Слуцьк (біл. Слуцк) — місто в Білорусі, адміністративний центр Слуцького району. Населення становить 62 300 осіб (2004).

місто Слуцьк

Транслітерація назви Sluck
Герб Слуцька flags of Sluckd
Основні дані
53°02′ пн. ш. 27°34′ сх. д. / 53.033° пн. ш. 27.567° сх. д. / 53.033; 27.567Координати: 53°02′ пн. ш. 27°34′ сх. д. / 53.033° пн. ш. 27.567° сх. д. / 53.033; 27.567
Країна Білорусь Білорусь
Область Мінська область
Район Слуцький район
Перша згадка 1116
Назва на честь Случ
Населення 62300 (2004)
Площа 24,6 км²
Часовий пояс час у Білорусі
Поштовий індекс 223610
Телефонний код +375-1795
Висота 250 ± 1 м
149 м[1]
Водний об'єкт річка Случ
Міста-побратими Серпухов[2][3], Смолян
Транспорт, відстані
Найближча залізнична станція Слуцьк
До Мінська
 - фізична 100 км
До обласного центру
 - фізична 100 км
Місцева влада
Вебсторінка Сайт міста Слуцьк
Слуцьк. Карта розташування: Білорусь
Слуцьк
Слуцьк
Слуцьк. Карта розташування: Білорусь Мінська область
Слуцьк
Слуцьк
Слуцьк (Білорусь Мінська область)
Мапа

CMNS: Слуцьк у Вікісховищі

Розташування

ред.

Слуцьк розташований у Мінській області на річці Случ, за 100 км на південь від Мінська.

 
Річка Случ

Історія

ред.

Стародавня історія

ред.

Вперше згадується у 1116 році, пізніше став осередком самостійного князівства.

Слуцьк за Олельковичів

ред.

У першій половині XIV століття Слуцьк входить до складу Великого князівства Литовського. Згадується в літописному «Списку руських міст далеких і ближніх». З 1395 року центр удільного князівства, що належало Володимиру Ольгердовичу і його нащадкам князям Олельковичам[4]. Представники роду Олельковичів з моменту отримання міста розглядали його як місце тимчасового притулку, так як вели боротьбу за великокняжий престол та Київське князівство. Згодом Олельковичі зайнялися розвитком Случчини, що дозволило місту стати одним з найбільших економічних і культурних центрів Литовсько-Руської держави.

У 1441 році місто отримує Магдебурзьке право. На місці дитинця літописного Случеська будується Верхній замок, дерев'яні стіни і башти якого були захищені ровом і земляним валом. 1419 року в Старому місті було побудовано фарний костел. Нове місто забудовується пізніше.

1508 року місто було обложене повстанцями, яких очолював князь Михайло Глинський, однак взяти Слуцьк їм не вдалось[5].

Останній по чоловічій лінії представник Олельковичів Юрій Юрійович Слуцький власноруч переписав у 1582 році Євангеліє, відоме як Слуцьке Євангеліє. Приблизно в цей же час створили Слуцький літопис, пам'ятку білорусько-литовського літописання XVI століття, єдиний список третьої, скороченою редакції Білорусько-литовського літопису 1446 року.

У 1582 року місто і князівство були розділені між трьома братами Слуцькими на Старе місто, Нове місто і Острів, а знову поєднала землі Слутчини остання представниця цього роду — княжна Софія Юріївна, ревна охоронниця православ'я, пізніше зарахована до лику білоруських святих.

Софія надавала матеріальну і моральну підтримку духовенству і жителям Слуцького Преображенського православного Братства, вона жертвувала церкви коштовності і здійснювала разом з іншими парафіянами паломництва в найвіддаленіші парафії.

Під владою Радзивіллів

ред.

В складі Російської імперії

ред.

У 1793 році місто ввійшло до складу Мінської губернії Російської імперії. У 1812 році місто було зайняте військами Наполеона.

Згідно Перепису 1897 року в Слуцьку проживало 14 349 чоловік. З них зараховували себе до: євреїв — 10 238 чол., білорусів — 2 417 чол., росіян — 1 104 чол., німців — 31 чол., українців — 12 чол., литовців — 5 чол., латишів 4 чол[6].

Вже у XIX столітті архітектурно-планувальна структура міста докорінно змінюється. Пов'язано це з багатьма причинами. По-перше, забудова центральної частини, створена при Радзивілах (палац і супутні йому будівлі, мануфактурні корпуса тощо) занепала і була в основному розібрана. По-друге, територіальне зростання міста зумовило його вихід за межі кільцевої системи колишніх укріплень: рови були засипані, вали і бастіони в більшості випадків зірвані. По-третє, траса нового автошляху від Москви до Варшави була прокладена через центральний район міста. Все це, природно, в корені змінило сформоване у XVII—XVIII століттях планування Слуцька.

Нова квартальна забудова була підпорядкована дорозі і носило строго регулярний характер. Збереглися лише окремі капітальні споруди.

З 1909 по 1915 роки у Слуцьку працювало підприємство з перевезення пасажирів на автобусах. Слуцький автобус став однією з перших успішних автобусних систем на території сучасної Білорусі. У 1915 році до Слуцьку прокладена залізниця з Осипович.

Новітній період

ред.

Після радянсько-польської війни Слуцьк залишився в Білоруській РСР.

До 1941 року в Слуцьку більшість населення становили євреї, які майже поголовно були знищені в 2 слуцьких гетто (близько 20 000 осіб). Під час Другої світової війни був переважно зруйнований, тому сьогодні в міській архітектурі переважає радянська забудова.

Відомі особистості

ред.

Слуцькі князі

ред.

Народилися

ред.

Померли

ред.

Міста-побратими

ред.

Примітки

ред.
  1. GeoNames — 2005.
  2. http://serpuhov.ru/o-serpukhove/goroda-pobratimi/
  3. https://serpukhov.tpprf.ru/ru/region/
  4. Грицкевич А. П. Древний город на Случи. — Мн., 1985
  5. Halina Kowalska, Jerzy Wiśniewski. Olelkowicz Jerzy (Jurij Semenowicz) (Aleksandrowicz) Michał (ok. 1492–1542) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978.— t. ХХІІІ/4, zeszyt 99.— S. 741–743. (пол.)
  6. Первая Всеобщая перепись населения Российской империи. Таблица XIII. Процитовано 2 липня 2014.
  7. Stanisław Bednarski T. J. / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936.— T. II/1, zeszyt 1.— Beyzym Jan — Brownsford Marja.— S. 245. (пол.)
  8. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … [Архівовано 2014-09-14 у Wayback Machine.] — T. 3. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740.— 938 s.— S. 860. (пол.)

Посилання

ред.