Барвінський Володимир Григорович
Володи́мир Григо́рович Барві́нський (25 лютого 1850, Шляхтинці — 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач. Син Григорія Барвінського, брат Івана, Іполита, Осипа й Олександра Барвінського.
| Володимир Григорович Барвінський | |
|---|---|
 Володимир Барвінський | |
| Псевдо | Василий Барвинок, Ришмидинов і Vasyl' Barvinok[1] |
| Народився | 25 лютого 1850 Шляхтинці |
| Помер | 3 лютого 1883 (32 роки) Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар[2] |
| Підданство |  Австрійська імперія → .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Національність | українець |
| Діяльність | громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник, публіцист, перекладач. |
| Alma mater | Львівський університет |
| Знання мов | українська[3] |
| Рід | Барвінські |
| Батько | Барвінський Григорій Григорович |
| Брати, сестри | Барвінський Іван Григорович, Барвінський Іполит Григорович, Барвінський Олександр Григорович і Барвінський Осип Григорович |
Життєпис
ред.Народився 25 лютого 1850 року в селі Шляхтинці (тепер Тернопільського району, Тернопільської області) в родині священика.
Навчався у народній школі рідного села, згодом у Першій тернопільській гімназії (1861–1867). Нещасливий випадок, що трапився у 14-річному віці — він упав з коня, зламав руку й пошкодив хребет, що призвело до його викривлення, призвів до психологічних комплексів та ізоляції від ровесників.[4] З того часу Володимир усамітнився біля книжок. Своє дитинство змалював в автобіографічній повісті «Скошений цвіт» (1877).
1869 — вступив на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1872 року. З 1872 р. служив в адвокатських канцеляріях Львова.
Один із співзасновників товариств «Просвіта» (1868) і «Руського Товариства Педагогічного» (1881).
1876–1880 — редактор журналу «Правда». 1880–1883 — засновник і перший редактор газети «Діло» (найбільшої української газети в Галичині, що майже безперервно виходила від 1880 до 1939 р.). Працював і мешкав у редакції.[5]
Уважався одним із провідників партії народовців у Галичині.
30 листопада 1880 — організував перше українське народне віче у Львові, учасники якого вимагали від австрійських властей поліпшення державно-економічного становища галицьких українців, надання їм політичних, економічних, культурних прав.
Барвінський був знайомий і підтримував зв'язки з Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Драгомановим, Миколою Костомаровим.
Помер 3 лютого 1883 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 3), поряд із гробницею Маркіяна Шашкевича. На смерть відгукнулися Іван Франко і Корнило Устиянович (І. Франко написав вірш «На смерть бл. п. Володимира Барвінського дня 22 січня (3 лютого) 1883 р.»). В 1892 році громадськість на могилі В. Барвінського поставила надгробний пам'ятник скульптора Станіслава Левандовського[6]. Від 1993 року у Львові існує вулиця Барвінських (колишня Верховинська)[7].
Творчий і громадський доробок
ред.Під псевдонімом Василь Барвінок опублікував повісті «Скошений цвіт» (1877) і «Сонні мари молодого питомця» (1879). У цих творах порушив проблеми життя українців Галичини, торкнувся болючих питань суспільного й національного розвитку, намагався вказати шляхи виходу з неволі.
Виходив за межі традиційної «селянської» теми своїх попередників і сучасників, робив прорив до зображення життя інших суспільних верств.
У середині 1870-х років написав повість «Безталанне сватання», де висвітлив характерні подробиці з життя вчительства, чиновництва, попівства, селянства, польської шляхти, в окремих епізодах (зокрема, в описах панського бенкету) вдало користувався сатиричними засобами викриття.
Повісті В.Барвінського, як і ранні оповідання «Тридцять літ тверезості», «Мужик і пан» та «Химерні любощі», розширюють наші уявлення про західноукраїнську прозу 1870-х років.
У творчому доробку письменника — переспіви сербо-хорватських народних пісень «Косове Поле» і «Сон цариці Милиці».
Видав у Львові «Бібліотеку найзнаменитіших повістей», в якій вийшли перші переклади українською мовою Чарльза Діккенса, Еміля Золя, Вальтера Скотта, Гюстава Флобера, Е. Ожешко, І. Тургенєва («Дим»), М. Гоголя («Мертві душі»).[5]
Виступав із статтями на політичні, суспільні, культурно-освітні й літературні теми в часописах «Діло», «Правда» та з популярними книжками «Просвіти» для селян.
Твори
ред.Примітки
ред.- ↑ Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 139. — ISBN 978-966-8955-00-6
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Споминки про житє і дѣяльнôсть Володимира Барвѣньского. Коштомъ и заходомъ товариства “Просвѣта”. – Львів, 1884. – 165 с. С 12
- ↑ а б Короткий начерк історії «Діла». Про що писало «Діло» 3 січня 1905 р. [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.] dilo.net.ua 03.01.2021
- ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 141. — ISBN 966-8955-00-5..
- ↑ Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 8. — ISBN 966-603-115-9..
Джерела
ред.- Документи про В. Барвінського з фонду Бучацької ЦРБ.
- Мельничук Б. Барвінський Володимир Григорович / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 82. — ISBN 966-528-197-6.
- «Моя відрада в праці»: (Триптих про братів Барвінських) // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2: Навчальний посібник. — К., 1995. — С. 44—62.
- Мудрий М. М. Барвінський Володимир Григорович [Архівовано 28 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 189. — ISBN 966-00-0734-5.
- Мудрий М. Барвінський Володимир // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 177, 178. — ISBN 978-966-7007-68-8.
- Нахлік Є., Кравець О. Барвінський (Барвіньскій, Барвіньский) Володимир Григорович // Франківська енциклопедія : в 7 т. / редкол.: М. Жулинський, Є. Нахлік, А. Швець та ін. — Львів : Світ, 2016. — Т. 1 : А — Ж / наук. ред. і упоряд. Є. Нахлік ; передмова М. Жулинський, Є. Нахлік. — С. 78—90. — ISBN 978-966-914-034-0.
- Палишин С. Родина Барвінських в українській культурі // Тернопіль. — 1992. — № 3—4. — С. 35—37.
- Палишин С. Пам'ять роду і народу (про родину Барвінських) // Дзвін. — 1993. — № 4—6. — С. 124—129.
- Сохацький Б. «Велике серце битися перестало…»: 10 років від смерті Володимира Барвінського // Свобода. — 2003. — 25 лютого. — С. 4.
- Чопик Р. Іван Франко і смерть Володимира Барвінського // Наукові записки: Кн. 2. Ч. 2. — Тернопіль, 1997. — С. 197—201.
- Barwiński B. Barwiński Włodzimierz (1850—1883) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 340—341. (пол.)
Посилання
ред.- «Споминки про житє и діяльність Володимира Барвінського» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 427.
- «Скошений цвіт» на сайті електронної бібліотеки Чтиво [Архівовано 15 січня 2020 у Wayback Machine.]
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела. |