Відкрити головне меню

Францішек Генрик Духінський (пол. Franciszek Henryk Duchiński, 1816, Правобережна Україна — 13 липня 1893, Париж) — польський історик, публіцист, громадський діяч.

Францішек Генрик Духінський
пол. Franciszek Henryk Duchiński
Franciszek Duchiński 11.PNG
Народився 1816(1816)
Правобережна Україна, Російська імперія
Помер 13 липня 1893(1893-07-13)
Париж, Франція
Поховання Champeaux cemetery of Montmorency[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Flag of France.svg Франція
Діяльність історик
Галузь історія і етнографія
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Володіє мовами французька[1] і польська[1]
У шлюбі з Seweryna Duchińska[d]

Зміст

ЖиттєписРедагувати

РодинаРедагувати

Батько — збіднілий шляхтич Францішек Духінський.

Мати — Зофія (у дівоцтві Боярська).

У дитинстві мав підтримку родини Тишкевичів.

ОсвітаРедагувати

Ходив до кармелітської школи у Бердичеві[2], потім з 1834 року навчався у Київському Імператорському університеті святого Володимира, завдяки останньому став відомим у світі як Духінський з Києва.

В еміграціїРедагувати

У 1846 році, переслідуваний поліцією, емігрував до Парижа. Там знайшов підтримку князя Адама Єжи Чарторийського, який надав йому можливість друкуватися у його еміграційному виданні пол. Trzeci Maj. Духінський мав нагоду поширювати свої ідеї через Літературно-Історичне Товариство. Під час Весни Народів в Італії у 1848 році вступив до Італійського Легіону Владислава Замойського, де розвинув свою антиросійську пропаганду. В Болоньї видрукував свої погляди з посиланням на погляди Адама Міцкевича на слов'янську літературу.

У Турині в 1849 році заснував італ. Società per l'Allianza Italo-Slava. Також написав багато статей до французьких видань.

Разом з генералом Замойським виїхав до Туреччини, де не припиняв свою пропагандистську роботу, розраховуючи на швидкий вибух російсько-турецької війни. Співробітничав з Михайлом Чайковським та невдовзі став представником Отелю Лямбер у Белграді. Під час Кримської війни був лектором у союзницьких військах. Там виголосив для французьких, британських та турецьких солдатів низку доповідей про довговічну цивілізаційну боротьбу Польщі та Русі з московською державою. Одночасно у Стамбулі видав три трактати: фр. Questions d'Orient (1853), фр. Les Moscovites Grand-Russes d'après leurs origines, éléments et tendences … avec remarques et carte (1854), фр. La Moscovie et la Pologne (1855).

З Туреччини подався до Лондона, де видав свою працю пол. Polacy w Turcji. У 18601864 роках перебував у Парижі. Там розвинув публіцистичну діяльність, підриваючи підвалини панславізму у трактуванні російського уряду. Займав посаду віце-президента Французького Етнографічного Товариства та був обраний членом багатьох французьких наукових товариств (антропологічного, географічного і азійського). Завдяки своєму впливові у наукових колах добився вилучення із шкільних програм історії Русі як частини історії Великого князівства Московського. У Монпарнасі викладав історію в польській школі. Внаслідок зближення Франції та Росії в 1871 році був змушений оселитися у Швейцарії в Ааргау. Там редагував фр. Révue historique, éthnographique et statistique, одне з найважливіших видань світової етнології. У 1872 році став зберігачем Національного Польського музею у Раперсвілі. Двічі перебував у Галичині, де у 1875 році у Кракові заснував пол. Przegląd Etnograficzny.

Відомо, що вже 1882 року мешкав у Парижі, де надав матеріальну допомогу Антоні Богдановичу. Його старенького часто відвідувала Анна Білінська та розраджувала разом з ним свій сум за Україною.

Похований на цвинтарі в Монморансі (департамент Валь-д'Уаз) неподалік Парижу.

ПоглядиРедагувати

Духінський відносив українців і поляків до народів арійських, а росіян — до туранських. Таким чином він викреслював Росію з числа народів не лише слов'янських, а й європейських.[3][4]

Вважав, що колискою слов'ян були терени від Вісли до Дніпра. Як прихильник відновлення Київської Русі прагнув до укладення русько-польсько-литовської унії. Справив великий вплив на французького історика Анрі Мартена, який у праці фр. La Russie et l `Europe багато посилався на праці Духінського, та польського історика Фелікса Конечного[pl].

ТвориРедагувати

  1. Questions d'Orient(фр.) (1853)
  2. Les Moscovites Grand-Russes d` après leurs origines, éléments et tendences … avec remarques et carte(фр.) (1854)
  3. La Moscovie et la Pologne(фр.) (1855)
  4. «Zasady dziejów Polski i innych krajów słowiańskich»(пол.) (П., 1858—61);
  5. «Polacy w Turcyi»(пол.) (Л., 1858),
  6. «Treść lekcyi historyi polskiéj wykładanych w Paryży»(пол.) (П., 1860);
  7. «Pologne et Ruthénie. Origines slaves»(фр.) (П., 1861);
  8. «Dopełnienie do trzech cześći zasad dziejów etc.»(пол.) (П., 1863);
  9. «Nécessité des réformes dans l'exposition de l'histoire des peuples Aryâs-Européens et Tourans»(фр.) (П., 1864);
  10. «Peuples Aryâs et Tourans, agriculteurs et nomades»(фр.) (1864).

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати