Відкрити головне меню

Шляхтинці

село в Україні, в Тернопільському районі Тернопільської області.

Шля́хтинці — село Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гніздечна, на півночі району. Центр сільради. До березня 1991 р. носило назву Гніздичка[1]

село Шляхтинці
Shlahtynci gerb.png Shlahtynci prapor.png
Герб Шляхтинців Прапор Шляхтинців
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Тернопільський
Рада/громада Шляхтинецька сільська рада
Код КОАТУУ 6125289801
Основні дані
Засноване 1463
Населення 849
Територія 1 460 км²
Густота населення 581.51 осіб/км²
Поштовий індекс 47710
Телефонний код +380 352
Географічні дані
Географічні координати 49°35′02″ пн. ш. 25°39′55″ сх. д. / 49.58389° пн. ш. 25.66528° сх. д. / 49.58389; 25.66528Координати: 49°35′02″ пн. ш. 25°39′55″ сх. д. / 49.58389° пн. ш. 25.66528° сх. д. / 49.58389; 25.66528
Водойми Гнізна
Відстань до
обласного центру
4 км
Відстань до
районного центру
4 км
Місцева влада
Адреса ради 47706, с. Шляхтинці
Карта
Шляхтинці. Карта розташування: Україна
Шляхтинці
Шляхтинці
Шляхтинці. Карта розташування: Тернопільська область
Шляхтинці
Шляхтинці

Шляхтинці у Вікісховищі?

Від вересня 2015 року ввійшло у склад Байковецької сільської громади.

Населення — 842 особи (2007).

Зміст

НазваРедагувати

Походить, за переказами, від гори Шляхтин, що розташована поблизу населеного пункту.

ІсторіяРедагувати

Поблизу Шляхтинців виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, західно-поділ. групи скіф. часу і давньорус. культури.

Перша писемна згадка — 1463 р. як Шитнаківці. Згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими — Василієм, Семеном і Солтаном.

У 16 ст. поблизу села пролягав польсько-литовський кордон, до кінця 19 ст. біля Шляхтинців і Лозової зберігався прикордонний стовп, поділений на 4 частини: у верхній частині правої сторони було зображено голову вола, в нижній частинні — однораменний хрест; у верхній частині лівої сторони — двораменний хрест, у нижній частині — будинок.

У 1546 р. село — власність князів Острозьких. 1674 р. у церкву було придбане Євангеліє із записом: «Купилъ… Филипъ Мельникъ Шляхтинскій 1674 р. 25 Септ. за вол. Короля Михаила въ державь дідичной маєтности єго мил. князя Дмитрія Вишневецкого на Збаражъ Корибута на тенъ часъ державного пана Самуила Буковского и госпо- дина отца Григорія Яцковского».

У 17 ст. Шляхтинці — власність Потоцьких, від кінця цього ж століття — Баковських; у 19 ст. велика земельна власність належала Завадським і Дуніним-Борковським; від початку 20 ст. — Федоровичам (зокрема, Федоровича Володислава[2]) і Малицьким. 1832 р. в селі проживали 556 осіб; душпастирював о. Григорій Барвінський; працювала парафіяльна школа, від 1850 р. — однокласна. У 1890 р. в Шляхтинцях — 885 жителів, із них 709 українців, 123 поляки, 53 євреї; функціонували фільварок, ґуральня, млин і 2 корчми.

За часів Австро-Угорщини діяли «Просвіта», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа» та інші українські товариства, кооператива.

В УСС і УГА воювали Степан Сердюк (підхорунжий, 1894—1988) та ін.

У 1921 р. в селі 122 будинки, 766 осіб. Діяли філії товариств «Просвіта» (кін. 19 ст.), «Січ» (поч. 20 ст.), «Луг», «Сільський господар», «Союз Українок», «Рідна школа», а також кооператива, аматорський драматичний гурток, оркестра і хор. Восени 1930 р. під час пацифікації поляки понищили майно українських установ, багатьох мешканців побили. Упродовж 1934—1939 рр. Шляхтинці належали до ґміни Лозова.

