Віче
Ві́че (дав.-рус. вѣче, староцерк.-слов. вѣште) — загальні збори громадян міст України-Русі для розгляду громадських справ. Засвідчені у всіх слов'янських народів, під схожими назвами (серб. ве́ħе, виjе́ħе, дав.-чеськ. věce, пол. wiec), що виводяться з прасл. *věti̯o[1][2] (пор. «віщати», «відвіт»).
| Віче | |
.jpg) | |
| Культура | Slavic cultured |
|---|---|
| Походить з | слов’яни |
| Учасник(и) | слов’яни і воєвода |
 | |
| Присуджує | Slavic titled |
 Віче у Вікісховищі | |
Історичні джерела ред.
Віче відоме вже в добу племінного устрою й було характерне для всіх східних слов'ян як вияв народоправного ладу. В літописах вперше згадується в Білгороді під 997 роком, Новгороді — під 1016 роком, Києві — 1068 роком. В головних містах держав-земель за княжої доби вічові збори набрали характеру одного з верховних органів влади, який конкурував у своїх компетенціях із владою князя і боярської ради. Віче скликалося і в малих містах («передмістях»), але обмежувалося розглядом справ місцевого управління. Громадяни «передмість» мали також право брати участь у вічі «старшого міста». Пізніше їх заступали тисяцькі. Крім того, у вічових зборах звичайно брали участь князь, бояри, єпископ і духовенство. На Русі почало відігравати помітну роль з ослабленням князівської влади в період феодальної роздрібненості (друга половина XI—XII століття). Інколи на віче обирали князів[3].
З економічним та політичним піднесенням великих міст і посиленням ролі купців, ремісників зростало й значення вічових зборів. Віче збиралося на княжому чи церковному подвір'ї або на торговищі. Регулярних вічових зборів не було, їх скликали, на випадок потреби, князь, хтось із бояр або ініціатива виходила з народу. Вічем керував князь або єпископ (у Києві — митрополит), іноді — тисяцький. Правильного порядку дебатів і прийняття постанов віче не знало. В принципі ухвали приймалися одноголосно, фактично справи вирішувала позиція більшості присутніх. Компетенції віча не були точно визначені, однак деякі були постійними його прерогативами — справа війни і миру, зокрема, народне рушення, деякі справи зовнішньої політики, покликання князя на престол (якщо він не посідав його порядком спадщини чи внаслідок завоювання); укладання договору («ряду») з князем. Іноді віче домагалося зміни княжих урядовців, часом віче ставало судовим органом, головним чином для політичних правопорушень. Рішення віча «старшого» міста було обов'язковим для цілої землі.
Віче як орган державної влади в українських князівствах не мало найвпливовішого становища, як у Новгороді, Полоцьку та Пскові. На відміну від північних князівств, де князі узурпували всю владу, в Україні віче все ж зберігало рівнорядну роль до інших органів. Тільки в Галицькому князівстві воно поступається перед боярською радою. Вічові збори як орган державної влади занепадають під час переходу українських земель під владу Великого князівства Литовського і Польщі. Роль віча за литовсько-польської доби виконували соймики. В XVI—XVIII століттях існували віча копних судів. Своїм правним характером віче є органом прямого народоправства, аналогічним до народних зібрань у давніх грецьких містах і в середньовічних містах Західної Європи.
Віче означало політично подвійну легітимація князівської влади.[4] На віче приходили всі домовладики, віче мусило висловити схвалення чи осуд князю.[4] Регулярною інституцією віче стало на Новгородській і Псковській півночі, на «україно-руському» півдні все залежало від реального співвідношення сил.[4] Князь міг силою «сісти на стіл», якщо за ним стояла міцна дружина, міг бути і вигнаним містом.[4] Проте чіткого механізму вічової демократії не було ні на півдні, ні на півночі.[4]
Сьогодення в Україні ред.
Віче — український синонім слова «мітинг»[5].
У рамках акцій протесту Євромайдану в грудні 2013 — лютому 2014 років на Майдані незалежності в Києві щонеділі проходило «Народне віче», започатковане опозиційними політичним силами, на якому зі сцени виголошували промови лідери опозиційних партій, Євромайдана та громадської думки, оголошувалися плани подальшої боротьби, виступали музичні гурти, проводилися молебни.
8 грудня 2013, починаючи з 12 години, в Києві відбулось Народне Віче з чисельністю учасників, за різними оцінками, понад мільйон учасників. Було прийнято рішення про розширення мітингу та початок блокування Адміністрації Президента, будівлі Уряду та інших установ. В. Януковичу висунуто ультиматум з загрозою розпочати похід на резиденцію «Межигір'я». Цього ж дня в Києві був знесений пам'ятник Леніну. Очільники Єврореволюції прокоментували цю подію з гумором: Яценюк заявив, що «Ленін впав від заздрощів. Тому що Ленін скликав одну революцію, а Янукович — дві»[6]. В урядовому кварталі міста почали зводити барикади.
22 грудня 2013 Народне віче на Євромайдані у Києві ухвалило резолюцію про створення загальнонаціональної організації Народне об'єднання «Майдан» з метою поглиблення, розширення та подальшої координації діяльності Євромайдану[7]. Це позапартійна громадська організація, члени якої брали, або братимуть участь у Євромайдані.
Примітки ред.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- ↑ Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. Архів оригіналу за 26 січня 2016.
- ↑ Нестерович В.Ф. (2017). Виборче право України. Київ: Видавництво Ліра-К. с. 200 (504 с).
- ↑ а б в г д Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 71-87. Доступ: http://litopys.org.ua/popovych/narys06.htm
- ↑ Віче // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- ↑ Лидеры оппозиции прокомментировали снос памятника Ленину. Милиция начала расследование [Архівовано 16 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ На Євромайдані створили народне об'єднання «Майдан» [Архівовано 24 грудня 2013 у Wayback Machine.] Українська правда, 22 грудня 2013
Джерела ред.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
- Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993. [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Нестерович В. Ф. Вплив громадськості на прийняття нормативно-правових актів: проблеми конституційної теорії та практики: Монографія / В. Ф. Нестерович. Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2014. 736 с.
- Нестерович В. Ф. Виборче право України: Підручник / В. Ф. Нестерович. Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 504 с.
- Енциклопедія українознавства для школярів і студентів : довідкове видання / авт.-укл. В. В. Оліфіренко [та ін.]. - Донецьк : Сталкер, 1999. - 495 с. : рис. - (Золота криниця знань). - ISBN 966-596-247-7.
Література ред.
- В. Ричка. Віче // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.112. ISBN 978-966-611-818-2.
- Віче [Архівовано 7 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- М. Ф. Котляр. Віче [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 584. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Віче [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 182-183. — 1000 екз.