Відкрити головне меню

Рома́н Святосла́вич (давньорус. Романъ Ст҃ославичь; ? — 2 серпня 1079) — руський князь із династії Рюриковичів. Тмутороканський князь (10701079)[1]. Син великого київського князя Святослава Ярославича, онук Ярослава Мудрого[1]. Небіж великого князя Всеволода Ярославича[1]. Вбитий половцями. У «Слові о полку Ігоревім» називається «красним (красивим)»[2][1]. Хрещене ім'я — Борис[1]; також — Рома́н-Бори́с Святосла́вич.

Роман Святославич
Народився 1052
Помер 2 жовтня 1079(1079-10-02)
Діяльність монарх
Володіє мовами давньоруська
Титул Князь
Рід Рюриковичі
Батько Святослав Ярославич
Печатка Романа-Бориса Святославича.

Зміст

БіографіяРедагувати

Надав притулок князям-ізгоям — братові Олегу Святославичу та Борису В'ячеславичу. Разом з ними у серпні 1078 року здобув Чернігів, але у битві на Нежатій Ниві 3 жовтня 1078 року зазнав поразки.

1079 року Роман Святославич уклав союз із половцями і організував новий похід проти свого дядька, великого князя київського Всеволода Ярославича. Коли Роман взяв у облогу Воїнь, Всеволод став коло Переяслава і уклав сепаратний мир із половцями. Вони зняли облогу й по дорозі назад убили Романа.

Іпатський літопис[3] Переклад[4]

В лѣт̑ . ҂s҃ . ф҃ . п҃з . [6587 (1079)] Приде Романъ с Половцѣ к Воиню . Всеволод̑ же став у Переӕславлѧ . и створи миръ с Половцѣ . и възратис̑ Романъ въспѧт̑ . ї бывшу ему оубиша и Половцѣ . мц҃а . авгус̑ . в҃ . дн҃ь . ї сут̑ кости его и до сег̑ лѣта тамо лежаче . сн҃а Ст҃ославлѧ . ї внука Ӕрославлѧ .

У рік 6587 [1079]. Прийшов Роман [Святославич] із половцями до [города] Воїня. Всеволод же, ставши коло Переяславля, вчинив мир із половцями. І вернувся Роман назад, і коли був він […], убили його половці, Романа, місяця серпня у другий день. І єсть кості його, і донині вони там лежать, сина Святослава і внука Ярослава.

РодинаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и Войтович, 2000. 3.6. Святославичі. Чернігівські, муромські і рязанські князі.
  2. Слово о плъку ИгоревЂ, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова // Слово о плъку Игоре†та його поетичні переклади і переспіви. Київ, 1967.
  3. Полное Собрание Русских Летописей. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 195—196. — л.76.
  4. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. С. 125.

ДжерелаРедагувати