко не позитивну) у розвитку сільських громад. Найповніше про це написав о. Михайло Зубрицький у статті «Причинки до історії рекрутчини в Галичині при кінці XVIII і до половини XIX ст». Водночас колонізаційна політика імператора Йосифа ІІ привела до значних демографічних змін. Важливим чинником тут стало створення німецьких колоній, де оселилися вихідці з теренів, прилеглих до ріки Райн, лютерани за віровизнанням. Про них згадує та описує їхній спосіб будови хат, ведення господарства і т. ін. Іван Франко у статті «Етнографічна експедиція на Бойківщину».

Однак загалом Галичина була найвідсталішим краєм Австро-Угорщини, а карпатські гірські села й поготів.

Великі докорінні зміни надходять аж наприкінці XIX ст. Стосуються щоденного побуту та способу заробітків, а ще більше — світогляду людей. Їх можна вважати кризою старої культури та початком модернізації.

У період 1805-1850 рр. територія належала Дрогобицькому дистрикту (повіту (нім. Gebiet, пол. powiat)) Самбірського округу (крайсу, циркула (нім. Kreis, пол. cyrkuł)) Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини.

З 1850 р. через організацію двох апеляційних судів територія ділилася на 2 округи: Львів (включав 12 крайсів з містом Львів і надалі отримав назву Східна Галичина) і Краків (включав 7 крайсів з містом Краків і надалі отримав назву Західна Галичина), крайси ділилися на дистрикти (повіти), кожен з яких мав свій номер (110 — у Східній Галичині, 68 — у Західній)[12].

В 1865—1867 роках реорганізовано мережу повітів; залишилося 79 повітів[13]. 1867 року, коли було скасовано округи і залишено лише повітовий адміністративний поділ (повіти виділені у складі округів у 1854 році), Самбірський округ було скасовано. Ймовірно, тоді землі теперішньої Дрогобиччини входили до Дрогобицького повіту, кілька поселень - до Самбірського.

 
Адміністративний поділ Королівства Галичина, 1914

1914 р. вже було 82 повіти.

Перша світова війна (1914 - 1918 рр.)

ред.

Зі середини вересня 1914 р. до другої половини квітня 1915 р. дрогобицький край був окупований росіянами. Пізніше повернулось панування Австро-Угорщини, яке тривало ще три роки.

Період ЗУНР (1918 - 1919 рр.)

ред.
 
Повіти ЗУНР

У період ЗУНР територія в основному входила у склад Дрогобицького повіту Самбірської військової округи Львівської військової області.

Деякі поселення північно-західної частини теперішньої Дрогобиччини належали до Самбірського повіту.

Села Свидник, Кринтята, Зубриця та Головське - до Турківського повіту Самбірської військової округи.

У складі Польщі (1919 - 1939 рр.)

ред.

У 1920 р, з приходом Польщі, місцевість була адміністративно у Дрогобицькому повіті, а північно-західні поселення належали до Самбірського повіту Львівського воєводства. Села Свидник, Кринтята, Головське та Зубриця знаходились на території Турківського повіту Станіславівського воєводства.

Розпорядженням Ради Міністрів 20 травня 1930 р. до Борислава включено приміські села Мражниця, Баня Котовська, Губичі і Тустановичі[14], а 26 липня 1933 року — міністром затверджені нові міські права[15].

17 квітня 1931 р. Турківський повіт було вилучено зі Станіславського воєводства і приєднано до Львівського.[16] 1 квітня 1932 р. Старосамбірський повіт було скасовано, і значна його частина була приєднана до Турківського повіту[17], внаслідок чого територія повіту збільшилася і він став найбільшим у Львівському воєводстві. Важливо тут те, що теперішні села Зубриця, Головське, Кринтята та Свидник, які зараз у складі Дрогобицького району, у період 1920 - 1931 рр. були у Станіславівському воєводстві.

15 червня 1934 р. село Волоща передане з Самбірського повіту до Дрогобицького[18].

1 серпня 1934 р. було здійснено новий поділ на сільські гміни шляхом об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села[19]. Новоутворені ґміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.

Так на території сучасної Дрогобиччини виникли сільські ґміни Меденичі, Найдорф (Нове Село), Рихтичі, Стебник (зі селом Орів та хутором Зимівки), Трускавець, Дережичі, Східниця, Кропивник Новий (із селами Ластівка, Коритище та хутором Мальмансталь), Підбуж, Лішня, Добрівляни[20] тодішнього Дрогобицького повіту. Дрогобич та Борислав стали міськими ґмінами. Також серед інших були утворені ґміни Городище, Дубляни та Дорожів на території Самбірського повіту, до яких входили села Мокряни, Голодівка, Селець, Ступниця, Котованя, Новошиці, Бистриця, Ортиничі, Биків, Глинне та Дорожів. Села Свидник, Головське, Зубриця та Кринтята входили у тодішню ґміну Ясьонка Масьова Турківського повіту.

