Держа́вець

  1. правитель, що має широкі права, подібні до монарха[1]; держатель країни (держави), краю, землі; господар, володар, владар, власник[2].
  2. переносно — державний діяч, член уряду[1]
  3. у пізньосередньовічній і модерній Литві, Польщі й Русі — намісник монарха, власник і управитель державної землі (держави): у Польщі — помічник старости, що завідував королівськими маєтностями, у Литві й Русі — намісник великого князя, управитель волості[3].
  4. у Гетьманщині — держатель рангових земель[1]; переносно — великий землевласник, поміщик[1].
  5. У Лівонії — намісник польського короля, відповідник штатгальтера[4].

Ранньомодерні Литва, Польща й УкраїнаРедагувати

Держа́вець або державця — феодал у Великому князівстві Литовському, Королівстві Польському у XVXVIII ст., що довічно або протягом певного часу користувався державними земельними маєтностями.

Державцем міг бути магнат, шляхтич або представник козацької старшинської верхівки, якого литовський великокнязівський або польський королівський уряди нагороджували за службу маєтностями. За правовим статусом маєтності державця були близькими до рангових маєтностей на Лівобережній Україні. Користуючись прибутками з неї, державець не мав права продавати маєтність, дарувати, заповідати чи закладати за борги.

ЛитваРедагувати

Державець був тимчасовим власником та керівником державних маєтків у Великому князівстві Литовському, яких до XVIII ст. називали намісниками та тіунами. Такий уряд, «державство» часто давалося як «юрґельт» (пенсія)[5][6].

ЛівоніяРедагувати

у 1561—1566 роках перший курляндський герцог Готтгард фон Кеттлер, васал польського короля, титулувався державцем і губернатором Лівонії (нім. Liefflandt stadthalter unnd gubernator, пол. dzierżawca i gubernator).

УкраїнаРедагувати

На Лівобережній Україні державці були позбавлені маєтностей після спалаху повстання Хмельницького 16481659 років; на Правобережній Україні — після її приєднання до Російської імперії у кінці XVIII століття.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Державець // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Російсько-український академічний словник 1924–33рр. (А. Кримський, С. Єфремов); Російсько-український словник 1930р. (О. Ізюмов); Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.)
  3. Дєржавца, Державця // Словник староукраїнської мови XIV — XV ст., 1977, Т. 1, С. 295.
  4. Jahrbuch für Genealogie, Geraldik und Sphragistik... 1893, S. 5.
  5. Акты издаваемые Виленскою Археографическою Комиссиею для разбора Древних Актов. — Вильна, 1899. — Т. 26. — С. 566. (рос.)
  6. Галубовіч В. Матэрыялы па гісторыі скарбу ВКЛ у кнігах запісаў за перыяд праўлення Уладзіслава IV Вазы // Białoruskie Zeszyty Historyczne. — Białystok, 2002. — № 17. — S. 73—87. (біл.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати