Відкрити головне меню

Битва на Ніжатиній ниві

(Перенаправлено з Битва на Нежатиній Ниві)

Би́тва на Ніжа́тиній ни́ві — битва, що відбулася 3 жовтня 1078 року на полі Ніжатина нива між Руссю та половецьким військом князів-ізгоїв. Згадується в «Повісті временних літ». Руськими силами командували великий князь київський Ізяслав Ярославич із сином, вишгородським князем Ярополком Ізяславичем, а також чернігівський князь Всеволод Ярославич із сином, смоленським князем Володимиром Мономахом. Їм протистояли ізгої Олег Святославич і Борис В'ячеславич, що спиралися на половецьке військо та підтримку тмутороканського князя Романа Святославича. Напередодні битви руське військо штурмувало Чернігів, мешканці якого підтримали Олега, й здобули окольне місто. Після цього обидві сили зійшлися у відкритому бою, який завершився перемогою Ярославичів. В ході битви загинули князі Ізяслав та Борис. Інша назва — битва на Нежа́тиній ни́ві.

Битва на Ніжатиній ниві
Руські міжусобиці / Русько-половецькі війни
10 History of the Russian state in the image of its sovereign rulers - fragment.jpg
Загибель київського князя Ізяслава у бою.
Дата: 3 жовтня 1078
Місце: Ніжатина нива (коло Чернігова або Ніжина)
Результат: Перемога русів
Сторони
Київська Русь Князі-ізгої
Половці
Чернігівці
Командувачі
Ізяслав Ярославич
Всеволод Ярославич
Ярополк Ізяславич
Володимир Мономах
Олег Святославич
Борис В'ячеславич
Військові сили
невідомо невідомо
Втрати
Ізяслав Ярославич 
невідомо
Борис В'ячеславич 
невідомо

ПередумовиРедагувати

Князі-ізгої Олег Святославич і Борис В'ячеславич вважали себе обділеними старшими Ярославичами: перший претендував на Чернігів, другий — на Смоленськ[1]. Боротьба спалахнула навколо Чернігова, вотчини Олега Святославича, яка на час конфлікту належала його дядькові — Всеволоду Ярославичу. Підтримувані тмутороканським князем Романом Святославичем, Олег і Борис уклали союз із половцями і рушили на Русь. Чернігівський князь Всеволод виступив проти них, але 25 серпня 1078 року зазнав нищівної поразки в битві на Сожиці. Після перемоги князів-ізгоїв чернігівці прийняли сторону Олега[1], а битий Всеволод поспішив до Києва, де закликав свого брата Ізяслава Ярославича допомогти у війні.

Іпатський літопис[2] Переклад[3]

Всеволодъ же приде къ брату своему . Изѧслѧву Къıеву . и цѣловавшас̑ . сѣдоста . Всеволодъ же исповѣда ему . все бъıвшеѥ . ї реч̑ ему Изѧславъ брате не тужи . видиши бо колко сѧ мнѣ сключи зла . первое бо не выгнаша ли мене . и имѣнье мое разграбиша . и паки кую вину створилъ есмь . не изгнаста ли въı мене брата своӕ . и не блудих̑ ли по чюжимъ землѧмъ . имѣньӕ лишенъ бъıхъ . не створи зла ничто же . ї нынѣ брат̑ не туживѣ . аще будеть на причастъе в Роускои землѣ . то ѡбѣма . аще лишена . будевѣ то ѡбѣма . ӕзъ сложу главу свою за тѧ . и се рекъ втишѣ Всеволода . и повел̑ збирати воӕ . ѿ мала до велика .

Всеволод же прийшов до брата свого Ізяслава в Київ, і, поцілувавшись, сіли вони обоє, і розповів йому Всеволод усе, що сталося. І сказав йому Ізяслав: «Брате, не тужи. Ти ж бачиш, скільки мені приключилося лиха? Спершу бо чи не вигнали мене і майно моє [чи не] розграбували? А яку потім я вину вчинив? А чи не вигнали ви мене, оба брати мої? І чи не блукав я по чужих землях і майна [не] був позбавлений, хоч не зробив я ніякого ж зла? І нині, брате, не тужімо. Якщо буде нам частка в Руській землі — то обом, якщо позбавлені будемо — то обидва. Я зложу голову свою за тебе». І, це сказавши, утішив він Всеволода, і повелів збирати воїв од малого до великого.

ХідРедагувати

У вересні 1078 року Ізяслав Ярославич з сином Ярополоком, і Всеволод Ярославич із сином Володимиром Мономахом підійшли до Чернігова. Їхні війська складалися з київських, переяславських, волинських і смоленських полків. За відсутності Олега й Бориса чернігівці відмовилися здаватися і зачинилися у місті. Тоді Ярославичі розпочали штурм Чернігова, під час якого Володимир Мономах здобув Східні міські ворота. Коли нападники захопили і випалили посад, чернігівці втекли до дитинця.

Іпатський літопис[4] Переклад[5]

и поиде Изѧславъ сь Ӕрополкомь сн҃омь своимь . и Всеволодъ с Володимером̑ сн҃мь своимь . и поидоша к Чернигову . и Черниговцѣ затворишас̑ оу градѣ . Ѡлегъ же и Борисъ бѧшета в Черниговѣ . Чернѣговцемь же не ѡтворѧщимсѧ . приступиша ко граду . Володимеръ же приступи къ вратом̑ въсточнъıмъ . ѿ Стръжене . ı ѡтѧ врата . ї взѧша градъ . ѡколнии . ї пожгоша ѡгнемь . людемъ въıбѣгшимъ во дн҃ешнии город̑ .

І рушив Ізяслав з Ярополком, сином своїм, а Всеволод із Володимиром, сином своїм, і пішли вони до Чернігова. А чернігівці заперлися в городі. Олега ж і Бориса не було в Чернігові. Оскільки ж чернігівці не одчинилися, [війська] пішли приступом до города, і Володимир підійшов до Східних воріт од [річки] Стрижені і захопив ворота. І взяли вони окольний город, і спалили вогнем, а люди втекли у внутрішній город.

На допомогу обложеним чернігівцям виступили Олег із Борисом. Довідавшись про це, Ізяслав і Всеволод Ярославичі удвох полишили Чернігів й рушили перехопити противників. Ярославичі мали чисельну перевагу над князями-ізгоями, тому Олег хотів розпочати із переговори, надіславши послів. Проте Борис відмовився від перемовин і прагнув бою. 3 жовтня 1078 року обидва війська зійшлися в місцевості Ніжатна Нива, де відбулася кривава битва. На початку бою загинув князь-ізгой Борис В'ячеславич. Київський князь Ізяслав Ярославич, що бився пішим, дістав смертельного удару в плече від ворожого вершника. Незважаючи на це битва тривала; врешті-решт руські війська зломили невелику дружину Олега і половців. Сам Олег ледве врятувався втечею і подався до брата Романа в Тмуторокань. Чернігівці, дізнавшись про перемогу Ярославичів, здали місто.

Іпатський літопис[6] Переклад[7]

Їзѧслав же и Всеволодъ . слъıшаста ӕко иде Ѡлегъ и Борисъ противу . Ізѧслав же и Всеволодъ оурѧнивсѧ поидоста ѿ града противу Ѡлговѣ .

ї реч̑ Ѡлегъ к Борисовѣ . не ходиви противоу . не можевѣ стати противу чотъıрем̑ кн҃земь . но пошливѣ с молбою къ строема своїма . ї реч̑ ему Борисъ . тъı зри готова . ӕзъ имъ противен̑ всимъ . и похваливсѧ велми . не вѣды ӕко Бъ҃ гордъıмъ противитсѧ . смѣренъıм же блгд̑ть даеть . ї да не похвалитсѧ силнъı силою своею .

и поидоста протївоу . ї бъıвшимъ им̑ на мѣсьтѣ на Нѣжатини нивѣ и совокупившимъсѧ ѡбоимъ . бъıс̑ сѣча зла . и пѣрвое оубıша Бориса сн҃а Вѧчеславлѧ. похвалившас̑ велми. Изѧславу стоӕщю в пѣсцѣхъ . оунезапу приѣхавъ ѡди . оудари копьемь за плеча . и тако оубьенъ бъıс̑ . Изѧславь сн҃ъ Ӕрославль . предолженѣж̑ бъıвшѣ сѣчѣ . побѣже Ѡлегъ в малѣ дружинı . едва втече . и бѣжа Тмютороканю .

оубьенъ бъıс̑ кн҃зь Изѧславъ . мц҃ѧ ѡктѧб̑ въ . г҃ . дн҃ь .

Ізяслав тим часом і Всеволод почули, що проти [них] іде Олег і Борис. Отож Ізяслав і Всеволод, упередивши, пішли удвох од города насупроти Олегові.

І сказав Олег Борисові: «Не ходімо супроти [них]. Не можемо ми двоє стати проти чотирьох князів. Пошлім-но з просьбою до обох стриїв своїх». І сказав йому Борис: «Ти дивись, я готов. Я їм противник усім». І, нахвалившись вельми, не знав він, що «бог гордим противиться, а смиренним благодать дає» і «хай не хвалиться сильний силою своєю».

І пішли [війська одне одному] насупроти. І коли були вони на містині коло села [Гуричева] на Нежатиній ниві і зійшлися обидва, то сталася січа люта. І спершу вбили Бориса, сина Вячеславового, що нахвалився вельми. А Ізяслав стояв у піших рядах, [і] один [воїн], зненацька під’їхавши, ударив його списом у плечі, і так убитий був Ізяслав, син Ярославів. Січа ж продовжувалася, [і] побіг Олег з невеликою дружиною, і ледве втік. І подався він до Тмутороканя.

Убитий був князь Ізяслав місяця жовтня у третій день.

НаслідкиРедагувати

Після битви тіло Ізяслава Ярославича відправили до Києва, де урочисто поховали у Десятинній церкві. Всеволод Ярославич зайняв місце убитого брата — великокняжий престол у Києві, а Чернігів з князівством віддав своєму синові Володимиру. Олег Святославич перебував у Тмуторокані до 1079 року, але після смерті брата Романа, тмутороканського князя був арештований й засланий до Візнатії. 1094 року він повернувся на Русь й знову очолив боротьбу Святославичів за Чернігівську землю.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Кот­ляр М.Ф. Нежатина нива, битва 1078... С. 356.
  2. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 191—192. — л.74об.
  3. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. С. 122.
  4. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 192. — л.74об.
  5. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. С. 122.
  6. ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 192-193. — л.74об-75.
  7. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. С. 122-123.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати