Відкрити головне меню

Слуцьк (біл. Слуцк) — місто в Білорусі, адміністративний центр Слуцького району. Населення становить 62 300 осіб (2004).

місто Слуцьк
біл. Слуцк
Coat of Arms of Slutsk, Belarus.svg Flag of Słucak.svg
Герб Прапор
BLR Slutsk Administrative Building.jpg
Основні дані
53°02′ пн. ш. 27°34′ сх. д. / 53.033° пн. ш. 27.567° сх. д. / 53.033; 27.567Координати: 53°02′ пн. ш. 27°34′ сх. д. / 53.033° пн. ш. 27.567° сх. д. / 53.033; 27.567
Країна Білорусь Білорусь
Область Мінська область
Район Слуцький район
Засновано 1116
Перша згадка 1116
Назва на честь Случ
Населення 62300 (2004)
Площа 24,6 км² км²
Транслітерація назви Slucak
Поштовий індекс 223 610
Телефонний код +375-1795
Висота 250 ± 1 м м.н.р.м.
Водойма р. Случ
Відстань
До Мінська
 - фізична 100 км
До обласного центру
 - фізична 100 км
Місцева влада
Веб-сторінка Сайт міста Слуцьк
Слуцьк. Карта розташування: Білорусь
Слуцьк
Слуцьк
Слуцьк. Карта розташування: Мінська область
Слуцьк
Слуцьк
Слуцьк (Мінська область)

CMNS: Слуцьк на Вікісховищі


Зміст

РозташуванняРедагувати

Слуцьк розташований в Мінській області на річці Случ, за 100 км на південь від Мінська.

 
Річка Случ

ІсторіяРедагувати

Давня історіяРедагувати

Вперше згадується у 1116 році, пізніше став осередком самостійного князівства.

Слуцьк за ОлельковичівРедагувати

У першій половині XIV століття Слуцьк входить до складу Великого князівства Литовського. Згадується в літописному «Списку руських міст далеких і ближніх». З 1395 року центр удільного князівства, що належало Володимиру Ольгердовичу і його нащадкам князям Олельковичам[1]. Представники роду Олельковичів з моменту отримання міста розглядали його як місце тимчасового притулку, так як вели боротьбу за великокняжий престол та Київське князівство. Згодом Олельковичі зайнялися розвитком Случчини, що дозволило місту стати одним з найбільших економічних і культурних центрів Литовсько-Руської держави.

У 1441 році місто отримує Магдебурзьке право. На місці дитинця літописного Случеська будується Верхній замок, дерев'яні стіни і башти якого були захищені ровом і земляним валом. 1419 року в Старому Місті було побудовано фарний костел. Нове місто забудовується пізніше.

1508 року місто було обложене повстанцями, яких очолював князь Михайло Глинський, однак взяти Слуцьк їм не вдалось[2].

Останній по чоловічій лінії представник Олельковичів Юрій Юрійович Слуцький власноруч переписав в 1582 році Євангеліє, відоме як Слуцьке Євангеліє. Приблизно в цей же час створили Слуцький літопис, пам'ятку білорусько-литовського літописання XVI століття, єдиний список третьої, скороченою редакції Білорусько-литовського літопису 1446 року.

У 1582 року місто і князівство були розділені між трьома братами Слуцькими на Старе місто, Нове місто і Острів, а знову поєднала землі Слутчини остання представниця цього роду — княжна Софія Юріївна, ревна охоронниця православ'я, пізніше зарахована до лику білоруських святих.

Софія надавала матеріальну і моральну підтримку духовенству і жителям Слуцького Преображенського православного Братства, вона жертвувала церкви коштовності і здійснювала разом з іншими парафіянами паломництва в найвіддаленіші парафії.

Під владою РадзивіллівРедагувати

В складі Російської імперіїРедагувати

У 1793 році місто ввійшло до складу Мінської губернії Російської імперії. В 1812 році місто було зайняте військами Наполеона.

Згідно Перепису 1897 року в Слуцьку проживало 14 349 чоловік. З них зараховували себе: до євреїв — 10 238 осіб., До білорусів — 2 417 чол., до росіян — 1 104 чол., німців було — 31 чол., українців — 12 чол., Ллитовців — 5 чол., латишів 4 чол[3].

Уже в XIX в. архітектурно-планувальна структура міста докорінно змінюється. Пов'язано це з багатьма причинами. По-перше, забудова центральної частини, створена при Радзивіллах (палац і супутні йому будівлі, мануфактурні корпуса та ін.) занепала і була в основному розібрана. По-друге, територіальне зростання міста зумовило його вихід за межі кільцевої системи колишніх укріплень: рови були засипані, вали і бастіони в більшості випадків зірвані. По-третє, траса нової дороги від Москви до Варшави була прокладена через центральний район міста. Все це, природно, в корені змінило сформоване в XVII-XVIII ст. планування Слуцька.

Нова квартальна забудова була підпорядкована дорозі і носило строго регулярний характер. Збереглися лише окремі капітальні споруди.

З 1909 по 1915 рік у Слуцьку працювало підприємство з перевезення пасажирів на автобусах. Слуцький автобус став однією з перших успішних автобусних систем на території сучасної Білорусі. У 1915 році до Слуцьку прокладена залізниця з Осипович.

Новітній періодРедагувати

Після радянсько-польської війни Слуцьк залишився в Білоруській РСР.

До 1941 року в Слуцьку більшість населення становили євреї, які майже поголовно були знищені в 2 слуцьких гетто (близько 20 000 осіб). Під час Другої світової війни був переважно зруйнований, тому сьогодні в міській архітектурі переважає радянська забудова.

Відомі людиРедагувати

Cлуцькі князіРедагувати

НародилисьРедагувати

ПомерлиРедагувати

Міста-побратимиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Грицкевич А. П. Древний город на Случи. — Мн, 1985
  2. Halina Kowalska, Jerzy Wiśniewski. Olelkowicz Jerzy (Jurij Semenowicz) (Aleksandrowicz) Michał (ok. 1492–1542) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978.— t. ХХІІІ/4, zeszyt 99.— S. 741–743. (пол.)
  3. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи. Таблица XIII. Процитовано 2014-07-02. 
  4. Stanisław Bednarski T. J. / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936.— T. II/1, zeszyt 1.— Beyzym Jan — Brownsford Marja.— S. 245. (пол.)
  5. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 3. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740.— 938 s.— S. 860. (пол.)

ПосиланняРедагувати