 
1938

Рішенням міністра внутрішніх справ 25 листопада 1938 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[21]:
▶ Коросьніца (Korośnica) замість Йозефсберґ (Josefsberg)
▶ Польміновіце (Polminowice) замість Нойдорф (Neudorf)
▶ Рувне (Równe) замість Кеніґзав (Königsau)
▶ Улічно Мале (Uliczno Małe) замість Ґасендорф (Gassendorf)
▶ Випучкі (Wypuczki) замість Уґартсберґ (Ugartsberg).
Перейменування велося з огляду на події в Німеччині і небезпеки «захисту німецькомовних» з боку нацистської Німеччини, польський уряд вирішив позбутися німецьких назв.

Друга світова війна (ІХ 1939 р.)

ред.

У першій половині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 24 вересня 1939 року передали її СРСР, [22] оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова вона належала до радянської зони впливу.

Радянський період (перші совіти) (1939 - 1941 рр.)

ред.
 
Області УPСР в 1940—1945 роках

27 листопада 1939 року повіт включено до новоутвореної Дрогобицької області[23].

17 січня 1940 р. повіт ліквідовано шляхом виділення двох міст у пряме обласне підпорядкування (Дрогобич і Борислав) та утворення районів[24] — кожен із кількох ґмін:

Частина поселень, зокрема села Мокряни, Голодівка, Селець, Ступниця, Котованя, Новошиці, Бистриця, Ортиничі, Биків, Глинне та Дорожів відносились до Дублянського району Дрогобицької області. А села Свидник, Кринтята, Головське та Зубриця - до Турківського району.

Райони ділились на сільські ради, яких було дуже багато, майже у кожному населеному пункті.

Тоді ж населені пункти Медениця (тепер Меденичі) та Східниця отримали статуси селищ міського типу.

Згідно з Постановою Дрогобицького обкому КП(б)У від 18 грудня 1939 р. було створено Бориславський район, який 17 січня 1940 року був ліквідований. Від тоді до 21 травня 1959 р. Борислав був містом обласного підпорядкування Дрогобицької області (приєднаної цього дня до Львівської області), а з 30.12.1962 р. став містом обласного підпорядкування Львівської області.[25] Статус було ліквідовано 17 липня 2020 р. у зв'язку з реорганізацією адміністративно-територіального устрою країни. Тоді ж утворено Бориславську громаду.

Взимку 1940 р., під сферу дії доктрини «Heim ins Reich» потрапили німці та фольксдойчі територій, які відійшли до СРСР (країни Балтії, Західна Україна, Буковина), звідки їх переселили у Вартегау. На теренах сучасної Дрогобиччини - це були мешканці сіл Коросниця, Рівне, Польміновичі та Улично Мале. На хуторі Мальмансталь на той час німців уже майже не було.

Третій Райх (1941 - 1944 рр.)

ред.

Німецькою окупаційною владою 1.08.1941 відновлений Дрогобицький повіт, для управління яким 11.08.1941 утворено Дрогобицьке окружне староство (нім. Kreishauptmannschaft Drohobycz). Відновлений був також і поділ на ґміни.

Також 1.08.1941 р. відновлений Самбірський повіт, для управління яким 11.08.1941 р. утворено Самбірське окружне староство (нім. Kreishauptmannschaft und Gemeindeverband Sambor). Відновлений був також і поділ на ґміни. 1 серпня 1943 Самбірський повіт був підпорядкований Дрогобицькому окружному староству.

1 вересня 1943 Дережицьку ґміну було розділено на чотири частини та включено одну з них (село Попелі) до складу Борислава, другу (присілки Млинки Шкільникові і Млинки Сівкові) віднесено до міста Дрогобича, третю (села Дережичі, Ясениця-Сільна і Монастир-Дережицький) передано Лішнянській ґміні, а четверту (місцевості Циганівка, Модричі і Державний нафтопромисел села Модричі) приєднано до Стебницької ґміни.

Станом на 1 січня 1944 Дрогобицьке окружне староство складалося з 35 адміністративно-територіальних одиниць — чотирьох міст (Борислав, Дрогобич, Самбір і Турка) та 31 волості (нім. Landgemeinde): Блажів, Бориня, Биличі, Верхнє Висоцьке, Городище, Горуцьке, Добрівляни, Дубляни, Завадка, Калинів, Лімна, Лішня, Лука, Меденичі, Нижня Тернава, Новий Кропивник, Підбуж, Польміновиці, Рихтичі, Розлуч, Самбір, Сусідовичі, Східниця, Стара Сіль, Старий Самбір, Стебник, Стрілки, Трускавець, Турка, Хлівиська, Ясьонка Масьова.[26]

Дистрикт Галичина припинив своє існування наприкінці липня 1944 року, коли внаслідок Львівсько-Сандомирської операції, був ліквідований, а німецька окупація змінилася на радянську. 6 серпня 1944 року до адміністративного центру округи вступили радянські війська. Радянською владою повіт знову був поділений на райони.

Тобто більшість сіл, що на території сучасного Дрогобицького району, із серпня 1941 р. по серпень 1943 р. було у складі окружного староства Дрогобич (нім. Kreishauptmannschaft Drohobycz), а деякі, що в на теперішньому північньому заході регіону - до окружного староства Самбір дистрикту Галичина Генерал-губернаторства для окупованих польських земель. А зі серпня 1943 р. по серпень 1944 р. то все було окружне староство Дрогобич[26]. Староства були поділені на волості (нім. Landgemeinde). Населені пункти Свидник, Головське, Зубриця та Кринтята у період з VIII 1941 р. по VIII 1943 р. також знаходились у Самбірському старостві, оскільки воно було утворено із Самбірського та Турківського повітів.

Радянський період (другі совіти) (1944 - 1991 рр.)

ред.

З 1944 р. відновилась Дрогобицька область. Населені пункти сучасної Дрогобиччини були розділені між Турківським (села Зубриця, Кринтята, Головське, Свидник), Підбузьким (у його складі тоді були і села Ластівка, Коритище та хутір Мальмансталь), Дублянським (села Мокряни, Голодівка, Селець, Ступниця, Котованя, Новошиці, Бистриця, Ортиничі, Биків, Глинне та Дорожів), Меденицьким та Дрогобицьким (до нього тоді входили і села Орів та Зимівки) районами. Міста Дрогобич та Борислав (разом зі Східницею) мали статус міст обласного підпорядкування.

 

Хутір Мальмансталь поляки покинули після 1945 р. Поселення згодом спалили і знищили.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 7.5.1946 р. «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області» деякі населені пункти були перейменовані.[27] А саме:
▶ Хутір Найдорф, Болохівської [пізніше Болехівської] сільської Ради, іменувати хутір Новосілка.
▶ Хутір Гора Солтиська, Броницької сільської Ради, іменувати хутір Горяний.
▶ Село Вацевичі іменувати село Залужани і Вацевицьку сільську Раду — Залужанівська.
▶ Село Воля Якубова іменувати село Воля і Воле-Якубівську сільську Раду — Волинська [можливий одрук, - Волянська].
▶ Село Гаї Вижні іменувати село Верхні Гаї і Гаї-Вижнянську сільську Раду — Верхньогаївська.
▶ Село Гаї Нижні іменувати село Нижні Гаї і Гаї-Нижнянську сільську Раду — Нижньогаївська.
▶ Село Лужок Долішній іменувати село Долішній Лужок і Лужок-Долішнянську сільську Раду — Долішньолужанська.
▶ Населені пункти Рихтицької сільської Ради — хутір Хатки-Клебанівка іменувати хутір Хатки, хутір Хатки-Нємка іменувати хутір Зелена Балка.
▶ Населені пункти Дорожів-Горішнянської сільської Ради — хутір Мельники Горішні іменувати хутір Горішні Мельники, село Дорожів Горішній іменувати село Верхній Дорожів і Дорожів-Горіщнянську сільську Раду, відповідно до назви її центру, іменувати Верхньодорожівська.
▶ Населені пункти Дорожів-Долішнянської сільської Ради — хутір Мельники Долішні іменувати хутір Долішні Мельники, село Дорожів Долішній іменувати село Нижній Дорожів і Дорожів-Долішнянську сільську Раду, відповідно до назви її центру, іменувати — Нижньодорожівська.
▶ Село Пруси іменувати село Бистриця і Прусівську сільську Раду — Бистрицька.
▶ Населені пункти Ступницької сільської Ради — село Ступниця Польська іменувати село Ступниця Перша, село Ступниця Українська іменувати село Ступниця Друга.
▶ Село Котованя, Котованської сільської Ради, іменувати село Котоване.
▶ Село Груд Літинський іменувати село Городківка і Груд-Літинську сільську Раду — Городківська.
▶ Хутір Зади, Тинівської сільської Ради, іменувати хутір Малий Тинів.
▶ Село Жджанна іменувати село Жданівка і Жджанську сільську Раду — Жданівська.
▶ Хутір Монмансталь, Майданської сільської Ради, іменувати хутір Долинівка.
▶ Хутір Війтівська Гора, Нахуйовицької [пізніше Нагуєвицької] сільської Ради, іменувати хутір Франківка.
▶ Хутір Руське Багно, Опаківської сільської Ради, іменувати хутір Низовий.
▶ Хутір Солтиство, Сторонянської сільської Ради, іменувати хутір Малий.
▶ Село Голодівка, Мокрянівської сільської Ради, іменувати село Волиця.

Упродовж 1944—1946 рр. у результаті змін в адміністративно-територіальному поділі, села Мокряни та Волиця (Голодівка) Мокрянської сільської ради було передано із Дублянського до Підбузького району Дрогобицької області[28]. Село Кавсько із хутором Горби було передано із Стрийського району у склад Меденицького району.[29] Село Ластівка із хутором Гірка було передано із Підбузького до Турківського району.

Цікавими фактами є, що у той час:

  • хутори Федорці, Марципіль та Хатки Лісові підпорядковувались Михайлевицькій сільській раді;
  • хутори Зелена Балка (Хатки-Нємка), Хатки Кіткові та Хатки-Клебанівка — Рихтицькій;
  • хутір Раковець був у Снятинській сільській раді. Зараз — у складі села Воля Якубова;
  • хутір Котички був у Волянській сільраді тодішнього Дрогобицького району;
  • хутір Тожів, що знаходиться через струмок від Котичок, входив у склад Биківської сільської ради Дублянського району;
  • у Раневицькій сільській раді окремо виділявся хутір Мельники Гарасимові, а у Верхньогаївській — хутір Потік;
  • окремо існувала Верхньодорожівська сільська рада у складі села Верхній Дорожів та хутора Горішні Мельники і Нижньодорожівська у складі села Нижній Дорожів та хутора Долішні Мельники;
  • хутір Коритище перебував у складі Старокропивницької сільської ради;
  • до Новокропивницької сільської ради, окрім села Новий Кропивник, входило аж 12 присілків: Баня, Буковець, Гута, Завий, Загора, Заріччя, Кичера, Перепростиня, Підсухий, Погар та Явірський; вказано, що хутір Бруховиця також, однак він був і у Рибницькій сільській раді;
  • хутір Придністрянський (Саска Камеральна), що зараз є частиною села Мала Горожанна, був у складі Липицької сільської ради Меденицького району.

У 1948 р. смт. Трускавець отримало статус міста районного підпорядкування.[30] Цікаво, що німці надали Трускавцю статус міста ще в 1942-му році[31] З 15.06.1951 р. Трускавець — місто обласного підпорядкування Дрогобицької області.[32]

Тоді ж, 22 грудня 1948 р. село Стебник отримало статус селища міського типу.[30]

У 1952 році Президія Верховної Ради Української РСР без згоди мешканців перейменувала Нагуєвичі на село Івана Франка.

У 1957 р. с. Підбуж отримало статус селища міського типу.

21 січня 1959 року Дублянський район було поділено між Дрогобицьким, Меденицьким і Самбірським районами.[33] Тоді до Дрогобиччини відійшли села Селець, Ступниця, Котованя, Новошиці, Бистриця, Ортиничі, Биків та Глинне, а с. Дорожів — до Меденицького.

21 травня 1959 Дрогобицька область була включена до складу Львівської області, утворивши її південну частину. З Меденицького, Підбузького та Дрогобицького районів було утворено єдиний Дрогобицький район Львівської області.

Основні зміни того часу:

  • села Орів та Зимівки передали до Сколівського району;
  • хутір Коритище включили у склад села Ластівка. Таким чином його землі передали до Турківського району. У 1989 році його виокремили знову в окреме поселення;
  • із 12 хуторів поруч з Новим Кропивником, які виділяли у 1947 р., залишили лише три — Гуту, Підсухе та Перепростиню. Інші об'єднали із селом. А хутір Бруховиця став частиною села Рибник;
  • було об'єднано поселення Улично та Улично Мале (колишній Ґассендорф);
  • хутір Глибоке було включено до села Уличне;
  • хутір Погар — до с. Доброгостів;
  • село Липовець об'єднали із селом Вороблевичі;
  • село Волицю об'єднали із селом Мокряни;
  • із поселень колишніх Верхньодорожівської та Нижньодорожівської сільких рад утворили єдине село Верхній Дорожів;
  • хутір Потік об'єднали із селом Верхні Гаї;
  • хутір Мельники Гарасимові включили у склад села Раневичі;
  • хутір Котички (до того Волянської сільської ради) об'єднали з хутором Тожів та адміністративно включили у склад села Глинне Биківської сільради;
  • з хуторів Зелена Балка (Хатки-Нємка), Хатки Кіткові, Хатки-Клебанівка та Хатки Лісові утворили село Хатки Рихтицької сільської ради;
  • у Болехівській сільській раді окремого статусу здобув хутір Діброва (зараз не існує);
  • хутори, поруч зі селом Більче, об'єднали у село Болоня Миколаївського району;
  • були значно укрупнені сільські ради.

Села тодішнього Меденицького району: Гірське (Горуцько), Липиці, Раделичі, Криниця, Більче з хуторами Лужок, Болоня, Терни, Сухе а також хутір Придністрянський (Саска Камеральна) (тепер частина села Мала Горожанна), були передані до укрупненого Миколаївського району Львівської області. Село Кавсько з хуторами Горби та Заріка — до Стрийського району. Проте ці населені пункти ніколи не були у Дрогобицькому районі.

Цікавими є факти, що село Липовець упродовж існування Дрогобицької області входило до складу Дрогобицького району, а Вороблевичі — до Меденицького. Село Свидник Турківського району додали до сільської ради села Ластівка Підбузького району, після чого землі сільради передали до Турківського району.

У період 1959—1962 р., під час адміністративної реформи, потічком Рибник Майданський на якому розміщувалось поселення Мальмансталь Дрогобицького району, провели межу між Турківським та Сколівським районами Львівської області.

У 1961 р. приміське село Млинки та частину села Лішня (присілок Задубче) було включено у склад міста Дрогобич.

25 червня 1969 року села Солець, Колпець та смт. Стебник були об'єднані в одне поселення.[34]. З 21 січня 1978 р. — смт. Стебник став містом районного підпорядкування.

11 жовтня 1989 р. село Новосілки отримало назву Нове Село - переклад первісної назви Нойдорф (нім. Neudorf).

23 жовтня 1989 р. смт. Медениця перейменовано на смт. Меденичі.

18 грудня 1990 р. село Бійнич було перейменовано на село Бійничі. У давнину - Гаї Бійничі.
Тоді ж селу Воля повернули історичну назву Воля Якубова.

Упродовж десятиліть багато разів змінювались межі сільських рад Дрогобиччини. Вони то укрупнювались, то виокремлювались.

Реформи незалежної України (з 1991 р.)

ред.

25 червня 2009 р. селу Івана Франка повернуто історичну назву Нагуєвичі.

11 березня 2014 р. село Бистриця перейменували на село Бистриця-Гірська. Перейменування пов'язане з тим, що у районі є ще одне село із назвою Бистриця. Цікаво, що історична назва іншої Бистриці - Пруси. Було б доцільніше змінити назву цього населеного пункту.

Після чергової адміністративно-територіальної реформи, у 2020 р., Дрогобицький район було знову реорганізовано у новітній Дрогобицький район Львівської області.[35]

Тоді до району були включені Ластівська (зі селами Ластівка, Свидник та Коритище) та Головська (зі селами Головське, Зубриця та Кринтята) сільські ради Турківського району й Орівська (зі селами Орів та Зимівки) сільська рада Сколівського району. Розглядали ймовірність приєднання до Дрогобицького району Гірська, Криницька та Більченська сільські ради Миколаївського району. А також Дублянська селищна об'єднана територіальна громада Самбірського району. Натомість Нижньогаївська та Верхньогаївська сільські ради мали намір увійти до складу Стрийського району.

Після реформи район поділяється на 5 громад: Східницьку, Бориславську, Дрогобицьку, Меденицьку та Трускавецьку. Всі громади поділені на старостати. Міста обласного підпорядкування втратили свої статуси та ввійшли у склад району.

26 січня 2024 року в Україні набув чинності[36] закон № 3285-IX,[37] який передбачає дерадянізацію адміністративно-територіального устрою України. За ним статус селище міського типу було замінено на селище.

Господарство та промисловість

ред.

Господарство Дрогобиччини розвивалось у першу чергу завдяки Передкарпатській міоценовій соленосній смузі, яка простягається на довжину 230 км (від Ляцька біля Перемишля на північному заході до Буковини на південному сході), при середній ширині до 10 км. Соляна промисловість на Передкарпатті найдавніша і багато віків найважливіша в Україні, хоч запаси солі тут порівняно невеликі. Сіль добувають майже винятково у виварному виді. Тепер її видобуток незначний.

Саме на соляних джерелах виник Дрогобич. У місті з 1250 р. досі безперервно функціонує підприємство по випарюванню солі - Дрогобицький солевиварювальний завод. На Дрогобиччині є такі топоніми, походження яких пов'язане із соляним промислом: село Солонсько, села Селець та Солець (присілок міста Стебник).

Край був суто сільськогосподарським. Культивувалось як рільництво, так і скотарство. У гірській зоні розвивалась лісопильна промисловість, функціонували тартаки. На Дрогобиччині є такі топоніми, походження яких пов'язане лісовим промислом: Старий Тартак (присілок Старого Кропивника).

Цікавим є факт, що у районі села Майдан у ХІХ ст. займались виплавленням залізної руди. Руїни давньої доменної печі є досі. На Дрогобиччині є такі топоніми, походження яких пов'язане рудним промислом: Гамарня (присілок села Смільна), хутір Гута.

Іншого значного розвитку регіон зазнав у часи нафтової лихоманки, що почалась у кін. XIX ст. Тоді у селі Східниця та місті Борислав почалось інтенсивне вичерпування нафти, яка місцями аж виходила назовні. На Дрогобиччині є такі топоніми, походження яких пов'язане із нафтовим промислом: Баня Котівська (присілок Борислава), Баня (присілок села Новий Кропивник), Ріпне (місцевість у Бориславі), Ріпний (урочище в селі Уличне).

У 1909 році нафтові свердловини у Бориславі давали 4% від всього світового видобутку нафти. Більше нафти у той час добували лише США і росія. Тобто, Галичина у ті роки була на третьому місці у світі за видобутком нафти[38].

У ХХІ ст. промислове виробництво займає незначну частку в економіці району. Провідна галузь промисловості — легка та хлібопекарська. Важливими промисловими центрами району є міста Дрогобич і Борислав. У м. Трускавець діє курорт міжнародного значення, у селищі Східниця - бальнеологічний курорт всеукраїнського значення.

Шаблон:Дописати

Основні підприємства

ред.

Новошицька ГЕС (1950 р.), Східницька ВЕС (1997 р.), Орівська ВЕС (2024 р.),

Шаблон:Дописати

Навчальні заклади

ред.

У м. Трускавець:

Шаблон:Дописати

Транспорт

ред.

Дрогобиччиною не проходять міжнародні транспортні коридори.

Автомобільний

ред.

У районі розгалужена мережа доріг. Основні шляхи: Нижанковичі - Самбір - Стрий, Мостиська - Самбір - Борислав, Східниця - Меденичі - Пісочна, Львів - Пустомити - Щирець - Меденичі. А також Дрогобич - Комарно, Стебник - Гірне, Східниця - Турка, Східниця - Верхнє Синьовидне, Меденичі - Угерсько, Новошичі - Ріпчиці.

Якість доріг різна, загалом добра. Станом на 1 січня 2025 р., найгірші дороги на відрізках Лішня - Медвежа - Котованя, Хатки - Вороблевичі - Городківка, Меденичі - Рівне, Довге - Сопіт.

Автобусне сполучення відсутнє у сіл: Перепростиня, Гута, Бистрий, Зимівки, Глинне, Ортиничі, Зади, Коросниця та Рівне. До останнього існує маршрут №136, сполученням Дрогобич - Рівне, проте з початку 2020 р. громадський транспорт по ньому не слідує.

Залізничний

ред.

Перший поїзд прибув до Дрогобича 31 грудня 1872 р. зі Самбора. Тоді ж було прокладено залізницю до Стрия. У 1875 р. - до Борислава. У 1912 р. збудовано залізничну лінію до Трускавця через Стебник.

На території Дрогобицького району існують такі залізничні станції: Дрогобич, Борислав (від 22.04.2024 р. закрита[39]), Стебник, Трускавець та Верхні Гаї. А також зупинні пункти: Новошичі, Дорожів, Добрівляни, Рихтичі, Михайловичі, Болехівці. Роз'їзд 3 км на лінії Дрогобич - Борислав.

На станції Трускавець зупиняються приміські електропоїзди до станцій Львів, Стрий Дрогобич та фірмовий нічний швидкий поїзд № 49/50 «Кобзар» сполученням Київ — Трускавець, поїзд № 41/42 сполученням Дніпро — Трускавець[40]. Зі станції Дрогобич ще курсує електропоїзд до станції Самбір.

Повітряний

ред.

У східній околиці міста, поблизу села Почаєвичі у 1940 р. відкрито аеродром Дрогобич. Спершу використовувався для поштових та військових літаків.[41].

Із 7 лютого 1958 року відкрито регулярне повітряне сполучення між Станіславівом (Івано-Франківськом) та Дрогобичем. З 1 листопада 1971 р. Дрогобич був пов'язаний повітряним транспортним сполученням зі Львовом, Тернополем та Луцьком.

Зараз знаходиться в «пасивному використанні» і приймає лише приватні малогабаритні літаки.

Водний

ред.

Водного транспорту на Дрогобиччині не було і немає, оскільки немає глибоководних природних об'єктів. На ріці Стрий у 1979 р. планувалось будівництво гідроакумулювальної електростанції та великого водосховища Карпатське море. Якби проєкт був реалізований, можливо, були би і човни. А так - лише катамарани у дрогобицькому парку культури та відпочинку.

Кінний

ред.

Збереглись відомості про кінний транспорт у Дрогобичі з центру міста до головного залізничного вокзалу та до малого залізничного вокзалу, що знаходився на вулиці Трускавецькій.

У теперішній час кінний транспорт існує у Трускавці, але у якості туристичної атракції.

Шаблон:Дописати

Інше

ред.

Окрім транспортної мережі, що існує у районі, були проекти Дрогобицький трамвай (1909 р.) та Прикарпатський тролейбус (1963 р.).

Програму будівництва трамвайної лінії було частково зупинено у зв'язку із судовою протестацією передміщан, зокрема українських політиків Круглія та Свірняка. Щоправда, з іншого боку, проєкт не встигли б реалізувати, оскільки на це потрібен був не один рік, а у вересні 1914 року Дрогобич було окуповано російськими «модернізаторами».[42]

У 1963 році було розроблено проєкт будівництва тролейбусної лінії завдовжки 10 км, що мала б сполучити міста Дрогобич та Трускавець через місто Стебник, а також внутрішньоміських ліній у Дрогобичі. Однак будівництво не розпочалось.

У 1912 р. виник проект канатної дороги Трускавець - Цюхів Діл.[43] Його реалізації завадила Перша світова війна.

Трубопроводи

ред.

Нафтопроводи

ред.

Територією району проходять нафтопроводи: Долина - Дрогобич та гілка Орів - Дрогобич філії «Магістральні нафтопроводи «Дружба» АТ «Укртранснафта».

Газопроводи

ред.

Упродовж 1922 - 1924 рр. Дрогобиччиною був прокладений перший газопровід України, сполученням Дашава - Стрий - Дрогобич.
У 1942 р. газопровід Опари — Стальова Воля став першим, який почав подавати видобуте на українських теренах блакитне паливо за межі сучасної території України.
Обидва вже не функціонують.

Культура

ред.

У м. Трускавець:

Шаблон:Дописати

Пам'ятки

ред.
Докладніше: Пам'ятки історії Дрогобицького району, Пам'ятки архітектури Дрогобицького району та Пам'ятки монументального мистецтва Дрогобицького району

У м. Трускавець:

Шаблон:Дописати

Археологічні

ред.

Городища Шаблон:Дописати

Культові споруди

ред.

Шаблон:Дописати

Пам'ятники

ред.

У м. Трускавець: Адамові Міцкевичу, Роману Різняку

Туризм

ред.

Район розвинутої рекреації, пішохідного, водного та лижного туризму. Активно розвивається зелений туризм і велосипедний туризм. Курорти — Трускавець, Східниця.

Шаблон:Дописати

Музеї

ред.

У м. Трускавець діють:

Шаблон:Дописати

Дозвілля

ред.

Зоопарк, дельфінарій, "Буковиця", Козацька слобода "Раковець", СПА санаторію "Молдова"

Шаблон:Дописати

Видатні особистості

ред.

Регіон багатий видатними уродженцями: науковцями, поетами, громадськими діячами, спортсменами, воїнами.
Перелік поданий неповний.

Народились

ред.

Проживали

ред.

Символіка району

ред.

Шаблон:Дописати

Політика

ред.

Керівництво

ред.
Голови районної ради
Голови районної державної адміністрації

Примітки

ред.
  1. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  2. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських» від 11.08.1995 № 647
  3. ↑ а б в Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  4. ↑ Всеукраїнський перепис населення. Національний склад населення, громадянство
  5. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  6. ↑ ПОСТАНОВА Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів». zakon.rada.gov.ua. 17 липня 2020. Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 27 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |мертвий-url=Ні (довідка)
  7. ↑ Курій Василь, Лопушанський Роман. Найрідніша в світі Лопушанка-Хомина / В. Курій, Р. Лопушанський. — Львів: Видавництво «Растр-7», 2019. — 548 с., 16 с. іл. ISBN 978-617-7726-49-3. С. 17
  8. ↑ «BIESZCZAD». Rocznik Towarzystwa opieki nad zabytkami. Ddział w Michniowcu. 1995. Maciej Augustyn, Andrzej Szczerbicki. «Cerkiew w dolinie potoku Mszaniec». Str. 18-28.
  9. ↑ Рожко М. Заселеність українських Карпат у княжий період (IX—XIV ст.) // Народознавчі зошити. — № 1(7). — Львів, 1996. — С.37-47
  10. ↑ Мацкевий Л., Козак В. Старожитності Дрогобицького Передгір'я. — Дрогобич, 2008.—184с.
  11. ↑ А се имена градомъ всђмъ русскымъ, далнимъ и ближнимъ [Архівовано 4 лютого 2012 у Wayback Machine.] ПСРЛ, Т. VII.. — СПб, 1856. — с. 240—241.
  12. ↑ Die Königreiche Galizien und Lodomerien — Wien: von Joseph Bermann, 1851 (Gedr. bei Joh. Höfelich)
  13. ↑ R. A. Schulz's General Post- und Strassenkarte des Kronlandes Galizien und Lodomerien mit Auschwitz, Zator und Krakau; so wie des Kronlandes Bukowina. — Wien: bei Artaria & Co, 1878
  14. ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 20 maja 1930 r. o rozszerzeniu granic miasta Borysławia w powiecie drohobyckim, województwie lwowskiem. [Архівовано 23 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  15. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 26 lipca 1933 r. o podniesieniu gminy Borysław w powiecie drohobyckim, województwie lwowskiem do rzędu miast, objętych ustawą z dnia 13 marca 1889 r. [Архівовано 23 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  16. ↑ Ustawa z dnia 20 marca 1931 r. o wyłączeniu powiatu turczańskiego z województwa stanisławowskiego.isap.sejm.gov.pl
  17. ↑ http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19320060036
  18. ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów drohobyckiego i samborskiego w województwie lwowskiem. [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
  19. ↑ http://isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU19340640553
  20. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 lipca 1934 r. o podziale powiatu samborskiego w województwie lwowskiem na gminy wiejskie. Dz. U. z 1934 r. Nr 64, poz. 553. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 1 травня 2017.
  21. ↑ M.P. 1938 nr 277 poz. 653[недоступне посилання]
  22. ↑ В.Бешанов. Червоний бліцкриг. Архів оригіналу за 1 червня 2017. Процитовано 17 квітня 2017.
  23. ↑ Указ ПРЕЗИДИУМА ВЕРХОВНОГО СОВЕТА УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  24. ↑ Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 21 грудня 2016.
  25. ↑ Указ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР «Про віднесення в підпорядкування обласних (промислових) Рад депутатів трудящих міських поселень Української РСР». Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 10 листопада 2016.
  26. ↑ а б Territoriale Gemeindeverzeichnis Kreishauptmannschaft Drohobycz. Архів оригіналу за 23 квітня 2017. Процитовано 18 грудня 2016. Territoriale Gemeindeverzeichnis Kreishauptmannschaft Drohobycz. (нім.)
  27. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.5.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області»
  28. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 146.
  29. ↑ вчитель історії Бого Г.Є. Освіта в с. КАВСЬКЕ. kavske.inf.ua. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 7 серпня 2013.
  30. ↑ а б Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про віднесення населених пунктів Дрогобицької області села Стебник, села Дашава та села Моршин до категорії селищ міського типу і селища міського типу Трускавець до категорії міст районного підпорядкування» від 22 грудня 1948 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1948. — № 7 (30 грудня). — С. 19.
  31. ↑ Мінчак М. Місто Трускавець (Живець Дрогобицького повіту) // Дрогобиччина — земля І. Франка [Архівовано 5 травень 2015 у Wayback Machine.]. — Нью Йорк, Париж, Сідней, Торонто,1973. — Т.1. — С. 408—413.
  32. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про віднесення міста Трускавця Дрогобицької області до категорії міст обласного підпорядкування» від 15 червня 1951 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1951. — № 3 (31 липня). — С. 8.
  33. ↑ s:Указ Президії ВР УРСР від 21.01.1959 «Про ліквідацію Дублянського, Журавнівського, Крукеницького, Новострілищанського і Стрілківського …»
  34. ↑ УРСР Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1970 р. Інфор.-статист. відділ при Президії ВР УРСР — Управління видавництва політичної літератури -К.,1970 р.-С.278.
  35. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 718-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області
  36. ↑ 26 січня набрав чинності Закон "Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України". ЮРЛІГА. Процитовано 3 лютого 2024.
  37. ↑ Закон України "Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України" (PDF). Голос України. 26 жовтня 2023.
  38. ↑ “Галицький Везувій” поблизу Борислава на Дрогобиччині: неймовірна історія нашого краю. DroBro. Процитовано 11 липня 2023.
  39. ↑ Наказ АТ «Укрзалізниця» № 131 від 22.04.2024 року
  40. ↑ Розклад руху поїздів по станції Дрогобич на сайті poizdato.net.
  41. ↑ Роман Пастух, 2002, с. 72.
  42. ↑ Стецюк О. Історія Дрогобицьких колій.// Ї. - 2013. - №.71. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 17 вересня 2014.
  43. ↑ Христина Харчку Архітектура курортної забудови Трускавця XIX — I пол. XX ст. -Львів, 2008 : Апріорі . — С.209.
  44. ↑ Стецюк, Олег (30.06.2018). Берґнер – сонячний ангел Голлівуду. zMISTOvno.com.ua. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 1.07.2018.
  45. ↑ Указ Президента України від 16 жовтня 1999 року № 1346/99 «Про відзначення нагородами України працівників культури і мистецтва міста Києва»
  46. ↑ Указ Президента України від 19 травня 2003 року № 417/2003 «Про нагородження артистів Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, м. Київ»
  47. ↑ Указ Президента України від 20 березня 2007 року № 226/2007 «Про відзначення державними нагородами України»
  48. ↑ Указ Президента України від 18 серпня 2009 року № 619/2009 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій»
  49. ↑ Указ Президента України від 22 жовтня 2012 року № 611/2012 «Про відзначення державними нагородами України працівників Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського, м. Київ»
  50. ↑ Указ Президента України від 4 березня 2016 року № 80/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного жіночого дня»
  51. ↑ Імена в медицині у відгомоні часу. 2015 рік. Календар знамен. та пам'ятн. дат / Укладачі: С. М. Булах, Л. Є. Корнілова, М. С. Слободенюк. Наук. консультант засл. працівник культури України Р. І. Павленко. Ред. Н. М. Бортнік.— К.: Національна наук. мед. бібліотека України, 2015.— С. 4.
  52. ↑ Дрогобич Юрій (Котермак) (бл. 1450 — 04.02.1494) — філософ, астроном та астролог, ректор Болонського університету в 1481—1482, перший український автор друкованої книги // ВУЕ
  53. ↑ Щербак Л. Франко Іван Якович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 528. — ISBN 978-966-528-279-2.
  54. ↑ Блог історика: Івану Франку 160. BBC News Україна. 27 серпня 2016. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 21 листопада 2020.

Джерела

ред.

Посилання

ред.


  Це незавершена стаття про Львівську область.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Львівський район
Самбірський район   Стрийський район
Стрийський район
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дрогобицький_район&oldid=44840506