Ізго́ї — у Русі XIXII століть люди, що вийшли із свого звичайного суспільного становища у зв'язку із всілякими обставинами й перебували під опікою церкви.

Останнім часом слово «ізгой» також неправильно вживається у тому ж сенсі, що й «бані́т», «бани́т»[1], «па́рія», «вигна́нець» — тобто «людина, оголошена поза законом», «викинута з суспільства» (пор. також «країни-ізгої»).

Етимологія

ред.

Слово «ізгой» походить від д.-рус. изгой, утвореного з прийменника изъ («з-») та дієслова гоити («живити», «влаштовувати», «давати притулок»; пор. загоїти), який є каузативом дієслова «жити» (аналогічно гноїти/гнити і поїти/пити): прасл. *gojiti і *giti > žiti з переходом «ґ» у «ж» за першим пом'якшенням. Ізгой — це людина «зжита», вибита зі звичайної колії, позбавлена свого попереднього стану.

Пояснення слова як кальки з давньоісландського utlagr, utlaegr («вигнаний з країни») або виведення з гот. *usguaja непереконливі[2].

Історія

ред.

Церковний устав князя Всеволода Мстиславича (XII століття, за деякими припущеннями — XIV століття) називає 4 категорії ізгоїв:

  • не тямущий грамоти попів син;
  • холоп, що викупився з холопства;
  • купець, що заборгував;
  • князь, позбавлений володінь.

Три ізгоя: як попів син не знає грамоти; холоп з холопства викупився; купець позичав; а до цього додамо й четверте ізгойство: якщо князь осиротіє.

Оригінальний текст (давньоруська)
Изгои трои: поповъ сынъ грамотѣ не умѣетъ, холопъ изъ холопства выкупится, купецъ одолжаетъ; а се и четвертое изгоиство и себѣ приложимъ: аще князь осиротѣетъ.

Таким чином, князем-ізгоєм іменувався «осиротілий», позбавлений уділу князь, якому батько чи старші родичі не встигли (через передчасну смерть) передати спадок (див. також Rota system).

Більшість ізгоїв походила, можливо, з холопів, що викупилися або яких відпустили на волю, та знедолених людей, вигнанців.

Різниця у становищі ізгоїв залежала від того, з якого середовища люди потрапили в ізгойство. І серед перших, і серед других могли бути як жителі міст, так і селяни. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні, як правило, не поривали зв'язків з господарем і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого господаря. Такі ізгої (вільновідпущеники) звичайно потрапляли у залежність від церкви. Поряд з ізгоями вільновідпущениками у Київській Русі зустрічались ізгої — вихідці з вільних верств давньоруського суспільства (ізгой залишався вільним, доки сам не ставав закупом або холопом).

У XIV столітті ізгої, як окрема категорія людей перестали існувати.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Баніт // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

Джерела та література

ред.

Посилання

ред.