Посадник — назва посад:

  • Намісник князя у землях, що входили до складу Київської держави у X—XII ст. Посадник, управляючи певною областю, був зобов'язаний збирати й доставляти князю данину[1]. Вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 977, коли у боротьбі за владу з братом Володимиром Святославичем київський князь Ярополк Святославич «посадив посадників своїх у Новгороді». Володимир Святославич, князюючи в Києві, посадив своїх синів (які виконували функції посадників) у містах по всій підвладній йому території, при цьому округи навколо нових адміністративних центрів не збігалися з теренами племен літописних. А князі останніх втратили владу. Посадниками бували не лише родичі князів, а й бояри, як-то Ратибор;

Перші звістки про посадників у Новгороді починаються з легендарного Гостомисла, котрий начебто був посадником у IX ст. Наступним у вміщених у Новгородських літописах списках посадників був Костянтин Добринич, який 1018 не дозволив князю Ярославу Мудрому втекти за море після поразки у війні з князем Святополком Ярополчичем. Історики вважають, що посадники в Новгороді з'явилися незабаром по його заснуванні в середині X ст. Інститут посадників був ліквідований у Новгороді у 1478 році внаслідок падіння боярської республіки й підкорення її великому князю московському Івану III Васильовичу.

Примітки

ред.
  1. Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2

Джерела та література

ред.

Див. також

ред.

Посилання

ред.