Відкрити головне меню

Олег Святославич (Гореславич)

Оле́г Святосла́вич (давньорус. Ѡлегъ Свѧтославичъ, Ѡлегъ Ст҃ославичь; 10531 серпня 1115[1][2]) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь володимирський (1074[2]/1077[3][1]1077), тмутороканський (10831094), чернігівський (10941096)[3][1] і сіверський (10971115)[2]. Син київського князя Святослава Ярославича, онук Ярослава Мудрого. Засновник роду Ольговичів. Намагався зброєю захопити Чернігів, за що був засланий до Візантії на острів Родос. Користувався довірою візантійського імператора Никифора III Воніата, був одружений з візантійською аристократкою Феофанією Музалон. 1082 року за підтримки Києва і Константинополя здобув Тмуторокань. Титулував себе «архонтом Матрахи, Зіхії і всієї Хозарії» (грец. Áρχωντ[ι] Ματράχ[ων] Ζιχίας χαί πάσης [Χ]αβαρίας), карбував власну монету, підкреслюючи свою суверенність[2]. Хрещене імя — Михайло. У «Слові о полку Ігоревім» прозваний Горесла́вичем / Гориславичем (давньорус. Горислáвличь)[4] за розпалювання міжусобиць.

Олег Святославич
Олег Святославич
Князь Волинський
1073 — 1076
Попередник: Ярополк Ізяславич
Наступник: Ярополк Ізяславич
Князь Тмутараканський
1083 — 1094
Попередник: Давид Ігоревич, Володар Ростиславич
Князь Чернігівський
1094 — 1096
Попередник: Володимир Мономах
Наступник: Давид Святославич
Князь Новгород-Сіверський
1097 — 1115
Попередник: князівство утворено
Наступник: Всеволод Ольгович
 
Народження: бл. 1053
Смерть: 1 серпня 1115
Хрещене ім'я: Михайло
Династія: Рюриковичі
Батько: Святослав Ярославич
Мати: Цецилія
У шлюбі з: 1) Феофанія Музалон
2) дочка половецького хана Осолука
Діти: Всеволод, Ігор, Марія, Гліб, Святослав

Медіафайли у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Ранні роки. Битва на Нежатиній нивіРедагувати

У 1073 році молодші Ярославичі, Святослав та Всеволодом, змовились і вигнали з Києва свого старшого брата Ізяслава. За новим розподілом земель Святослав сів у столиці, а Всеволод перейшов до Чернігова. Своєму молодшому сину, Олегу, Святослав дав в управління Волинь. 1076 року Олег разом з Володимиром Мономахом здійснив успішний похід у Чехію, допомагаючи польському королю Болеславу II Сміливому.

Проте невдовзі після смерті Святослава Ярославича (1076), Ізяслав Ярославич повернувся на Русь, сів на княжінні в Києві та вигнав свого племінника з Волині. Олег деякий час жив при дворі дядька Всеволода у Чернігові. Однак у квітні 1078 року, не дочекавшись нових земель, він втік у Тмутаракань до свого брата Романа Святославича.

У 1078 році Олег разом з Борисом Вячеславичем привів половців на Руську землю. 25 серпня на Сожиці русько-половецька армія Олега та Бориса розбила Всеволода Ярославича. Завдяки цьому успіху князі-ізгої змогли ненадовго захопити Чернігів. Супротив бунтівних князів вийшли з військами Всеволод Ярославич з сином Володимиром та Ізяслав Ярославич з сином Ярополком. У битві на Нежатиній ниві, яка відбулась 3 жовтня 1078 року загинули князі Борис В'ячеславич і Ізяслав Ярославич. Військо Олега зазнало поразки, і він був змушений повернутися до Тмутаракані. В 1079 році Олег Святославич був по-зрадницьки схоплений тмутороканськими хозарами і виданий Візантії. Візантійський уряд заслав його на острів Родос, де Олег провів 4 роки і одружився з Феофанією Моузалоніссою.

Після повернення з ВізантіїРедагувати

1083 року Олег повернувся в Причорномор'я і відібрав тмутараканське князівство від Давида Ігоревича та Володаря Ростиславича. У 1094 році за підтримки половців здобув Чернігівське князівство (за деякими даними, Володимир Мономах добровільно віддав йому у володіння Чернігів). У Повісті Минулих Літ говориться: «Прийшов Олег з половцями з Тмуторакані, і підійшов до Чернігова. Володимир же уклав мир з Олегом і пішов до міста батька свого (Переяслава)».

Святополк та Володимир Мономах хотіли схилити Олега на свій бік у боротьбі проти половців, та той відмовився. Олег був звинувачений у зраді, проти нього розпочалася війна. У 1096 році Олег тікає до Стародуба, потім до Смоленська.

Згодом за рішенням Любецького з'їзду 1097 року Олег закріпив за своїм родом Чернігово-Сіверські землі, а сам сів на новгород-сіверський престол. В 1107 і 1113 роках брав участь у походах на половців. Помер 1 серпня 1115 року. Похований у Спаському соборі в Чернігові.

За укладення союзу з половцями та розпалювання князівських міжусобиць автор «Слова о полку Ігоревім» назвав Олега Святославича Гориславичем.

У Лаврентійському літописі зберігся лист Володимира Мономаха до Олега Святославича.

«Лист Володимира Мономаха до Олега Святославича було написано наприкінці 1096 або на початку 1097 року за таких обставин. У 1094 році Олег утретє навів половців на Руську землю і захопив (законно) отчину свого батька — Чернігів, де тоді сидів (незаконно) Володимир. 1096 року Святополк Ізяславич та Володимир Мономах вигнали Олега з Чернігова, потім перемогли в битві під Стародубом, і він пішов до Мурома, де засів син Мономаха Ізяслав. У битві під Муромом 6 вересня 1096 року Ізяслав загинув і перемогу здобув Олег, захопивши також Ростов і Суздаль. Мстислав, син Володимира, який сидів у Новгороді, пішов на Олега, вигнав його з Ростова і Суздаля, запропонувавши йому помиритися з Володимиром. У зв'язку з цим Мстислав написав лист своєму батькові, а батько написав оцього листа до Олега»

РодинаРедагувати

Був одружений двічі:

Діти:

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.
  2. а б в г д е ж и к л м Войтович. 3.6. Святославичі. Чернігівські, муромські і рязанські князі.
  3. а б Олег Святославич / Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
  4. Слово о плъку ИгоревЂ, Игоря сына Святъславля, внука Ольгова // Слово о плъку Игоре†та його поетичні переклади і переспіви. Київ, 1967.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати