Відкрити головне меню
Городище літописного міста Білгорода

Бі́лгород — літописне місто на правому березі річки Ірпінь (притока Дніпра). Нині село Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

Зміст

Історичні відомостіРедагувати

Місто Білгород було другим (як і Вишгород) значним передмістям столиці Київської Русі. За свідченнями письмових джерел, збудоване 991 року.

Місто складалося з двох укріплених частин — дитинця та окольного граду загальною площею близько 100 га. Відігравало значну роль в обороні Києва — було його західним форпостом. Часто тут сидів надійний союзник великого київського князя (як правило, його син). Вірогідно, що в місті розміщувався й князівський двір. Втрата київським князем цієї фортеці, по суті, означала втрату ним і Києва.

Ірпінь - одна з тих річок, які найчастіше зустрічаються в літописах у зв’язку з важливими історичними подіями. Бо розташована вона за 20 км від Києва і в давні часи служила природною фортецею, що захищала підступи до князівської столиці від кочовиків. Великий князь київський Володимир Святославич, утвердившись 980 року на київському столі, здійснив цілий ряд важливих адміністративних, судових та військових реформ, завдяки яким Київ перетворився на одне з найбільших міст Європи. Що більше місто розвивалося й багатіло, то воно дедалі частіше привертало увагу загарбників. Тому одним із важливих заходів, що їх здійснив князь-реформатор, було зміцнення обороноздатності Київської Русі. Саме на Ірпіні під Києвом він «заложи град Бєлгород...» у 991 році. Проте перша літописна згадка про Білгород припадає на 980 рік, коли князь сів на київський стіл і ще до прийняття християнства мав у цьому селі заміський палац. У зв’язку з почастішанням нападів кочовиків та руських князів, які бажали заволодіти Києвом, князь Володимир вирішив збудувати навколо столиці систему укріплених фортець, в яку входили Білгород, Васильків, Вишгород, Китаїв та інші міста. Як зазначає Ігор Шаров, Білгород швидко було заселено, навколо нього виник могутній земляний подвійний вал, рів, стіна з частоколом. Довколишні місця, мальовнича річка Ірпінь з лугами, що чергувалися з дрімучими лісами, байраками, де водилося безліч дичини, припали до вподоби князеві, і він вирішив влаштувати в Білгороді замок з резиденцією. Є свідчення, що навколо свого палацу князь наказав грецьким садівникам розбити чудовий парк і сад, в якому був виноградник. У XV ст. в Білгороді бував саксонський барон Штраленберг, який писав, що в Білгороді розводять виноград і вино там краще, ніж у Саксонії.

Білгород був тим містом, де, згідно з літописом, вперше в Русі відбулося віче (997 рік). У 12 столітті Білгород виступає як центр князівства, яке постійно перебувало під контролем Києва. 1117 року Володимир Мономах посадив тут свого сина Мстислава Великого, а 1149 року Юрій Долгорукий — сина Бориса.

Після прийняття християнства Володимиром Білгород став одним із значних центрів Русі. В ньому постали храми, в одному з яких була єпископська кафедра, в Білгороді князь навіть призначив тисяцького. 992 року в Білгороді був осідок єпископа грека Микити. Згодом єпископську кафедру посідали єпископи Стефан, Лука, виходець з лаврських ченців, Микита, Федор, Діонісій, Іоанн, Іриней, Максим, Адріан. 997 року Білгород витримав велике випробування під час навали на Київ печенігів. У Білгороді виявлено рештки цегляних будівель князівсь¬ких часів, оздоблених різнобарвною майолікою місцевого ви¬робництва. Знахідки свідчать про важливість міста, через яке проходив головний шлях з Києва на Галичину, Волинь та Поділля, а звідти - у Володимирське та Галицьке князівства та Європу. Тому всі київські князі приділяли Білгороду звелику увагу й намагалися тримати там вірного посадника. Володимир Мономах віддав це місто старшому синові Мстиславу, який згодом, після смерті батька, сів на київський стіл. У 1149 році Ростово-Суздальський князь Юрій Долгорукий посадив у Білгороді свого сина Бориса. Вважалося, що якщо втрачено було Білгород, то невдовзі вороги візьмуть і Київ, настільки велике значення мало місто для безпеки держави. Літописи розповідають, що коли Юрій Долгорукий дізнався про взяття Білгорода військом Ізяслава Мстиславича, то без бою віддав Київ. У свою чергу, коли Юрій Долгорукий вимагав, щоб білгородці відчинили йому браму, ті відповіли: «А Киев ти ся отворил?» Тобто, як станеш київським князем, ми тобі підкоримося. У 1158 році в Білгороді княжив правнук Мономахів Мстислав Ізяславич.

Наприкінці XII століття тут утверджується Рюрик Ростиславич — спочатку супротивник, а потім співправитель великого київського князя Святослава Всеволодича (1181—1194).

Білгород зруйновано 1240 року під час монголо-татарської навали. Після цього Білгород довго був незаселеним і поволі почав відновлюватися за часів Великого Литовського князівства. Венеційський посол Контаріні 1474 року зупинявся в ньому і записав у щоденнику, що це була звичайна станція, де можна було переночувати. За часів гетьмана Богдана Хмельницького білгородські маєтності належали Софійському монастиреві. Нині це велике село Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

Характеристика містаРедагувати

Оборонні вали Білгорода становили складну фортифікаційну споруду, важливими елементами якої були кладка із цегли-сирцю та дерево-земляні конструкції. Для аристократичної частини міста характерними були великі за розмірами житлові будівлі.

Білгород був центром єпископії. Про високий рівень культової архітектури свідчать залишки двох храмів — тринефної церкви святих Апостолів з трьома апсидами (стіни були розписані фресками та золотом по тиньку, а підлога викладена різнокольоровими полив'яними плитками) та невеликого одноапсидного храму, біля якого знайдено білокам'яний саркофаг.

ГалереяРедагувати

ЛітератураРедагувати