У серпні 1939 р. в М. Малицького та його дружини, письменниці Дарії Віконської гостював поет, літературознавець, есеїст, публіцист Євген Маланюк, про що він написав у спогадах «Дарія Віконська». 1940 р. у Казахстан були виселені Марія Балабан, Василь і Ганна Габлевичі, Текля Кисіль (Балабан), Марія і Микола Лаб'яки, Валерія Мозіль та ін. До німецько-радянської війни у селі був панський двір (18 ст.) і парк (7 га).

Під час німецько-радянської війни в Червоній армії загинули або пропали безвісти 31 уродженець села. Навесні 1944 р. поблизу села під час бою відзначився воїн Червоної армії, Герой Радянського Союзу Борис Кошечкін. В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані, симпатики цих об'єднань — понад 70 осіб, у тому числі районовий провідник ОУН, курінний політвиховник УПА Юліан Сердюк («Ярема»; 1913—1946); криївка була у хаті Стефанії Скринник (Балабан), у дивізії «Галичина» воювали Павло Гарак і Петро Ковалькевич.

5 січня 1948 р. у селі вояки УПА збирали по 20–30 людей і проводили протиколгоспну роз'яснювальну роботу. 13 січня 1948 р. під час спроби утворити колгосп більшовики побили за опір багатьох мешканців села. 13 лютого того ж року повстанці зруйнували приміщення сільської ради, наступного дня в селі створили колгосп, який розпався у березні того ж року; спроба більшовиків організувати колгосп на початку червня закінчилася невдачею, люди залишили свої будинки і переховувались у навколишніх селах; наприкінці червня більшовики знову утворили колгосп.

12 серпня 1948 р. у селі відбувся бій між трьома вояками УПА і дев'ятьма працівниками МВС і МДБ, під час якого двох більшовиків було вбито.

СимволікаРедагувати

Затверджений 21 грудня 2017р. рiшенням №496 XXVIII сесії сільської ради VII скликання[3].

Автори — С.В.Ткачов, К.М.Богатов.

ГербРедагувати

В лазуровому щиті золотий розширений хрест, супроводжуваний вгорі половиною дуги, завершеної стрілою, внизу підковою вушками догори. Щит вписаний в декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша написи "ШЛЯХТИНЦІ" і "1463".

Герб символізує родину Барвінських (видозміна родового герба "Ястржембець"), найбільш відомих уродженців села.

ПрапорРедагувати

На квадратному синьому полотнищі жовтий розширений хрест, супроводжуваний вгорі половиною дуги, завершеної стрілою, внизу підковою вушками догори.

Пам'яткиРедагувати

 
Церва св. Трійці в Шляхтинцях
  • церква Пресвятої Трійці (1674 р., кам'яна),
  • капличка Матері Божої (2011 р.),
  • «фіґура».
  • поблизу села є ботанічний заказник місцевого значення «Шляхтинецький».

Пам'ятникиРедагувати

 
Пам'ятник Олександру Барвінському

Споруджено пам'ятники воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні, О. Барвінському встановлено пам'ятну таблицю (1997, скульп. Я. Голець) та пам'ятник (2005, скульптор Р. Вільгушинський), в центрі села насипано символічну могилу Борцям за волю України (1990-і) (на початку 2000-х рр. туди ж перенесли пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям); на місцевому цвинтарі встановлено хрест перепохованим воякам УПА із с. Лозова (1995 р.)..

Соціальна сфераРедагувати

Працюють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (від 1999 — імені О. Барвінського), клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, торгові заклади.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

ПроживалиРедагувати

  • Віконська Дарія (справжнє ім'я та прізвище Іванна-Кароліна Малицька, з дому Федорович) — письменниця, перекладачка;
  • Малицький Микола — громадський діяч, педагог;
  • Малицький Олександр — пастирював і тут похований.
  • Михальчук Михайло — відомий фахівець в сфері сексології.

ПеребувалиРедагувати

ПроживаютьРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Президія Верховної Ради УРСР; Указ від 18.03.1991 № 848-XII
  2. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 5. — S. 269. (пол.)
  3. Українська геральдика
  4. X. Весна. Балабан Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати