Барвінський Олександр Григорович

український громадсько-політичний діяч

Олександр Григорович Барвінський гербу Ястшембець[2] (6 червня[3] або 8 червня[4][5] 1847, с. Шляхтинці, нині Тернопільський район — 25 грудня 1926, Львів) — український громадсько-політичний діяч Галичини, історик, педагог.

Олександр Григорович Барвінський
Олександр Григорович Барвінський
Олександр Григорович Барвінський
Олександр Барвінський, 1904 рік. Зібрання Львівського історичного музею
Міністр освіти й віровизнання ЗУНР
9 листопада 1918 — 4 січня 1919
Попередник посада запроваджена
Посол до Австрійського парламенту
1891 — 1907
Посол до Галицького сейму
1861 — 1867
Попередник Іван Сірко
Наступник Еффинович Теодозій
Народився 8 червня 1847(1847-06-08)
с. Шляхтинці, нині Тернопільський район
Помер 25 грудня 1926(1926-12-25) (79 років)
Львів
Похований Личаківський цвинтар[1]
Виборчий округ Броди
Відомий як педагог, політик, журналіст, історик
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНР
Національність українець
Alma mater ЛНУ ім. І. Франка
Політична партія Християнсько-суспільний рух
Батько Барвінський Григорій Григорович
У шлюбі з Барвінська Євгенія Максимівна
Діти Барвінський Богдан Олександрович, Барвінський Василь Олександрович, Бачинська Ольга Олександрівна і Барвінський Олександр Олександрович
Нагороди
Орден Залізної Корони 3 ступеня
Орден Залізної Корони 3 ступеня

У 18911907 роках — посол до австрійського парламенту (Райхсрату). Заснував Християнсько-суспільну партію. У 1918 році був державним секретарем освіти й віровизнання в першому Державному секретаріаті (уряді) ЗУНР. Син Григорія Барвінського, брат Володимира, Івана, Іполита й Осипа, чоловік Євгенії, батько Богдана, Василя та Олександра Барвінських, Ольги Бачинської. Хрещений батько Ганни Крушельницької, оперної і концертної співачки, сестри Соломії Крушельницької.[6]

Життєпис ред.

Олександр Барвінський народився в селі Шляхтинцях (Тернопільський округ,[7] Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Тернопільський район, Тернопільська область, Україна) в родині священика УГКЦ о. Григорія Барвінського. Шляхетський рід Барвінських гербу Ястшембець[2], до якого належав батько Олександра, Григорій, згадується на Червоній Русі з початку XVI століття. Олександр вирізнявся своєю освіченістю й начитаністю, виховувався у сім’ї, де змалечку прищеплювали любов до усього українського.[8]

У 18571865 роках навчався у Першій Тернопільській класичній гімназії з німецькою мовою навчання. У 1865 році вступив до Львівського університету на філософський факультет, де навчався до 1869-го.[9] Вивчав історію та українську мову та літературу. Добре знав німецьку та декілька слов'янських мов. У студентські роки очолював львівський осередок «Громади», співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Був знайомий з Миколою Лисенком (саме завдяки Барвінському Лисенко написав свій «Заповіт», що стало початком його грандіозної музичної «шевченкіани»[10]).

З 1868 року Барвінський мав педагогічну діяльність: викладав у гімназіях Бережан (суплент[11], за даними Б. Мельничука, В. Ханаса, з 1869-го[9]), Тернополя. Також від 1871 року — старший учитель Тернопільської чоловічої учительської семінарії.[12] З 1888[9] року — професор державної учительської семінарії у Львові (відтоді замешкав у Львові). 1878 року склав докторат у Віденському університеті.[13] В 1889—1918 роках — член Крайової шкільної ради, в 1891—1896 роках голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови товариства «Просвіта» (1889—1895).

Ще перебуваючи у Бережанах, концентрується на створенні українських підручників і видає «Виїмки з українсько-руської літератури», працює над впровадженням фонетичного правопису[10], у 1886 році розпочав видавати «Руську історичну бібліотеку» (вийшло 24 томи). Поряд з Олександром Кониським і Володимиром Антоновичем став одним з ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім. Т. Шевченка в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, в 1892—1897 роках — очолював товариство.

Барвінський брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику так званої «нової ери», яка, однак, зазнала невдачі (див. також Народовці). Зокрема, 24 листопада 1890 року разом з Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, Костем Телішевським, Корнилом Мандичевським, митрополитом Сильвестром Сембратовичем брав участь у прес-конференції Казімєжа Бадені, на якій було підбито підсумки попередніх переговорів[14].

Депутат і маршалок Тернопільської повітової ради (1885-88 роки). У 1891—1907 роках входив до складу австрійського парламенту1917 року — довічний член Ради Панів), в 1894−1904 роках — посол Галицького сейму:

  • 6-го скликання: обраний від округу Броди (IV курія, входив до «Руського клубу», обраний після смерті попередника — москвофіла о. Івана Сірка)
  • 7-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Клубу руських послів соймових», обраний заступником голови «Клубу руських послів соймових»
  • 8-го скликання: обраний від округу Броди, IV курія, входив до «Руського соймового клубу». Склав мандат 29 жовтня 1903 року; на перевиборах без підтримки крайової адміністрації, УНДП (на цьому наполіг родич — Евген Олесницький[15]) програв вибори кандидату-москвофілу о. Еффиновичу Теодозію (здобув 43 голоси із 208).[16]

1894 року створив у Львівському університеті кафедру української історії та запросив викладачем Михайла Грушевського. 1896 року став засновником Католицького Руського Народного Союзу, який 1911 року перетворився на Християнсько-Суспільну Партію.

1906 року став урядовим радником, у 1910 році — радником двору.[15]

У 19181919 роках — делегат Української Національної Ради ЗУНР, очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді Костя Левицького9 листопада 1918 до 4 січня 1919 року). Після окупації польськими військами Галичини відійшов від політичної діяльності. Помер 25 грудня 1926 року у Львові.

Похований в одному гробівці з дружиною на Личаківському цвинтарі, на полі № 3[17].

У Барвінського в Тернополі й Шляхтинцях гостював письменник Пантелеймон Куліш (1869, 1872, 1879).

Праці ред.

О. Барвінський — автор і упорядник хрестоматій (читанок) з української літератури для гімназій та вчительських семінарій:

Запровадив фонетичний правопис і термін «українсько-руський» у шкільних підручниках та пресі. Написав низку статей з проблем шкільної освіти, української історії, мовознавства, політичного життя.

Основні праці:

Олександр Барвінський також публікувався під псевдонімами - Австрієць, А. Подолянин[18].

Вшанування ред.

Іменем Олександра Барвінського названо:

 
Пам'ятник О. Барвінському в Шляхтинцях

1997 в селі Шляхтинці на будинку школи встановлено пам'ятну таблицю на честь Барвінського, у приміщенні школи відкрито кімнату-музей родини Барвінських.

8 червня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалася пам'ятна дата — 170 років з дня народження Олександра Барвінського (1847—1926), громадського діяча, педагога, історика.[19]

Примітки ред.

  1. Личаківський некрополь — С. 139.
  2. а б Аркуша Олена Барвінський Олександр… [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] — С. .
  3. Аркуша О. Барвінський Олександр Григорович [Архівовано 28 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 189. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  4. Аркуша О.Г. Барвінський Олександр Григорович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
  5. Український інститут національної пам'яті. Історичний календар. Червень 8 1847 – народився Олександр Барвінський, громадський діяч. Процитовано 17 січня 2023. 
  6. До історії взаємин Соломії Крушельницької та Василя Барвінського. Архів оригіналу за 19 травня 2017. Процитовано 18 квітня 2017. 
  7. Stupnicki H. Galicya pod wzgledem topograficzno-geograficzno-historycznym, skreslona przez Hipolita Stupnickiego: Z mapą. — Lwów: Madfes i Bodek, 1869. — S. 87—89. (пол.)
  8. Історія шляхетської родини Барвінських Тернопіль (укр.). 19 серпня 2022. Процитовано 22 серпня 2022. 
  9. а б в Мельничук Б., Ханас В. Барвінський Олександр Григорович… — С. 84.
  10. а б Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки. Книга перша [Архівовано 3 березня 2012 у Wayback Machine.] / Під ред. Емми Бабчук. — К. : Простір, 2006.
  11. заступник вчителя
  12. Нахлік Є. за участі Кравець О. Барвінський (Барвіньскій, Барвінський) Олександер (Александер, Олександр) Григорович… — С. 92.
  13. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 117.
  14. «Нова ера». Галичина, 1890 р. Архів оригіналу за 11 лютого 2015. Процитовано 11 лютого 2015. 
  15. а б Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 118.
  16. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 111—118.
  17. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 141. — ISBN 966-8955-00-5.
  18. О.В. Даниленко; Л.В. Іваницька; Н.В. Терес (2007). Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності. Київ: Книги - ХХ. с. 27. ISBN 978-966-8653-95-7. 
  19. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році». Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 6 лютого 2018. 

Джерела ред.

Посилання ред.