Відкрити головне меню
Ткач за роботою, німецька мініатюра, 1568 рік
Традиційний ткацький верстат (реконструкція) з українського Полісся, експозиція Музею ткацтва Чернігівщини, смт. Козелець

Тка́цтво — виготовлення суворих (необроблених) текстильних тканин на ткацькому верстаті шляхом їх взаємного переплетення. Це одне з найдавніших ремесел .

Суть поняття і види ткацтваРедагувати

У широкому розумінні слова поняття ткацтво охоплює усю сукупність технологічних процесів з виробництва тканин (ткацьке виробництво). А також виготовлення тканин для побутового використання.

Реліктове існування ткацтва як ремесла прийнято називати ткацтвом художнім, оскільки найчастіше воно є частиною декоративно-ужиткового мистецтва, сувенірної промисловості тощо.

За походженням тканини можна виділити бавовноткацтво, шовкоткацтво, льоноткацтво, вовноткацтво та ін.

Історична довідкаРедагувати

Ручне ткацтво (на ручному ткацькому верстаті) відоме з часів неоліту.

В Київській Русі і далі в середньовічній Україні було одним з важливих ремесел.

Наприкінці XVIII ст. з винайденням механічного ткацького верстату почалось машинне ткацтво, передтеча сучасного промислового виробництва тканин.

Ткацтво як частина декоративного ужиткового мистецтваРедагувати

Історія

В Україні виробництво мистецьких тканин, разом з вишивкою належить до найдавніших та найпоширеніших нар. мистецтв, що мають призначення прикрашати одяг, предмети хатнього вжитку та оформлення інтер'єру селянських і міщанських помешкань, провінційних церков. У різних етнографічних зонах, а то й окремих селах, Т. м. мають льокальні відміни в способі орнаментальної композиції, кольористики і навіть у техніці виконання. Народні ткачі виробляли різні ґатунки взористих полотен з конопель чи льону на сорочки, хустки, найтонші полотна на головні убори (білі намітки, «убруси», «рантухи» тощо). Узори Т. м. створюються різним переплетом ниток («окружки», «сосонки», «коропова луска»), що дає декоративні ефекти. З вовни ткали плахти, запаски, спідниці, опинки, пояси, крайки тощо. Одягові тканини декорувалися тканими, вибиваними або вишиваними взорами. Для інтер'єрів хат ткалися різнорідні декоративно-ужиткові взористі тканини. З льону і конопель — рушники, покривала, верети, рядна, а з вовни — покривала, коци, килими, ліжники, полавники, килимці тощо.

Вибивна тканина — полотно, покрите монохронним або 2 — З кольоровим геометрічним чи рослинним узором, відбиваним фарбою при допомозі різьбленого дерев'яного валка-матриці, слугувала для жін. і чоловічого одягу, пошивок, скатерок тощо.

Виникнення цехів

Поряд домашнього виробництва від 14 ст. постали цехи, до яких належали також ткачі. У цехах дбали про підвищення техн. та мист. якости ткацьких виробів і сумлінне виконання замовлень. Більше спеціалізовані мист. тканини продукували держ., поміщицькі та маґнатські мануфактури (наприклад, мануфактура С. Конєцпольського в Бродах з 1641 р.), а на Лівобережній Україні також мануфактури козацької старшини. Вони виробляли на замовлення Т. м. для палаців, панських дворів, церков з імпортованої сировини (шовк, золотиста прядка), а згодом і виготовляли в мануфактурах пряжу для виробу декораційних макат, завіс, поясів тощо. Найбільший розквіт мануфактури припадає на другу пол. 17 ст., весь 18 ст. і на першу пол. 19 ст.; з того часу походять шедеври музейної вартости. Власники мануфактур іноді спроваджували мистців-ткачів з Туреччини, Вірменії, Персії, які застосовували орієнтальні узори «на перські зразки», звідси пішла назва «персіярня». У Львові була в 17 ст. фабрика шовкових і золотистих тканин Еммануїла з Корфу (Корфинського), з мануфактурної майстерні якого вийшло чимало ткачів, що розповсюджували техніку пишних тканин. Протягом 18 ст. постали багаті мануфактури, які виробляли Т. м., в Холмі, Бучачі, Бродах, Сокалі, Меджибожі, Станиславові (тут працював Лев Манжарський, згодом організатор славетної «персіярні» в Слуцьку, Білорусь). Багатий асортимент і високу мист. якість мали тканини з фабрики вельможного Кирила Розумовського в Батурині, яка виробляла квітчасті тканини типу шпалер для інтер'єрів його палаців у Батурині, Глухові та Козельці, та кольорові вовняні сукна на одяг козаків з особистої охорони гетьмана. Починаючи з 50-х pp. 17 ст., в Україні посилено розвивалося й кустарне мист. текстильне виробництво. Одним з найбільших осередків українського народного мистецького ткацтва стало м. Кролевець, де вславилася родина ткачів-мистців Оболенських.

Занепад в 19 столітті

На зовн. ринку мали попит укр. коштовні одягові тканини, золототкані макати тощо, а чужинецькі купці називали їх «руськими тканинами». З сер. 19 ст. ткацьке виробництво почало занепадати. Щоб урятувати його від занепаду і піднести його техн. і мист. рівень, земства почали відкривати ткацькі школи (Дігтярі, Шиловичі й ін.) й відділи в техн-пром. школах.

В 20 столітті

У 20 ст. продовжувано спроби відродження продукції Т. м. ручного й на вдосконалених верстатах. 1920 в Києві створено школу укр. нар. майстрів, перетворену на Київ. держ. школу прикладного мистецтва, яка згуртувала багатьох видатних нар. мистців для дослідів над нар. традиціями та вихованням молодого покоління свідомих мистців. Найвизначніші осередки мист. ткацтва в Україні: м. Богуслав (Київ. обл.), Кролевець (Сумська область), с. Дігтярі (Черкаська область), Решетилівка і с. Великі Сорочинці (Полтавська область), Косів (ІваноФранківська область), Глиняни (Львівська область) та ін. По другій світовій війні мист. осередки об'єднано в мист.-пром. артілях. На Гуцульщині, Буковині й на Закарпатті, крім пром. артілей, збереглося ще домашнє ткацтво для задоволення власних потреб. Кадри ткачів готують технікуми, а школи прикладного мистецтва й відділи мист. текстилю в інститутах прикладного і декоративного мистецтва в Києві, Харкові і Львові готують мистців-проєктантів, які, базуючися на нар. традиціях, з різним успіхом працюють над створенням форм Т. м.

Див. такожРедагувати

Джерела і посиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Гнатюк В. Ткацтво у Схдній Галичині. — Львів, 1900;
  • Січинський В. Ткацтво, текстильна промисловість. Нариси історії укр. промисловості. — Львів, 1936;
  • Альбом: Укр. Нар. Мистецтво — Декоративні тканини. — К., 1956;
  • Манучарова Н. Українське народне мистецтво. — К., 1960;
  • Толочко П. Укр. плахтове ткацтво, ж. Нар. творчість та етнографія, ч. 2. — К., 1962;
  • Веліготська Н. Окраса інтер'єра, ж. Мистецтво, ч. 4. — К., 1966;
  • Жоголь Л. Тканини в інтер'єрі. — К., 1968;
  • Сидорович С. Художня тканина західних областей УРСР. — К., 1979.
  • В. Годис
  • Жоголь Л. Ткани Дарницы (Декоративное искусство СРСР). — М., 1959;


ПриміткиРедагувати