Гліб Святославич (князь тмутороканський)

Гліб Святославич (1052 — 30.5.1078) — князь тмутороканський (1060-1064, 1067–1069), князь новгородський (1067, 1069–1078) Київської Руси. Старший син великого князя київського Святослава Ярославича.

Гліб Святославич
Гліб Святославич
Князь тмутороканський
1060 — 1064
Попередник: Євстафій Мстиславич
Наступник: Ростислав Володимирович
Князь тмутороканський
1067 — 1069
Попередник: Ростислав Володимирович
Наступник: Роман Святославич
Князь новгородський
1069 — 1078
Попередник: Мстислав Ізяславич
Наступник: Вишеслав Володимирович
 
Народження: 1052
Смерть: 30 травня 1078(1078-05-30)
Поховання: Чернігів
Рід: Рюриковичі
Батько: Святослав Ярославич

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Етапи князівстваРедагувати

Спочатку князь Святослав посадив старшого сина Гліба княжити у Муромі, а згодом, коли той набрався досвіду, віддав і найдальший руський престол — тмутороканський.

Перша спроба князювання у Тмуторокані (1060-64)Редагувати

Після смерті князя Мстислава в 1036 році Тмутороканське князівство Київської Руси разом із завойованими землями відійшло до Ярослава Мудрого, що заповів його вкупі із Чернігівською землею й «всією країною східної» своєму четвертому синові, князеві Святославу. Той у свою чергу, у 1060 р. передав тмутороканський престол у питоме князювання своєму синові Глібові.

У 1061 р., рятуючись від переслідування великого князя Київського Ізяслава Ярославовича, у Тмуторокань утік чернець Києво-Печерського монастиря, згодом знаменитий літописець Никон.

Князь Муромський та Новгородський (1064-67)Редагувати

У 1064 р. двоюрідний брат Гліба Святославича, князь-ізгой Ростислав Володимирович, разом з воєводами Пореєм і Вишатою захоплює Тмутороканське князівство, виславши Гліба до батька в Чернігів.[1]

У Києвi не могли примиритися з тим, що один з iзгоїв силою оволодiв княжим престолом. Вже у 1065 р. Святослав Ярославич пішов з дружиною на Ростислава. Але той не став піднімати руку на дядька, і коли чернiгiвська рать прибула на Тамань, князь, не приймаючи бою, вiдступив у кубанськi степи. Втім після того, як полки Святослава покинули місто, молодий князь знову повернувся в Тмуторокань та зумів там закріпитися.[2]

Князь Тмутороканський (1067-69)Редагувати

У 1067 р. князь Ростислав був отруєний візантійським намісником — котопаном з Корсуню, який підніс йому вино з отрутою.[3] Після цього з доручення жителів Тмуторокані чернець Никон, що брав активну участь у суспільному житті князівства, поїхав у Чернігів до Святослава просити повернення Гліба на князювання. Виконавши це почесне завдання, він незабаром покинув місто, заради своєї історичної місії — створити літописний звід 1073 року, що послужив основою «Повісті временних літ».

При від'їзді Никон залишив на князя Гліба заснований в 1068 році на окраїні Тмуторокані монастир, створений за зразком Печерського. Можливо, цей монастир розташовувався у підніжжя гори Бориса й Гліба на Фанагорийському острові.[4][5][6]

Князь Новгородський (1070-78)Редагувати

Втім не затримався у Тмуторокані і сам Гліб, очоливши у 1070 р. князівський престол у Новгороді, звідки князь зробив декілька вдалих походів проти чудських племін.

Християнська віра у 70-ті роки XI століття була була для містян Новгорода доволі чужою і незрозумілою. Куди більший авторитет мали більш природні для того часу ведичні волхви. Зокрема відомий епізод, коли Глебу Святославичу прийшлося втручатися в конфлікт новгородців із грецьким єпископом. Князь ледве врятував того, придушивши у 1071 р. заколот на чолі з волхвом-ведуном. Як згадує літописець, натовп буцімто прийняв сторону цього волхва і вже готовий був розтерзати церковника, який вийшов з хрестом того "викривати".

Тоді Гліб сміливо вийшов вперед, підняв сокиру і власноруч розрубав волхву голову, чим радикально вирішив ситуацію. Уражений цим натовп зрозумів, "на чиєму боці правда", і конфлікт потрохи затих.[7]

Втім у 1078 р. князь Гліб був все ж таки вигнаний новгородцями — можливо, за бажанням Ізяслава Ярославича, який на той час повернув собі владу в Києві. Гліб Святославич був вимушений втікати за Волок, де й був вбитий чуддю — племенем, з яким він ворожував.

Тмутороканський каміньРедагувати

 
Тмутороканський камінь

1068 року за наказом Гліба Святославича була виміряна відстань між Тмутороканью та Корчевом по льоду Керченської протоки. Свідоцтвом цьому є так званий Тмутороканський камінь, знайдений у 1792 році на території Таманської фортеці. Цей чудовий пам'ятник древньої палеографії й епіграфіки XI сторіччя Київської Руси зараз зберігається в Ермітажі. Напис, висічений на великому мармуровому блоці, узятому з якоїсь зруйнованої будівлі візантійського або грецького часу, говорить: «У літо 6576 (примітка — 1068 р.), індикта 6, Гліб князь мірил море по льоду от Тмуторокані до Корчева 10000 и 4000 сажень».[8]

У перекладі на сучасне літочислення 6576 р. означає грудень 1067-го — січень 1068 років. Камінь підтверджує, таким чином, свідчення руських літописів про існування Тмутороканського князівства Київської Руси й уточнює місцерозташування цієї землі. До знахідки каменю, дослідники розміщували це князівство у досить віддалених один від одного куточках Древньої Русі — від Литви до Криму.

ПриміткиРедагувати

  1. Нестор, Летописец (2017-09-05). Повесть временных лет (ru). Litres. ISBN 978-5-457-02888-3. 
  2. Олександр Головко. Що нам відомо про давньоруське Тмутараканське князівство?. "Крізь віки". с. 106. 
  3. ПСРЛ . (Т .1. – Стб .166; Т .2. – Стб .155). Повне зібрання російських літописів. 
  4. 03 лютого 1065 року. Помер РОСТИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ.. today.org.ua (uk-UA). Процитовано 2020-03-23. 
  5. ПВЛ. с. 111, 311. 
  6. Татищев В.М. с. 83. 
  7. Олексій Бичков (2005). "Київська Русь. Легенди і міфи" (рос.). М.: Вид. Олімп: Аст: Астрель. с. 353–354. 
  8. В.Білинський (89). «Москва ординська».