Відкрити головне меню

Поса́д — за Київської Русі торгово-реміснича частина північно-руських міст (градів), пізніше у Росії торгово-промислові осередки, які не мали фортеці, але вважалися містами.

Спочатку неукріплену торгово-ремісничу частину давньоруського міста називали поділ, через те, що розташовувалася вона нижче за місто-фортецю. З ХІІ-ХІІІ століття в князівствах Північно-Східної Русі (Новгородське, Псковське), а пізніше і в Московському поширення набуває назва посад. Коли навколо посаду зводились стіни укріплень, посад іменували містом (го́родом). Таким, наприклад, був Китай-город.

Посад у Північній Русі, пізніше Московії та Росії знаходився за межами кремля або дитинця — це було по суті торговельно-ремісниче передмістя, де зазвичай розміщалися торжище та ремісничі квартали.

У період XIII—XVI століття, коли посади у північно-руських (пізніше російських) містах стають повноправними частинами міст, з числа заможних і родовитих містян (найчастіше бояр) обирають посадника.

У XVII—XVIII століттях посадами у Росії називалися торгово-промислові осередки, які, хоча і не мали фортеці, зараховували до міст, а їх населення — до складу посадських людей, тобто ті поселення, які історично не мали статусу міста.

В Україні термін посад з'являється лише після 1654 року внаслідок Переяславської ради, але поширення набуває виключно на Слобожанщині — переважно у Стародубському та Ніжинському полках.

Після поділу в Російській імперії посадських людей на купецтво і міщан наприкінці XVIII століття (Жалувана грамота містам, видана в 1785 році) назва посад вийшла з ужитку, проте вона зберігається у топонімах — назвах міст Центральної Росії (Сергієв Посад, Гаврилов Посад, Маріїнський Посад, Павловський Посад тощо) та деяких районів міст, зокрема, історичний центр Казані називається Казанським посадом.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати