Вікіпедія

Україна-Русь

Термін окреслення українських земель.

Украї́на-Русь або Русь-Украї́на — термін для окреслення українських (руських, русинських) земель, адже українці до XIX століття називали себе русинами, руськими людьми[джерело?]. Термін підкреслює історичну, культурну, звичаєву, мовну і світоглядну спадкоємність сучасної України від княжої та королівської доби Русі. Новоутворення прижилося не відразу й набуло розголосу завдяки працям Івана Франка та, особливо, Михайла Грушевського в його фундаментальній праці з української історії — «Історія України-Руси».

Землі, які зазвичай називались Руссю

Історія

ред.

Першим, хто вжив цей термін, був поляк-українофіл Павлин Свенціцький, у своєму польськомовному львівському журналі «Село» (Sioło) у 1866 році в контексті поширення псевдонаукових ідеологем поляка Франциска Духінського, який стверджував, що російська держава не має відношення до культури та спадщини Русі.[1]

Як свідчив Олександр Барвінський, вибір такої словесної конструкції Грушевському порекомендував його вчитель Володимир Антонович з кон'юнктурних міркувань поточного політичного моменту, у зв'язку з тим, що серед галицьких русин, яким адресувалися його роботи[2], вживалися терміни «Русь» і «руський», а поняття «Україна» мало менше поширення. Для утвердження ідеї злиття Східної Галичини з Наддніпрянщиною в єдину «соборну Україну» дві назви були об'єднані в одну — «Україна-Русь» та активно популяризувалися О. Г. Барвінським та М. С. Грушевським.[3][4]

Сучасність

ред.

Після відновлення незалежності України термін «Україна-Русь» здобув загальне визнання як у науковому середовищі, так і у масовій культурі[джерело?]. Варто зазначити, що церковний титул Патріархів Київських Володимира та Філарета навіть містив словосполучення «Русь-Україна». Та визначальних кроків зроблено не було, що, зокрема, дало змогу московській імперії з маніпулятивною назвою «Россия» підігрівати псевдорусинський москвофільський рух на Закарпатті в уже незалежній Україні[виправити стиль]. Його основою стала штучна розбіжність між дуже давнім етнонімом «русин», що найдовше протримався саме на Закарпатті[джерело?], та новішим етнонімом «українець», що вже міцно прижився й замінив історичний етнонім українців «русин» на всіх інших теренах держави.

Разом із терміном «Київська Русь-Україна» його просував президент Віктор Ющенко, за ініціативою якого було започатковано свято День хрещення Київської Русі — України. Академік Петро Толочко назвав оформлення цього свята в Україні спробою «вкинути у минуле сучасну національно-державну номенклатуру».[5]

У сучасній українській соціогуманітаристиці та західній україністиці термін «Україна-Русь» зазвичай уживається в ретроспективному розумінні, як архаїчний.[6]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Paulin Święcicki. Sioło. Pismo zbiorowe, poświęcone rzeczom ludowym ukraińsko-ruskim. Zeszyl pierwszy. — Lwow, 1866. — s. IV.
  2. ↑ Про поширення робіт Грушевського на території російської імперії на той момент не йшлося, оскільки цьому перешкоджала царська цензура, тому охоплення доступної читацької аудиторії обмежувалося східними територіями у складі Австро-Угорщини, на яких проживали русини.
  3. ↑ Чорновол I. П. Політичний реалізм Олександра Барвінського : [укр.] // Сучасність. — Київ, 1998. — № 1. — С. 103. — ISSN 0585-8364.
  4. ↑ І.Чорновол. Тягар прагматизму, або Олександр Барвінський у світлі сучасності // Історіографічні дослідження в Україні. — Київ : Інститут історії України, 2003. — Вип. 13. — С. 135-136.
  5. ↑ Анна Хрусталёва. Как в Киеве будут праздновать 1025-летие Крещения Руси?. УНИАН. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 21 серпня 2013.
  6. ↑ Литвин В.М. Україна-Русь, термін // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Україна-Русь&oldid=43802994